План конспект 10 клас НОВЕЛА «КАМІННИЙ ХРЕСТ» - ПСИХОЛОГІЧНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ЕМІГРАЦІЇ. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА. ІДЕЯ НЕРОЗРИВНОЇ ЄДНОСТІ ІВАНА ДІДУХА З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ. ПОНЯТТЯ ПРО ЕКСПРЕСІОНІЗМ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 11-03-2013, 11:25

НОВЕЛА «КАМІННИЙ ХРЕСТ»- ПСИХОЛОГІЧНЕ РОЗКРИТТЯ ТЕМИ ЕМІГРАЦІЇ. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА. ІДЕЯ НЕРОЗРИВНОЇ ЄДНОСТІ ІВАНА ДІДУХА З РІДНОЮ ЗЕМЛЕЮ. ПОНЯТТЯ ПРО ЕКСПРЕСІОНІЗМ

Мета: прокоментувати зміст новели як модерністичного твору, пояснити сюжетно-композиційні особливості, емоційно-напружений драматизм ситуації, схарак­теризувати образ головного героя Івана Дідуха, розкрити символічні образи; удосконалювати вміння досліджувати художню тканину тексту; формувати в учнів внутрішнє переконання в тому, що людина по-справжньому бува є щасливою тільки на своїй землі; збагачувати ментальний досвід учнів новими об'єктивними оцінками й поглядами.

Тип уроку:комбінований.

Обладнання:репродукція картини В. Касіяна «На Краківському вокзалі», фото «Камінний хрест, поставлений у Ру- сові С. Дідухом», пісня на слова Богдана Лепкого «Чуєш, брате мій».

Страшно сильно пишете Ви.

Так, якби-сыпи вит всували потужною рукою пам'ятник для свого народу...

Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша, котру не можна забути...

О. Кобилянська

ХІД УРОКУ

I.       Організаційний момент

II.      Мотиваційний етап

1.      З'ясування емоційної готовності до уроку

2.      Актуалізація опорних знань і суб'єктивного досвіду

«Мікрофон»

        Що ви можете сказати про В. Стефаника людину і митця?

        Скільки новел написав В. Стефаник? Це мало чи багато?

        Ваше враження від прочитаного?

        Що вам особисто дав В. Стефаник для розуміння життя як такого?

Усні роздуми

«Поему його життя і його новели можна покласти на музику Бетховена» (домашнє завдання).

ііі. Оголошення теми, мети, цілевизначення. Зачитування епіграфів, записи їх у зошити

IV. Опрацювання навчального матеріалу

1.      Слово вчителя

До Русова, батьківщини Василя Стефаника, «як і до інших ду­ховних центрів нашої землі, ідуть літературні паломники з усієї України, з цілого світу. Припадають серцем до зболеного Стефа- никового слова і п'ють цілющу воду зі Стефаникової криниці тієї, що й досі стоїть у його затишному обійсті. Звідти, де стоїть оселя письменника, видно, мов на долоні, всеньке село. А на горбі, вдалині, бовваніє камінний хрест, той, який дав назву одній із найкращих новел Василя Стефаника.

«Камінний хрест» єдиний відгук Стефаникового серця на тра­гічні для українського народу події, що відбувалися в його краї на­прикінці XIX початку XX століття. Але який?..» (Н. Горик)

Запитання

        Які почуття переживали ви під час читання новели «Камін­ний хрест»? Що вас найбільше вразило?

2.      З'ясування історичної основи твору

        Пригадайте з попереднього уроку, які картини бачив В. Сте­фаник на Краківському вокзалі і про що він писав О. Коби- лянській у 1899 році?

Зачитування уривка з листа

Нині досвіта на двірці краківськім було 800 душ емігрантів... Насамперед виділи би-сте сотки синіх, спечених губів, потім ко­лоли би Вас у серце ріжнобірві очі діточі попідпухали, як коли би синявою водичкою намокли. Далі виділи би-сте тисячі бруд­них висохлих ярочків по лицях від сліз, а далі чули би-сте за­хриплий голос бесіди руської... Чули би-сте, як багато маленьких чобіток гримає по камінню, се перші чобітки у хлопців і дівча­ток; йдуть, говорять «очима» і оглядаються все на чобітки, що ніколи не мали.

Потім ще виділи би-сте, як мами бігають з плачем за пропав­шими дітьми, як їх пани штурхають, як вони ридають. Виділи би-сте, як вони сідають до вагонів, як силоміць пхають бабів і за­микають у возах, спдя під самим верхом, бо насподі пакунки. Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жан­дарми відкидають їх, як галушки, а вікна в поїзді розпадаються і кавалками спадають на пероні. На пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ломання рук і прокльони.

Обговорення репродукції картини В. Касіяна «На Краків­ському вокзалі. 1899 р.» Запитання

        Що спільного в картині й цьому листі? (Опис зовнішності дітей і дорослих; обстановка, про яку йдеться в листі, ніби скопійована на полотно).

        Що ви бачите на другому плані картини? (Б одній із поста­тей людей можна пізнати самого Стефаника. Його охопив біль, на обличчі відчай і співчуття. Василь Стефаник ро­зуміє безвихідь, у якій опинилися люди, але нічим не може їм зарадити. Це гнітить його.)

Співзвучним до картини й до листів В. Стефаника є рядки віршів І. Франка із циклу «До Бразилії». (Мелодекламація. Супровід мелодія пісні Б. Лепкого і Левка Лепкого «Чуєш, брате мій...»)

Коли почуєш ти в тиші нічній Залізним шляхом стукотять вагони, А в них гуде, шумить, пищить, мов рій, Дитячий плач, жіночі скорбні стони, Важке зітхання і гіркий проклін... Коли побачиш на пероні десь Людей, мов оселедців тих, набито, Жінок худих, блідих аж серце рвесь, Зів'ялих, мов побите градом жито. Мужчин понурих і дітей дрібних, І купою брудні, старії фанти, Навалені під ними і при них, На лицях слід терпінь, надій марних, Се емігранти...

3. Робота з текстом Бесіда

Учні дають відповіді на запитання, посилаючись на текст.

        Перша частина новели закінчується словами: «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою». Чому Дідух дивний?

        Знайдіть і прокоментуйте художні деталі, які свідчать про тяжку працю Івана («...і на коні, і на Івані жили, виступала ...догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі...»; «...ліва рука Івана обвивалась сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі...»; «...ранком... і кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочили через ніч...»)

I         розділ

        Чому письменник зображує паралельно коня й Івана?

        Чому Дідуха звали в селі Переломаним?

        Що ви дізналися про минуле Івана?

        Чому не кидав того «тяжкого» горба, який забирав усі його сили?

        Як уплинули на Івана рекрутчина, смерть батьків і розорене господарство? Чи можемо сказати, що Дідух був сильною осо­бистістю?

        Чи показано у творі романтичне піднесення селянина, пере­живання ним насолоди від праці?

Зважте, що головна ознака романтичного зображення не­звичайний герой у незвичайних обставинах.

II      розділ

        Чому Іван «спросив ціле село»? Які почуття переповнюють селянина?

        Знайдіть символічні образи на початку другої частини новели, (уривок «Не договорював і не пив...» до слів «...як на утрачене щастя»). Який стан душі Івана?

III    розділ

        Що стало причиною еміграції Дідуха та його земляків? Чи вірить він, що на чужині знайде щастя?

        Чим для Івана Дідуха є розлука з рідною землею? Які слова передають трагізм становища?

        Що переважило в Іванові любов до рідного краю чи любов до дітей? Чи можемо за це осуджувати Дідуха?

IV    розділ

        Як виявляється характер українського селянина в досить див­ному, на перший погляд, проханні до односельців найняти службу за цілу сім'ю Дідухів?

        За що люди шанують Івана?

        Чому горб, на якому «вік свій збув», такий дорогий селяни­нові?

(Іван Дідух увібрав у себе характер і мораль свого народу- хлібороба, його мудрість і почуттєвість. Кожне його слово як важка сльоза, сповнена ніжної любові до рідної землі і нестерпного болю через необхідність розлуки з нею. У камінний хрест сим­вол його чесного трудного життя, він вкладає все найдорожче, що мав, а може, й власне серце. Чужина потребує робочих рук, здоров'я, а рідній землі потрібні ще й людська любов і сердеч­ність.)

V       розділ

        Про що розмовляють селяни? Що їх хвилює?

        Прочитайте останній абзац. Як письменник передає душевний стан героїв? Назвіть художні деталі.

VI     розділ

        Доведіть, що саме в цьому розділі психологічне напруження досягає апогею.

        Яке враження справляє танець Дідуха на односельців? Прига­дайте твори українських письменників, у яких танець передає психологічне напруження героїв. (Танець Чіпки в шинку «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного танець Анни й Михайла («Украдене щастя» І. Франка); танець Івана Па- лійчука («Тіні забутих предків» М, Коцюбинського). Що він символізує? (Танець І. Дідуха символ трагізму й розпачу прощання з рідним краєм)

VII   розділ

        Як ви розумієте образ-символ камінного хреста?

Іван Дідух залишив на полі, рясно политому його потом, пам'ятник по собі і своїй дружині. Йому ніби легше від того: не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю; пам'ять про нього залишиться на рідній землі. Камінний хрест перерос­тає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудівника. Він пам'ятник тисячам українських селян, які так і не повер­нулися додому, засіваючи своїми кістьми чужі землі.

4. Слово вчителя про оцінку новели

Новела «Камінний хрест» відразу одержала високу оцінку з боку критиків.

«...Читав я Вашого «Камінного хреста», писав Б. Грін­ченко. Прочитав я це все і поздоровив українську літературу з новим талантом із Галичини».

Новелою захоплювалась О. Кобилянська (частина слів в епі­графі)

«Страшно сильно пишете Ви, ділилася своїми враженнями від прочитаного «Камінного хреста» О. Кобилянська. Так, якби- сти витесували потужною рукою пам'ятник для свого народу...

Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша..., котру не можна забути. І все хочеться її пити...

Що Вам більше про Ваш «Хрест» писати? Плакала-м та й вже».

Але найсильніше враження справив «Камінний хрест» на ка­надських емігрантів. Про це розповів у листі до В. Стефаника у 1924 р. Мирослав Ірчан:

«Читаю оповідання Стефаника «Камінний хрест». Якби був знав, й не читав би. Бо плач по хаті, такий плач, щояк каже Стефаник надбіг, як вітер, що з помежи острих мечів повіяв. А тяжко дивитися, як сиві голови хиляться додолу і старі очі плачуть. Чого ж вони плачуть?

Я знаю. Вони згадують себе. Вертаються в ті давні літа, як вибиралися за море по щастя. Вони свідомі того, що безслідно пропали дні юності і надій. На руках мозолі, і на серці мозолі, і бідні вони. Бо для людського горя й нужди законів нема. Ні тут, ні там».

Справді, українських емігрантів чекала невідомість, а Україна навіки втрачала сотні тисяч розумних і талановитих дітей. І це була трагедія. Ви можете заперечити, що багато українців дося- гло на землях Америки високого рівня добробуту, значного сус­пільного становища. Та це лиш поодинокі випадки. А ще інший бік цього: чи були вони щасливими, як ви вважаєте?

Що символізує образ Івана Дідуха?

Підсумок учителя

Образ Івана Дідуха це образ цілого народу нашого, що хоче власним трудом заробити собі і своїй родині добробут, заквіт­чати врожаями рідну землю, щоб була вона не мачухою, а рід­ною матір'ю.

Трагедія Дідуха трагедія всього краю, що несе камінний хрест нестатків і відчаю. Та кожен емігрант, як і Дідух, знає, що чужа земля «далека могила», бо рветься ота невидима пупо­вина якою український селянин (та й кожен українець!) з'єднаний зі своєю землею, з краєм, де народився й виріс. Саме тому треба творити щастя на своїй прабатьківській землі.

5. Поняття про експресіонізм

Експресіонізм одна з авангардистських течій у західноєв­ропейському мистецтві першої третини XX століття.

Найбільше був поширений у Німеччині та Австрії після І сві­тової війни (1918-1922). Представники цієї течії заперечували чи навмисно спотворювали у своїх творах реальний світ заради виразу (експресії) внутрішнього світу митця, уважаючи його за єдину реальність.

Риси експресіонізму:

        крайній індивідуалізм;

        хвороблива напруженість;

        викривленість образів.

V.      Закріплення

        У чому новаторство В. Стефаника?

В. Стефаник не розглядає економічних відносин у селі, не роз­повідає про долю емігрантів. Він акцентує увагу на душі героїв, почуттях, душевних муках селянина, викликані розлукою з се­лом, тобто на внутрішньому світі героїв. Мова героїв уривчата, «нервова», фрази динамічно-експресивні, є багато образів-сим- волів. Ці ознаки зближують твір з явищами європейської прози, які дослідники відносять до експресіонізму.

VI.    Підсумок

Рефлексія

        «Моє ставлення до сучасних емігрантів-українців».

        Чи можна назвати твори В. Стефаника оптимістичними?

Слово вчителя

Багато хто називав Стефаника «поетом загибаючого села». Письменник на таке відповів: «Я писав те, що серце співало... Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Я предста­вив ваше темне життя і представив вам темний настрій. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалася. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі, то це оптимізм».

3. Прокоментуйте слова Бориса Харчука, винесені як епіграф

VII.  Оцінювання і самооцінювання

VIII.          Домашнє завдання

1.      Опрацювати відповідний матеріал за підручником, упорядку­вати записане на уроці.

2.      Скласти тестові завдання за життям і творчістю В. Стефа­ника.

3.      Дослідити походження прізвища Дідух. Чи може ще й прі­звище в новелі «Камінний хрест» бути символічним?

Додаток для вчителя

Перший розділ це живописний портрет Івана Дідуха з автор­ськими екскурсами в його біографію. Щось незвичне в художній практиці Стефаника, хоч далеко і нове. Досить згадати, якими не­вичерпно багатими були творці народної поезії, чи такі майстри художнього портрета, як М. Коцюбинський, Марко Черемшина в зіставленні зовнішності героя зі світом природи, а саме таке зі­ставлення і становить типологічну ознаку живописного портрета, «Дід підвів мале, як грудочка сухої землі, лице, аби його діти били. Лице металося, гейби розсипалося, а сухі руки моцювали курмей. Увесь дід задрожав дознаки так, як старий підрубаний дуб, що має скотитися стрімголов у пропасть, аби там зігнити».

Портрет свого персонажа Стефаник подає у зіставленні з ко­нем. «Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у під-руку, сам себе в борозну; на коня мав ре­мінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником.

То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однаково їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Іван як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь про­вину, а ліва рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцю­гом із синьої сталі».

Таке зіставлення красномовно свідчить про виснажливу працю селянина, по-друге, набуває символічного значення: людина до­ведена до стану робочої худоби, ба навіть гіршого.

Після десятирічного перебування у війську Іван повернувся додому. Батьків не застав. Вони померли, залишивши у спадок хатчину і горб «щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле». На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалі­чився, постарів і став господарем. Не багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Дідух до­бровільно залишає.

Наступні шість розділів містять у собі цілий комплекс склад­них почуттів героя, формуючи найголовніше трагізм розста­вання з рідною землею. Кожний розділ готує й обґрунтовує перехід до наступного, створюючи картини безперервних змін душевного стану Дідуха.

Пройнятий страшною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь він неначе закам'янів. Ди­виться отупіло поперед себе і нікого не бачить. Механічно частує гостей, підтримує загальну розмову, заспокоює дружину і... зрива­ється. «Озміть та вгатіть ми сокиру отут у печінки, та, може, той жовч пукне, бо не витримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не памнєтаю, що си зо мною робить!»

Причину тої туги Іван пояснює людям у третьому розділі: це любов до рідної землі й вимушена розлука з нею. Намагаючись розвіяти сумний настрій Івана, сусіди розраджують: «То вже, Іване, пропало, а ви собі туск до голови не припускайте... За цим краєм не варт собі туск до серця брати! Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні. І саранчі нема, і пшениці нема. А по­датки накипають, що-с платив лева,то тепер п'єть, що-с їв соло­нину, то тепер барабулю. Ой, ззолили нас, так нас ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вірвати, хіба лиш тікати».

У цих словах розради страшна правда селянського життя й еміграції. Особливої надії на краще життя за океаном у селян немає. Недаром Дідух прощається з дружиною перед людьми, як на смерть, і ставить хрест, ніби заживо ховаючи себе. «Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити», несміливо признається Ді­дух краянам. Йому стало легше: і від того, що виповів людям свою сердечну таємницю, і від обіцянки односельчан доглядати той хрест. Не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю, пам'ять про нього в людей. І це найважливіше.

Туга поступово огортає і старого Михайла. Разом із Іваном він співає пісню про загублені на кленовому мості літа молодії. «Ловилися за шию, цілувалися, били кулаками в груди і в стіл і такої собі своїм заржавілим голосом туги завдавали, що вре­шті не могли жадного слова вимовити, лиш: «Ой Іванку, брате!», «Ой Михайле, приятелю!».

Психологічне напруження досягає апогею в шостому розділі. Ним пройняті вже всі присутні. Побачивши подружжя Дідухів у «панському» одязі, «ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало такий був плач». Не пам'ятаючи, що робить, Іван «ймив стару за шию і пустився з нею в танець... Люди заде­ревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук». Прийшов до тями, коли побачив хрест (сьомий розділ).

Усі епізоди новели (прощання, сповідь, жалібний спів, бо­жевільний танець) підпорядковані головному завданню роз­криттю теми народної недолі, людського горя й водночас споді­вань трудівників на краще майбутнє.

Життєва доля Івана Дідуха трагічна. Усі його зусилля змі­нити життя, покращити його закінчуються безрезультатно. Ніби нічого й не сталося. Подія відбулася, але нічого не змінила. Хіба що збільшилась туга за батьківською хатою, сусідами, селом. Спів Івана й старого Михайла, в якому слова йшли, «як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими бе­регами, як перед смертю» підсилює тему народної драми, не­здійсненних поривів і стремлінь, марно втрачених сил молодості. І цей сумний спів старими мозолистими голосами стає алегорич­ним виразом народного горя і страждань.

Новела «Камінний хрест» багата на символічні деталі й об­рази. Це стосується насамперед камінного хреста, що символі­зує нестерпні муки й терпіння не тільки Івана Дідуха, а й всього народу, який хилиться під кам'яною вагою гніту, але не падає. І не впаде. Витримає, як витримав Дідух, самотужки висадив­ших хрест на горб.

Символічність новели (викинутий на берег камінь, могила Канада, камінний хрест) ліризує її, наповнює внутрішньою си­лою, що дихає людяністю і любов'ю.


Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів