ДРАМА-ФЕЄРІЯ «ЛІСОВА ПІСНЯ». ФОЛЬКЛОРНО- МІФОЛОГІЧНА ОСНОВА СЮЖЕТУ

Мета: дати учиям поняття про драматичну поему;розкрити етапи зростання Лесі Українки в жанрі віршова­ної драматургії; дослідити фольклорно-міфологічну основу драми-феєрії «Лісова пісня»; розвивати зв'язне мовлення, логічне й образне мислення; виховувати відчуття краси, добра, дбайливого став­лення до природи.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань.

Обладнання:текст твору, ілюстрації до «Лісової пісні».

Глибоким протестом проти міщанської заспокоєності, самозадоволеності, зажерливості насичена «Лісова пісня», побудована на якнайтонше відтворених поетесою народних волинських легендах, найсамобутніший твір Лесі Українки, фантастичний і реалістичний водночас, ніжний і гнівний, сумний і глузливий. Читаючи цю драму, згадуєш і «Сон літньої ночі» Шекспіра, і «Снігуроньку» Островського, й Раутенделяйн Гауптмана,—проте Лесина Мавка незрівнянна й неповторна своєю національною особливістю, за своєю загальнолюдською значущістю.

М. Бажан

ХІД УРОКУ

i.  Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

Перевірка домашнього завдання

Заслуховування усних виступів «Мотиви й образи лірики Лесі Українки», «Новаторство й індивідуальна неповторність стилю Лесі Українки».

ii.Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми й мети уроку

Леся Українка «силою свого генія... створила надзвичайно своє­рідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь»(Б. Мельничук). Творчість Лесі Українки — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним з най­вагоміших здобутків всесвітньої драматургії. Метою уроку є до­слідити драматичну спадщину поетеси, визначити провідні теми творів, опрацювати зміст драми-феєрії «Лісова пісня».

III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1.Теорія літератури

Драматична поема — це жанр, що поєднує прикмети драма­тургії і поезії, це віршована п'єса, яка синтезує драматичний та ліричний, а також епічний способи відображення дійсності. Особливі ознаки драматичної поеми:

•  в її основі переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей, поглядів;

•  тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;

•  ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, по­святами, ремарками, монологами;

•  білий п'ятистопний ямб, який дає змогу розмовляти в емо­ційно піднесеному тоні;

•  ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгор­тання певної думки часто підсумовуються афоризмом.

2.Виступи учнів

Загальна характеристика драматичної спадщини Лесі Укра­їнки (випереджальне завдання: учні підготували тези статті під­ручника).

•  Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в укра­їнській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагаль­неннями, поетичною красою, високою культурою вірша. При­страсне заперечення всього ворожого, реакційного, закосте­нілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розши­рити права особистості, визволити її від тиску юрби.

•  Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів істо­ричного розвитку, відшукувала такі події, які були б спів­звучними українській сучасності.

•  Жанр драматичної поеми приваблював письменницю можли­вістю порушувати гострі суспільно-політичні, морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтер­нативних поглядів, прихильниками радикальних чи консер­вативних ідей.

•  Драматична поема дає ширший простір для виявлення суб'єк­тивного ставленнія автора до зображуваного, а звідси її емо­ційність, задушевність, схвильованість. Монологи персонажів, особливо так звані внутрішні, сприяють виявленню їх психіч­ного стану, загостренню ідейних конфліктів.

•  Однією з перших спроб Лесі Українки в цьому жанрі стала лі- рико-драматична поема «Одержима» (1901), написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог.

•  У драматичних поемах «Вавилонський полон» (1903) і «На руї­нах»(1904)Леся Українка по-новому осмислює події, пов'язані із загибеллю Стародавньої Іудеї, її завоювання Вавилоном. У них головну увагу звернено на проблему взаємин між по­неволеними й переможцями, на духовний розкол серед заво­йованих.

•  Доба раннього християнства відбивається в драматичній по­емі «В катакомбах» (1905), де вже на фактах з життя пере­слідуваних імператорським Римом прихильників нової віри осуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи. У творі звучить ідея боротьби за правду, за свободу.

•  Названі вище драматичні поеми характеризуються доміную­чим ліричним, суб'єктивним началом в окресленні дійових осіб, емоційністю ремарок, що сприяють створенню відповід­ного настрою.

•  Леся Українка вправно володіє білим віршем, тобто віршем без рим, який забезпечує природність обміну думками між дійовими особами.

Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій укра­їнській літературі початку XXст., посідає «Лісова пісня». Звер­нувшись до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю, вона сягнула верховин драматичного мистецтва, написавши драму-феєрію «Лісова пісня».

3. Історія створення твору (повідомлення учня)

Творила (і шліфувала) вона цю перлину недовго — близько трьох тижнів. У квітні 1911року, після лікування в Єгипті (Ге- луан, вілла «Континенталь») Леся Українка приїхала до Києва (за станом здоров'я не відвідала рідної Волині), а 2 червня вже була в Кутаїсі, де працював її чоловік К. Квітка. Там 3 липня почала писати «Лісову пісню», а 25 липня датується чорновий ав­тограф геніального твору. Ця праця відбувалася в стані великого напруження творчих і фізичних сил поетеси, про що вона розпо­відала в листі до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року: «Пи­сала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»... Далі я заходилась її пе­реписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання,— от тільки вчора закінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила».

А в листі до матері від 2 січня 1912 року Леся, відповідаючи матері на запитання, що її спонукало написати «Лісову пісню», розкрила джерела цього твору: «А я таки сама «неравнодушна» до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в уме дер­жала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про ма­вок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш?— у дядька Лева Скулинського... Ви­дно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь при­йшов «слушний час»— я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік».

Про цю подорож Лесі ще в дитинстві до Нечимного, під час якої вона вперше «зустрілася» у великому лісі з Мавкою, щоб потім усе життя не розлучатися з нею, цікаві спогади залишила Лесина сестра Ольга Косач-Кривинюк: «...Потім з своєю господи­нею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бид­лом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездо­нним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хви­лями під ногами і, прориваючись, не давав приступитись до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив у ста­резний сосновий бір, що простягся на багато верстов.

У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової пісні», який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам'ятаю досі...

У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не запалив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, но­чуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, по­чули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».

Отже, як видно з наведеного листа до матері, спогадів сестри, образ Мавки Леся виношувала роками, адже вона з дитинства по­ринула в море українського фольклору. Недарма в одному з лис­тів Леся писала про себе, що вона вихована на фольклорі, як анг­лієць на Біблії (Біблію вона також знала добре).

4. Робота над змістом твору

•  Виразно прочитати ремарку, якою відкривається пролог. У чому своєрідність, яке призначення цієї ремарки?(«Лісова пісня» зачинається з прологу. Він відкривається ремаркою, яку можна було б, як і всі інші ремарки цього твору, назвати високопоетичним, глибокопсихологізованим етюдом, де все мі­ниться найніжнішими відтінками кольорів лісового куточка України, і чарує зір, і вабить пахощами лісових дерев, квітів, трав, і милує слух гомоном лісових струмочків рідної землі.

•  Який світ відтворено в пролозі? (У пролозі ми потрапляємо в царство фольклорних образів, витворених фантазією мешкан­ців Волинського Полісся і своєрідно трансформованих письмен­ницею: Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник. Усі вони живуть своїм життям. Взаємини між фантастичними водяними істотами нагадують людські взаємини, але такі, де протилежні сили складають єдине ціле, єдину гармонію)

•  Як людське «Я» розкривають фольклорні образи першої дії? (Як витвір багатоі фантазії людей протягом віків).

•  Прочитати в ролях перший діалог Мавки й Лукаша. Які сто­рони людського буття розкриваються в цьому діалозі? (З од­ного боку — уміння бачити, творити красу, утверджувати її в людських взаєминах — Лукаш бачить красу навколиш­ньої природи, милується красунею Мавкою, усвідомлює смисл людського буття як творчості; з другого боку — дисгармонією до цієї краси є лицемірство, влада речей у світі людей — Лу­каш соромиться висловити свої почуття до Мавки, а на одру- ZHC€/і НіЯ дивиться як на вигідну справу).

•  Простежте зміну настроїв у першому й останньому монологах Мавки першої дії. Чим вони різняться? (Настроєм, почут­тями, висловленими в них).

•  Як у другій дії в діалогах матері з Лукашем, матері з Мав­кою, а потім — з Килиною розкриваються уявлення кожного з них про роботу? (Мати Лукаиіева, Килина дивились на ро­боту як на повинність або засіб творити матеріальні блага; для Мавки всяка робота — естетична насолода, творення «красивого і корисного», розумно втручаючись у природу. Лу- каиі — на роздоріжжі: то стає на позицію Мавки, то на по­зицію матері й Килини).

•  Які зміни й чому відбулися у взаєминах між Лукашем і Мав­кою?

•  Чи зрадила Мавка «саму себе», живучи серед людей? (Звичайно, ні: підтвердженням цьому її діалог з Лукашем «Не зневажай душі своєї цвіту», вся її поведінка, що розкривається як у вза­єминах з Лукашем, так і з іншими персонажами твору).

•  Прочитати і прокоментувати ремарку до третьої дії.

•  Розкрити символіку епізоду перетворення Лісовиком Лукаша на вовкулаку та повернення йому Мавкою людської подоби.

•  Як і чому змінилися взаємини між мешканцями лісової хатини? Як ці зміни передані через мову Лукашевої матері й Килини?

•  Прочитати останній монолог Лукаша, звернений до Долі, до Мавки.

IV.    Узагальнення вивченого матеріалу

Як і в попередніх драматичних творах поетеси, в центрі «Лі­сової пісні», заснованій на фольклорі,— гострий конфлікт філо­софського плану: невідповідність високого покликання людини принизливим, невільницьким умовам її повсякденного життя.

«Займи позицію»

Учні вибирають певну думку: «так» або «ні». Згідно з цим вони групуються, записують три аргументи на захист своєї думки. У процесі обговорення можуть перейти в іншу групу, мотивуючи свій перехід.

Яка сторона людської сутності — поривання до краси чи дріб'яз­ковість, буденщина — одержала перемогу?

V.      Висновок

Звернемося до епіграфа уроку й визначимо ключові фрази в ньому.

«Лісова пісня»:

•  протест проти міщанської заспокоєності, самозадоволеності, зажерливості;

•  побудований на народних волинських легендах;

•  співзвучний з кращими драмами світової літератури;

•  незрівняна й неповторна за своєю національною особливістю, загальнолюдською значущістю.

Vi. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

Vii. Домашнє завдання

Опрацювати сторінки підручника; виписати цитати до об­разів твору (за вибором учнів) або написати листа до Мавки чи Лукаша.

Додатки

У час декадентської повені, коли деякі буржуазні письмен­ники стверджували вічність класової структури суспільства, з на­родження властиві людям приватновласницькі інстинкти, оспі­вували роздвоєння і спустошення людської душі, засуджували тих, хто жив не для себе, а для інших; малювали людину як трі­сочку, соломинку, пусту й нікчемну, що віддана на долю стихії, Леся Українка в «Лісовій пісні» склала нечуваної сили й краси «гімн вільній людині».

На лоні весняної природи Лукаш зустрівся з лісовою красунею Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зароди­лося кохання молодих сердець, забуяла від радості природа. На го­лос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо ро­жевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».

Письменниця малює перше соромливе кохання, перший поці­лунок мрійливого юнака! Усе, що найкраще в людях, у людських стосунках, у цю мить спалахує для Лукаша яскравою зорею.

Але ж, спочатку невиразно, а потім усе рельєфніше, проступа­тимуть і ті перешкоди, ті бар'єри, що сковують людське щастя, людський вічний порив до прекрасного,— невільницьке життя в приватновласницькому суспільстві, деякі застарілі традиції. Мавка здивована, що Лукаш соромиться сказати дівчині про її красу, що він сам собі не знайде пари... Лісовик попереджує Мавку, що серед людей немає волі. Монолог Мавки, що напри­кінці першої дії, сповнений тривоги дівчини за своє майбутнє.

У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт нарос­тає. Цьому сприяють нові персонажі — мати Лукашева, вдова Ки- лина та міфічний образ Марища («Того, що в скалі сидить»).

У третій дії лірична напруга сягає найвищої точки і йде до розв'язки. Вступна ремарка, що поєднує й опис осінньої, хмарної, вітряної, тривожної ночі, й портрет фізично знеможе- ної боротьбою, але нескореної духовно Мавки, й повідомлення про смерть дядька Лева, і натяк про крах господарства Лукаше- вої родини, наче віщує нещастя героям драми. Особливо велика увага тут зосереджена на трагічності Мавки, що в чорному вбранні й великій тузі притулилася до хати Лукаша.

Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, що виявилися у взаєминах з Мавкою, за зраду любові тяжко покараний: Лісо­вик перетворив його на вовкулаку. Цим символічним епізодом письменниця увиразнює народні погляди на людину — хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той пере­став бути людиною. Але ж людина має в собі сили завжди, щоб з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недоскона­лості, через самопізнання, добросприймання й добротворення. Пройшовши через таке очисне горнило, вона стає мудрою, бо піз­нає смисл свого буття. А якщо й загине, то краплинка мудрості, придбана в цій боротьбі, залишиться людям.

Розв'язка — трагічно-оптимістична: нещасні — і мати Лука­шева, і Килина зі своїми дітьми—в злиднях повертаються в село; Лукаш замерзає; Мавка у вогняному леті покидає людей; але ж боротьба за людину між вічно ворогуючими в самій людині ве­личним, прекрасним з одного боку, і дріб'язковим, нікчемним — з другого, увінчалася перемогою прекрасного.