ОБРАЗИ ДРАМИ-ФЕЄРІЇ «ЛІСОВА ПІСНЯ». ПРИРОДА Й ЛЮДИНА У ТВОРІ. НЕОРОМАНТИЧНЕ УТВЕРДЖЕННЯ ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНОЇ СУТНОСТІ ЛЮДИНИ, її ТВОРЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМИ-ФЕЄРІЇ

Мета: розширити й закріпити в учнів поняття про ху­дожній образ; учити аналізувати образи; дослідити неоромантизм як літературний напрям, художні особливості драми-феєрії; удосконалювати навички роботи в групах; розвивати вміння роботи з текстом твору; виховувати почуття прекрасного, прагнення до творчої самореалізації особистості.

Тип уроку:комбінований.

Обладнання: текст твору.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1. Відтвори епізод за цитатою

Учитель зачитує цитату, учні повинні назвати епізод, пов'яза­ний з поданою цитатою.

•  «Ох, зірка в серце упала!»

•  «Нічко коротка — довга розлука...

Що ж мені суджено — щастя чи мука?»

•   «Не зневажай душі своєї цвіту... Той цвіт від папороті чарівніший — він творить скарби, а не відкриває».

•  «Сестрице, мушу я! Твоя краса На той рік ще буйніше запишає, А в мене щастя як тепер зов'яне, То вже не втане!»

•  «Ся жінка хижа, наче рись».

• «Бери мене! Я хочу забуття!»

«Із долу вгору він до мене звів Такий болючий погляд, повний туги І каяття палкого без надії... Людина тільки може так дивитись!..»

•   «Заграй. Заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно залишилось від мене».

2. Продовжіть речення

•  Драматична поема — це...

•  Драматичній поемі властиві такі ознаки...

•  Леся Українка написала такі драматичні поеми...

•  В основу «Лісової пісні» лягли спогади...

•  Твір складається з...

•  До світу міфологічних істот належать...

•  До світу людей —...

II.Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми й мети уроку

Леся Українка в «Лісовій пісні» склала нечуваної сили й краси «гімн вільній людині». Для того, щоб донести до читача свій за­мисел, вона створила систему образів, у які вклала свої думки, поривання. Саме через образи, їх вчинки, мову проявляється не­повторна індивідуальність митця. На уроці ми спробуємо дати відповідь на питання: що єднає образ Мавки з Лесею Українкою?

III.    Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Теорія літератури

Художній образ — це складна мистецька форма відображення дійсності. У ньому поєднуються: дійсність з неповторною індивіду­альністю художника; загальне з індивідуальним (таке злиття в мис­тецтві має назву типізації, типізація передбачає виділення основ­ного, яке виражається в неповторно індивідуальному); емоційне з раціональним; правда з вимислом (вимисел — це не довільне ви­гадування того, чого нема й не було, це поєднання в певній часовій і логічній послідовності того, що художник зібрав у самому житті; це те, що могло бути). Художньому образу властива умовність.

Образи — це конкретно-чуттєве художнє змалювання людської особи (образи-персонажі), предмета (образи-речі), явища природи (образи-пейзажі). Неодмінними ознаками художнього образу є:

а)   те, що він дає художнє пізнання життя;

б)   те, що він справляє емоційний вплив на людей;

б) те, що він, творчо відображаючи дійсність, містить у собі художнє узагальнення.

Засоби творення образів і прийоми типізації:

а)   зображення вчинків, дії образів-персонажів;

б)   портретне зображення;

в)   мова персонажів;

г) пряма авторська характеристика;

д)   виділення провідної риси характеру;

е)   перебільшення.

2. Робота в групах

Колективне уточнення характеристики героїв твору, комен­тар цитат, дібраних удома.

1-ша група

Проблемне питання. Як через образ Мавки письменниця розкрила мрію про ідеальну людину, утвердила думку, що лю­дина — творець краси.

Шлях виконання

Дослідити засоби зображення Мавки — зовнішній портрет Мавки (у ремарках, репліках Лукаша, Лісовика); внутрішній портрет (у монологах, у взаєминах з іншими персонажами твору, у ставленні до навколишнього середовища).

Узагальнення групи

Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Вона вті­лює ідеали: гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».

Мавку від довгого зимового сну розбудила мелодія Лукашевої сопілки — незвичайний спів весни, як думалось їй спочатку. Ді­знавшись від дідуся Лісовика, що «то хлопець на сопілці грає», вона захотіла його побачити. Застереження досвідченого Лісовика.

... Минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля,— там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш — і пропала воля! — здається Мавці дивним.

Для неї воля, природа, життя — нероздільні. Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде! — дивується вона.

«Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення», зацікавлено розглядаючи Мавку й одночасно граючи на сопілці українські веснянки, зачаровує лісову красуню — і в її серці за­роджується незгасне кохання до юнака.

Прекрасними й дивними здаються Мавці люди порівняно з лі­совими істотами: лише люди «так ніжно... кохаються», уміють творити щось «вічне і величне», лише людина може прожити життя, залишивши по собі красу. Тепер усе попереднє життя їй згадується крізь серпанок смутку, а майбутнє мріється лише з людьми, лише з коханим, з яким у неї багато спільного. Адже й Лукаша вразила особлива краса лісової чарівниці, дивний ви­раз очей, її незвичайна, багата, поетична мова.

Оцей особливий стан Мавки, зацікавленої людьми, закоханої в людину, особливо виразно розкривається в її монологах, що по­чинаються словами «Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?», «Коли б ти, нічко, швидше минала!» і в діалогах із Лукашем.

У другій дії бачимо лісову вродливицю серед людей. Тут вона символізує людину, що не зазнала впливу суспільства, у неї душа не «така саміська», як у людей, вихованих суспільством. Навіть мудрий дядько Лев не знає такого слова, яке б розкрило їй та­ємниці суспільної людини, допомогло збагнути людські клопоти.

На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, для неї робота — не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб до існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з кра­сою. Тому, коли Мавка «глядить корів, то більше дають набілу»; нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого бережно, розумно користується, відкриває перед «нею всі свої скарби; на подвір'я, яке «умаїла квітками попідві­конню — любо подивитись!»

Живучи в Лукашевій сім'ї, Мавка спіткалася із грубістю, черствістю, егоїзмом. І вона добротою, ніжністю хоче захистити чисте кохання від цих проявів зла, захистити «цвіт душі» свого коханого, своє і його щастя. У цій боротьбі ніжна Мавка виявляє стриманість, терплячість — на грубощі Лукашевої матері відпо­відає лагідно й покірно. І хоч зневіряється на якусь мить і йде в обійми забуття, та знову воскресає для боротьби за щастя, за ко­хання, за добро, за красу людської душі й торжество правди. Мавка завжди поривається до ідеалу, до краси. Ці думки увиразнюються фразеологізмами: «Не зневажай душі своєї цвіту», «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись», «Що ж? Хіба крові не варта краса?», «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». Безсмертна лісова царівна все-таки ви­ходить переможницею в боротьбі за «цвіт душі» свого коханого. У кінці твору вона спалахує давньою красою, з'являється перед юнаком знову «у зорянім вінці», знову разом із ним єднає свою долю. Правда, краса, благородство перемагають над усім лука­вим, потворним, антигуманним.

2-га група

Проблемне питання. Які проблеми порушує поетеса через образ Лукаша?

Шляхи виконання

Через психологічний аналіз духовного світу героя, його ха­рактеру саморозвитку (боротьба в його душі світлих, чистих по­ривань з буденщиною).

Узагальнення групи

З Лукашем ми зустрічаємось напровесні на галяві волинського лісу. Це — «дуже молодий хлопець, гарний чорнобривий, струн­кий, в очах ще є щось дитяче; убраний «...в полотняну одежу... сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, під­перезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні за­стіжки, свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ків­шик з лика на мотузку».

У цьому зовнішньому портреті вбачається щирість, дитяча допитливість, чистота помислів юнака. В одній з ремарок пись­менниця повідомляє про мистецький хист Лукаша: «З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайо­ріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкри­лись лілеї білі й зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появ- ляє ніжні пуп'янки».

Зустріч з Мавкою, кохання до неї окрилило Лукаша. Він за­хоплюється красою Мавки, з подивом спостерігає, зачаровано слухаючи її розповідь, як міниться вираз її очей про зимовий сон природи. Але лицемірство, корисливість, що панують у взаєми­нах людей, уже проникли і в душу Лукаша. Недарма він засоро­мився при відповіді на Мавчине питання: «Чи гарна ж я тобі?», «Хіба ти сам собі не знайдеш пари?».

Мова Лукаша вказує на його соціальне походження, вона пе­ресипана просторіччями, діалектизмами: «лепсько грає», «сидіти тута», «непевне місце», «хтів собі вточити соку», «любощі такі солодкі» та інші. Покохавши Мавку, Лукаш розкриває перед нею свою поетичну душу. Як і його кохана, він чує, «як солов'ї ве­сільним співом дзвонять», «вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають: «Цілуй! Цілуй! Цілуй!»

Коли Мавка прийшла жити в сім'ю Лукаша, а його мати по­чала постійно дорікати своєму синові і грою на сопілці, і ніжними взаєминами з Мавкою, бо це нібито відриває їх від роботи, Лукаш намагається захистити й себе, і Мавку. Але й він скоро «захворів», заразившись від своєї матері породженими віками невільницького життя пороками; робота і краса — несумісні; невістка в сім'ї — невільниця, гірша наймички, і цінують її за придане; всім і за все треба віддячувати, навіть за почуття любові; «...їм така невістка не до мислі... Тобі недобра з їх свекруха буде!», «їм невістки треба, бо треба помочі — вони старі. Чужу все до роботи заставляти не випадає... Наймички — не дочки», «Була надія, що віддячусь потім»— кидає він Мавці на її пристрасне благання не зневажати «душі своєї цвіту». Як іржа, врізалося це в душу Лукаша, витрав­люючи любов до природи, і любов до народних казок, легенд, пі­сень, якими так захоплювався мудрий дядько Лев.

Розрив з Мавкою й одруження з лицемірною, ледачою, духовно убогою Килиною стало торжеством приватновласницького світу.

Але в останній сцені Леся Українка показує торжество краси в душі Лукаша. Звернений до власної долі монолог Лукаша пере­йнятий не стільки скорботою, скільки вірою в високе призначення людини, силу людського хисту, розуму, волі. Бажано прочитати монолог від слів: «Хто ти?..» і до кінця всю останню ремарку твору. У всій п'єсі, зокрема в образах Мавки і Лукаша, звучить осуд суспільних порядків, за яких гинуть найкращі якості люд­ської вдачі.

3-тя група

Проблемне питання. Як письменниця розкриває в образах матері Лукаша й Килини духовне зубожіння, дисгармонію з при­родою?

Шлях виконання

Розкрити грубість, лицемірство, спотворене уявлення про працю (авторська характеристика в ремарках, зображення взає­мин між собою, з іншими персонажами, у ставленні до природи, через їхню мову).

Узагальнення групи

Мати Лукашева — рідна сестра Лева. Вона, вдова, бажаючи своєму синові щастя, стала рабинею загальноприйнятої, породже­ної суспільством думки про власність як про єдине щастя.

Ця ж біда спіткала й Килину. Залишившись вдовою з двома дітьми, вона піклувалася перш за все про те, як їх нагодувати, одягнути, як утвердити для них «авторитет» серед людей. І в по­гоні хоч за якими-небудь матеріальними статками, за найнеоб- хіднішим для існування своїх дітей вона також розгубила свої духовні скарби, а може, навіть не змогла їх і придбати за тією безперервною турботою про хліб насущний.

Найстрашніше, що багато таких нещасних, які поневолені дріб'язковими турботами, не почувають себе їхніми рабами, хоч вони є ними. І для того, щоб раби збагнули своє становище й від­чули, наскільки воля прекрасна порівняно з рабством, Леся Укра­їнка «посилає» до людей Мавку.

4-та група

Проблемне питання. Як у творі розкривається проблема лю­дини й природи?

Шляхи виконання

Дослідити засоби творення образу дядька Лева як великого природолюба (портретна характеристика в ремарках; його став­лення до столітнього дуба), дослідити ставлення Мавки, Лукаша, матері Лукаша, Килини до лісу.

Узагальнення групи

Дядько Лев «дуже добрий з виду», у нього «довге волосся бі­лими хвилями спускається на плечі з-під сивої шапки-рогатки», на ньому світлий, ясно-сивого кольору полотняний одяг, що свід­чить і про високий естетичний смак тих, хто цей одяг робив, і про високий естетичний смак тих, хто його носить.

Змальована світлими фарбами зовнішність дядька Лева гар­монує з душевною його красою та з ніжною красою лісового ку­точка.

Досвідчений дядько Лев з тих обдарованих буйною фантазією людей, які можуть упіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою отого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі мо­жуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водя­ника. Дуже трепетно він ставиться до столітнього дуба, прагнучи зберегти лісового красеня від сокири, заповідає поховати себе саме під ним. На жаль, споживацький спосіб життя перемагає: Килина з матір'ю Лукаша після смерті дядька Лева продають його.

Завдяки Мавці Лукаш починає розуміти, що в лісі нічого мертвого немає. Пригадайте, як він зумів збагнути почуття ясена до дикої рожі. Лукаш розуміє, якою безборонною може бути при­рода, аж тоді, коли Лісовик перетворює його на вовкулаку.

Для Мавки в лісі існує безліч табу, зокрема заборона нищити живі рослини. І навіть коли вона намагається порушити забо­рону, прагнучи догодити матері (діалог Польової Русалки з Мав­кою) і врятувати своє кохання, перемагає споконвічна істина — не руш живе, не вбивай! Тому Мавка врізає собі руку.

Для матері Лукаша й Килини природа є засобом споживацтва, задоволення власних потреб. Коли вони прийшли жити в цю міс­цину, вона вражає своєю первозданністю, незайманістю, людина тут не господар, а гість. У ремарці до другої дії ми спостерігаємо, що людина, облаштовуючи свій побут, нищить гармонію, красу навколо себе. Порівняймо:

 

 

 

 

 

 

               

До приходу людини

Після...

«Старезний, густий, предковічний ліс на Во­лині. Посеред ліса простора галява з плакучою бе­резою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в од­ному місці в яро-зелену драговину — то бе­реги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини ліса, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Само озеро — тиховоде, вкрите ряскою та ла­таттям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура,— повна ніжної задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє пер­ший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Де­рева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо- блакитну воду»

«На галявині вже збудовано хату, за­саджено городець. На одній нивці пше­ниця, на другій — жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стримлять горшки, гладишки. Трава на галявині чисто викошена, під дубом зложений стіжок. По лісі калатають клокічки — десь па­сеться товар»

 

3. Теорія літератури

Неоромантизм (новоромантизм) — так називала Леся Українка та інші творчий метод тих письменників кін. XIX — поч. XXст., які поєднували у своїй творчості реалістичне зображення життя з романтизмом.

Леся Українка писала: «Справжній новоромантизм зневажає не самий натовп, тобто не особи, що складають натовп, а той рабський дух, який змушує людину добровільно зачисляти себе до натовпу, як до чогось стихійного, що поглинає, нівелює, стирає індивідуальність, приносить її в жертву інстинкту, стадності. Новоромантик проти­ставляє натовпу не героя, не вибрану особу, а суспільство свідомих осіб, у якому він, цей натовп, розчинився б без залишку»:

Ознаки:

•  властива виразність суспільних ідеалів;

•  прагнення до визволення особистості;

•  гармонія ідеалу з життєвою правдою;

•  Леся Українка не поділяла персонажів на головних і друго­рядних, а наділяла всіх якостями повнокровних самоцінних особистостей;

•  її ліричні та драматичні твори наснажені визвольним пафо­сом, їм притаманні гострота конфлікту між добром і злом, правдою і кривдою, оптимістична віра в перемогу перших. Драма-феєрія (від франц.— фея, чарівниця) — один із жан­рових різновидів драми. Для цього драматичного виду властивий фантастично-казковий сюжет, у ньому відбуваються неймовірні з реального погляду перетворення, поряд з людьми діють ство­рені уявою письменника фантастично-міфічні істоти.

IV.    Узагальнення вивченого матеріалу

•  На основі знань про неоромантизм як літературний напрям доведіть, що «Лісова пісня» твір неоромантичний. (Неороман­тичне утвердження духовно-естетичної сутності людини, її творчих можливостей; конфлікт між буденним життям і високим пориванням душі особистості, дійсністю і мрією; індивідуальність і натовп).

•  Розкажіть (уявивши себе Мавкою або Лукашем) про свого ко­ханого, чим він неповторний, чого вас навчив або зачитайте листи до героїв, написані вдома.

•  Створіть асоціативний кущ:

Мавка — міфологічна істота — лісова царівна... Лукаш — хлопець — поет в душі...

V.      Висновок

Звучить останній монолог Мавки.

Ці слова сповнені світлої туги, у них звучить акорд на честь доброго, справедливого переможця.

У «Лісовій пісні» цей переможець — людина мудра, добра, творча, гармонійна, що в леті за своїм щастям постійно б'ється зі злом, радіє і страждає, падає і піднімається, гине і воскресає, але летить і тільки — до краси.

Vi. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

Vii. Домашнє завдання

На основі опрацьованого відповісти на питання: що єднає об­раз Мавки з Лесею Українкою?