РОЗВИТОК ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ. ПИСЬМОВИЙ ТВІР-РОЗДУМ НА ТЕМУ «НЕВМИРУЩІСТЬ ДУХОВНОЇ КРАСИ ЗА ДРАМОЮ-ФЕЄРІЄЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

Мета: розвивати навички писемного мовлення, навчати грамотно формулювати тези, добирати аргументи, аналізуючи твір, робити висновки; формувати куль­туру письма.

Тип уроку:застосування навичок і вмінь.

ХІД УРОКУ

I.  Мотивація навчання. Оголошення теми й мети уроку

II.Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Протягом декількох уроків ми детально опрацьовували драму Лесі Українки «Лісова пісня», робили узагальнення. Але маю впевненість, що цей твір викликав у кожного особисте ставлення до порушених проблем. Цікаво дізнатися, як молодь XXI століття, коли світосприймання будується на матеріальних благах, ста­виться й розуміє значення духовної краси у світі. Щоб робота була цікавою й оригінальною, скористайтеся декількома порадами:

•  Не судіть про мистецтво з підозрілою легкістю та готовністю.

•  Остерігайтеся стати пихатим суддею геніїв. Пам'ятайте про дистанцію між ними й нами.

•  Уникайте безглуздих фраз.

•  Дотримуйтесь обов'язкового правила культури письма: вико­ристовуючи чужу думку, назвіть автора, зробіть посилання на його працю.

•  Недоречне часте вживання особового займенника у вставних конструкціях.

•  Не бійтесь сумнівів: можливо, здається, ймовірно — ці слова підкреслюють ваші роздуми.

2. Самостійна робота учнів над твором

III. Домашнє завдання

Завершити роботу над твором.

Додаток до уроку

Зразок твору

НЕВМИРУЩІСТЬ ДУХОВНОЇ КРАСИ (за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»)

Не зневажай душі своєї цвіту...

Леся Українка

Пишно цвіла душа Лесі у хворому тілі. Свою внутрішню красу вклала поетеса в драму-феєрію «Лісова пісня». Цей твір став уті­ленням мрій, сподівань, прагнень авторки.

З дитинства Леся Українка вимріювала феєрію. До цього спо­нукав казковий світ рідного Полісся. Любов до краю, його ди­вовижної чарівності помітна в ремарці: «Містина вся дика, та­ємнича, але не понура, повна якоїсь ніжної, задумливої краси». Чутлива душа, багата фантазія — усе допомагало поетесі жити і бачити тонкий світ духів.

Та не тільки Полісся має невидимих мешканців, вони є скрізь. Так, М. Коцюбинський, маючи особливе сприйняття оточення, створив лебедину пісню кохання Івана й Марічки в повісті «Тіні забутих предків». І в Карпатах бігають нявки по смерекових лісах. Отже, кожний ліс має оте невидиме життя, що вирує, мов гірська річка, і звичайним людям його не побачити й не осягнути.

Леся Українка поєднала два світи: людей і духів. Міфологічні образи, які перейшли в драму з дохристиянських вірувань на­шого народу, стали добрими, хоч «свавільні, люблять глузувати» й «душі не мають», та «серце добре» в них.

Килина не була духовно багатою. Вона не слухала розмови лісу, не любила житніх полів, не бачила краси й ніжності поліської природи. До таких людей приходять схожі на них духи — злидні. Кожна хвилина життя буде скорботною і важкою для них.

Мавка ж чує гармонію музики, душі. Вона не знає людського світу, звичаїв, проблем. Зустріч із Лукашем дала їй людське ко­хання. «Чи в людей паруються надовго?» — спитала лісова дів­чина. «Навік»,— сказав їй хлопець. Справді, це пророчі слова. Духовна краса людини — здатність любити. Що є у світі невми­рущим і вічним? Кохання.

Героїня «Лісової пісні» хотіла жити в земному світі, але це приносило їй страшні муки. Легкість, радість, піднесеність, воля змінилися обов'язками, неприязню і зневагою. Так живуть люди: незліченні забобони, поганий настрій, злість, невдоволення. Нія­ких високих почуттів, емоцій. Чому Мавка й Лукаш могли бути разом? Земний хлопець мав багату душу, здатну творити, «цвіт душі». Хоча заземленість притаманна героєві, уміє він жити у світі гармонії. Для нього зустріч із Мавкою була дуже значущою.

Коли лісова царівна перетворилася у вербу, її слова про те, що «німого в лісі в нас нема нічого», стали цілком зрозумілими. Вона показала своєму коханому світ духів, лісу, озера, що по- мстився потім Лукашеві за зраду, страждання Мавки. Переки­нувшись вовкулакою, просив він прощення й отримав його: очис­тився від буденності, скверни, духовних вад. Ще більше зміцнився «собор його душі». Сопілка, вирізана з дівчини-верби; заспівала- заговорила ніжним голосом Мавки, і Лукаш збагнув усе й відчув, що кохання вічно житиме в його серці.

Хлопець загинув, але свобідний дух його став сильним у лю­бові й вірності.

За українською народною міфологією, мавки не мають душі, але Мавка Лесі Українки отримала її в стражданнях. Внутрішня краса лісового духу стала красою справжньої дівчини. Кохання зробило її людиною.

Умирає тіло, але дух зберігає всі скарби. Мавка й Лукаш у своїй вічній любові залишилися разом. Краса їхніх душ стала міцнішою й розцвіла, бо об'єдналися вони в одне спільне джерело прекрас­ного (Олена КРЮЧКОВА, 11 кл„ Українська гімназія)