О.ДОВЖЕНКО. «УКРАЇНА В ОГНІ». НАЦІОНАЛЬНІ Й ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ПРОБЛЕМИ

Мета: опрацювати зміст кіноповісті; учити учнів вдумливо читати текст, коментувати найосновніші моменти, публіцистичні відступи; розвивати вміння виокрем­лювати провідні мотиви, проблеми, обговорювати їх з позиції сьогодення; виховувати національну самосвідомість учнів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: текст кіноповісті, літературознавчий словник, епі­граф.

Написав я «Україну в огні» з болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю.

О. Довженко

ПЕРЕБІГУРОКУ

I.      Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

Бесіда з учнями

•  Охарактеризуйте українську літературу 40-50 pp. XX ст.

•  Назвіть імена письменників, які творили в цей період.

•  Розкажіть про Довженка-кінорежисера.

•  Охарактеризуйте тематику творів О. Довженка.

II. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми й мети уроку

Журавлі летять спокійним клином, Розрізають синю височінь І летять, курличуть безупинно В далечінь, безкрайню далечінь. Вийде мати одинока в поле; В самотині піде по ріллі, Уклоніться жінці сивочолій Журавлі-солдати — журавлі

Повесні вона вас виглядає, Як зоря зоріє над селом, І чекає, все ж таки чекає. Може, син торкне її крилом.

(М. Уманець)

Багато лиха й катастроф зазнало людство на шляху розвитку. Жахливі землетруси й засухи, голод і епідемії неодноразово зни­щували мільйони людей. Та з усіх цих катастроф найстрашнішою стала не викликана силами стихії, не породжена природою, а тво­рена руками самої людини — війна. Багато разів приходила вона на землю, сіючи смерть і спустошення. Тисячі й тисячі гинули в її залізних обіймах на полях боїв, в окупації, у тилу від виснаж­ливої праці та нестатків. Війна завжди вимагала від воюючих народів титанічного напруження всіх сил, як фізичних, так і духо­вних. Десятки неперевершених творів виходили з-під пера пись­менників у часи війни, а ще більше після її закінчення. Не був винятком і О. Довженко.

III. Опрацювання навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

«Україна в огні» — це переломний етап у житті та творчості О. Довженка.

Спочатку Довженко, будучи за характером романтиком, сві­домо підтримував ідеї нового ладу, він віддав свій талант загаль­ному оркестру, але потім внутрішня вільна природа митця актив­но противилася цьому, вона підносила його над актуальними більшовицькими ідеями колективізації, індустріалізації до гли­бинного осмислення вічних людських проблем у тісній єдності з національними.

На екран чи в текст настирливо проривалася болюча правда, яка мучила його. І він написав правду спочатку в «Щоденнику», а потім — в «Україні в огні».

2. Оголошення результатів дослідження учнів

про історію написання та опублікування кіноповісті

«Україна в огні» (домашнє завдання)

«Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було пору­бано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоб­рого, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я наро­дився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості». Так написав митець у «Щоден­нику» після заборони «України в огні».

Кіноповість письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдяч­ності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені й заборонені. Фільм узагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмо- фонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письмен­ника. Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») кінорежисера критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 р. було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП (б), на якому й розпинали О. Довженка.

Письменник не став на коліна, не благав прощення в Сталіна ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. Де ж брав він сили для боротьби проти сатанинської сталінської системи? У свого народу, у його, хоч знівеченій і окраденій, але живій і чистій душі. У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Това­ришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба три­мати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм... у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?».

Послухаймо самого О. Довженка й зрозуміємо, за що справді він був так тяжко покараний:

«Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і пал­ким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю...

Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був... на її пожарах сьогодні...

Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови... Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика... Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюван­нями...».

3. Теорія літератури

Кіноповість (грецьк. kineo — рухаю) — твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом із тим у другій половині XX ст. набуло поши­рення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова «кіно» на слово «повість». Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений для читання (при переробці вилу­чаються специфічні кінематографічні терміни, розширюються діалогічні сцени, уводяться ліричні відступи, граматичний тепе­рішній час змінюється минулим тощо). Окрім того, кіноповістю називають повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епі­зоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо).

Публіцистичність — це певна тенденція, певна манера пись­ма, певні стильові особливості, властиві як звичайній інформації, так і науковим працям, і творам художньої літератури. Публі­цистичність — це якість, що може бути притаманна творові будь- якого роду й жанру. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, поле­мічність і специфічну, притаманну публіцистиці образність.

4. Робота з текстом твору

•  Якою сценою починається кіноповість «Україна в огні»?

•  Яку функцію виконує пісня «Ой піду я до роду гуляти»?

•  Який прийом застосовує автор, щоб познайомити нас із роди­ною Запорожців?

•  Прочитайте епізод зустрічі Василя Кравчини з Олесею. Чому дівчина зважилася на такий вчинок?

•  Які враження маєте ви від розповіді про поведінку німців під час окупації?

•  Охарактеризуйте Купріяна Хутірного. Які принципи життя він сповідує?

•  Хто такий Лаврін Запорожець? Дайте оцінку його вчинкам.

•   Яка роль образу прокурора Лиманчука у творі? (Довженко посмів сказати правду про радянську партноменклатуру, зокрема про командний склад органів прокуратури, КДБ, УВС. Уособленням цих темних страхітливих сил у всій їх антинародній потворній суті постає образ голови райви­конкому, а потім прокурора — Лиманчука. «Він був вели­ким любителем різних секретних паперів, секретних справ, секретних інструкцій, постанов... Він засекретив ними свою глибоку байдужість до людини... Йому ні разу не приходило в голову, що... єдине, що він засекречував, це була його засе­кречена дурість»)

•  Прокоментуйте епізод протистояння Запорожця й Заброди? Чому так ненавидів Заброда? Що дало сили Лавріну Запо­рожцю вирватися з німецького полону?

•  За що судили Христину Хутірну партизани? Як вона себе поводить під час судилища? Прочитайцте уривок з твору.

•  Зачитайте дискусію Кравчини й Сіроштана. Які моральні цін­ності відстоює Кравчина?

•   Як характеризує фон Крауз українців? Зачитайте й прокомен­туйте? (...У цього народу є нічим не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії„. У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрад­ників». «їх життєздатність і зневага до смерті безмежні», «Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки»)

•  Чи можна виправдати дезертирів, що стали прислужниками фашистів? Як вони оцінюють свій вчинок?

•   Який образ є центральним у творі? (Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюн­дрованої фашистами й більшовиками)

•   Дослідіть композицію твору. (Сценарій кіноповісті склада­ється з 50-ти епізодів-картин. У творі кілька сюжетних ліній: доля роду Запорожців та інших учасників бойових дій; лірична лінія Олесі й Василя; ЛІНІЯ- Христі Хутірної; вчинки ворогів і поведінка Лиманчука)

•   Визначте тему та ідею твору. (Головною темою твору є реаліс­тична передача поразок і відступів та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчання сталінської кон­цепції класової боротьби, критика відсутності національної гордості. Ідея твору, за словами самого автора,— незлам­ність сили й непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом)

5. Аналіз публіцистичних відступів автора. Робота в групах

Довженко-письменник не просто веде оповідь про події, він висловлює власне бачення причин поразок, зради, зневіри через ліричні відступи, аналітичні роздуми.

Група І

Знайти й прокоментувати авторські роздуми про Україну.

Очікувані результати

«О українська земля, як укрпвавплась ти! Ріки кров'ю пона­ливано, озера слізьми та жалем... Степи гнівом утоптано та про­кляттям, та тугою і жалем».

«Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах».

«Не стало прекрасного села. Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі й печища біліли серед попелу й вугілля, та де-не-де висіли трупи на ушулах чи на гру­шах. Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати».

«Яка була любима незаймана річка! Вона стала невпізнанна. Вона була збезчещена, зґвалтована і сплюндрована ворогами».

Група II

Знайти й прокоментувати авторські роздуми про українців під час війни.

Очікувані результати

«Звиклі до типової безвідповідальності, позбавленні знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не під­нялися до висот розуміння ходу історії, що кликали їх до веле­тенського бою, до надзвичайного. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії... Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі...».

«Довгі відходини, сум і горе важких утрат пригнобили всіх. Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя».

«З темних льохів, брудних ям, із-під зруйнованих печищ вилі­зали землистого кольору, чорні, погано одягнені люди... Якесь невимовне тавро жаху й скорбот і того, що лежить за межами обурення і відчаю, упало на них, закарбувалось і довго-довго не зникне вже, як прокляття долі, до самої їх смерті».

Група III

Знайти й прокоментувати авторські роздуми про бійців на фронті.

Очікувані результати

«Все віддали... Поквиталися з життям, з війною, з ворогами на всю силу. Не мудрували, не ховалися по резервах і тилах, не обростали родичами... на постах. Не видушували з малих своїх

талантів великої користі, нехтували талантом, не любили вистав­ляти напоказ ні в цілому вигляді, ні в пораненому, ні в яких доблестях, мало дорожили своїм — непоштиві, насмішкуваті й недбалі...». Група IV

Знайти й прокоментувати останнє звернення до читача.

IV.    Узагальнення вивченого матеріалу

«Обери позицію»

Учні обирають певну думку: «так» або «ні». Згідно з цим вони групуються, записують аргументи на захист своєї думки. У про­цесі обговорення можуть перейти в іншу групу, мотивуючи свій перехід.

Чи актуальні проблеми, висвітлені Довженком у кіноповісті {виховання молоді, незнання історії, відсутність національної гордості), сьогодні?

V.      Колективне складання тез-висновків

1.Зміст зображеного в кіноповісті — це жах війни, про який «не забудуть і потомки в віках», бо це таке горе, така наруга над українським народом, яка «лежить за межами обурення і відчаю».

2.У кіноповісті пророчо передбачено ренесанс зраненої України. Хоча «національна гордість не виблискувала в наших кни­гах класової боротьби», але вона «засяє, та так засяє на весь добрий людський світ, що осліпнуть від заздрощів всі...». Це пророцтво здійснюється на наших очах.

3.Своєю кіноповістю Олександр Довженко захистив націю від різ­них наклепів з боку великодержавних російських шовіністів.

4.У кіноповісті створено безсмертну галерею образів, особливо Лавріна Запорожця, Олесі, Кравчини, Христі, які вже стали окрасою класичної української літератури середини й початку другої половини XX століття.

VI.    Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VII.  Домашнє завдання

1.Опрацювати сторінки підручника; дослідити засоби вираз­ності або скласти усний твір «Образи українців у кіноповісті "Україна в огні"».

2. Читати кіноповість «Зачарована Десна».

Додаток

Матеріал для вчителя

Коли О. Довженко опинився на фронті, його вразило те, що побачив він там. Незабаром з'явилися його безсмертні твори «Стій, смерть, зупинись», «Мати», «Воля до життя», «Україна в огні» та інші, у яких автор засуджує війну, змальовує її страхіття й оспівує героїзм бійців, учорашніх мирних трудівників. Свій біль за долю народу й возвеличення його безсмертного подвигу, свій великий гнів до фашизму, до загарбників О. Довженко переніс у кіноповість «Україна в огні».

Вона охоплює найтяжчий і найтрагічніший період Великої Вітчизняної війни — її початок, чорні дні евакуації, відступ. Сюжетною основою є історія, чи точніше, доля сім'ї Лавріна Запорожця. Повість починається спокійно-величною картиною родинної вечері. Та в цю мирну картину раптом вривається війна із зойком матері: «Ой діточки ж мої, діточки»,— розноситься палаючими містами й селами. Майже одразу ми опиняємося в окупованому селі, бачимо знущання фашистів над населен­ням, принизливе поводження з людьми. Письменник не ідеалі­зує людей, а показує з усіма їх вадами. «Довгі відходини, сум і горе важких утрат пригнобили всіх,— пише він.— Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя». Навіть те, що їх запрягають у плуг, наче коней, не пробудило в них злості, на що сподівався Запорожець. Полі­цай, їхній же односелець, топче ногами хліб, який жінка передає полоненим, наступає їй на руки й ніхто не зупиняє його. Та епізод за епізодом письменник показує, як все ж формується в душах людей ненависть і вони зріють для опору.

У повісті ми бачимо страждання народу, його героїчні зусилля в боротьбі із загарбником. Та, мабуть, найбільшою трагедією війни є трагедія жінки, яка залишалася в окупації. Убивства, ґвалту­вання, спалені й зруйновані домівки, голодні діти, і, зрештою, похоронки — усе це лягло на її тендітні плечі.

Трагічна доля Христі й Олени, яких відправили до Німеччини. Вони неодноразово втікали, але кожного разу їх ловили, били, ґвалтували й знову пхали у вагон. Олеся все ж тікає від хазяїв, пробирається додому й воює в партизанському загоні. Христя ж, знесилена знущаннями й поневіряннями, знаходить притулок і захист в італійського офіцера, ставши його дружиною. Та хоч і повернулися вони після перемоги додому, долі їх понівечені. Крім того й тут, на Батьківщині, вони зазнають знущань з боку влади. На суді ці жінки кидають звинувачення війні, що принесла їм стільки горя, і уряду, який замість того, щоб допомогти, ще й судить їх не знати за що.

Багато трагічних подій змалював О. Довженко у своїх творах. У них ми бачимо й героїчних бійців, і відступників, що злама­лися, не витримали випробування війною, і покалічених сол­датів, і горе матерів, жінок, які не дочекалися синів, дочок, чоловіків, дружин, і знищені й зруйновані села й міста. Усі ці сторінки таврують війну, засуджують її, як жахливе породження людського «генію» й закликають не допустити повторення цього страхіття. Символічно звучить кінець повісті: Олеся та Василь, яких війна відразу після зустрічі й зародження їхнього кохання розводить різними дорогами, переживши всі негоди війни, нарешті зустрічаються... їхнє кохання перемогло все. Любов вічна, як вічний світ. Тож збережімо їх від лихоліть війни,— ніби говорить цим О. Довженко.