План конспект 11 клас РОМАН У ВІРШАХ «МАРУСЯ ЧУРАЙ». ДУХОВНЕ ЖИТТЯ НАЦІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ НЕЩАСЛИВОГО КОХАННЯ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 12-03-2013, 10:56

РОМАН У ВІРШАХ «МАРУСЯ ЧУРАЙ». ДУХОВНЕ ЖИТТЯ НАЦІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ НЕЩАСЛИВОГО КОХАННЯ

Мета:    формувати навички та уміння аналізу роману у вір­шах, уміти визначати жанр твору «Маруся Чурай», розглянути одну із сюжетних ліній кохання Марусі й Гриця; розвивати акторські здібності стар­шокласників; виховувати старшокласників у дусі поваги до минулого та гордості за свій народ.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Форма уроку: урок-семінар.

Обладнання: портрет поетеси, роман «Маруся Чурай»; записи пісень «Ой не ходи, Грицю...», «Засвіт встали коза­ченьки», епіграф до уроку.

Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це пісня. Це душа. Що нам потрібно було на війні? Шаблі, знамена і її пісні.

Ліна Костенко «Маруся Чурай»

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II.     Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1.    Перевірка домашнього завдання

2.    Читання віршів напам'ять

III.  Мотиваційний етап

Слово вчителя

Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. У творах Ліни Костенко єдність характеру й слова, а увагу при­вертає історична тема, історична пам'ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури. Своєю поезією застерігає нас від втрати історичної пам'яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах «Маруся Чурай». Образ Марусі зливається з образом

України, що сигналізує через століття: пам ятаите нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні й знані у світі.

IV. Оголошення теми, мети. Цілевизначення

V.  Опрацювання навчального матеріалу

1.    Вступне слово вчителя

«Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилися відгуки у пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко», писав наприкінці 1980 р. літе­ратурознавець Павло Охріменко. Але, як ми вже знаємо, насправді історія з цим твором розпочиналася не так легко й радісно. Зви­нувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть полі­тичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість... Лише після спеціальної ухвали Президії правління Спілки письменників України твір був випущений 1979 р. «Радян­ським письменником».

Цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкіс­ний жанр роман у віршах. Запишемо визначення в словничок.

2.     Теорія літератури

Роман у віршах різновид змішаного жанру, що поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб'єктивністю, притаманною ліричним творам.

Роман у віршах став популярним у ХІХ-ХХ ст. Межують з ним драматична поема, віршована повість.

В Україні помітне пожвавлення цього жанру спостеріга­ється у 60-70 pp. XX ст. (хоча представлений він й у 30-50 pp.: «Марина» М. Рильського, «Червоногвардієць» В. Сосюри) «По­ліська трилогія» О. Підсухи, «Молодість брата» Л. Первомай- ського, «Маруся Чурай» Ліни Костенко.

Роман у віршах одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічнии спосіб зображення життя через систему подій і розгор­нутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєд­нується з глибоким ліризмом віршованою, емоційно забарв­леною мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану й почуттів автора.

3. Робота в групах

Опрацювання матеріалу, підготовленого учнями.

Матеріал для вчителя

Твір Ліни Костенко є цікавим і яскравим явищем в україн­ській художньо-історичній романістиці XX століття. По-перше, жанр твору рідкісний і цікавий. Літературознавці на сьогодні романом у віршах називають небагато творів, при цьому в росій­ській літературі виділяють «Євгенія Онєгіна» О.С. Пушкіна, а в українській «Марусю Чурай» Ліни Костенко. Поетеса зро­била якісно новий крок у розвитку цього жанру.

Ліна Костенко старанно дотримувалася історичної правди у своєму творі. Вона вводить образи реальних людей. Персо­нажі роману згадують реальні історичні події. Полтавці добре пам'ятають оспіваного в піснях козака Байду першого гетьмана українського козацтва Дмитра Вишневецького, великого патріота, який став на захист українських земель від турецько-татарських нападників. Вони згадують часи, коли на півдні України, за Дні­провськими порогами, зароджувалось братерство мужніх лицарів, що потім названо українським козацтвом, запорожцями.

Розповідаючи про життя українських міст і сіл періоду визволь­ної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмель­ницького, Ліна Костенко відтворює блискучу галерею народних характерів. Найповніше, безперечно, змальовано головну героїню роману Марусю Чурай, доньку хороброго, чесного, неприми­ренного борця проти кривди Гордія Чурая. Незважаючи на те, що документальні дані про Чураївну дуже скупі й суперечливі, нія­ких письмових документів про її життя не маємо, бо судові акти Полтавського магістрату згоріли під час лютої пожежі, її пісні, що збереглися в народних переказах, допомогли поетесі створити цей образ, що за історичними, соціальними, духовними ознаками був цілком можливий для того часу.

Поетеса написала роман історичний, але він за своїм пафо­сом ліричний; своєю емоційною тональністю він звернений до майбутнього до нашої сучасності. У творі майстерно поєд­нано епос і лірику, правдиво показано всі сфери життя полі­тичного, духовного, родинно-побутового, військового. Роман Ліни Костенко це твір зрілого майстра, вершинна книга творчості поетеси, що вражає досконалістю змісту і форми.

Перша група. Міні-проект

«Історична основа твору. Історія написання»

Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Василівни Костенко, який побачив світ у 1979 р.

Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі. Люди, які двох слів не могли зв'язати рідною мовою нещасні жертви свого часу шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман. Розсипаний набір книжки роз­котився, як добірне невмируще зерно по всій Україні й дав свої сходи.

У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. Нашу пам'ять про те, хто ми, чиї діти, витрав­лювали, випалювали, відбивали немилосердно... Але вона живе. Хто порахує всіх спраглих, що припадали й припадають до «Марусі Чурай», як до життєдайного джерела? Адже така потреба зумовлена надзавданням, що постало перед нашим сус­пільством: духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального й фізичного вимирання.

«Маруся Чурай» Ліни Костенкоце не просто наша обі- крадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія.

У Ліни Костенко історія це жінка, змучена, катована, зне­важена, але не розтоптана, бо вона не загубила духу свого, гор­дість, гідність людську. Історичне полотно твору становить окрему сторінку, через яку ще раз висвітилися долі героїв роману. І жит­тєву лінію головної героїні Марусі Чурай, Ліна Костенко ввела в бурхливі соціально-політичні перипетії суспільного поступу України XVII ст.,а ще точніше періоду визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Представники козацької республіки в романі Богдан Хмель­ницький, Лесько Черкас, Мартин Пушкар, Іван Іскра, Яким Шибилист і ті, хто з небуття повернулися в думі (Яків Остряниця, Гордій Чурай, Павлюк, Наливайко). До цього славного лицарства належить і дід Гамарник, «самітник і химерник», котрий од трьох шабель ще й досі не загоєн. Грицько Бобренко теж козак, але він з часом засвоїть іншу мораль, далеко не козацьку, неодноразово повторивши Марусі: «Любов любов'ю, а життя життям».

В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кож­ному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу «Ой не ходи, Грицю...».

Звучить запис пісні «Засвіт встали козаченьки».

Більш як півтора століття розробляється цей сюжет в україн­ській, польській та російській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїй творчості зверталися до нього,Б. Залєсь- кий, О. Шаховський, К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров, П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко-Шелковий, Л. Боровиковський, Є. Озерська-Нельговська, М. Ста- рицький, В. Самійленко, С. Руданський, І. Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук... А коли додати, що його певною мірою використала в повісті «В неділю рано зілля копала...» О. Кобилян- ська, що сама балада перекладена російською, польською, німець­кою, угорською, французькою, англійською мовами, то з усією очевидністю розумієш сміливість Ліни Костенко, яка наново взя­лася за настільки, здавалося б, зужитий у літературі матеріал.

Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До ос­мислення феномену її життя й творчості зверталися Г. Квіт- ка-Основ'яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Ім'я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко.

Український народ вправі пишатися багатством народної творчості. Хтось створює щось, його визнають, й ось уже про нього складають легенди й перекази. Так, за переказами, у 1625­1650 pp. жила в Полтаві Маруся Гордіївна Чурай поетеса й спі­вачка, пісні якої були широко відомі в народі. Вона любила Гриця Бобренка. Але їх кохання було нещасливим і закінчилось тра­гічно. Дівчина померла в молодому віці, навіть точно не відомо як, але її чудові пісні, що їх вона подарувала народові, дали їй вічне життя в пам'яті українського народу.

На жаль, не збереглося жодних архівних документів, які б засвідчили існування Марусі Чурай, страшна пожежа 1658 р. знищила всі архіви Полтавського магістрату. А легенди й пере­кази розповідають про сильне, але трагічне кохання дівчини- співачки й козака Гриця Бобренка, який помер наглою смертю, мабуть, через отруєння. Ця сюжетна лінія вплітається в істо­ричну фабулу роману народну війну українців за визволення від поляків, татар. Дія твору розгортається в основному в Пол­таві, що на той час була важливим містом, військовим осередком, мала свій козачий полк, який боронив рідну землю.

Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Та навіть принцип умов­ності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.

Друга група. Міні-проектп «Композиція твору» Багатотемність твору:

багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою;

характеристика колоритних народних типів, взятих з різних «поверхів» українського життя XVIII ст.;

кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душев­них граней та переживань поетичних і трагічних;

сповнений пристрасті роздум про місію митця та його слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі зокрема.

Головна ідея твору. Незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу й могутність.

Сюжет і композиція

Сюжетні                 особиста (Маруся-Грицько)

лінії       історична (боротьба українського народу проти

загарбницької політики польської шляхти).

Роман складається з дев'яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву.

I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту зни­щена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинува­чено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки полковник Мартин Пушкар й Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

II   розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі виступає в похід боронити волю свого народу.

IIIрозділ «Сповідь». Маруся перебуває у в'язниці, вона зга­дує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці роз­ділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.

IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

V     розділ «Страта».Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлю­ються щодо Марусиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України покарано було на горло у Варшаві.

VI  розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який роз­повідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з роз­повідей дяка й з побачених у дорозі картин зруйнованої Бать­ківщини.

VII         розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запо­рожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

VIII     розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гар- матинацілені на ворога. Полтава мужньо тримається в поль­ській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує само­тню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

IX  розділ «Весна, і смерть,і світле воскресіння». Маруся попро­щалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата пісню «Ой не ходи, Грицю...» Твір починається фактично із розв'язки, причому несподіваної і страшної, через що тяжіє до новелістич­ного жанру, а розташування частин композиції у нехронологіч- ному порядку тільки збільшує напругу й загострює цікавість.

Третя група. Міні-проект «Образ Марусі Чурай»

Образ Марусі Чурай це образ з легенди, ми не знаємо досте­менно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі.

Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою:

Красива я була, правда? Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда? Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.

Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі обра­зом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям.

Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випро­бувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів.

Образ Марусі Чурай образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радо­щами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уосо­блені кращі моральні риси українського народу, його найвищі ду­ховні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історич­ний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.

Для Ліни Костенко Маруся Чурай не просто вродлива дів­чина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасли­вою в сімейному житті. Вона натура творча, а тому особлива. Радощі й жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це пісня. Це душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант худож­ника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шля­хетно поводитися навіть у побуті.

У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно пере­плітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не просто відбу­вається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім'ї Марусі, загибелі муж­нього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється став­лення різних людей до дівчини.

Для одних вона гордість, душа народу, для інших убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля при­значалося їй.

Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наді­лена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, гово­рити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело. Смерть батька стала очевидно, для дівчини тим пово­ротним моментом, коли дитячі словесні забавки вилилися в гли­бинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку не сильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити... А доля геніїв нашого народу, як правило, нелегка. Не раз люд­ська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття. І через це пройшла Маруся: безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливом хижої й владолюбної матері залишає дівчину, у яку був закоханий іще з дитинства й з якою разом виріс, і бере собі за дру­жину Ганну (Галю) Вишняк, племінницю Полтавського полков­ника Мартина Пушкаря, доньку осавула Федора Вишняка.

Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йому кришта­леву вірність, у розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то до людей, то до зрадливця коханого, але долі повернути не може.

У творі Ліни Костенко отруєння Гриця трагічна помилка, непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він не одружений, а тільки наречений) випадково випив. Пісні ж самої Чураївни, що крок за кроком розгортають перед нами трагедію покинутої, зрадженої, знеславленої дівчини, дово­дять інше. Сама пісня «Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці...» є і розпачливим зойком зболілої, вистражданої душі, й обвинува- чувальним актом призначення вбивці. Якщо пісні «Ішов милий горонькою», «Болить моя головонька від самого чола», «Засвіт стали козаченьки», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «Чи ти, милий, пилом припав», «Шумить-гуде дібровонька» крок за кроком розгортають сторінки трагедії душі дівочої і ницості й зради душі юначої, то пісня «Ой не ходи, Грицю...» є логічним завершенням, крапкою в розвитку їх стосунків.

Доведена до відчаю, Маруся спробувала накласти на себе руки (кинулася із греблі у Ворсклу), але була врятована Іваном Іскрою, хлопцем, що безнадійно, без відповіді був закоханий у неї. А Гриць, не зважаючи на одруження, далі продовжував до неї ходити, люблячи, але знаючи, що за дружину не візьме, бо не дозволить мати. І потім, уже будучи одруженим (у романі цього немає), не полишає нещасну дівчину, ще більше вводячи її в неславу. І неможливість розплутати цей божевільний клубок людських стосунків і почуттів змушує Марусю до останнього, відчайдушного кроку одним вчинком знищити причину своїх і його страждань. Що і було виконано.

В історичному романі у віршах «Маруся Чурай» дівчину- отруйницю присуджено скарати «на горло» через повішання. Насправді факти свідчать, що була присуджена кара через «усік­новення голови» (страшніше й жорстокіше!). І в останній момент, уже біля плахи, вірний козак Іван Іскра привозить від самого гетьмана Богдана Хмельницького наказ про скасування кари і заборону надалі без гетьманової згоди карати будь-кого «на горло».

Чураївна залишається живою, але вона вже мертва, душа її вмерла разом із коханим і похована разом із ним, а тлінна оболонка довго на сім світі не затримається, бо тіло без душі ніщо.

І ота пісня стала її останньою піснею, бо мертва душа шедев­рів уже не створить. Історія зазначає, що після Грицевої смерті та суду, що засудив дівчину до смертної кари влітку 1652 р. Маруся Чурай прожила ще рік і померла від сухот 1653р. Так людська підступність і злоба погубила чарівний цвіт української піснетворчості, українську Сафо, як називали її літературознавці, що прожила на світі неповних 28 років.

Та вічно молодими, нев'янучими, свіжими залишаються її пісні, як і трагедія любові, вилити в них. Це саме та мить гені­ального осягнення, коли суто особисте, інтимне стає всезагаль- ним, вселюдським, а краса душі і почуття сприймається на висо­тах національної культури. Одна із багатьох, і, в той же час, одинока Маруся Чурай... Дівчина з легенди.

Четверта група. Міні-проект «Сценічне безсмертя «"Марусі Чурай"» Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» відразу набув значної популярності. У сезоні 1987-1988 року за «Марусею Чурай» у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії викону­вала народна артистка України Ніна Матвієнко. Уже сам її рід­кісної краси голос, відчуття природності інтонацій пісні, зда­ється, забезпечують успіх.

У Львівському українському молодіжному театрі режисер В. Кучинський об'єднав в одній виставі «Сад нетанучих скуль­птур» два твори Ліни Костенко драматичну поему «Сніг у Фло­ренції» та «Марусю Чурай». Здавалось би, що спільного між подіями в Італії й Україні, які відбуваються навіть у різних сто­літтях, XVI і XVII? Але невеликий молодий колектив вдало знай­шов ключ для органічного поєднання різних навіть за тональністю творів Ліни Костенко. У їхній інтерпретації на передній план вихо­дить проблема місця художника в суспільному житті, у творенні духовної долі свого народу. Доля третьої вистави моно спектак­лю народної артистки України Ніли Крюкової «Маруся Чурай» складалася непросто. Прем'єра мала відбутися ще 1982 p., але, як нерідко в застійних умовах траплялося, чиновники від мисте­цтва наклали вето. Лише через п'ятиліття Ніла Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла на сцену... Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтва Ніли Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкуш дозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чи хто залишався після цього свята поезії, декламації і співу баидужим.

Цікаву інтерпретацію роману запропонував режисер Львів­ського театру імені М. Заньковецької Федір Стригун у виставі «Маруся Чурай».

4. Робота над текстом

Запитання для бесіди

Визначте кульмінаційні моменти в сюжеті роману.

Чому, на вашу думку, роман не завершується сценою поми­лування героїні?

На які дві основні групи ви поділили б свідків на суді Марусі Чурай?

На чому грунтуватиметься ваш поділ? Розкрийте різницю в моральності представників цих груп.

Матеріал для вчителя

Процес суспільного розшарування як один з основних аспек­тів суспільно-історичного контексту епохи виразно й достовірно виписаний Ліною Костенко у сцені суду, де гострота конфліктузасудити чи виправдати Марусю, а якщо судити, то яку кару їй призначити, зосереджує в собі не просто моральні принципи, а й соціально-класовий статус епохи.

У першій частині роману маємо можливість виявити два різні світи, представлені героями твору, що визначилися такими двома аспектами: по-перше, протиставленням Січі й Полтави, по-друге, ставленням до Марусиної пісні. Сцена суду дає можливість учи­телю не лише виявити протистояння двох позицій, двох світів, а й дати повноцінну характеристику всім героям твору. На суді, як і в будь-якій іншій ситуації, козацтво виявляє найактивнішу позицію захисників і гуманістів. Це стосується і гетьмана, бо за всіма своїми клопотами Богдан здатний помітити й тугу Івана Іскри: «Щось мало статись, твоєї печалі достойне?», а опісля, доклавши «серця й голови» до справи Марусі, скасувати ганебний вирок полтавського суду: «Таку співачку покарать на горло. Та це ж не що, а пісню задушить!» «смерть повсюди, а життя одне».

Полтавський полковник Мартин Пушкар наділений авторкою всіма найдостойнішими чеснотами мудрої, розважливої, стрима­ної й доброї людини: «Ще не старий. І славу мав, і силу.» Він поважає кожне окреме людське життя, усвідомлює високу його вартість: «... світ вже так замішаний на злі, що як платити зло­чином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?» Полковник і в суді, і в поєдинку з ворогом лишається чесним і відвертим. Така поведінка дає право Горбаню сказати привселюдно: «У мене, пане, слово не куповане, і я його не продаю».

Кожен, від полковника, гетьмана до козака-посланця, відчуває свою причетність до суспільного життя у різних його параметрах. Як своєрідну ілюстрацію цієї позиції можна розглянути епізод- розмову представників полтавського суду з козаком-запорожцем. (Читаємо цей уривок повністю).

Оцінка Марусиного вчинку гетьманським посланцем прозву­чала дисонансом до обивательського бачення ситуації, на якому заклинилася полтавська судова рада, і виказала нам усвідомлену козаком високу мораль та вміння розпорядитися нею. Він про­понує своє вирішення, яке говорить про нього як про людину з добре розвинутим поняттям честі:

Ця дівчина... Обличчя, як з ікон. І ви її збираєтесь карати?! А що, як інший вибрати закон, не з боку вбивства, а із боку зради? Що ж це виходить? Зрадити в житті державу злочин, а людину можна?!

Судейство разом з підбрехачами Бобренчихи в погляді на людину, суспільне життя перебувають на цілком протилежній із козацтвом позиції. (Учні зачитують рядки роману, де йдеться про ставлення героїв роману до пісень Чураївни.)

Проаналізувавши зачитані фрагменти, з'ясовуємо, що ні Гор­баню, ні райцям, ані Бобренчисі не під силу осягнути гострої потреби людської душі в пісні. Таким людям не дано збагнути величі і незвичайного обдарування дівчини.

Талант Марусі Чурай достойно оцінений представниками Січі, особливо Іваном Іскрою. Іванові доля вивела Марусю у двох вели­чинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту. Під час суду йому однаково болить і, разом з тим, значимішим і вар- тіснішим проступає життя Чураївни-поетеси, піснетворки:

«Ця дівчина не просто так, Маруся,

Це голос наш. Це пісня. Це душа».

У відповідальний момент ціна Іванового життя визначається змістом справи, котру за будь-яку ціну необхідно довести до кінця:

«Якщо я впаду, неврятована пісня, задушена пісня в петлі захрипить!»

Значимість людського життя Горбанем, Бобренчихою, Вишня­ками вимірюється іншими мірками. їхня правда звучить як анти­теза до козацьких норм і законів.

Її твір розкриває нам багатство людських характерів, виношені концептуально-художні ідеї, гранично суворе, досконале їх вира­ження в слові, повторимо слідом за Михайлом Доленгом слові класичному. І водночас «Маруся Чурай» твір новаторський як трактуванням самої постаті народної поетеси, так і художніми засобами зображення.

Віртуозна стилізація мови давньої епохи, власне несилу- ване поєднання кількашарової стилізованої лексики й народної говірки, точність і художня доцільність використання архаїзмів та історичних реалій, звукове й ритмічне багатство вірша, його пластичність, залежність від «партії» дійової особи, значущість сміливої рими... В усьому цьому Ліна Костенко бачила не самоціль, але й не суто «виробничі» засоби формування поетичної плоті роману. Сама технологія тут стає мистецтвом. Адже коли в роз­думах про Галю Вишняківну зустрічаються такі, за терміном того­часних піїтик, «краєсогласія» «до неї козакові до свиней, і до любові», то вони вже самі утворюють потужне смислове поле, ущільнюють художню оповідь і без роз'яснень ставлять додаткові змістові акценти в процесі характеротворення.

Розглядаючи «Марусю Чурай» у широкому контексті новіт­ньої історичної романістики, Микола Ільницький спостеріг при­кметну особливість твору Ліни Костенко. Більшість авторів віддає перевагу описові конкретної, часто документально підтвердженої події, в інтерпретацію якої привноситься умовний (притчевий або легендарний) елемент. При цьому просторові й часові площини немов «тасуються», утворюючи параболічність сюжету,в такий спосіб на поверхню виходить рух сучасної художньої ідеї, видо­бувається її філософський сенс. У «Марусі Чурай» морально- етична, соціально-етична лінія також різко проорана, але твір збудовано за іншим принципом. «Л. Костенко легенду проектує в суворе русло соціальних і людських взаємин, зазначає кри­тик, перевіряє історичною реальністю зображуваної епохи, не зміщуючи часових пластів і не силкуючись витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущі подій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватися крізь них». Справді, визрівання художньої ідеї в романі «Маруся Чурай» відбувається за законами внутрішньо доцільної взаємопов'язаності кожної деталі й цілості твору. Сюжетні перипетії в ньому виростають одна з одної, заперечуючи суто подієвопобутове своє значення й висвічуючи концептуальну значущість всього попереднього фабульного розвитку.

Розробляючи відомий сюжет, Ліна Костенко не тільки змінює деякі вже усталені в літературі та в народнопоетичній традиції «ходи», ай і в цьому істотна відмінність будує його на роз­логому соціально-психологічному тлі. Григорій Нудьга, оглядаючи довгий шлях засвоєння в письменстві перипетій балади про отру­єння Гриця й створення легенди про Марусю Чурай, писав: «Відчу­вається, як центр ваги переноситься з побутово-мелодраматичних моментів на історичні і психологічні, а мотив про «піснетвор- ство» героїні витісняє всі інші». Ліні Костенко вдалося ство­рити не просто психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай, а й показати свою героїню причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII ст. Сам гетьман Хмельницький:

...дивував, безмірно дивував, що от скажи, яка дана їй сила, щоб так співати, на такі слова!

Компаративний аналіз

 

«Маруся Чурай» Ліна Костенко

«Лісова пісня» Леся Українка

Жанр

Роман у віршах

Драма-феєрія (проблемно- філософська драматична поема)

Основна проб­лема

Незнищенність українського народу, глибока віра в його духовну силу й могутність

Боротьба за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя

Пробле­матика твору

Митець і народ; митець і суспільство; батьки і діти; проблема кохання; проблема зради

Людина й мистецтво; добро і зло; проблема кохання; проблема самозради

Любов­ний три­кутник

Маруся Гриць Галя

Мавка Лукаш Килина

Дії

Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неор­динарность, але харак­теру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й стат­ками Галі Вишняківни, спо­кусою більш простого й зро­зумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...

Мавка дорікнула Лука- шеві за те, що той «жит­тям не зміг до себе дорівня­тись»?

Образи

Гриць Бобренко

Лукаш

 

Вони обидва живуть у постійній невідповідності, кон­флікті внутрішнього «я» із вчинками, власною пове­дінкою. І тому найпрекрасніше, наймогутніше серед почуттів, яким обдарувала людину природа, кохання приносить їм страждання, горе, муки і смерть. Бо жити не можна, «втративши душі своєї цвіт», а лише існувати, розмінявши її на спокуси. Але не жити. Гриць і Лукаш мали багатий душевний потенціал, але власноруч його знищили

 

Бобренчиха

Мати Лукаша

 

VI. Узагальнення вивченого матеріалу

1. Бесіда

1.     Чому, на вашу думку, Маруся Чурай не може простити Гри­цеві зраду навіть після його щирого каяття?

2.    Прокоментуйте слова Чураївни: «Нерівня душ це гірше, ніж майна».

3.    Кому ж належатиме майбутнє, якщо життя таке несправедливе до гарних людей, бо ж «у всіх цих скорботах і печалях, у всіх оцих одвічних колотнечах і чураївські голови на палях, і вишняківські голови на плечах». (У пам'яті народу загу­бляться всі Горбані й Вишняки, а залишаться зі своєю бойо­вою славою й Пушкар («Про нього потім думу іскладуть»), і Лесько Черкес («утне ще штуку не одну. Він стане потім побратимом Разіна Леськом Хромим. Загине на Дону»). Висновки. На основі спостереження детального аналізу роману

у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» можна впевнено кон­статувати, що цей твір, створений на національному ґрунті, продовжує фольклорні и літературні традиції, у ньому письменниці пощастило скласти неповторну, глибоку, психологічну, героїчну й романтично наснажену пісню про історію легендарної пое­теси й піснярки Марусі Чурай, реально відтворити реальні події в Україні середини XVII ст., змалювати низку яскравих образів лицарів-звитяжників, які боролися за її національне визволення.

Слід зазначити, що Ліна Костенко вміло вводить у мову роману діалоговий характер поезії прямий діалог з різними епохами та культурами, вписаність поезії в контекст світової культури, що впізнається й може досліджуватись на всіх чинниках авторської манери. Червоною ниткою через весь роман чітко проявляється позиція громадянина й патріота в особі самого автора.

Заземлюючись у рідний ґрунт, використовуючи історичний досвід рідного народу, письменниця проводить ідею невмирущості духовних цінностей народу, що надає її поетичним творам досить актуального звучання сьогодні, в час національного й культур­ного відродження України.

VII.          Домашнє завдання

1.     Виписати з роману 5-6 афористичних висловлювань.

2.    Підготувати характеристику образу Марусі Чурай за планом. Орієнтовний план:

1.     Портрет героїні роману як засіб розкриття її характеру.

2.    Батьки Марусі.

3.    Художня обдарованість.

4.    Стосунки: Маруся Грицько, Маруся Іван.

5.    Піснетворчість.

6.    Спільне й відмінне між Марусею Чурай та Мавкою з «Лісової

пісні» Лесі Українки.

7.    Моє ставлення до образу Марусі Чурай.

Додаток до уроку

Матеріал для вчителя (композиція твору)

Перший розділ, у якому йдеться про суд над Чураївною, зра­зу ж уводить нас у змістову суть роману, знайомить майже з усіма персонажами, які діятимуть у творі. У цьому розділі започат­ковані головні сюжетні та смислові лінії й починається досить активне розкриття характерів персонажів, яке продовжиться в наступних розділах.

Головне завдання другого розділу «Полтавський полк вихо­дить на зорі» у створенні важливого для роману художнього враження українського народу, який воює за свою волю. Мотив зображення полтавського полку, який вирушає в похід, є наскріз­ним у романі це свого роду постійний смисловий мотив. Він вирішений надзвичайно тонко немовби на музичному рівні і є одним із прихованих чинників цілісності твору.

Центральний розділ роману «Сповідь» поданий у формі спога­дів («внутрішніх монологів», «потоку свідомості», «потоку почут­тів») і несе основне навантаження в розкритті образу головної героїні твору. Зі спогадів Марусі Чурай ми дізнаємось про історію її нещасливого кохання, що подана на досить широкому соціально- побутовому й етнографічному тлі полтавського життя XVII ст.

Четвертий розділ «Гінець до гетьмана» немовби розширює просторові межі роману. Ми вже бачимо не тільки Полтаву, але й більшу частину України. Таке розширення українського про­стору є важливим композиційним прийомом, що генерує ідею української державності, якою, по суті, пройнято весь роман. До того ж більша частина розділу присвячена Богдану Хмельниць­кому, якого ми бачимо як політичного та військового діяча творця української держави. Панорамно бачимо Україну всю в напрузі визвольної боротьби (погляд гінця, який стрімко про­мчав з Полтави до Білої церкви). Без такого широкого бачення українського простору наше читацьке розуміння України XVII ст. не було б цілісним. Окрім усього, у цьому розділі йдеться про звер­нення Івана Іскри до гетьмана з проханням відмінити своїм уні­версалом смертний присуд Марусі Чурай, і це є важливою ланкою в розвитку драматизованого сюжету цього історичного роману.

П'ятий розділ «Страта» активізує читацьке сприймання твору через посилену драматизацію сюжету. Така драматична напруга більш доречна у фіналі твору, проте Ліна Костенко поміщає її в се­редині, цілком справедливо розраховуючи, що увага читача, який сприймає доволі довгий роман у віршах, повинна стимулюватися розмаїтими засобами, у тому числі подібними моментами конден­сованої драматичної напруги.

Функціональна роль шостого розділу «Проща» в тому, що він, як і четвертий розділ, виводить читача із суто полтавського матеріалу на матеріал всеукраїнський. Але в «Прощі» україн­ський простір розкривається поволі це неспішне, уважне спо­глядання. Мандрівний дяк, з яким подорожує Маруся Чурай, робить це споглядання осмисленим. Тому «Проща» є своєрідним інтелектуальним центром роману, бо саме в цьому розділі відбу­вається активне осмислення історії України, розмаїтих проблем її тогочасного життя. Цей розділ є дуже важливим для роману, бо без нього, на думку Г. Клочека, ми «мали б досить пристойний, з цікавим сюжетом історичний роман у віршах але не було б видатного, з поважним історіософським смислом твору».

Останні три розділи «Дідова балка», «Облога Полтави», «Весна, і смерть, і світле воскресіння» поєднані одним сюжет­ним стрижнем облогою Полтави польсько-шляхетським вій­ськом. Поетеса вводить у сюжет твору таку історичну подію для посилення історичності як жанрової ознаки роману, але в цих розділах також продовжується й завершується розробка основних образів. Вони набувають остаточної викінченості. Крім того, роз­діли надають роману мистецької якості, яку умовно можна назвати стереоскопічністю. Завдяки тому, що Ліна Костенко укрупнено показує якісь окремі моменти українських реалій XVII ст. (напри­клад, ту ж «дідову балку», самого діда-галерника, багато епізодів із побуту обложеної Полтави, яскраві картини весняного пробу­дження українського люду тощо), бачення XVII ст. стає глибшим, об'ємнішим, розмаїтішим стереоскопічнішим.

Роман Ліни Костенко є цілісним твором. А це означає, що кожна його частина є функціональною, тобто працює на ство­рення художнього смислу. Але композиція роману це не тільки логіка розміщення його складових частин. Кожна така частина теж має своє компонування, здійснене з метою досягнення худож­нього ефекту.

Усі основні моменти, використані Ліною Костенко в сюжет­ному каркасі її роману, немовби ожили, набули реальної предмет­ності, психологічної змістовності, й у своїй сукупності стали скла­довими витвореного видатним митцем художнього світу роману.

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів