НЕЛЮДИ Й ЛЮДИ В РОМАНІ Л. КОСТЕНКО

«МАРУСЯ ЧУРАЙ». ЦЕНТРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРУ

Мета:    утверджувати високі моральні цінності, прагнення зберегти кращі людські якості робити добро; фор­мувати вміння творчо осмислювати прочитане; ро­зуміти красу слова поетеси; на основі літератур­ного дослідження створити цілісні образи родини Чураїв і Бобренків, їхній вплив на виховання дітей; з ясувати зовнішні и внутрішні фактори, що при­звели до зради Гриця й кари за цю зраду, що впли­нуло на подальшу долю головної героїні; розвивати творчі здібності, естетичний смак, відчуття насолоди від читання художнього тексту, усне зв'язне мов­лення учнів; застерегти старшокласників від схо­жих кроків зради, виховувати в них почуття влас­ної гідності, порядність і вірність; звернути увагу на обов'язки перед батьками.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: урок-психологічне дослідження.

Обладнання: портрет Ліни Костенко, роман у віршах «Маруся Чурай», збірка «Вибране», дві таблиці із переліком членів родин Чураїв і Бобренків, епіграф.

Коли тривоги життьовоіі                                      Нехай не виє самотина,

Тебе підхопить вітер злий,                                  Як чорний пес за ворітьми!

По вінці сили трудової                                          Скажи крізь муку: я людина!

У серце стомлене налий.                                     Зрадій крізь горе: я з людьми!

М. Рильський

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II.     Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1. Відповідь-роздум. Робота з картками

1. Як ви розумієте такі слова Моя любов сягала неба, а Гриць

ходив ногами по землі.

2.    Що спільного в Марусі та Мавці з «Лісової пісні» Лесі Українки?

3.    Чому Маруся не може простити Грицькові зради?

4.    Чому Івана Іскру недолюблювали?

5.    Як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлено його

ставлення до Марусі:

Ми з нею рідні. Ми одного кореня.

Мабуть, один лелека нас приніс.

Коментар учителя

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй під­ступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, дало можливість читачам разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради. «Пекуче прозріння» болить Марусі нестерпно:

Бо ж річ не в тім — женився, не женився...

прийшов, пішов, забув чи не забув.

А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?

і — як продовження: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна!»

Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочи­тає її розщеплену суть Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані.» Грицько — суперечлива людина. Він сам зізнається у цьому Марусі: «Як хочеш знати,— так, я їм продався, але в душі на тебе я молюсь.» На вибір життєвих ідеалів героїв твору великий вплив мала сім'я. Навіть у любові Маруся хоче бути схожою на своїх батька-матір, прагне кохання чистого і щирого, як і в них: «...я колись як виросту, і в мене буде отака любов!»

Кого ти любиш, Іване?

Мене чи свою пам'ять?

Красива я була, правда?

Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда?

Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда?

Схожа на свій народ.

Іванові Іскрі, як і Марусі, світить батькова зоря. Взаємини Івана та Марусі — це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин «пекучого прозріння» Маруся дійшла до думки про «нерівність душ» — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винят­ковість її особистості. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхет- нювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мислення — він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся з-поміж інших.

Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викликало у Марусі велику тугу — вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину.

І я, котрій давно вже все байдуже, уже нічим я сльози не впиню. Прощай, Іване, найвірніший друже, шляхетна іскро вічного вогню.

Вічний огонь — це любов, а Іван — його шляхетна іскра. Тільки хвороба й смерть Марусі зупинили цей процес — про­цес народження в ній нової, по-справжньому великої й щасли­вої любові.

Чільне місце у творі займає інша «вічна» проблема літера­тури — проблема митця й народу, митця й суспільства. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу. У часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні причини була ще слабо розвинута. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння й навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі.»

В розмові я, сказала б, та не дуже, А в пісні можу виспівати все,— зізнається Маруся.

2. Літературний диктант

Група учнів класу працює з картками, решта дає відповіді на запитання вчителя.

1.     Дата народження Ліни Костенко.

2.    Місце народження поетеси.

3.    Назва першої збірки.

4.     Після якої збірки було 16-річне мовчання?

5.1977 р. вийшла збірка...

6.    За роман «Маруся Чурай» Ліна Костенко була нагороджена...

7.     Представники козацької республіки в романі.

8.     В основу роману «Маруся Чурай» Ліна Костенко поклала відому баладу...

9.     Головна тема роману...

III.  Мотиваційний етап

1. Слово вчителя

Шановні друзі! Швидко промайне навчальний рік, і ви сьо­годнішні школярі, станете на стежку дорослого, самостійного життя. А воно нелегке, іноді жорстоке, і постійно нагадує про це. І все-таки, не згинаючись під його тягарем, людина знову й знову встає, закликаючи на допомогу небачені резерви стійкості й сили. Витримати випробування один раз — мало. Випробування — все життя, і людині, щоб зберегти гідність, треба постійно його витри­мувати, тобто жити.

IV. Оголошення теми, мети. Цілевизначення

1.    Слово вчителя

Сьогодні на уроці, перекинувши місток від сучасного до мину­лого, простежмо, як жили в цьому божевільному світі герої істо­ричного роману у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай», хто з них, пройшовши через помилки, сумніви й вагання, не схибив, не зра­див собі, своєму високому призначенню — бути Людиною.

2.    Зачитування епіграфа

V.  Опрацювання навчального матеріалу

1. Бесіда з учнями

1.     Який у творі є для автора (і для, нас, читачів) критерій оці­нювання людини? (Судовий процес над Марусею, ставлення до неї людей)

2.    Хто звинувачує Марусю? (Орина Бобренчиха, мати Гриця; Галя Вииіняківна, Семен Горбань)

3.     Чи розумієте ви Грицеву матір? Адже вона втратила єди­ного сина, єдину надію. {Дійсно, спочатку Грицева матір викликає співчуття, оскільки смерть дитини — страшне горе. Але потім ця жінка зароджує в душі читача недовіру через те, що брудними словами кидає в Марусю, хоч знала її з самого народження, знала історію кохання Гриця й Марусі, як вірно й довго чекала її сина Чураївна з військових походів. Бобренчиха не раз запитувала в Марусі: «А чим же ми за це тобі віддячимо?» А на суді перед людьми мало не повію з неї робить)

2.    Робота з текстом

• Зачитайте сцену суду, зверніть увагу на слова свідка, козака Якима Шиби листа, прокоментуйте їх (від слів «Даруйте... я... незвичка промовляти...» до «І розуму дійшло у Чураїв»),

•У розділі III «Сповідь» ми значно більше дізнаємося про Бобренчиху, її чоловіка. (Зачитати від слів «Бобренки, ті не дуже бідували» до «Лютіша стала до роботи вдвоє»),

3.    Слово вчителя

Зміст буття для Бобренчихи — дорівнятися до Вишняків, роз­багатіти. І поступово ця мета поглинає її, робить її зажерливою, егоїстичною. Чоловік, по суті, непогана людина, чесна й працьо­вита, намагається її стримати. Але скоро відступає, бо слабкий духом, втрачає інтерес до життя й гине безглуздо, провалившись під лід. Тепер здійснити її мрію про багатство може тільки Гриць. Син бере участь у військових походах, і матір не протестує, бо спо­дівається, що в його кишенях забряжчать золоті талери. Коли ж Бобренчиха переконалася, що війна скоріше подарує каліцтво або смерть, ніж скарби, вона привертає свою увагу до особистої долі хлопця. Красуня Маруся її не влаштовує, бо бідна. І стара постійно її ганьбить в очах Гриця, гризе його за те, що не хоче він «добра» для себе і матері, аж поки не примушує його зару­читися з багатою Галею Вишняківною.

Дуже нагадує Бобренчиха матір Лукаша з драми-феєрії «Лісова пісня». Ці жінки обмежені, егоїстичні, обидві захищають ідеали обивательського щастя. У силу своєї душевної сліпоти вони навіть не розуміють, що руйнують життя своїм дітям.

Проти Марусі на суді виступає також Галя Вишняківна. Обме­жена, пихата, самовпевнена, бо знає, що вона дочка «значного чоловіка». Глуха до пісні. Через душевну убогість у Галі немає вміння любити. Одне з найкращих людських почуттів підміня­ється бажанням вийти заміж. От і готує Галя собі придане, «все вишиває прошви подушок».

Ці влучні характеристики Галі («глуха до пісні», «все виши­ває прошви подушок») дала Маруся Чурай. Але вона весь час собі дорікає, боїться бути несправедливою до Галі.

4.    Міні-спектакль (монолог Марусі)

(Розділ III. Від слів «А може, я несправедлива до неї?» до «Ото женився — і все»).

5.     Проблемне питання Якою ж повинна бути дружина? Яка роль жінки в сім'ї?

6.    Продовження бесіди

Жорстокість до Марусі виявляє полтавський війт Семен Гор­бань: «Оскаржену на квестію віддати. І хай із нею поговорить кат». Мабуть, дуже хоче він догодити багатому родичу Вишняку. Сам злодій («з комори мєстой потай дьоготь крав»), обмежений і ниций духом, він не може збагнути велич обдарування Чура- ївни, тому на слова Іскри про те, що, вбиваючи Марусю, вони розправляються з піснею, він відповідає: «При чому тут пісні? Вона ж на суд за інше зовсім ставлена».

•Яка риса об'єднує ці характери? (Убогість, ницість душ. Дріб- нодухі людиська)

•Хто захищає Марусю на суді? (Лесько Черкес, Яким Шиби- лист, Іван Іскра, Мартин Пушкар— тобто козацтво)

•А чому саме козаки виявляють найактивнішу позицію захис­ників і гуманістів? (.Козацтво — це зовсім інший світ з демо­кратичним устроєм, законами, звичаями. Тому єдиним пра­гненням козаків є справедливе вирішення справи. Ось що ска­зав про цю справу Мартин Пушкар)

•Відверто й емоційно виступив на суді Іван Іскра. Давайте пригадаймо цей момент. (Виразне читання уривку від слів «Я прошу, люди, вислухать мене» до «Чи сльози не душити­муть її?»)

•Що керує поведінкою Іскри — любов чи справедливість?

•Чи справедливо він вчинив, коли привіз від Богдана Хмель­ницького універсал про помилування Марусі?

•Іван страждає, бо щиро кохає Марусю. До того ж він розу­міє, що, стративши Чураївну, кати знищать красу мисте­цтва. А що ж далі? «А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її?». (У відповідальний момент Іскра здат­ний на вчинок, благородний, лицарський. Він, гонець до геть­мана, боїться на шляху пастки, ворожої кулі, бо йому треба довести справу до ТСЪНЦЛ» «Якщо я впаду,— неврятована пісня, задушена пісня в петлі захрипить». Іскрі притаманне благо­родство, не силуване, не суєтне, не демонстроване напоказ, але неодмінне. Він характеризується поєднанням чоловічої сили й вразливої душі.

Отже, козаки довели, що вони справжні люди, гідні цього висо­кого звання)

•Чия поведінка на суді здається вам дуже дивною і чому? (Це поведінка Марусі, яку звинувачують у вбивстві, їй кричати треба, волати до суду, що вона невинна, а Чураївна мов скам'яніла)

•Як ви пояснюєте таку поведінку Марусі? (Мені здається, що вона вже перейшла межу життя. Помер Гриць, а разом з ним пішло в небуття її щастя, її радість, усе покрила «ночі темна пелена». А ще Маруся в цей час, в момент суду, намагається розв'язати для себе питання: хто ж він такий, її Гриць? Бо ж річ не в тім — женився, не женився... / При­йшов, пішов, забув чи не забув. / А в тому річ, коли він так змінився? / Чи, може, він такий і зроду був?)

•Спробуймо розібратися разом з Марусею: яким же був Гриць Бобренко. (Із самого дитинства на хлопця мали вплив дві родини. З одного боку, Чураї, найближчі сусіди, у яких Гриць майже виріс. Ця родина жила для людей, в ній був дух гор­дої лицарської незалежності. Все це не могло не вплинути на формування його характеру. Із чотирирічного походу козак повернувся у званні хорунжого, здобувши добру славу серед товаришів. А кохання Марусі настільки окрилювало його, робило життя багатим і різнобарвним. Здавалося, щастю немає меж. Але, як кажуть у народі, за медовим місяцем іде полиновий.

Постійні дорікання матері, сварки ламають Гриця. Від батька він успадкував нестійку вдачу. Тому процес роздво­єння його душі виявився нетривалим. На жаль, високі пориви та ідеали, якими Гриць так дорожив, поступаються перед сірістю родинної атмосфери, бажанням порівнятися із силь­ними світу цього. Так у ньому перемагає душа пристосуванця).

Слово вчителя

Ви знаєте, друзі, є така поезія Вердена, у якій поет сам себе питає в гіркому каятті: «Шалений! Що зробив ти із своїм жит­тям?». Хочеться голосно-голосно крикнути їх Грицеві: «Не знева­жай душі своєї цвіту». Албкі Ужб так пізно, бо відбулася зрада — «діло темне і брудне». Через деякий час на вечорницях Гриць, що прийшов з Галею Вишняківною, знову побачив Марусю.

Давня любов — що сухі дрова, легко вона спалахує знову. І веде стежка, давня приятелька, до Марусиної хати.

• Чому ж Маруся не простила Гриця? (Бо чуйною душею зрозу­міла, що до неї повернувся інший Гриць, а не той давній, якого вона кохала. Він говорив, і відбувалось диво. / Він зразу якось так перетворив, / Так говорив беззахисно й правдиво,— / Неначе він про подвиг говорив.

Горда Чураївна не хоче заплямувати своє велике кохання, вірніше, пам'ять про нього. І тепер вона зрозуміла, що їхні душі різної глибини. А нерівня душ — це гірше, ніж майна.

Життя людини — це не чернетка, у якій можна закреслити помилки, вирвати аркуш. У житті не може бути так, що, одного разу зрадивши (людині, коханій, країні), завтра ти знову станеш порядною людиною й будеш робити тільки добро. Отруївши кохання Марусі підступною зрадою, Гриць став на слизьку й холодну стежку підлості, яка повела його від людей з незглибимими душами до юрби, до людисьок з непев­ними душами)

Матеріал для вчителя

Одна з найбільших людських чеснот — пошанування батьків. Це відбито в десяти Божих заповідях: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі». Любов до батьків — це одночасно і любов до отчого дому, до Батьківщини, це нерозривний духовний зв'язок поколінь. Немає цієї любові — і на зміну їй приходять історичне безпам'ятство, зрада рідній мові, культурі, землі, духовна пустота й, зрештою, моральне виродження. Ці вічні істини талановито осмислює Ліна Костенко у своєму історичному романі у віршах «Маруся Чурай».

Маруся — тонка талановита натура, дитя любові. Цільність її характеру й велич душі беруть початок із гармонійних стосун­ків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі — це, мабуть, про­довження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка,що «став домашніх хоругв хорунжим» і психологічно опинився під п'ятою своєї вічно незадоволеної жінки. Життє­вий вибір зумовлює й обставини смерті. Батько Марусі — Гордій Чурай — загинув як хоробрий козак, страшною, мученицькою, але славною смертю — про його героїчну загибель співають коб­зарі, а батько Гриця загинув безславно — втонувши разом із возом у річці. Та й Гриць помер зовсім не так, як належить козакові. Таким чином, використовуючи історичний сюжет для актуалізації багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди в будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:

І Вишняківські голови на плечах, І Чураївські голови на палях...

Батько Марусі й такі, як він, як і сама Маруся, зажди виби­рали в житті шлях правди й тому гинули в славі. Таким бачила дівчина й свого козака Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям, тримається ґрунту, мате­ріальних статків. Навіть любов до Марусі неспроможна визво­лити Гриця від впливу матері. Така роздвоєність і приводить Гриця до зради.

• Подумайте й дослідіть, чому саме сім'ю Чураїв зображено у формі шлюбної обручки, а Бобренків — у формі трикут­ника? Під час відповіді можете скористатися й своїми цита­тами, виписаними із роману.

7. Міні-дослідження єдності між Марусею та її батьками

•Пригадайте, на кого схожою була Маруся? (На матір схожа, тільки трохи вища. Ті ж самі очі і така ж коса).

•Чому в Марусиної матері «в очах печаль»? (Учні розказують про страшну смерть батька Гордія).

•Матері завжди навчають своїх дітей, застерігають їх, бо мате­рине серце відчуває біду наперед. Як ми можемо це просте­жити у романі? (А мати знала. Мати все вже знала. / Не дорікала, не випоминала, / а тільки все їй падало із рук. / О Боже мій, на кого ж ти, / на кого збагнітувала молодість свою?!)

Мати... Які глибини скарбів містить вона в собі. Які перли філософської мудрості виносимо ми, читачі, із уст цієї моло- доі жінки, на долю якої випав такии важкии хрест?

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. / А я скажу: не кожна, ой, не кожна! / Чужа душа — то тихе море сліз. / Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна. / За крок до смерті, перед вічним сном, / одного прошу: у мою дитину не кидайте сло­вами, як багном!).

• Коли мати бачить, як побивається її кровинка, яка не може осягнути своєю любов'ю зраду коханого, то вона повчає Ма­русю. Знайдіть це повчання, воно може допомогти не одній зневіреній душі. (Вона й мені казала: — Як не буде, не ски­гли, доню, то великий брид. / Здушили сльози — не виходь на люди, / Болить душа — не виявляй на вид)

Усе життя матері з її серця б'є велике невичерпне джерело безкорисливої любові до своїх дітей. Усе її життя — це тер- ТЬЪННЛ* безмежна самопожертва...)

•Простежте лінію самопожертви цієї матері. (Хай він мсіі сльози запише... / Тих кілька яблук з маминого саду! /Ріднесенька, пекла ще й пиріжки. /А мати —й слова. Тільки почала / чогось про мене дбати, як про хвору).

•                                                                У народі кажуть, що найкращі діти — це живі квіти на моги­лах батьків. Пам'ять, як і душа, вічні. Рідні й близькі не помирають, вони просто відходять в іншии світ, щоб залишитися живими в пам'яті й у молитвах. Як цю пам'ять про своїх таких молодих батьків береже Маруся? (Мати померла десь за півтора тижні після того, як помилували доньку. Була у мене мати, наче бджілка, / Тепер я тут лишилася сама. / Це я убила, я! Її, хорошу. / Тай ношу її смерть у душі, як про­вину. / Повезли мою матір на білих волах, / Неоплакану матір, неоплакану матір. / Спочивай, моя мамо, там легше тобі. / Там ніхто не завдасть невигойної муки. / А пам'ять про нього на покуті / головою на руки впала. / — Куди ти хочеш, в пекло чи у рай? / — Туди, де батько, де Чурай. Пом'яну і попелом розвіяного батька... /1 матір, що звела я у труну... / Тих, що душа не виговорює... / Гордія... Ганну і... Григорія...).

•Із тих всіх цитат, що ми сплели в один терновий вінок, який замість фати надягла на голову Марусі Чурай Доля, ми можемо зробити висновок... Який саме? (Учні повинні сказати про вічне каяття Марусі перед матір'ю, яка носить «її смерть у душі, ЯК провину»).

•Пригадайте, яке останнє прохання було Марусі до Івана, коли вона вже доживала свої пораховані дні? (Про що, Іване, я тебе попрошу,— / піди з могили сніг поодгортай. І, напевне, Маруся вірить, що там, де вона швидко зустрінеться зі своїми

найріднішими, вона буде щасливою, бо не знайшла свого щастя на землі, де панує бездуховність, міщанство. Десь, може, там зустрінемося ми. / Не буде рук — обнімемося крильми.)

•А чи відчуваєте ви перед своїми батьками вічний борг? (Учень може зачитати обов'язки дітей перед батьками: Батько й мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Бережи їх здоров'я і спокій.

Не завдавай їм болю, прикрощів, страждань.

Усе, що дають тобі батько й мати,— їх праця, піт утома.

Умій поважати працю батьків.

Найбільше щастя для батька й матері — твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки — старанне навчання. Принось у дім радість, оберігай щастя сім'ї. Якщо люди вважатимуть тебе поганою людиною — це велике горе для твоєї матері й твого батька.

По-справжньому любити батька й матір — це значить при­носити в дім мир і спокій (За В. Сухомлинським))

VI. Підбиття підсумків

А тепер, пройшовши емоційним мостом із XVII у XXI сто­ліття, прокладеним JI. Костенко, визначимо ту межу, що відді­ляє людей і нелюдів(учні працюють самостійно). Орієнтовна відповідь:

• глибша душа;

• поняття людської моралі — добро, чесність, благородство;

• гідність людини, що виявляється ступенем участі її в долі страждущего світу;

• справжня людина має своє обличчя — однакове вдень і вночі і... навіть у смерті.

Висновок

Отже, історичний роман JI. Костенко сприймається як дуже сучасний, бо примушує нас ще раз замислитись, якою повинна бути людина, щоб земля «віддала нам своє найдорожче — сіль». Сьогодні ми вчились жити на уроці, завтра вашим вчителем стане саме життя, іноді важке, нестерпне. JI. Костенко постійно нас пере­конує: внутрішні можливості людини безмежні, не забувайте про це й завжди боріться за людину в собі, за незаплямоване сумління.

VII.          Домашнє завдання

Пояснити зміст афоризму: «Негідно бути речником юрби» (JI. Костенко); записати риси, що притаманні людям і нелюдям.