ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК. «ДІМ НА ГОРІ». ЖІНОЧЕ НАЧАЛО Й ЧОЛОВІЧЕ У ТВОРІ. ПРИТЧЕВІСТЬ ОБРАЗІВ, ЕПІЗОДІВ. БАРОКОВЕ ПОЄДНАННЯ ВИСОКОГО (ДУХОВНОГО) Й НИЗЬКОГО (БУДЕННОГО)

Мета:    продовжувати вчити визначати основні сюжетні лінії, пов'язані з різними долями людей, характе­ризувати образи, виділяти притчеві мотиви, вміти коментувати та пояснювати їхню бароковість, удо­сконалювати навички розшифровування символів, алегоричних образів; забезпечити умови для успіш­ної діяльності учнів, зацікавити навчально-пізна­вальним процесом; формувати свідоме ставлення до результату навчальної діяльності; реалізовувати інтелектуальні можливості кожної дитини; розви­вати творчу уяву, пам'ять, логічне мислення, під­вищувати рівень культури мовлення школярів;

Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Позакласне читання.

Форма уроку: урок-проект.

Форма захисту проекту: конференція.

Провідні навчальні методи: дослідницький, корпоративний, роз- вивальний, творчий.

Оцінка результативності проектної діяльності: самооцінка учнів, оцінка творчої групи.

Обладнання: портрет Валерія Шевчука, фотовиставка, виставка творів письменника, хронологічна таблиця.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II.     Конференція

Проект

Мета: активізувати самостійну діяльність учнів; формувати

вміння самостійно обирати рішення, шляхи здобуття інформації;

зацікавити учнів пошуковою діяльністю; оволодіти навичками співпраці в колективі; прищеплювати любов до рідного слова. Учасники: двоє учнів 11 класу. Етапи реалізації проекту:

1.    Визначення проблеми, завдань дослідження.

2.    Обговорення методів дослідження.

3.    Самостійна діяльність учнів (індивідуальна, групова).

4.    Обговорення способів оформлення кінцевих результатів (пре­зентація).

Структура вивчення роману Валерія Шевчука «Дім на горі». Проект 1. «Теорія літератури». Проект 2. «Історія написання твору». Проект 3. «Своєрідність архітектоніки твору». Проект 4. «Барокові притчеві мотиви». Проект 5. «Фольклорна основа твору». Проект 6. «Проблематика й символіка твору». Проект 7. «Але чому ж саме «Дім на горі»?». Проект 8. «Образи демонологічних істот у творі». Проект 9. «Жіноче начало й чоловіче у творі». Проект 10. «Стильова своєрідність роману». Проект 11. «Створення опорної схеми конспекту за темою "Життя і творчість Валерія Шевчука"».

III. Закріплення вивченого

1. Складання візитної картки твору

 

2. Бліц-опитування

1.     Чому Валерія Шевчука переслідувала правляча тоталітарна влада й він упродовж тривалого часу не міг вільно друкувати свої твори?

2.    Якими рисами імпонували Шевчукові його літературні вчи­телі І. Франко, Г. Сковорода та ін.?

3.    Що ви можете сказати про його світоглядну позицію і як, на вашу думку, вона впливає на його творчість?

4.     Визначте тематику творчості В. Шевчука.

5.    Які проблеми насамперед цікавлять цього митця?

6.     У чому полягає філософічність творів В. Шевчука?

7.    Чому письменник дає творові «Дім на горі» підзаголовок «ро- ман-балада»?

8.     Якими є особливості сюжету повісті-преамбули?

9.    Схарактеризуйте образи повісті-преамбули.

10. Які засоби поетики українського бароко використовує В. Шев­чук у цьому творі?

11. Віднайдіть образи-символи в першій частині роману, розтлу­мачте їх.

12. Як ви розумієте міф про дім на горі?

3. Незакінчене речення

• На уроці в розкритті образів-персонажів допомагало...

• На мою думку, виховна цінність роману «Дім на горі» поля­гає...

III. Оцінювання на уроці

Картка оцінювання

ПІБ учня_______________________

 

IV. Підсумок уроку

V.  Домашнє завдання

Перша група. «Історія літератури». Довести, що творчість В. Шевчука — видатне явище в українській літературі.

Друга група. «Журналісти». Написати статтю «Досліджуємо новаторство В. Шевчука».

Додаток до уроку

Проект 1. «Теорія літератури»

Світова література сьогодні активно звертається до apxemunie народного світогляду, народного міфологічно-фольклорного мис­лення. І все ж зауважуємо, що художній міфологізм у сучасній прозі — проблема складна і далеко не однозначна. Сам термін визначають як безпосереднє звернення до міфології або як «нову міфотворчість», тобто створення узагальнюючих образів, подібних чимось до міфу (т. зв. літературні аналоги міфу). Дослідник міфів А. Звєрєв, наприклад, вважає, що «існує міф, який не винахо­диться, а запозичується з метою переосмислення, і такий, що ніби народжується безпосередньо під час оповіді».

Фольклорно-міфологічна умовність, виступаючи в сучасній прозі носієм філософської напруженості й художнього лако­нізму, здійснює безпосередній вплив і на жанрово-композиційну структуру твору. Адже «кожна нова спроба синтезувати народно- фантастичне й реальне, нове й традиційне розширює можливості епічного письма, видозмінює художню конструкцію роману, забез­печує йому оновлюючий розвиток». Щоправда, погоджуючись із думкою А. Кравченка, зауважимо, що в сучасному українському романі загалом використання міфологічних сюжетів та образів дещо обмежене.

Проте питання своєрідних міфологічних вкраплень у тво­рах В. Шевчука вважаємо важливим і неоднозначним, оскільки письменник досить часто вдається до такого «нежиттєподібного» на перший погляд, але глибинного і всеосяжного насправді дже­рела образності, як народна міфологія. Підтверджує це думка М. Павлишина, який виділяє у творах прозаїка так звані «міто- логічні топоси»: традиційні і ті, які отримали свою міфологічну функцію безпосередньо у творах. Показовим у цьому плані можна вважати роман-баладу «Дім на горі», жанрово-композиційна спе­цифіка якого прямо співвідноситься з фольклорно-міфологічною традицією.

Притча — улюблений жанр В. Шевчука. У цьому ми пере­конаємося, досліджуючи його творчість.

Із давноруської «притча» — те, що «притичеться», приміря­ється до чогось й отримує своє значення. Це навчальна алего­рична відповідь, у якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору.

За жанровими ознаками притча найбільш споріднена з бай­кою, хоч і має ряд відмінностей, які є ознаками притчі:

а)   майже не звертається увага на характери героїв;

б)   має архаїко-урочисту манеру оповіді;

в)   за мірками класицизму належить до високого стилю (бай­ка — до низького).

За змістом притчі поділяються на:

а)   релігійні і світські;

б)   філософські й моральні;

в)   фольклорні.

Притча, як різновид оповідання, містить в іносказальній, але­горичній формі повчання. Але в цьому жанрі воно більше зна­чиме, ніж просто в оповіданні. Притча ілюструє важливу ідею, торкаючись проблем моралі, загальнолюдських законів. Притча є одним із засобів вираження морально-філософських міркувань автора й почасти використовується з метою прямої настанови читачу в питаннях людської й суспільної поведінки.

В українській літературі притчу використовували Т. Шевченко («Притча про блудного сина»), І. Франко («Мій Ізмарагд), В. Яво- рівський («Оглянися з осені»), Є. Гуцало («Позичений чоловік»), Б. Олійник («Сім»).

В. Шевчук полюбляє притчу філософсько-морального змісту, якою є «Панна сотниківна». За модифікацією це — притча- парабола без пояснення. Це значить: у її структурі лежить інако- мовний сюжет й інакомовні образи. Таким чином, В. Шевчук спо­нукає нас знаходити потрібні асоціації, аналогії, співставлення, тобто примушує працювати, мислити. Тільки тоді твір буде про­читаний. Отже, треба прочитати розумом, думкою, бо свої твори В. Шевчук пише для гомо сапієнс (О.І.Колодій).

Притчевість — це така якість художнього твору, що виявляє завуальоване, приховане в тексті, його вихід на морально-етичну та філософську проблематику на високому рівні узагальнень».

Особливості «притчевої прози:

• своєрідна двоплановість;

• ситуації морального експерименту (лабораторних ситуацій);

• багатопланові символічні образи;

• використання у творі параболи;

• ускладнені часопросторові характеристик;

• спорідненість притчевості та іронічності як наслідок того, що

іронічна література аксіологічна за своєю сутністю;

• театральність;

• традиційна біблійна символіка;

• вихід на рівень міфологічного світовідчуття.

Проект 2. «Історія написання твору»

Створювався він у 1966-1980 pp., а вийшов у світ 1983 р.

Цікавою є історія написання. Ось як розповідає про це сам В. Шевчук: «Книжку «Дім на горі» я писав мовби з кінця, тобто з другої її фольклорно-фантастичної частини «Голос трави». Писа­лася вона поволі: спершу одне оповідання, котре я відкладав убік — хай вилежиться, тоді друге й так далі. Мав щастя, що мене ціле десятиліття не друкували, отож міг собі дозволити таку розкішне поспішати. А коли згодом переглянув усі ті оповіда­ння, побачив, що вони утворюють певну цілість. І от вона собі лежала, я відчув, що чогось їй бракує. І дописав тоді першу час­тину — роман-преамбулу, що, власне, дав назву цілій книжці — «Дім на горі». Тим самим у творі розлилась часова перспектива, увиразнились елементи притчі, що промовляє до нас не якимись силогізмами моральних повчань, а художніми образами, котрі не потребують логічних коментарів».

Проект 3. «Своєрідність архітектоніки твору»

Роман-балада «Дім на горі» складається з двох частин. У пер­шій («Дім на горі. Повість-преамбула») розповідається про життя чотирьох поколінь, які живуть у домі на горі з 1911 по 1963 pp., але в долі кожного чомусь уперто простежується низка загадко­вих і дивовижних послідовностей. Друга частина роману, що має назву «Голос трави», складається з13 новел, які об'єднуються підзаголовком «Оповідання, написані козопасом Іваном Шев­чуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших».

Отож у романі два сюжетні стрижні: дім, з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога, яка постійно його вабить.

У творі відчувається барокове поєднання високого (духовного) й низького (буденного): дім на горі — це фортеця нашої духо­вності, а підніжжя гори — це поле боротьби добра й зла, світла й темряви. Багато епізодів нагадують притчі, мають символічне значення, наприклад, самотності, роздвоєння людини, блудного сина, дороги і т. ін.

Певно, працюючи над обома частинами роману, Валерій Шев­чук не задумувався над тим, що підсвідомо втілював у ньому спе­цифічне барокове світосприйняття, що відбилося вже на самій композиції твору. Уявімо зразки барокової архітектури в Києві: Андріївська церква, Маріїнський палац, брама Заборовського у Софійському соборі, церкви Києво-Печерської лаври, Видубиць- кий монастир... Краса, чарівність, розкіш, незбагненна велич цих споруд водночас спонукає до високих роздумів над чимось важли­вішим, аніж повсякденні проблеми й звичайна життєва метушня.

«Дім на горі» асоціюється з подібними бароковими спору­дами. Друга частина — «Голос трави» — ніби основа цієї спо­руди, своєрідне підніжжя. Тринадцять оповідань в алегоричній, замаскованій формі розповідають про реальне життя. Фольклорно- міфологічна їх основа виконує роль не екзотичного тла: міфи, легенди, перекази були невід'ємною частиною світовідчуття наших предків, привносили в нього своєрідну духовну корек­цію. Тому так тісно переплетено тут реальні картини з фантас­тичними, умовними, ірреальними.

Кожне оповідання — своєрідна притча, морально-етичний постулат, до якого варто прислухатися, щоби вижити в такому світі. Про перемогу тут не йдеться.

У структурі твору відбувається складне «переломлення» еле­ментів і форм синкретичного мислення. Через баладу, ЯК&) як й інші жанрові різновиди пісенної епіки, «за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі», роман взаємодіє з міфом, іноді ж ця взаємодія не опо­середковується ніякими проміжними ланками.

Проект 4. «Барокові притчеві мотиви й символи»

Найяскравішим прикладом необарокового стилю є роман- балада Валерія Шевчука «Дім на горі».

Раїса Мовчан розглядає цей твір в контексті бароко, наводячи ряд доказів на підтвердження цієї точку зору.

Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу «Голос трави» з тринадцяти новел. Цікаво, що новел саме три­надцять: містична тканина твору дає підстави говорити про неви- падкову наявність цього магічного числа.

Мотив «парування» демона з людиною є типовим у фольклорі. Сам письменник продовжує цю тему в другій частині, в новелах «Перелесник», «Панна сотниківна», «Відьма», змінюючи лише зовнішній вигляд потойбічного спокусника.

Містичним є також лейтмотив синьої дороги в першій частині твору. І символіка синього кольору, і мотив дороги запозичені з фольклору. В. Шевчук зливає ці два поняття в цілісний образ, що синтезує вищі емоції і раціоналізм, рух у безмежність, спроби самопошуку. Мотив синьої дороги певною мірою перегукується з пошуком синього птаха в М. Метерлінка.

Більшість сюжетів циклу «Голос трави» запозичені з фольк­лорно-фантастичних і міфологічних оповідей. Вражає подібність деяких новел до Лесиної «Лісової пісні», теж створеної на фольк­лорному ґрунті. Мотив самотності водночас є прокляттям та бла­гом. Відчуття самотності переживають усі герої твору, в різний час і за різних обставин вона відіграє свою роль.

Мотив блудного сина, заснований на біблійній притчі, передає горе вигнання з рідного дому-фортеці, своєрідну втечу від світу, від себе і радість повернення — знаходження себе, пізнання зако­нів природи і світу. Символ дому в поєднанні з цим мотивом озна­чає своєрідне благо, фортецю, міцну основу, а дорога, яка веде з цього дому,— прокляття.

Кожна його притча — певний погляд на світ, намагання й пра­гнення його зрозуміти, побачити й полюбити. Митець мислить мистецькими образними блоками:

• страх перед світом, душевна роздвоєність може привести до загибелі;

• справжня любов не може живитися облудою — це також поча­ток загибелі; заради спасіння людини можна пожертвувати життям;

• гніт і насилля над людиною приведе її до повстання;

• не шукай видимої вигоди, а «чистий серцем будь і не губи душі».

Проект 5. «Фольклорна основа твору»

Чому й заради яких ідейно-естетичних та морально-філо­софських проблем так активно й щедро використовуються в ро- мані-баладі фольклорні мотиви, фольклорна образність?

Слід насамперед урахувати, що В. Шевчук — відомий дослід­ник давньої української поезії. Він добре знає епоху україн­ського Відродження, той період в історії національної культури, коли здійснювався активний обмін філософськими й естетич­ними поглядами та концепціями, коли творчо переосмислюва­лось усе те, що виробила філософська й естетична думка Заходу і Сходу, тому художньо опрацьовує фантастичні народні образи та сюжети, творчо використовуючи засоби поетики фольклорної фантастики. Наприклад, поширені у слов'янському фольклорі мотиви прикликання нечистої сили («Відьма», «Перелесник») і закладання душі дияволу («Швець», «Чорна кума») розгор­таються на новому, у порівнянні з народним, сюжетному тлі. На думку Г. Грабовича, «це є своєрідний народний демонізм, тобто демонізм якийсь мовби приручений, свійський». Він ніколи не є справді страшним, тобто психологічно руйнівним, насамперед через те, що «сама модальність розповіді зм'якшує, розряджує той демонізм, що вона несе».

Світова література активно зверталася до народного міфоло­гічно-фольклорного мислення, яке є основою народної творчості. Сучасних художників хвилюють такі проблеми, як смисл люд­ського життя, совість, як міра людяності, внутрішні принципи й першопричини людських вчинків.

Всі оповідання мають фольклорно-міфологічну основу й від­творюють химерне переплетення реального та міфологічного у сві­домості людини, яка ще зберегла риси первісного синкретичного мислення.

Фольклорна основа у творі настільки активна, що постає як своєрідний кодекс уявлень про людину, природу і світ. Зрештою, як слушно зауважує Б. Рибаков, «пізнання народної культури, усіх видів слов'янської творчості просто неможливе без вияву його архаїчної язичницької підоснови. Вивчення язичництва — це не лише заглиблення в первісність, але й шлях до розуміння культури народу».

У циклі «Голос трави» представлено широкий спектр міфоло­гічних образів: домовик, чорт, лісовик, відьма, потерчата, пере­лесник, чаклунка, причому кожен з них майстерно інтерпретовано й органічно вплетено у канву твору. Але, мабуть, найбільшим, найважливішим досягненням письменника є те, що він не зами­кається в рамках відтворення, реконструкції фольклорної сим­воліки, а намагається проникнути в глибинний зміст давніх уяв­лень народу, осмислити усталені фольклорні образи, наповнюючи їх сучасним змістом.

Цікавим, на нашу думку, є проблемне трактування у В. Шев­чука образу чорта. Зауважимо, що ставлення до питання про рівень фольклорності чорта в дослідників неоднозначне. В. Гна- тюк, наприклад, вважав його фольклорним за походженням, але дуже зміненим під впливом християнства, через що він утра­тив свої первісні ознаки. Не зараховує чорта до образів нижчої міфології і Е. Померанцева, доводячи, що він, «хоч і спирається на давні, дохристиянські уявлення, але явно значно пізніший, забарвлений біблійними мотивами». В. Давидюк послідовно обстоює думку про те, що внаслідок трансформації під зовнішнім виглядом чи самою назвою чорта приховуються функції зовсім інших, дійсно міфічних персонажів. Скажімо, в сучасному укра­їнському фольклорі він повністю переймає на себе функції пере­лесника, що зводить за допомогою любовних чарів молоденьких дівчат.

Проект 6.

«Проблематика й символіка твору»

Роман-балада Валерія Шевчука «Дім на горі» — твір про любов. Любов у широкому розумінні: як складне й високе почуття, що містить у собі кохання, поняття рідної землі, дому, що симво­лічно уособлює спокій, рівновагу духу вміння бути небайдужим, намагання освітити своє видноколо святим і високим вогнем твор­чого осяяння,— той стан, що його однаково переживають козо- пас Іван та його внук.

Літературний рід — ліро-епічний твір із фольклорно-фантас­тичним елементом.

Жанр — Роман-балада.

Тема — ствердження ідеї єдності усього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового поко­ління виборювати свій досвід пізнання себе і світу й так переві­ряти досвід поколінь минулих задля майбутнього.

Головна ідея — розкрити людину через психо-інтуїтивне пізнання її долі, коли вона творилася не лише за логікою націо­нальної доцільності, а слідувала передусім за почуттями. Пізнати сенс буття, побачити, відчути, естетично пережити добро і зло, світло і тінь, їх вічне протистояння, яке лежить в основі руху, динаміки поступу, допомагає оголити людську душу, художньо дослідити людську природу.

Проблематика

• сутність добра і зла;

• протиборство між світлом і тінню;

• відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі;

• пошук сенсу свого буття, самого себе;

• прагнення розібратися в довколишньому світі;

• душевна роздвоєність людини;

• відповідальність кожного за свої вчинки;

• прагнення внутрішньої чистоти, гармонії.

То чому ж все-таки автор визначив жанр твору як роман- балада? Балада, як відомо, ліро-епічний поетичний твір про кохання з фантастичним, часто фольклорно-фантастичним еле­ментом.

Отже, Валерій Шевчук модернізував літературний термін, перевів з одного жанру в інший. Логіка такого перенесення ціл­ком зрозуміла, виправдана, бо перед нами справді ліро-епічний твір із фольклорно-фантастичним елементом. Роман-балада «Дім на горі» написано під впливом та на основі народнопоетичних традицій.

Герой естетики бароко загадковий, дивакуватий. Він любить усе земне і звичайне, невибагливе, але тягнеться до вічного і висо­кого, навіть, недосяжного.

Сюжетдинамічний, напружений, захоплюючий, бо у кож­ній із 13 новел II частини роману діють загадкові демонічні сили (домовики, відьми, чорти, перелесники, злі духи). Вони є невід'ємною часткою того світу, який оточує людину, спонукає її до протистояння, боротьби.

Автор анатомізує, тобто художньо досліджує сутність добра і зла («Відьма», «Чорна кума»), В оповіданні «Панна сотниківна» він тривожиться душевною роздвоєністю людини. Згадаймо, ця проблема хвилювала й давнє українське бароко. Він навіть пока­зує, як ця роздвоєність може погубити («Перелесник»). Особливу увагу звертає на відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі («Свічення»). І, певна річ, усі герої В. Шевчука свідомо чи підсвідомо прагнуть внутрішньої чистоти, гармонії («Швець»).

Той дім на горі побіля річки Тетерів, довкола якого розгорта­ються події повісті-преамбули, уособлює своєрідну фортецю нашої духовності, той ідеал, до якого прагне жива душа. Дарма що той дім не розгаданий до кінця, загадковий і недоступний декому. Зате традиція дому є стійкою: там володарюють жінки — зачи­нательки та продовжувачки роду, хоронительки моралі. Чоло­віки тут з'являються вряди-годи; їм належить доля блудних синів. Лише від тих, хто нап'ється води тут, на горі, з рук жінки, народжуються дівчатка. Хлопці народжуються від таємничих прибульців, які зваблюють жінок усупереч їхній волі,— «джи­ґунів». Спочатку вони з'являються в подобі сірого птаха, який перетворюється в чоловіка, а потім так само таємниче зникає. Зате залишаються по них нащадки — Хлопці, покликані бути творцями — поетами, художниками. Так народився козопас Іван, який згодом залишить нащадкам свої тринадцять напівфантастич- них оповідей, так народився і син Галі Хлопець, який ті оповіда­ння «приладить до літературного вжитку». Сама по собі напро­шується думка про те, що першопоштовхом творчості є неземна, диявольська (не Божа!) сила.

Взагалі сюжет повісті «учуднений» багатьма засобами. Важ­ливе значення має в ньому й символіка, зокрема кольорів (синій, сірий, жовтий, зелений), образів (як реалістичних, так і умовно- фантастичних.

Цікаво, що ця символіка тісно пов'язана із суто бароко­вими мотивами, які пронизують твір. Наприклад, мотив небес­ної дороги. Автор пояснює його як «символ життєвого шляху», йдучи по якому, «кожна людина відчуває потребу ступити не лише на житейську дорогу, а й на ту, що провадить до вічності». Підні­маючися крутою стежкою до будинку, що височів на горі, недав­ній фронтовик Володимир навіть не підозрював, що від того життя його круто зміниться, там він знайде спокій і душевну гармо­нію — він підсвідомо змушував себе підніматися вгору.

Отже, у новелах роману сконденсовані релігійні уявлення народу, елементи язичества, пантеїстичного ставлення до при­роди і елементи східнослов'янського фольклору, сюжети й образи із етнографії, слов'янства, реальні події національної історії, біблійські сюжети та образи.

Проект 7. «Але чому ж саме «Дім на горі?»

Незвичайний цей дім. Бабуся розповідає Галі історію дому тому, що вже «з'явився «той сірий, з вусиками» — повторюва­лася та ж ситуація. «Народжуються в цьому домі здебільшого дівчата, чоловіки сюди приходять... Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап'ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було в моєї бабуні, в моєї матері і в мене... Так було і в матері твоєї, так повинно статись і з тобою...».

Друга частина казки така: інші чоловіки «не підіймаються знизу і не просять напитися води, вони з'являються бозна- звідки...»

З'явився до Галі сірий птах-джигун — і залишив по собі ди­тину. Хлопець, який прагнув літати, багато років був «птахом перелітним», непосидючим і загадковим.

З'явився і до її дочки Оксани сірий птах, але не стрепенулося серце Оксани, і тоді «птах ударив із розпачем крилами об шибки дому, піднявся в небо і там помер «загуснувши серед безмежного простору на ще одну з міліардів зорю, котрі швидко й нестримно віддалялися від землі».

І зразу ж після цієї фантастичної ситуації — реальна дата, коли «Хлопець поставив свій підпис на акті громадського стану...». І тоді ж освітило Хлопця зсередини дивовижне світло — «чудове сяйво увійшло в його душу, запліднивши навіки його життя». Він відчув ритм у всьому. І дід його, козопас Іван, передав хлопцеві 5 списаних зошитів і мрію-тугу за п'ятьма ненародженими синами.

У розмові з Марією Яківною, дружиною діда Івана, Хлопець скаже: «Спорідненість душ — одна з найдійовіших форм боротьби людини із самотністю». Він відчув спорідненість з душею козопаса Івана, спрагло вчитувався у фантастичні історії з його зшитків, причащався до казки, бо «казка — це те, чого ми хочемо. Це сво­єрідні символи наших бажань».

Хлопець, як і козопас Іван,— носії творчого начала.

Дім на горі — символ Парнасу з його жіночим населенням (музи); дім на горі живе водночас реальним життям свого часу і мусить поборювати житейські клопоти, яких не оббігти.

Проект 8. «Образи демонологічних істот у творі»

Використання містично-міфологічних ремінісценцій у твор­чості українських та зарубіжних письменників відбувається вже не одне століття. Демонологічна образність роману-балади «Дім на горі» зумовлена впливами бароко.

Ірреальні мотиви з'являються ще в повісті-преамбулі. Образи жінок, що мешкають у Домі на горі, виписані цілком реаліс­тично, традиційними прийомами і засобами характеротворення. Та міф-легенда, який перетводрюється на циклічно повторюва­ний магічний обряд, пронизує жіночі образи ореолом таємни­чості. Пришельці, які «з'являються бозна-звідки» перед жінками Дому, подані в романі як демонологічні істоти. Вони сірим птахом спускаються з неба, перетворюються на чоловіків і намагаються спокусити юних мешканок Дому. Якщо зваблення вдається — народжуються дивні хлопчики, «доля яких майже завжди була сумна». Варто наголосити на демонологічності цих хлопчиків.

Демонологічні образи починають ставати втіленням того чи іншого стану людини, частиною його «живого «Я», того доброго чи темного, яке переливається в людському єстві і перебуває в постійному змаганні.

Взагалі творів, у яких запозичуються і художньо обробляються фантастично-міфологічні образи і сюжети, в сучасній українській літературі є багато (В. Дрозд «Самотній вовк»).

Отже, демонологічні образи другої частини роману-балади представлені конкретніше, ніж у першій частині, де містяться лише натяки на надприродні явища. Друга частина твору від­творює містичні мотиви і демонологічні образи, що не завжди відповідають схемам характеро- і сюжетотворення, закладеним у фольклорі. Але саме це надає твору оригінальності і нового алегоричного забарвлення.

Проект 9. «Жіноче начало й чоловіче у творі»

Хлопець та козопас Іван Шевчук, син Галиної прабаби, він же колишній урядовець, з якого ненароком з'явилася зрілість до ясновидіння. Уміння проникати в глибину явищ людей вигнало його з бюро в природу, спонукало читати Сковороду й тримати журнал своїх спостережень. Опис його першого прозріння, пере­ходу до якісно нових, упривілейованих форм бачення, належить до традицій романтичних зображень митця-ясновидця в дусі Нова- ліса й Шлеґеля, Вордстворта чи Кітса.

Хлопець, як і козопас Іван,— носії творчого начала.

Іван не залишається жити на горі, його вабить світ, бо без з єднання із світом людей творчість неможлива.

Отже, результат Іванового довголітнього вивчення світу лю­дей — його образна наука тим людям. Не набридати людям нею, а залишити їм у спадок — так розуміє свою життєву місію козо­пас і виконує її цілком.

Хлопцеві уготовано таку ж долю — правнуку Івана: оселяється в дідовому домі, з дружиною кохається на тій же галявині, повній квітів та бджіл, де свого часу побував з Марією Іван.

Галя — другий центральний персонаж повісті — одна з влас­тительок дому. Об'єднує всіх — бабуню, Володимира, сина свого і дочку, багато читає, мудріє з літами.

Характеризація Галі як мрійниці й молодої ще жінки з непри- спаними пристрастями відбувається за нормальними правилами творення психологічної вірогідності. «Часом на Галю находило: хотілось убратися у найкращу одежу, взяти сина за руку й пода­тися в кіно чи просто пройтися по вулицях; накидала гачок на двері й годину крутилася біля дзеркала, видивляючись на себе. Розбирала сукні, хай і довоєнні, одягала кожну й припасовувала. Хотілося муркотіти й крутитися, хотілося, щоб синьо світилося від доброї погоди вікно и щоб падпло в її кімнату сонце».

Галина баба — третій головний персонаж роману, вона нале­жить до твердих жінок, житейськи мудра. Стара воює за лад і спокій в домі, прагне утримати Галю й захистити її.

В Оксані, її правнучці, творче начало начебто відсутнє. «Алло, Оксано,— спитав якось у сестри хлопець,— скажи, ти про­читала книжки з нашої бібліотеки?» — «Я? — повернулася Оксана.— До вашого відома я взагалі не читаю книжок! А що ж ти читаєш? — Я?.. Я не читаю,— сказала вона, гордо зносячи підборіддя,— я живу!».

Проект 10. «Стильова своєрідність роману»

Часова структура І частини

Тут переплітаються три оповідання: про Галю та інших жите­лів дому; про Миколу й Олександру Ващуків, батьків Неоніли; і про Івана Шевчука та його жінку Марію.

Кожній розповіді характеристичний рух уперед і назад у хро­нології, що дезорієнтує читача. Всезнаючий оповідач залюбки подає інформацію про часове пов'язання між подіями, але таким способом тільки містифікує читача, який не знає, коли відбува­ється розповідне «тепер»: «Вийшли з того дому, якому судилося через десять років загинути разом з його веселою господинею. Через п'ятнадцять років він знову зустрінеться з Олександрою Панасівною...». Правда, взявши під увагу всі такі часові натяки, можна дуже накладно визначити час кожної події. За враженням часової непроглядності криється строга хронологічна послідов­ність, однак, роман навмисне приховує календарні конкретності від читача. Події в житті дому на горі позбавлені дат, а через це — виразного пов'язання з загальною «публічною» історією. Таким чином, Друга світова війна опиняється майже на марґінесі роз­повіді, а революційні події 1917-1921 pp. навіть не згадують.

Поетичність прози

ПоетичністьДому на горі проявляється в тому, що читач, читаючи слова й речення, свідомий їхнього навантаження зна­ченнями й асоціаціями. Витворюється враження, що кожна річ чи явище є не тільки собою, а також символом; що кожний образ має своє місце в обдуманій загальній системі.

Так, наприклад, прочитавши про те, як Володимир «сидів непорушно на камені, невідривно дивлячись на той бік річки, де жовтіло перше осіннє листя, і йому здавалося, що, коли сидітиме так ще з кілька годин, перетвориться на ящірку», читач опиня­ється перед питаннями інтерпретації: який існує символічний зв'язок між каменем та осіннім листям? Чому Володимирові тут здається відповідним перетворення якраз у ящірку?

Урочистість стилю

Речення синтаксично прості. Переважає складносурядність. Мова твору уникає порівнянь і метафор. Усі стилістичні сигнали перконують читача, що тут роповідається про важливе, небу­денне; йде мова не так про одноразові події чи про індивідуаль­них людей, як про великі й значущі узагальнення.

Тип розповіді в першій частині в певних аспектах архаїч­ний, подібний до гомерівського епосу (напочатку сказано, що трапиться, й уся розповідь — це не відкриття нового, а під­твердження відомого, ритуального переказання міфічного). Так і в першій частині Дому: у бабиному міфі сказано все суттєве, а решта розповіді тільки домальовує заздалегідь відому схему, показує в деталях правдивість і достовірність міфу. Друга час- тина роману своею розповідною структурою багато більш модерна. Дванадцять «оповідань» другої частини є в дійсності новелами, розповіді лінійної побудови, які викликають зацікавлення незви­чайністю сюжету, драматичністю й несподіваністю сюжетних поворотів і розв'язок.

Новели другої частини роману виявляють чималу тонкість у керуванні напругою, у творенні нових і перетворенні старих сюжетів, у викликанні атмосфери невпевненості й жаху, у вимис- ленні розповідних несподіванок. Новели полонять фабулою.