С. ВАСИЛЬЧЕНКО «СВЕКОР»

Мета:  ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом С. Васильченка; розвивати вміння виразно читати та переказу­вати оповідання, визначати його ідейно-тематичне спря­мування, характеризувати образ головного героя; виділяти основну думку в творі, грамотно висловлювати власні спо­стереження, дискутувати, відстоювати власну точку зору; формуват кругозір, світогляд; виховувати почуття пошани до творчості С. Васильченка; любові, взаємоповаги в ро­дині; прищеплювати учням риси доброти, чуйності, тур­ботливого ставлення до людей.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет С. Васильченка, бібліотечка творів письменника, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

хід уроку

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

Дайте визначення гумору. З якою метою письменники використову­ють його у власних творах?

Наведіть приклади доброзичливого гумору, посилаючись на досвід та вивчені літературні твори.

Які твори художньої літератури про дітей ви знаєте? Чи мають вони будь-який зв'язок між собою?

Як ви ставитеся до своїх батьків? Чого вони навчають вас?

Чим ми зобов'язані своїм батькам? Чи бувають у вас з ними деякі непорозуміння? Через що?

Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Кращий шлях зробити дітей гарними — це зробити їх щасливими.

О. Уайльд

Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — кінець.

Народне прислів'я

Твори С. Васильченка озвучують у людських серцях найпотаємніші ліричні струни, оживляють веселі усмішки, утверджують високі пориви до краси і гуманізму.

О. Непорожній, В. Олійник.

1. Життєвий і творчий шлях С. Васильченка (матеріал для вчителя)

СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ ПАНАСЕНКО (ВАСИЛЬЧЕНКО)

(1879 — 1932)

Рідне містечко на Чернігівщині видавалося таким любим та гарним, хоч у ньому, як і всюди, вікували злидні, за тяжкою працею біднота сві- та-сонця не бачила. Там 8 січня 1879 року народився майбутній пись­менник, там пізнав перші дитячі радощі й жалі. Чимала родина Панасен- ків — усіх було восьмеро — тулилася в старій, скособоченій хаті. Батько був чоботарем, мати по наймах за нужденний заробіток. Ні клаптя поля, ані хвоста в дворі. Як заходили жнива, вся родина за убогий сніп жала чуже. Степанко воду носив женцям. Усі рясним потом обливались, а взимку так і не було в'їжно.

Довгими вечорами в хаті кипіла робота: батько шив чоботи і синів сво­їх старших того ремесла навчав. А менші залазили на піч і по черзі розпо­відали казки, вигадували всякі дивовижні історії. Степан завжди умів най- дотепніше змостити. Був меткий, жвавий, беручкий до всякого діла.

В убогій сім'ї шанували правдиве слово, пісню, жарти. Батько був письменний (колись у дяка навчився грамоти), поважав освічених лю­дей, знав ціну мудрій книжці. В хаті Панасенків любили Шевченкового «Кобзаря» і Гоголевого «Тараса Бульбу». Часом тут лунали пісні — «Ой, наступала та чорна хмара», «За Сибіром сонце сходить...», їх виводили дорослі й діти. Значно пізніше письменник Степан Васильченко (такий літературний псевдонім обере Степан Васильович Панасенко) згадува­тиме: «Найсильніше враження справила на мене ця трійця: Пісня, Коб­зар і Гоголь — твори, яким я не знаю рівних у світовій літературі. Пере­гортаючи «Кобзаря», я не один раз пригадував усе своє життя... »

Батько дбав, щоб діти вчилися, бо у спадщину ніякого достатку він їм не міг лишити «Учіться, діти, — казав, бувало, — та шукайте дру­гих шляхів».

П'ять років ходив Степан до початкової школи в Ічні. І закінчив її най­кращим учнем. Його залишили при школі, щоб готувався до вчительської семінарії. Минуло два роки напруженої праці. За цей час хлопець до­бре опанував програму, перечитав багато книжок російського і світового письменства (при школі була як для того часу багата бібліотека).

Шістнадцятилітній Степан їде вчитися до Коротишівської учитель­ської семінарії. Щирим і зворушливим було прощання з рідними, одно­сельцями. Дядьки й тітки, сусіди наказували: «Пам'ятай батька, шануй матір! Не забувай, з якого коліна вийшов. Нами, бідними, не гордуй. Кирпи не гни. З панами не водись».

Коростишівська семінарія була єдиною на Україні, куди прийма­ли здібних дітей селянської бідноти. Вступити до неї було мрією, але щастило небагатьом, бо казенні кошти виділялися щороку тільки на 10—12 місць, а сплачувати за навчання незаможні батьки не могли. Тому вчилися в Коростишеві переважно діти багатіїв.

Світогляд майбутнього письменника формувався наприкінці ІХ століття, коли в Росії та Україні інтенсивно розвивався капіталізм, усе ширше розгорталася революційна боротьба робітничого класу про­ти буржуазії.

Школою ідейного гарту для Степана Панасенка став літературно-ху­дожній гурток, де молодь виховувалася на кращих зразках революційної літератури та мистецтва. У роботі гуртка майбутній педагог і письменник брав найдіяльнішу участь.

Осінь 1898 року. Село Потоки під Каневом. Тут по закінченні семі­нарії опинився молодий учитель. Школа в старій напівструхлявілій хаті під солом'яною стріхою. З кутків тягне вогкістю й цвіллю. Сиро, не­привітно. Майже така сама і вчителева квартира. Голі стіни, голий стіл, кривоноге ліжко, три стареньких стільці. Оці нема за що зачепитися. Сумно на душі у Степана, жура серце діймає. Правда, його тепер вели­чатимуть «господин учитель». Та дарма! Він зроду-віку не забуде свого мужицького коліна.

Не горнувся Степан у семінарії до поповичів та куркуленків. Перед ним — висока місія просвітителя дітей сільської голоти. Ось до кого сла­тиметься його життєва дорога.

Для дорослих молодий учитель організував вечірні класи. А зго­дом утворив аматорський драматичний гурток. П'єси ставили не тільки в Потоках, а й у навколишніх селах. Гарна слава про вчителя полинула по всьому повіту. Літні селяни любили і поважали Степана Васильови­ча, а молодь мало не на руках носила.

Бурхлива діяльність учителя не сподобалась місцевим панкам. Піп Діановський спочатку не спускав ока з Степана Васильовича, а далі за­ходився повчати: мовляв, навіщо мужикові грамота, хай краще молиться Богу. Але ні піп, ні пристав, ні урядник — ніхто з місцевого начальства так і не зміг перетягнути на свій бік молодого вчителя.

Одного разу Степан Васильович став свідком обурливої сваволі і зну­щання писарчуків у канцелярії пристава над безневинним сільським па­рубком. Він написав про це в газету.

За розпорядженням інспектора Степана Васильовича перевели до Богуслава. У Богуславі молодий учитель охоче спілкувався з робітни­ками, приходив до них, брав участь в обговоренні громадських подій.

Не встиг молодий учитель як слід оговтатися у маленькій школі села Карапиші, як його знову зірвали з місця і перевели до Драбова.

У 1904 році Степан Васильович вступає до Глухівського учительсько­го інституту, який не закінчив.

Письменник давно мріяв потрапити в робітниче середовище. Він добивається переведення в село Щербенівку на Донбасі. Але не встигає ще придивитись до бурхливого шахтарського життя, як його разом з ін­шими вчителями за куркульським доносом арештовують, запроторюють до бахмутської тюрми.

У тюрмі Васильченко познайомився з осетином Олексієм Хост- наєвим. Поет у душі, той знав силу-силенну казок рідного народу і вечорами їх розповідав. Згодом, на волі, вчитель-українець запише ті осетинські казки, літературно опрацює і надрукує. Довго й терпели­во Степан Васильченко навчав свого побратима грамоти, читав йому «Кобзаря».

Польовий суд виправдав Васильченка. Та на цей час його звалив з ніг тиф. Ледве оклигавши, вийшов з лікарні. Куди тепер? Учителювати йому заборонили. Поїхав до матері в Ічню. У старій напіврозваленій хаті вона сама доживала віку, тяжко бідуючи. Батько помер, із братів і сестер де­котрі поодружувалися, інші подалися в найми, на заробітки.

Васильченко живе з приватних уроків.

...Його шлях в літературу почався ще в сільській школі, коли скла­дав свої перші вірші, наслідуючи Шевченка, Пушкіна, Кольцова. Інтер­натське життя в семінарії мало сприяло літературним заняттям. Правда, його класні твори, часто писані в художній формі, до сліз зворушували викладача словесності.

У перші роки вчителювання Васильченко веде щоденник — «Запис­ки вчителя», нотуючи туди все пережите й бачене. В ньому подибуємо цікаві епізоди, які згодом письменник розгорне в новели, повісті.

В Ічні Васильченко по-справжньому взявся до літературної творчос­ті. Улюблений жанр письменника — оповідання.

Редакція газети «Рада» запропонувала Васильченкові постійну ро­боту, і 1910 року він переїздить до Києва.

У газеті Васильченко веде відділ театральної хроніки.

Художні твори С. Васильченка, які стали відомі читачам у 1910 році, позначені яскравою майстерністю, оригінальністю, вони свідчать про тонкий художній смак автора.

Першорядне значення у творчому зростанні Васильченка мав Т. Шевченко, який, по суті, визначив його літературно-естетичний ідеал і став провідною зіркою на всьому літературному шляху пись­менника.

Однак популярність Васильченка як письменника зростала, бо про­тягом 1917—1920 років вийшли численні збірки його дореволюційних новел та повістей. Васильченка обирають делегатом на військові з'їзди. Незабаром письменник демобілізовується через хворобу серця, деякий час живе в рідній Ічні, а потім знову переїздить до Києва.

Спочатку він — вихователь дитячого будинку, потім (1922—1928) — учитель 61-ї трудової школи імені І. Франка в Києві.

Виступав С. Васильченко і як перекладач. Степан Васильович пере­кладав М. Лєскова, М. Гоголя, О. Серафимовича, В. Короленка і робив це з великою любов'ю та натхненням.

Напружена інтенсивна діяльність письменника позначилась на його здоров'ї. В останні роки він усе частіше скаржився на серце. І коли не­дуга почала дошкуляти, облишив роботу в школі. Правда, думав, що це тимчасово, бо життя свого без дітей-школярів не уявляв.

11 серпня 1932 року Степан Васильченко помер.

У затінку крислатих яворів на Байковому кладовищі в Києві — до­вічний сум його могили.

2. Вступне слово вчителя про С. Васильченка як дитячого письменника

С. Васильченко, письменник і вчитель, завжди любив дітей і при­святив їм чимало щирих і правдивих творів, у яких подав цілу галерею дитячих образів.

Вболіваючи за долю дітей з народу, Васильченко вважав, проте, «за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами... Не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість, життя...»

Діти — герої Васильченкових оповідань — жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі, допитливі. Життя бідняцьких дітей — безхлібне й неве­селе, від недоїдання вони худі аж світяться, стають сумними й зажурени­ми, але досить їм ласкаве слово сказати, приголубити, і вони щиро, по- дитячому втішаються. Та це лише початок шляху, де на них чекатимуть розчарування, зіткнення з соціальною кривдою і боротьба за людську гідність. Дитячий світ маленьких героїв, немов крапля чистої джерельної води, вбирає в себе і віддзеркалює промені сонця і хмари життєві.

За порівняно короткий час ім'я Степана Васильченка стало досить популярним, найкращі його твори з учительського життя, про селян та їхніх дітей здобули визнання серед широких читацьких кіл.

3. Опрацювання твору С. Васильченка «Свекор»

Виразне читання, переказування уривків з твору.

Історія написання твору «Свекор».

Вперше опубліковано в часопису для дітей старшого та молодшого віку «Молода Україна», що видавався у Києві (1911, № 9).

В українському літературно-мистецькому та економічно-науковому журналі «Нова громада», де вперше була надрукована авторська інсце­нізація «Свекра» (1924, № 36), через рік (1925, № 5—6) С. Васильченко писав: «Дітей ця п'єска захоплює своїм художнім комізмом. За успіх її свідчить і те, що протягом трьох місяців вийшло її друге видання».

Особливості назви твору.

З м'яким доброзичливим гумором письменник змальовує образ Ва­силька, який любить «старувати», тобто серйозно, по-дорослому повча­ти старших. Тому головний герой і є «свекром».

Тема: зображення малого Василька — свекра, який хоче одружитися, бути господарем, але, дізнавшись про обтяжливість та відповідальність цієї справи, відразу відмовляється від власного рішення.

Ідея: висміювання Василя за намагання одружитись з Ганною, яка врятувала його з багнюки, та бажання хлопця вести безпечне і безтурботливе життя.

Основна думка: господарювання виявляється не на словах, а в кон­кретній діяльності, сумлінній праці, великій відповідальності за до­ручені справи.

Жанр: оповідання соціальної спрямованості.

Сюжет і композиція.

Малий хлопець Василько, якого було прозвано свекром через те, що він повсякчас усім робив зауваження, чимось був незадоволений, вирішив одружитися. Все було готово до сватання. А коли батько зо­бов'язав сина працювати, заробляти гроші, доглядати за родиною, Ва­силько миттєво змінює власне бажання і говорить: «Так то й женитись!.. Там тобі така морока й що нехай його й кат візьме! .. »

За зовнішньо благополучним родинним затишком криється соціаль­на кривда: не так уже безжурно живеться батькам і старшим братам та сестрі Василька, які з ранку й до ночі важко працюють. Їхнє життя пов­не всіляких знегод, але вони вміють пожартувати, посміятися.

Експозиція: Василько, який завжди у дорослих викликав усмішку, всім намагався зробити зауваження, чимось висловити власне незадо­волення.

Зав'язка: виявлення бажання хлопця одружитися з Ганною, яка вря­тувала з багнюки його самого та його чоботи.

Кульмінація: щоб бути господарем, слід заробляти гроші, доглядати й годувати батьків, але це не для Василя.

Розв'язка: одруження для Василя — велика морока.

Характеристика образу Василька. Орієнтовний план.

Василь — наймолодша дитина в родині бідного селянина.

Портрет хлопця. («...сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, поважна хода; гукне, наче гримає ста­рий, бородатий Микола — чабан»)

Василь — «свекор».

Риси характеру «свекра»:

а)         непосидючий;

б)        завжди чимось незадоволений;

в)        праведник (полюбляв повчати інших);

г)         лінивий до читання;

д)        безпечний;

е)         наївний.

Жарт з героєм щодо його одруження.

Опрацювання змісту твору за питаннями:

? Чи чули ви в розмові дорослих слово «свекор». Кого воно стосу­ється?

Чому Василько завжди викликав усмішку в дорослих?

У чому виявляється «старування» Василька?

Якою улюбленою справою захопився хлопець?

Як «свекор» ставився до навчання?

Чим пояснити те, що Василько дав згоду на одруження?

Що ми дізналися про родину, в якій жив хлопець?

Якою уявляв «свекор» свою дружину?

Чим заслужила на велику увагу Василька чорноброва Ганна?

Які обов'язки були в батька хлопця як господаря?

Чому Василько відмовився одружуватися?

Як хлопець сприйняв жарт відносно себе?

Який висновок зробив «свекор» щодо власного одруження?

Що комічного у творі?

Чого вчить нас це оповідання?

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Розв'язування тестових завдань

Коли Василько гукав корову, то, не бачивши його, можна було по­думати, що це:

а)         грім серед ясного неба;

б)        гримає старий, бородатий Микита-чабан;

в)        якийсь чародій здійснює своє чаклунство.

«Свекор» був дуже незадоволений, якщо хтось:

а) з ним не привітався; б) за обідом накришить хлібом на столі; в) насміхався з нього.

«Он бач, що там таке!» — говорить Василько, показуючи на образи тому, хто:

а) не вірив у його мудрість; б) намагався образити хлопця; в) не знімав шапку, входячи до хати.

Через Василькову сердитість, батько пророкував йому, що той буде: а) старшиною; б) дружкою; в) гетьманом.

«Свекром» хлопця взивали:

а) старі люди; б) всі в сім'ї; в) ті, кого він ображав.

Кількість членів родини Василька: а) шість; б) вісім; в) десять.

З якою пропозицією звернувся батько до своєї родини після вече­рі? Про:

а)         Необхідність жати панське поле;

б)        важливість негайного ремонтування даху хатини, яка протікає від дощу;

в)        одруження когось із синів, щоб той потім перейняв від батька гос­подарство.

Улюбленим заняттям Василька було:

а) ходити на рибалку; б) випасати корову; в) гратися з цяцьками.

Для чого, на думку Василя, йому потрібна була дружина? Щоб: а) розважала його; б) готувала їжу і сорочки прала;

в) доглядала за худобою і обробляла городину.

Рятуючи Василька з багнюки, чого не робила Ганна? а) Чистила чоботи; б) терла носа; в) поцілувала.

Про який весільний обряд згадується в оповіданні? а) Заручени; б) сватання; в) плетіння вінка.

Чому Василько змінив власне рішення щодо одруження? Бо:

а)         не хотів ходити до громади;

б)        треба заробляти гроші і сплачувати податки;

в)        виявив бажання навчатися як і його брат Петро. Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Який сміх використовує С. Васильченко, зображуючи головного ге­роя оповідання? Доведіть це, посилаючись на зміст твору.

Вмотивуйте, використовуючи власні знання і зміст твору, чи складно бути батьками. Що вам відомо про обов'язки ваших батьків?

Оповідання «Свекор» С. Васильченка написано: а) у 1911 р.; б) 1921 р.; в) 1907 р.

Картка № 2

З якою метою, на ваш погляд, С. Васильченко у творі «Свекор» нама­гається висміяти бажання хлопця одружитися? Дайте власну оцінку цьому, посилаючись на зміст оповідання.

Обґрунтуйте, кого ми можемо назвати справжнім господарем? Які обов'язки були в батька Василька?

Василька було названо «свекром» через те, що він:

а)         був схожий обличчям на материного батька;

б)        полюбляв «старувати»;

в)        часто використовував це слово у власному мовленні.

Картка № 3

Що, на ваш погляд, не дало можливості хлопцю самоствердитися в ро­дині, взяти відповідальність за господарство? Особисті міркування об­ґрунтуйте.

Опишіть, як у творі зображено приготування до обряду сватання. Че­рез що, на вашу думку, хлопець дійшов висновку, що одруження — це «така морока»?

Очі у Василька були:

а) чорні й малі; б) сині й великі; в) сірі й великі.

VL Підсумок уроку

VM. Оголошення результатів навчальної діяльності VML Домашнє завдання

Підготувати ідейно-художній аналіз твору С. Васильченка «Басур- мен», скласти питання до оповідання.