В. Голобородько. Самобутня постать поета в українській літературі. «Наша мова». Роль рідної мови в житті й долі кожної людини

Мета:     ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом В.Голобородька, з'ясувати самобутність постаті поета у вітчиз­няній літературі, проаналізувати його поезію «Наша мова»; дізнатися про поняття вільного вірша; розвивати культуру зв'язного мовлення, пам'ять; вміння виразно і вдумливо читати вірші, грамотно, виважено, ґрунтовно висловлюва­ти свої міркування, робити висновки; виховувати почуття любові, пошани до творчості В. Голобородька, рідної мови, національної культури.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет В. Голобородька, виставка його поетичних творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

За що переслідувалися українські письменники у радянські часи? Які з них вимушені були виїхати за кордон? Чи можна їх вважати патріотами?

Які, на ваш погляд, риси характеру притаманні українським письмен­никам?

У чому проявляється любов до свого народу, батьківщини, читаючи твори вітчизняних митців?

Через що нашу рідну мову вважають скарбом? Власну думку вмотивуйте.

Як за допомогою мови можна визначити особливості внутрішнього світу людини?

Які переваги має наша мова у порівнянні з іншими мовами світу? Свої міркування обгрунтуйте.

Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Кожен народ відображує дійсність через свою мову і культуру.

В. Голобородько

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припадає до нього вустами, той сам висихає від спраги.

В. Сухомлинський

Вступне слово вчителя

Любов до свого народу, батьківщини проявляється у поетів по-різно­му. Виражається вона не тільки у схилянні перед героїчним минулим та чеснотами України. Часто поети гострим словом таврували недоліки свого краю, недалекоглядність народних мас, бажаючи добра усім. Так, Леся Українка не побоялася назвати свій народ покірним рабом за те, що він «На себе самохіть кладе кайдани» (вірш «Слов'янин — раб»). А письменник М. Чернявський називав українців словами «хлоп», «сліпі раби сліпої сили» за те, що цей хлоп у революцію «все нищив і ганьбив. На смерть закон і глузд убив» («Помста сліпців», 1918). Здавалося б, що закладена в нашій літературі традиція будити народ, називати суспільні негативні явища своїми іменами матиме своє продовження і в нових поколіннях письменників. Та не так на цю позицію митців стали дивитись у двадцяті і пізніші роки.

Той з поетів, хто насмілювався думати і писати про інше, а тим паче критикував керівництво, виключався за це не тільки з літературного процесу, але й часто з самого життя. Одні, як Василь Стус, пішли за свої переконання на загибель, інші, як Василь Голобородько, у внутрішню еміграцію.

Життя і творчість В. Голобородька. (Матеріал для вчителя)

ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (07.04.1945)

Народився Василь Іванович у селі Адріянопіль на Луганщині у се­лянській родині. Закінчивши українську семирічку, пішов продовжувати середню освіту в російськомовну школу. Про свій початок дорослого життя поет так розповідав кореспонденту журналу «Україна»: «1964-го я вступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка й рік навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що в театральному інституті Володимир Денисенко набрав режисерську групу й у ній не ви­явилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до нашої культури. Отоді Сергій Параджанов і порадив йому запросити навчатися мене. Я згодився. Однак в університеті не розрахувався, до інституту не перевівся. Після співбесіди походив з місяць на навчання й побачив, що там немає науки, що то ремісниче училище, яке готує ремісників. По­верхово і швидко. Університет я покинув, бо не відбував трудової практики в колгоспі, а то було страшніше за академнеуспішність — відраховували одразу ж. Подав заяву за власним бажанням та й розрахувався, а з 1966 року поновився в Донецькому університеті — на другому курсі...

Та не втримався Василь і тут. Бо «надія української літератури», як назвав поета на V з'їзді письменників України Олесь Гончар (1966), став незручним для периферійного університету: Голобородько висловлювався проти русифікації, проти того, що на українському відділенні переважна частина лекцій читалася російською мовою. Крім того, Василь активно пропагував серед студентства заборонену працю І. Дзюби «Інтернаціо­налізм чи русифікація?»... Та й вірші його були якісь не такі... В цей час не без відома КДБ була «зарізана» і його перша збірка віршів, яку подав В. Голобородько в одне з київських видавництв. Таким чином, за всіма ідеологічними критеріями того часу молодий поет став небезпечним для правовірного керівництва Донецького університету в багатьох від­ношеннях. А дещо пізніше трапилось таке: у 1970 році в Парижі цей самий відкинутий на батьківщині рукопис був виданий книжкою. Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном — значить ворог... З того часу і почалася Василева внутрішня еміграція, яка затягнулася майже на двадцять років. Двадцять років за­мовчування й офіційного невизнання. Та ім'я поета випурхнуло за залізні радянські ґрати: у 1983 році в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Збірник знайомив читачів Європи з предтечами поезії ХХ століття — По, Геббелем Уїтменом, Фетом, Бодлером, Норвідом, Малларме, Верленом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо, Лафаргом, а також з творами поетів ХХ століття «від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька».

Можна тільки уявити, яким стало життя нашого поета-земляка по цей бік залізної брами. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безпорадних видавництвах... Важкі це були часи для В. Голобородька. Виключений з Донецького університету, повернувся у рідне село, працював на шахті, потім у рад­госпі. В Україні перша збірка поета «Зелен день» видана у 1988 року тиражем всього тисячу примірників. Але цього було досить, щоб вона стала літературним явищем.

Згодом, у 1990 році, київське видавництво «Молодь» подарувало читачам ще одну збірку поета — «Ікар на метеликових крилах».

У своїх віршах Василь Голобородько не шукає прямої відповіді на пе­кучі проблеми буття, його поезія — це своєрідний погляд на людину «з середини, в матеріалі національної психіки й чуттєвості, ожилих та оновлених архетипах народної художності» (І. Дзюба).

Тож оцінюючи поетичне слово В. Голобородька, непересічність творчого акту, вслухаємось у високий політ авторової душі. Не будемо поспішати з миттєвими висновками, а перечитаємо написане, поміркуємо над ним.

3. Теорія літератури

Верлібр (фр. verslibre), або вільний вірш,— вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів. Частіше без рими, необов'язковою є однакова кількість наголосів у рядках; відсутні одноманітні повторювані стофи, але вірш має свій власний ритм. Такі риси наближають вірш до прози.

4. Аналізування поезії В. Голобородька «Наша мова»

Виразне читання твору.

В. Голобородько про мову.

«За теорією Уорфа та Сепіра, кожен народ відображає дійсність через свою мову і культуру, тому дійсність у кожній мові різниться між собою, є унікальною в порівнянні з іншими мовами.

Мова як якесь дерево: то воно насінина, то дерево. Так і якісь комп­лекси уявлено згортаються у зернину і можуть тривалий час у такому вигляді перебувати в мові. Намагаюся у міру своїх сил і спроможностей відшукати таке явище, як от-от поглине смерть, і знову дати тому слову прорости у рясне, квітуче дерево».

Тема: висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка «про­співана у Пісні», «записана у Літописі».

Ідея: уславлення ролі мови, її значимості у житті нашого народу; гор­дості українців за свою мову.

Основна думка: мова — це існування нації; кожний українець повинен пишатися своєю мовою — милозвучною, пісенною, образною.

Жанр: патріотичний і філософський вірш.

Художні особливості поезії. Тавтологія: «проспіване у Пісні». Епітет: «пісенні слова».

Повтори: «кожне слово нашої мови», «тож...».

Бесіда за питаннями.

Що таке мова?

У чому полягають функції мови?

Які види мовлененєвої діяльності вам відомі?

Що називається піснею? Які ви знаєте види пісень?

Як пов'язана пісня з історичними подіями, життям людей?

Чим пояснити те, що В. Голобородько у творі слово «Пісня» зазначає з великої літери?

Прокоментуйте, що мав на увазі поет, зазначаючи у вірші: «...кожне слово нашої мови проспіване у "Пісні"».

З якими побратимами розмовляють українці пісенними словами?

Що вам відомо про літопис як жанр давньої літератури? Які літописи ви знаєте?

Чим пояснити, що кожне слово нашої мови записане у літописі?

Хто були ворогами української мови? Чим зумовлено їх ставлення до нашої мови?

До чого закликає В. Голобородько у своїй поезії? (Оберігати, любити і шанувати рідну мову як коштовність, що залишилась нам у спадщину від наших предків)

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

Кожне слово нашої мови записане у: а) поученії; б) Літописі; в) казці.

З побратимами українці розмовляють словами: а) вишуканими; б) образними; в) пісенними.

У Пісні проспівано:

а) слово; б) подія історичного минулого; в) все, що є цікавого у кожної людини.

Хто знає, якими словами на самоті мовчать українці? а) Кожна людина на планеті; б) ворог; в) наш предок.

Літопис — це жанр:

а) сучасності; б) минулого; в) майбутнього.

Мову українців В. Голобородько називає: а) нашою; б) пісенною; в) літописною.

Визначте, кому з видатних письменників належать поетичні рядки:

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється,— ожива, Як їх почує!..

а) І. Франку; б) М. Рильському; в) Т. Шевченку.

На думку М. Рильського, мова — втілення... а) щастя; б) праці; в) думки.

Жанр художньої літератури, в якому описується історичні події в часовій послідовності, характерний для давньої й середньовічної української літератури:

4.9. Творче завдання. Складіть ґроно-харктеристику до словосполучен­ня «наша мова».

а) роман; б) пісня; в) літопис.

10. Словесно-музичний твір ліричного або ліро-епічного характеру, ме­лодійний за своїм інтонаційним малюнком називається: а) арією; б) піснею; в) легендою.

Кожен народ відображає дійсність через: а) танці; б) мову і культуру;

в) спортивні досягнення.

Поезія В. Голобородька «Наша мова» закінчується рядком:

а)            «у товаристві розмовляємо»;

б)            «тож хай знають вороги»;

в)            «на самоті мовчимо».

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Доведіть, що мова — це засіб спілкування. Як В. Голобородько ста­виться до мови у своїй поезії?

Висловіть власну думку стосовно значимості знання мови кожним українцем. Відповідь обгрунтуйте, посилаючись на свої спостере­ження, зміст події.

За те, що В. Голобородько виступав на захист функціонування укра­їнської мови у навчальному процесі, його:

а) ув'язнили; б) відрахували з університету; в) вважали ворогом народу. Картка № 2

Вмотивуйте, чому пісня відображує життя народу з давніх часів і до сучасності? Якою є пісенна мова?

Дослідіть, як протягом історії українці відстоювали рідну мову від знищення, приниження, таврування.

На думку В. Голобородька, українська мова у порівнянні з інши­ми є:

а) унікальною; б) неповторною; в) найголовнішою. Картка № 3

Поміркуйте, до кого і для чого звертається В. Голобородько у своїй поезії? Доведіть це, посилаючись на факти з твору.

Чому, на вашу думку, мову вважають скарбом кожної нації? Власні міркування аргументуйте.

За спостереженнями В. Голобородька, мова нагадує: а) птаха; б) човен; в) дерево.

Підсумок уроку

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Підготувати ідейно-художній аналіз поезії В. Голобородька «Ми йдемо».