«Важливою особливістю середньовічної духовної драми є її але­горизм, нахил до символів. Це обумовлювалося характером самої християнської релігії, її символічною образністю. Алегоризм був також дуже зручною формою агітації. Давня українська драма до­бре засвоїла цю рису європейської драми — більшість її дійових осіб, за латино-польським прикладом, були алегоричними. Алего­ричні постаті треба було одягнути в такі костюми, щоб глядач здо­гадався, кого вони уособлюють,— Покору, Ворожнечу, Заздрощі, Віру, Надію, Любов, Ласку, Гнів, Розум, Фортуну, Волю, Жор­стокість і т. д. Наприклад, дівчина в білому вбранні зображала Невинність, Злоба у правій руці мала тримати гадюку.

Жанрове розмаїття шкільних драм.

До нашого часу дійшло понад тридцять шкільних драм, біль­шість з яких виникла в І половині XVIII ст. Залежно від теми вони поділялися на чотири піджанри:

містерії — різдвяні та великодні драми (про народження, страту й воскресіння Ісуса Христа). Наприклад, «Образ страс­тей міра сего»;

міраклі — драматизовані легенди про життя святих («Драма про Олексія, чоловіка Божого»);

мораліте, в яких християнські догми морального характеру проповідувалися через дію алегоричних образів — Покора, Віра, Любов... (І. Кониський «Воскресеніє мертвих...»).

Ці алегоричні драми, поширені в Західній Європі у XV- XVI ст., до України прийшли з розвитком театру в кінці XVI — на початку XVII ст. і проіснували до середини XVIII ст.;

історична драма («Милість Божа» невідомого автора). Найціннішими були твори останнього піджанру: в них відо­бражено важливі суспільні події, порушувалися пекучі проблеми сучасного авторам життя.

Інтермедії та інтерлюдії.

Інтермедія — від лат. слів inter — між і media — середина.

Інтерлюдія — від лат. слів inter — між і ludus — гра.

До шкільних драм звичайно додавались інтермедії або інтерлю­дії, побутові гумористичні сценки, які виставлялись в антрактах. Сюжетами їх були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін.

Проте шкільна драма не розвивалася в напрямі до реалізму. Значно ближче до життя були інтермедії, де відтворювалися різно­манітні суспільні явища, міжкласові й міжнаціональні стосунки, воєнні чвари. Позитивними персонажами цих п'єсок були запо­рожець, козак, солдат, чесні трудівники. Вони протиставлялися жорстоким, пихатим шляхтичам, торгашам-крамарям, злодійку­ватим циганам, недоумкуватим рабинам та ксьондзам. Кожний з персонажів мав одяг, відповідний своєму стану і нації, говорив рідною мовою з великою домішкою слів усно-розмовної україн­ської мови. Подія розвивалася динамічно й напружено. Дійові особи виголошували комічні монологи, співали, сварилися, би­лися, танцювали під гру цимбалів або скрипки. Такі сценки дуже подобалися глядачам.

За своїм змістом та ідейним спрямуванням інтермедії діли­лися на побутові й соціальні.

Писалися інтермедії, очевидно, студентами, які добре знали фольклор, важке становище трудящих, співчували їм, самі за­знали утисків та злиднів.

Кращі традиції інтермедії (демократизм, гуманізм, викриття пороків самодержавного ладу, співчуття поневоленим, захист їх­ніх прав, успадкували письменники-комедіографи нової україн­ської літератури.

2.6. Значення української шкільної драми.

Великою популярністю в глядачів користувалися такі талано­виті п'єси, як «Комическое действіе» (1736) М. Довгалевського, «Воскресеніе мервих» (1747) Г. Кониського, «Трагедія о смерти Уроша Пятого» (1744) М. Козачинського.

Українські шкільні драми справили великий вплив на розви­ток цього жанру в Росії. Туди їх перенесли вихованці Київської академії, які ставали викладачами різних наук у Слов'яно-греко- латинській академії в Москві та інших російських навчальних закладах.

Кращі традиції шкільної драми успадкували й розвинули письменники нової літератури — І. Котляревський, Г. Квітка- Основ'яненко та ін.

3. Ф. Прокопович «Владимир» (1705)

Відомості про автора твору.

Феофан Прокопович — професор Київської академії, де в 1704 р. розпочав викладати поетику. До свого навчального пред­мета склав підручник. У творах письменників він хотів бачити більше життєвої правди. Свої теоретичні погляди намагався ви­світлити в історичній драмі «Владимир».

Пізніше був церковним і політичним діячем при дворі Петра І.

Переказ цікавих епізодів з твору з відповідним коментарем.

Тема: зображення прийняття християнства Руссю, прослав­ляючи діяння Володимира Святославовича та відтворення ре­форм Петра І, які мали значення для політичного та економіч­ного розвитку Росії.

Ідея: висміювання, таврування ганебного протиставлення політики царя-реформатора, серед яких було багато церков­нослужителів.

Основна думка: боротьба за прогрес, за передові реформи Пе­тра І проти застою старого ладу.

Особливості назви твору.

У тодішній літературі було модним (і цього вимагала теорія літератури) давати заголовок твору дуже довгий, щоб у ньому розкривалися певною мірою його зміст і основна ідея тощо. Так, п'єса Ф. Прокоповпча має дуже довгу назву, яку, звичайно, не на­водимо повністю, а в такій редакції: «Владимир, всіх словенорос- сийских стран князь и повелитель». Свій твір автор присвятив гетьману І. Мазепі.

Жанр: автор назвав свій твір трагедокомедією, бо в цю п'єсу, що має в основному серйозний, високий зміст, органічно впле­тені комедійні сцени, комічні персонажі.

Особливості твору.

«Владимир» — це барокова драма, автор використовує популяр­ний епізод для створення складного багатопланового твору, у якому конкретні ситуації служать для вираження релігійно-філософських і політичних істин. У п'єсі можна виділити три плани:

а)  власне історичний сюжет;

б)  роздуми Прокоповича про світоглядну кризу епохи;

в)  авторську концепцію її подолання.

Проблематика п'єси.

Розв'язуючи у «Владимирі» проблему співвідношення віри і знання, релігії і науки, церкви і держави, Прокопович виходить з характерної для нього ідеї синтезу. Він вважає, що світоглядну кризу можна подолати з допомогою своєрідної «християнської фі­лософії», у якій нові форми об'єктивного філософського знання поєднуються з уже традиційною ідеєю божества. У творі історич­ний князь Володимир приймає віру, яка відповідає світогляду по­чатку XVIII ст. У відповіді філософа на запитання князя, звідки відомо про існування Бога, апелюється не до віри, а до розуму.

Висміюючи неуцтво, користолюбство жерців, критикуючи за­бобони язичників, Ф. Прокопович тим самим критикує і хрис­тиянство, якому примітивні уявлення про світ були властиві і на початку XVIII ст.

Головний конфлікт у творі — боротьба релігій, а в мирному плані — старого і нового — втілюється за допомогою принципу контрасту. Протиставлення двох релігій виражається через контрасти змалювання двох груп героїв. Конфлікт кожного ге­роя із самим собою чи груп героїв є відображенням загального конфлікту епохи в долі окремої людини.

Монолог Володимира — внутрішня суперечка князя. Хоча за нього борються добрі і злі сили, він самостійно приймає рі­шення.

Новаторство Ф. Прокоповича полягає в тому, що образом Воло­димира він по-новому розв'язує моральний конфлікт. Його герой знаходить ту силу, яка визначає його долю,— це обов'язок.

Композиція.

У побудові свого твору автор ішов за власним курсом поетики, який вимагав суворого дотримання певних правил: п'єса має складатися з п'яти актів; подія, зображена у творі, має в житті відбуватися не довше двох-трьох днів, у п'єсі обов'язкові повинні бути пролог і епілог (заключний хор).

Сюжет.

У творі «Владимир» зображується видатна історична подія у житті Київської Русі — прийняття князем Володимиром хрис­тиянства. Відомо, що навколо цього історичного акту точилася гостра боротьба. Це було сперечання нового, історично прогре­сивного (християнство) з консервативним старим (язичество). Сю­жетно п'єса поділяється на три частини: підготовка до прийняття християнства, прийняття нової віри і перші наслідки цього ново­введення. Згідно з таким розподілом розставлено й дійових осіб драми. Перша група їх — жерці Жеривол, Курояд, Пияр, тінь Ярополка (брат Володимира, убитий останнім), демони — захи­щають поганство. Володимир, його сини Борис і Гліб, Філософ, воєноначальники Мечислав і Храбрий — ревні прихильники нової віри — християнства. Найбільш рельєфно у драмі змальовано образ Володимира. Навколо нього, власне, й розгортається вся дія.

Ідейно-художній зміст.

Представником нового ладу, речником нових ідей у драмі є князь Володимир Великий, що задумує велике діло: ввести християнство. У своїх змаганнях зустрічає він перешкоду з боку представників давнього ладу поганських жерців Пияра, Курояда й Жеривола. Автор із великим гумором характеризує ворогів з їх негативним світоглядом.

У першій дії драми тінь князя Ярополка перестерігає жерців перед задумами Володимира. Жерці Пияр, Курояд, Жеривіл, яких імена вказують на основні прикмети їх вдачі, хвилюються. В другому акті Жеривіл скликає духів і взиває всіх поганських богів на допомогу. У третій і четвертій діях затримується автор при сумнівах і ваганнях Володимира. Він радиться із синами Бо­рисом і Глібом. Вібувається розмова між проповідником грецької віри і грецьким філософом та жерцем Жериволом, у якій жрець виявляється повним неуком. У душі Володимира відбувається боротьба. Але його сумніви й вагання перемагають, він приймає християнську релігію і велить знищити ідолів. Драму закінчує промова св. апостола Андрія.

Розмір вірша твору і мова.

П'єсу написано силабічним віршем (в основному тринадцяти- складовим). Мова її — тогочасна українська з багатьма церков­нослов'янізмами.

Робота над змістом драми. Бесіда за питаннями:

Які події відтворені у п'єсі?

Через що впровадження християнства Володимиром важко сприймалося на Русі?

Для чого на землі з'являється Ярополк?

Хто такі Курояд, Жеривіл, Пияр? Що намагається висміяти письменник на прикладі цих героїв?

3 якою метою Жеривіл у другому акті п'єси звертається по допомогу до духів?

Як у драмі зображено Володимира? З приводу чого в його душі виникають тривога і сумління?

3 якою порадою князь звертається за порадою до своїх синів?

Як ставляться жерці до запровадження християнства?

Яку функцію в ідейному змісті твору виконує Андрій Перво- званий?

Що свідчить про належність «Владимира» до барокові драми?

Яким чином прийом мораліте використано під час створення образу головного героя?

У чому виявилися цінність і популярність твору «Владимир» для розвитку нової літератури?

4. Вертеп як вид лялькового театрального дійства

Поняття про вертепну драму.

Свою назву цей твір одержав від грецького слова «вертеп», що в перекладі нашою мовою означає «печера». У Біблії роз­повідається, що Богоматір Марія народила Сина Ісуса в печері (біля міста Віфлеєма), в якій пастухи під час негоди тримали худобу.

Вертеп за своїм змістом — це український оригінальний ви­твір, подібного до якого не знала Західна Європа. Це своєрідна форма давнього українського народного театру, але одночасно — театру лялькового.

Історія виникнення і розвитку вертепу.

Вертепна драма виникла в Західній Європі як поєднання різд­вяної драми зі світським драматичним маріонетковим (лялько­вим) театром. На Україні розвинувся вертеп щойно після того, як інтермедія стала підупадати. Спопуляризували його мандрівні дяки, пиворізи.

З деяких писаних джерел відомо, що вже в часи Київської Русі скоморохи показували «игры, глаголаемыя куклы», проте наукою не встановлено, що це був вертеп. Документально досто­вірні відомості про його існування в Україні відносяться до се­редини XVII ст., але тексти вертепних п'єс, що дійшли до нас, написані в 2-й пол. XVIII ст.

За допомогою чого проводилася вертепна вистава? Вертепна скринька мала вигляд двоповерхового будиночка без

передньої стінки, майстерно зробленого з дерева та твердого кар­тону. Висоту скринька мала приблизно півтора метра, ширину — понад метр, глибину — півметра. У підлозі кожного поверху (ярусу) були довгі розгалужені щілини, замасковані хутром, тому не по­мітні для глядача. Схований за скринькою вертепник рухав по цих щілинах, вирізьблених з дерева, відповідно ролі вдягнених ляльок на дротах. З дерева були зроблені й розмальовані коза, свиня, шкапа тощо. Стоячи за вертепною скринькою, сам вертепник або його помічники, міняючи голос, промовляли монологи й репліки дійових осіб, співали за них і грали на якомусь інструменті.

Будова вертепної вистави.

Українська вертепна драма складалася з двох частин:

релігійної, яка відбувалася в горішньому поверсі вертепу, що являв собою Віфлеєєм, де чергувалися сцени народження Христа, поклону пастухів, вибухів гніву й люті Ірода, його смерті;

інтермедійної з національно-побутовою закваскою, в ній ви­ступали постаті з народного життя: козак, поляк, жид, циган, литвин з основними, характерними ознаками своєї вдачі.

Демонстрація вертепу.

На горішньому ярусі відбувалася вистава першої (духовної) частини вертепного твору, за змістом тотожної зі шкільною різд­вяною драмою. Спільні в них і дійові особи: Богоматір, Йосип, ангели, царі-волхви, пастухи, цар, Ірод, воїни та ін.

На нижньому ярусі розігрувалися сценки з тогочасного на­родного побуту, створені за зразком інтермедії. Тут виступають ті ж персонажі: запорожець (або козак), солдат, польські шлях­тичі, селяни, євреї, цигани тощо. Дійові особи вертепної вистави були вдягнені в національні костюми. Говорили персонажі своєю рідною мовою, співали пісні й виконували танці свого народу, поводилися відповідно до власного суспільного становища та на­ціонального характеру.

Чим відрізнялася шкільна драма від вертепної?

Якщо текст шкільної драми, написаний кимось із тогочасних ав­торів, залишався незмінним, то вертепна драма усталеного тек­сту не мала: кожний вертепник вносив у запозичену п'єсу різні зміни на свій смак і розсуд. До нас дійшло кілька варіантів, най- відоміші з яких — сокиринський, славутинський, батуринський, хорольський. У першій частині вертепної драми було 13-17 яв, у другій — 28-31. Вся вистава тривала іноді до трьох годин.

На відміну від шкільної драми, інтермедії якої розігрувалися між діями серйозної п'єси на тому ж театральному кону, по­бутові сцени вертепу виставлялися після закінчення духовної частини в іншому місці — на першому ярусі скриньки.

Ролі в шкільній драмі виконувалися людьми, у вертепній — ляльками.

Значення вертепу.

На основі вертепу, гумористичних інтермедій і комічних на­родних сценок, сатиричних віршованих діалогів пізніше, вже в XIX ст., розвинулась в українській літературі комедія.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

«Шкільна драма»

Драматичний твір, в якому найбільше збережено структуру мораліте:

а)  Ф. Прокопович «Владимир»;

б)  Г. Кониський «Воскресеніє мертвих»;

в)  «Милість Божа» невідомого автора;

г)  М. Довголевський «Комическое дєйствіє».

Жанр драматургії давньої української літератури, у творі якого інсценізувалися народження, смерть і воскресіння Христа: а) історична драма; б) міраклі; в) містерії; г) мораліте.

Для міракля як жанру шкільної драми характерними є:

а)розповіді       про «чуда», здійснені Богородицею, про життя святих;

б)  відтворення політичних подій того часу;

в)  інсценізація про народження, смерть і воскресіння Христа;

г)  пропагування ідей християнської моралі.

Герой мораліте:

а) мужній і відчайдушний; б) надто набожний;

в)  пасивний і слабкий;

г)  здатний заради інших піти на самогубство.

Авторами шкільних драм були учні та викладачі:

а)  духовних семінарій;

б)  навчальних закладів, які засновані православними брат­ствами;

в)  Острозької академії; г) Києво-Могилянської академії.

Найдавніші згадки про українські драматичні вистави є у тво­рах:

а) Г. Кониського; б) І. Вишенського; в) І. Величковського;

г)  С. Климовського.

До жанру шкільної драматургії не належить:

а) апокриф; б) містерія; в) історична драма; г) міракля. Ф. Прокопович «Владимир»

Трагікомедію «Владимир» Ф. Прокопович присвятив: а) Б. Хмельницькому; б) Петру І; в) І. Мазепі;

г) всім православним християнам.

У чому полягає ідейне спрямування драми професора київ­ської академії?

а)  Засудженні діяльності Петра І;

б)  схваленні пропозиції жерців зберегти одночасно як язич­ництво, так і християнство.

в)  уславленні Володимира, який упровадив християнство на Русі;

г)  засудженні прагнень Мстислава Хороброго.

У другій частині драми:

а)  Жеривіл звертається по допомогу до злих духів;

б)  Володимир вирішує порадитися із синами Борисом і Глібом;

в)  тінь князя Ярополка застерігає жерців від зазіхань Воло­димира;

г)  відбувається розмова між Жериволом і грецьким філосо­фом.

Ф. Прокопович у трагікомедії:

а)  описав реальні події того часу;

б)  намагався відтворити власні теоретичні погляди;

в)  уникав застосування елементів бароко;

г)  поєднав ознаки шкільної драми і вертепу. Вертеп

1. Вертепну драму спопуляризували:

а)  викладачі Києво-Могилянської академії;

б)  кобзарі і бандуристи; в) мандрівні дяки; г) священики православ'я.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Чому, на ваш погляд, алегоризм був зручною формою агітації у давній українській драмі? Наведіть приклади.

Вмотивуйте, чи доречним уважалось під час вистав у шкіль­них драмах демонстрування інтермедій або інтерлюдій. Від­повідаючи, посилайтеся на вагомі аргументи.

Сюжети притч (про блудного сина, багача і Лазаря) переспіву­вали автори: а) міраклів; б) мораліте; в) історичних драм; г) містерій.

Картка № 2

Дослідіть, що, на ваш погляд, сприяло досягненню найвищого розвитку шкільної драми? Свої спостереження узагальніть.

У чому полягав зв'язок історичних драм з тогочасною дій­сністю? Висловіть особисту думку, переконливо обґрунтову­ючи її.

Основою для показу інтермедій були:

а) народні пісні; б) концерти подорожуючих; в) жартівливі історії; г) сюжети біблійних притч і легенд. Картка № З

Поміркуйте, що необхідно знати і вміти для створення влас­ної інтермедії? У чому полягатиме її ідейний зміст?

Доведіть, що твір Ф. Прокоповича «Владимир» — трагікоме­дія. Наведіть переконливі аргументи.

Значну роль у розвитку давньоукраїнської драматургії і теа­тру відіграють:

а)  слов'яно-греко-латинська академія в Москві;

б)  діяльність Ф. Прокоповича;

в)  Києво-Могилянська академія; г) греко-слов'янська академія.

VI. Підсумок уроку

Рефлексія

Створіть асоціативні ряди до понять «шкільна драма», «тра­гікомедія», «інтерлюдія», «автори вертепу» (на вибір).

Значення давньої української драматургії

Нова українська література активно використовувала окремі теми, трактовку образів, особливості поетики давньої україн­ської драматургії. Аналогічне до інтермедійних і вертепних зо­браження персонажів помічаємо у п'єсах «Простак» М. Гоголя, «Москаль-чарівник», «Наталка Полтавка» І. Котляревського та в інших творах. Під впливом українського вертепу утворився російський вертеп, білоруська «бетлейка». Сліди нашого вертепу віднайдено аж у Сибіру. Саме до цього цікавого явища і сьогодні спрямована увага літературознавців, фольклористів, театрознав­ців, музикознавців, етнографів.

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Підготувати малюнки за однією з тем: «Герої твору Ф. Про­коповича "Владимир"»; «Дійові особи вертепів і шкільних драм»; «Моє бачення інтермедії».

Написати міні-твір «Театр минулого і сьогодення», скласти хронологічну таблицю «Життя і творчість Г. С. Сковороди».