М. ГОГОЛЬ. ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ. РОМАНТИЧНА УМОВНІСТЬ ОПОВІДАННЯ «ВЕЧІР ПРОТИ ІВАНА КУПАЛА»

Мета:   ознайомити школярів із життям і творчою діяльністю М. Гоголя, визначити її значення для української культури; опрацювати ідейний зміст програмового твору письменника, дослідити зв'язок цього опові­дання з фольклором; розвивати культуру спілку­вання, логічне мислення, пам'ять, уміння грамот­но висловлювати власні думки, робити висновки; раціонально використовувати навчальний час; ви­ховувати почуття поваги до творчості М. Гоголя, до рідної Батьківщини — країни визначних мистець­ких талантів; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет М. Гоголя, виставка його книжок, ілю­страції до життєвого шляху і програмового тво­ру, довідковий матеріал про народне свято Івана Купала; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГУРОКУ

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань

1. Вікторина «Романтична поезія»

Завдання: за наведеними тематичними рядками визначити

назву твору і його автора.

1. А тут вони ведуть танок. / Хто гласи їх розлічить? / Хто пе­редом із їх іде? / Хто зорі перелічить? (М. Костомаров «Со­ловейко»)

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля: / Я землю б покинув і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо пальнув / І в хма­рах навіки од світа втонув! (М. Петренко «Небо»)

Твоя пісня дуже гарна, / Ти гарно й співаєш, / Ти, щасливий, спарувався / І гніздечко маєш! (Б. Забіла «Соловей»)

Личко зчорніє, / Головоньку склониш, / Листоньки зро­ниш,— / Жаль серцю буде. (М. Шашкевич «Веснівка»)

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти! / Хай лучче я буду весь вік дівувати (Є. Гребінка «Українська мелодія»)

Чи то туга, чи то переполох, / Чи то коханнячко?.. / Не зна він,— а серце сумує! (Л. Гулак-Артемовський «Рибалка»)

7.1 в небо думкою влетів, / Між зорями співає, / А странний спів його людей / Уже не порушає. (М. Костомаров «Соловейко»)

Ти ж бачиш сам,— не скажеш: ні,— / Як сонечко і місяць червоненький / Хлюпочуться, у нас в воді на дні / І із води на світ виходять веселенькі! (Л. Гулак-Артемовський «Ри­балка» )

А в світі якеє життя сироті? / І горе, і нужду терпітимеш ти. (Є. Гребінка «Українська мелодія»)

Доню, голубко! / Жаль мені тебе, / Гарная любко; / Бо ви­хор свисне, / Мороз потисне... (М. Шашкевич «Веснівка»)

Бо долі ще змалку, здалося, нелюбий; / Я наймит у неї, хлоп­цюга приблудний; / Чужий я у долі, чужий у людей... (М. Пет­ренко «Небо»)

Ти лети, співай тим людям, / Котрі веселяться; / Вони піснею твоєю / Будуть забавляться. (Б. Забіла «Соловей») Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється

1 бал.

2. «Бліцопитування. Скористайся власним банком знань»

Що означає поняття «романтизм»?

Чому представники цього напряму протистояли класицизму?

Чим відрізнялася мова романтичних і барокових творів?

Визначте роль гуртка Харківської школи романтиків, заснов­ником якого був професор І. Срєзневський, у поширенні цього напряму в українській літературі. Наведіть переконливі ар­гументи.

Якими жанрами збагатили митці-романтики вітчизняну літе­ратуру?

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття і засвоєння учнями

навчального матеріалу

Треба подумати про те нам усім, як на своєму власному місці зробити добро.

М. Гоголь

Що не кажіть, а Гоголь душею й натурою наш.

Панас Мирний

Вступне слово вчителя

М. Гоголь — геніальний, всесвітньо відомий письменник-мис- литель. Він суттєво збагатив не лише вітчизняну, а й російську культуру, переніс у неї сковородинівську філософію — екзистен- ційну традицію, підготував духовний ґрунт для появи титанічної постаті Ф. Достоєвського. Завдяки М. Гоголю Україна стала ві­дома й популярна практично на всій планеті. І в долі, й у твор­чості письменник яскраво виявив характерне для романтизму бачення світу як клубка трагічних суперечностей.

Помічаючи насамперед дисгармонійність у собі і в душах ін­ших людей, у суспільстві, Гоголь понад усе прагнув цілковитої гармонії (сонця, світла) для себе, свого народу, людства.

Микола Васильович Гоголь (01.04.1809-21.02.1852).

Опрацювання життєвого і творчого шляху М. Гоголя

Повідомлення № 1. Дитинство, роки навчання.

Народився письменник 1 квітня 1809 року, у родині дрібно­маєтного шляхтича В. Гоголя-Яновського. У роду Яновських були і священики, і козацькі старшини. Миколин дідусь Опанас — миргородський полковий писар, один із його предків — гетьман Іван Скоропадський, інший — переяславський полковник Василь Танський. Раннє дитинство хлопчика минало у родовому маєтку в селі Василівка (Яновщина) на Полтавщині. А ще в селі Кибинці, де були володіння родича Гоголя, фактично головного урядовця імперії Д. Трошинського. Малий Микола ріс у пошані до козаць­кої старовини, народних традицій, у середовищі творчих, куль­турних, передових людей того часу. Освіту хлопець здобував упродовж 1821-1828 pp. в елітній Ніжинській гімназії вищих наук — українському відповіднику столичного Царськосільського ліцею. У гімназії панував російсько-імперський казармений дух. Але й тут Гоголь залишався собою: зачаровано вивчав світову лі­тературу, мистецтво, вітчизняну історію, збирав фольклор, упо­рядковував словник української мови, придивлявся до народного побуту, звичаїв, традицій. Вирізнявся веселою, компанійською натурою, завжди вмів розсмішити однолітків чи захопити ціка­вою історією, грав комічні ролі в аматорському театрі.

Повідомлення М 2. Початок літературної діяльності. М. Гоголь-романтик

Наслідуючи улюблених авторів (І. Котляревський, В. Тро- щинський, В. Капніст), М. Гоголь сам почав писати вірші, по­еми, п'єсу, навіть повість. Користувався загальноприйнятою тоді в українських культурних колах літературною мовою — росій­ською. А от жартівливі вірші, епіграми складав українською. Ро­бив це постійно і так вправно, що товариші прозвали його «ри­мачем». Жити для романтичного юнака означало стати кимось достойним і славетним, невтомно працювати заради людства, «задля щастя громадян». Тому якийсь час він мріяв присвятити себе юриспруденції, щоб зсередини боротися з «неправосуддям». Але потім знайшов інший, ефективний засіб для втілення своєї місії — слово.

Завершивши навчання, Гоголь, як і тисячі інших здібних мо­лодих українців, подався підкоряти столицю (Петербург). Пер­ший петербурзький досвід виявився невдалим. 1829 року, юний початківець видає під претензійним псевдонімом В. Алов поему «Ганц Кюхельгартен» — явне наслідування німецьких романти­ків. І публіка, і критика сприйняли книжку скептично. Розчаро­ваний М. Гоголь скупив на останні копійки недопродані примір­ники і спалив їх. Після даремної спроби стати актором Микола змушений задовольнятися роботою дрібного чиновника по різних відомствах. Одначе впертий козацький нащадок не залишає на­магань добитися успіху й визнання.

Повідомлення М 3. Визнання М. Гоголя-письменника Навчений гірким досвідом, письменник у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», змалював добре відомий, рідний і дорогий його серцю український світ, спираючись на вітчизняну фоль­клорну й літературну традицію. Це переконливо засвідчують бодай епіграфи до всіх XIII розділів повісті «Сорочинський ярмарок».

Доторкнувшись до рідної землі, М. Гоголь здобув неймовірні творчі сили. Одразу після виходу «Вечорів...» він, ще зовсім моло­дий чоловік, став одним із найпопулярніших літераторів України та й усієї імперії.

Окрилений успіхом, митець поринає у вир творчої й наукової праці. Влітку 1832 р. відвідує Україну, понад два місяці живе в рідній Василівці, відновлює гармонію в серці, ще ретельніше вивчає мову, побут, звичаї, фольклор, душу свого народу. У ці роки митець готує статтю про народні пісні, студіює літописи, збирає матеріали для шеститомної історії України, розпочинає роботу над романами «Полонянин», «Гетьман», задумує роман про І. Мазепу. У статті «Погляд на утворення Малоросії» (1834) твердив, що українці — окремий народ, цілком відмінний за ха­рактером від російського.

На хвилі духовного піднесення М. Гоголь пише і видає (1835) продовження «Вечорів...» — збірку повістей «Миргород». У но­вій книзі автор розвинув і поглибив три основні теми поперед­нього циклу:

духовно багата героїчна натура українського народу («Тарас Бульба»);

осмислення природи зла («Вій);

занепад української провідної верстви («Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», «Старо­світські поміщики»).

Особливо вразила сучасників і до сьогодні продовжує запалю­вати патріотизмом нащадків історична повість «Тарас Бульба». Повідомлення № 4. Михайло Васильович — російський митець?

Більшість мрій і задумів в умовах деспотичної імперії М. Го­голю не вдалося здійснити. До Києва письменника так і не пус­тили, добре знаючи його українофільські настрої. Своїм лукавим рішенням цар обрубав культурні зв'язки митця з Батьківщиною.

М. Гоголя щодалі більше розчарувала своєю оспалістю, присто­суванством, безкультур'ям тогочасна українська еліта. З іншого боку, добре усвідомлюючи геніальність Миколи Васильовича, його все наполегливіше затягували у своє середовище й імперська влада, і російська культурна еліта (О. Пушкін, В. Жуковський, В. Бєлін­ський, С. Аксаков). Особливо митець прислухався до порад О. Пуш­кіна, якого буквально обожнював за неповторний талант.

М. Гоголь не знайшов рівноваги між національним і загаль­нолюдським (християнським). Одним пожертвував заради іншого і цим обікрав свою душу. Очевидно, для самозаспокоєння при­думав таку собі ілюзорну наднацію, надвітчизну — «Русь», що, на його думку, як матрьошка, вміщала в себе і Україну, і Росію, і деякі інші слов'янські народи. Після «Миргорода» майстер ніби відвертається від України, натомість починає активно розробляти російські теми — у «Петербурзьких повістях» («Ніс», «Шинель», «Невський проспект», «Записки божевільного»), комедії «Реві­зор», у поемі-романі «Мертві душі», інших творах. Звернувшись до російського світу, письменник абсолютно чесно показав його таким, яким бачив з українських позицій — темним, деспотич­ним, жорстоким, «мертводушним». Перейшовши в російську

літературу, М. Гоголь не заходився прославляти імперію, чого від нього чекали петербурзькі покровителі, а казав страшну правду про неї, кинув їй виклик. Пекуча Гоголева правда, звичайно ж, була ліками для росіян, хоч і надто гіркими. Повідомлення № 5. Протиріччя довкола письменницької долі Миколи Васильовича Особливо жорстоких цькувань зазнав митець з боку петербурзь­ких чиновників за твори «Ревізор» і «Мертві душі». Болісно пере­живаючи звинувачення, М. Гоголь тяжко занедужав 1836 року, виїхав за кордон, де пробув з перервами цілих 12 років (більшу частину часу — в сонячній, такій схожій на Україну Італії).

Утім, попри всі духовні метання письменник завжди зали­шався українцем. Любив готувати українські страви для дружніх вечірок, часто співав українських пісень, танцював гопак, у това­ристві не раз переповідав наші легенди, анекдоти, думи. За свід­ченням М. Максимовича, М. Гоголь уважав себе українським письменником, який пише російською. Так, прибувши 1846 року на курорт Карлебад для лікування, письменник зареєструвався у книзі визначних пацієнтів: «Пан Микола Гоголь, українець, що живе у Москві, автор кількох російських комедій».

В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії, відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери.

На початку XX століття професор І. Мандельштам, аналізу­ючи стиль Гоголя, дійшов висновку, що мовою його душі була українська. Це виявляється не тільки в лексиці, а й навіть у син­таксисі,— думав він по-українськи, а потім, пишучи, перекладав російською.

До революції переважна більшість і наших, і російських чи­тачів, дослідників розглядали М. Гоголя насамперед в україн­ському літературному контексті. У комуністичну ж епоху імперія цілком присвоїла письменника собі. Символічно виглядає напис на пам'ятнику в Москві: «Великому русскому художнику слова Н. В. Гоголю от правительства СССР». І лише зараз починаємо вивчати Миколу Васильовича не як зарубіжного, а як нашого, українського генія, хоча важко переоцінити його внесок і в ро­сійську культуру.

Повідомлення № 6. М. Гоголь і Т. Шевченко

 • Виразне читання поезії Т. Шевченка «Гоголю». Як Кобзар ста­виться до свого попередника? У чому він вбачає геніальність творчості митця «Вечорів...»?

Творчість М.Гоголя (насамперед «Тарас Бульба»), поруч з пи­санням інших українських авторів, надихнула на поетичне слово молодого Т. Шевченка.

За прикладом Миколи Васильовича Кобзар створив (у поемі «Гайдамаки») образ Івана Ґонти — лицаря, що жертвує навіть своїми дітьми в ім'я України. Образ Тараса Бульби й Івана Ґонти стали взірцями для багатьох поколінь українських патріотів; січо­вих стрільців, вояків армії УНР, Української повстанської армії.

• Обговорення висловлювання Т. Шевченка про М. Гоголя: «...Наш Гоголь — справжній віщатель душі людської! Най- мудрішій філософ і найвеличніший поет мусить благоговіти перед ним як перед чоловіколюбцем».

3. Творча розминка. Робота в малих групах

Завдання: створити цитатний образ М. Гоголя (монотезу), ско­риставшись нижчезазначеними висловлюваннями видатних мит­ців слова та літературних критиків про письменника.

С. Єфремов: «Важко, здається, вишукати серед історичних осіб другу більш дисгармонійну постать, так вигадливо сплетену з по­верхових та внутрішніх суперечностей і контрастів, як він... Ту­пий школяр — і геніальний письменник; великий гуморист, смі­хотун та вигадник і не менший песиміст... прихильник особистого морального самовдосконалення — і джерело протесту проти гро­мадського ладу, українець, що з поетизмом та любовію ставився до рідного краю,— і виключно російськомовний письменник»;

«...Після книжки Гоголя вперше я почув себе сином рідної землі; ще з «Тараса Бульби» запала мені в душу перша іскра на­ціональної свідомості, до якого потім інші автори додавали вже тільки нового жару».

Д. Чижевсышй: «Ціллю творчості М. Гоголя було оживити душі, роздмухати у людини жар у душі, де він починає загасати, показати, що прекрасна душа є природно-прекрасною метою для людини».

В. Шевчук: «Своєю українською творчістю письменник праг­нув подати образ українського народу таким, як він його бачив, у різних вимірах: по-перше, в його духовній іпостасі: зі звича­ями, обрядами, віруваннями, святами, світом фантазії, поєднаним із реальною; по-друге, в його героїчній історії («Тарас Бульба»); відтак циклом побутових українських повістей ніби протиставляв героїчному минулому мімікрійно-дрібне сьогодення, яке прийшло тоді, коли Україна свою героїчність утратила»;

«При національній атрибутації (визначенні приналежності) того чи іншого письменника треба зважати не тільки на те, якою мовою він писав, а передусім, про кого, як і для кого творив. Так, коли громадянин Речі Посполитої чи Росії писав про українців як про свій народ без чужинецького упередження та відчуження, і його творчість значною чи повною мірою увійшли в контекст української культури, він письменник — український, незва­жаючи на те, якою мовою писав. Коли ж письменник так само писав і про народ панівний, польський чи російський, і тим уві­йшов у ті літератури, то творчість його стає міжнаціональною і нею користуються обидва народи відповідно до своїх контек­стів. У такий спосіб легко вирішити довголітню суперечку: чи був Гоголь письменником українським чи російським? Кожному зрозуміло: вийняти його творчість з української літератури та й українського літературного процесу — річ немислима: і «Ве­чори», і «Миргород» із «Тарасом Бульбою», безсумнівно, твори українського контексту»;

«Гоголя як письменника вбила неприродність його становища: він, не бувши росіянином, прагнув ним стати; не любив Росії, але примушував себе її полюбити... Отже, в Росії він не міг і не вмів воскрешати й бачити світло, тим-то дух його й упадав».

Ф. Достпоєвський: «Ціле покоління російських письменникі вийшло із «Шинелі» Гоголя, і це справді так, бо Гоголь творив і в контексті російської літератури, отже був не тільки україн­ським, а й російським письменником».

М. Корпанюк: «Говорячи, що М. Гоголь — один із найгеніаль- ніших національних класиків і духовних світочів, переконаний, що він, окрім нас, українців, належить і російській літературі, якій надав виразно демократичного спрямування, вивів її з шляху монархічно-підданського на загальнолюдський. У цьому і його, і наша сила, бо Україна споконвіку добрий ангел Божий у циві- лізаційному русі людства».

М. Драгоманов: «По часу, коли появилися малоросійські по­вісті Гоголя і «Тарас Бульба», ми маємо повне право вважати, що Гоголь породив і поетичні проби Метлинського, Костомарова і са­мого Шевченка — і коли не визнав, то йшов паралельно з етно­графічними роботами Максимовича, Бодянського, Срезневського і т. д., і був таким робом, одним з батьків новітнього українського народолюбія».

4. Рубрика «Із скарбів народних свят Івана Купала» (матеріал для вчителя та учнівських повідомлень)

• Про що свідчить дата з 6 на 7 липня щороку? Хто такий Ку­пала? {У народному побуті в цей день відзначають найпоши­реніше свято українців, що має назви: Купайло, Купало, Ку- пайлиця, Іванів день. Це свято пов'язане з постійною датою,

його відзначають у ніч з 23 на 24 червня за старим стилем або з 6 на 7 липня за новим. Це свято приурочене до надзви­чайно важливої події: літнього сонцевороту, коли день почи­нав зменшуватися, а ніч — збільшуватися. Відносно того, хто ж такий Купайло, існує декілька припу­щень. Так, автор «Синопсису» 1674 року вважав, що у дав­нину це було свято Купала, бога земних плодів, врожаю, доб­робуту та води.

Український історик Я. Боровський вважає, що Купала — іс­тота не чоловічої, а жіночої статі. На його думку, ця богиня Купала, могутність якої поширювалася на все, що виростало на полі язичника-хлібороба.

Сучасні російські дослідники В. Іванов та В. Топоров уважа­ють, що назва Купала походить від купати і кипіти — за­кипати, палко бажати будь-чого».

Вважалося, що саме з цього дня слід купатися, тому що Іоанн Хреститель повиганяв з води злих духів. Крім того, існувало ві­рування, що купатися на зорі цього дня корисно для здоров'я)

Яка характерна риса притаманна цьому святу? (Характерна риса Купала — численні звичаї та перекази, пов'язані з рос­линним світом. Так, існувало повір'я, що в ніч на Купала всі рослини та тварини одержують чародійну здатність роз­мовляти поміж собою, а дерева можуть навіть переходити з місця на місце.

Головним моментом свята було збирання цілющих трав та коріння, адже існувало давнє вірування, що всі чудодійні та цілющі трави розпускаються саме в ніч на Івана Купала, коли наступає літній сонцеворот і природа досягає свого най­вищого розквіту.

Частину трав та квітів збирають удень, частину — вночі, а деякі — тільки до сходу сонця. Тільки вночі треба було зри­вати чарівну квітку папороті, яка стала центром уваги в іва- нівську ніч, адже саме з цією фантастичною квіткою скрізь були пов'язані перекази про скарби. Цю легенду художньо опи­сав М. Гоголь у повісті «Вечір проти Івана Купала»)

Яким чином відбувалося свято? Що є обов'язковим його атри­бутом? (Починалося свято з того, що вранці напередодні Ку­пала дівчата йшли за травами й квітами для вінків. Серед трав обов'язково повинен бути полин як засіб проти русалок та відьом.

Обов'язковим атрибутом свята було купальське багаття, во­гонь якого вважався священним, очищуючим, і здобути його,

за традицією, треба було шляхом тертя дерева об дерево. Ба­гаття це було ніби земною подобою сонця, і, щоб очиститися перед початком жнив, бути сильними та здоровими, хлопці та дівчата стрибали через нього.

Пізніше це стало ще й засобом ворожіння: розійдуться руки юнака та дівчини над багаттям — не бути їм разом. Ку­пання також вважалося цілительним, купались рано-вранці, тому що, за повір'ям, у цей день вранці купається сонце. Важливою складовою частиною купальської обрядовості, пов'язаної з іншою творчою стихією — водою, були дівочі вінки. Розпитуючи воду про свою майбутню долю, вінки пус­кали по річці слідом за деревом. Загадували, звичайно, на же­нихів, на життя або смерть. У який бік пливе вінок — там і жених. Якщо вінок пливе рівно, спокійно,— сімейне життя дівчини буде благополучним. Якщо ж вінок перевертається або чіпляється за будь-що, життя буде важким. Потанув вінок — прикмета погана. А якщо він все-таки випливе, та ще й проти течії — прикмета добра. Коли на вінках горіли свічки — спостерігали за ними. Поганою прикметою було, якщо свічка згасне, той раніше помре.

Обов'язковою на Купала була також спільна вечеря, саме тут, під деревами. Спеціальної їжі у це свято не було, готу­вали яєчню та млинці, вареники з товченим конопляним на­сінням та цибулею. їжа була переважно пісною, оскільки Іва­нів день приходився на Петрів піст, який починався в день Усіх Святих та продовжувався декілька тижнів. Розговля­лися лише у Петрів день)

5. Робота над твором М. Гоголя «Вечір проти Івана Купала»

Виразне читання уривків з твору, переказ цікавих епізодів бувальщини.

Історія написання твору.

1830 року з'являється в журналі «Отечественные записки» повість «Басаврюк» (пізніше переназвана «Вечір проти Івана Ку­пала»). Нею М. Гоголь започаткував двотомний цикл повістей та оповідань «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Обидві книги ви­кликали захоплення читачів, а критики одностайно визнали моло­дого Гоголя першорядним майстром слова. Переважно відзначили його талант гумориста, лірика у змалюванні природи й людських почутів, його глибоку обізнаність із українською міфологією.

5.2. Тема: розповідь про те, як Петрусь заради свого щасливого кохання вимушений був пов'язати власну долю з «нечистою силою».

Ідея: засудження жорстокості, підступності; жаги до збага­чення (Басаврюк).

Основна думка: «сатана, що прибрав людської подоби для того, щоб відкопувати скарби, а через те, що скарби не да­ються нечистим рукам, так от він і приманює собі молодців»; людина — творець своєї долі, необхідно вміти особисто долати ті труднощі, у яких вона опиняється, а не звертатися по допо­могу до диявола.

Жанр: оповідання, бувальщина.

Композиція.

Експозиція: знайомство з Хомою Григоровичем, який полюб­ляв розповідати різноманітні бувальщини.

Зав'язка: звернення наймита Петруся до Басаврюка, аби той допоміг йому в одруженні на дочці багатого козака.

Розвиток дії: контактування героя з нечистою силою, обезго­ловлення Івася, нестерпне життя Петруся з Пидорою.

Кульмінація: з'явлення привида; зникнення Петруся, де він стояв — купа попелу.

Розв'язка: служба Пидори черницею в лаврі; «господарювання Басаврюка у шинку».

Проблематика твору:

казка і реалії життя;

соціальна нерівність — перешкода до щасливого життя;

злочин і кара;

духовність і нечиста сила;

людина і оточуючий світ.

Опрацювання ідейного змісту оповідання. Бесіда за питан­нями.

Що вам відомо про народне свято Івана Купала? Коли воно відбувається?

Яким ви уявляєте Хому Григоровича, автора бувальщини? Чи можна ототожнити його з М. Гоголем?

Чому письменник не конкретизував церкви, дячок якої був автором цікавої оповіді «Вечір проти...»?

Хто користувався творчими здібностями дяка? («...Писаки вони — не писаки, а от те ж саме, що й баришники на на­ших ярмарках. Нахапають, напросять, накрадуть усякої всячини, та й випускають книжечки, не товщі за буквар, кожного місяця або тижня»)

Як Хома Григорович ставився до свого діда? За що він був йому вдячним? («Дід мій (царство йому небесне! Щоб він на тому світі їв самі тільки буханці пшеничні та маківники в меду) умів прегарно розповідати. Бувало, як почне — цілий день не зрушив би з місця, і все б слухав»)

Які згадки охоплювали героя про власне дитинство, цікаві розповіді діда? («Та ні дивні розповіді про давню старовину, про наїзди запорожців, про ляхів, про молоденькі діла Під­кови, Півтора-Кожуха і Сагайдачного не захоплювали нас так, як розповіді про яку-небудь старовинну дивну природу, від яких завжди дрож проходив по тілу і волосся ворушилося на голові»)

Чим вражали дітей оповіді, почуті від діда? («Часом страх було такий візьме від них, що ще з вечора все здається бог знає яким страхіттям. Бувало, вночі вийдеш чого-небудь з хати, то так і думаєш, що на постелі твоїй умостився спати ви­ходець з того світу. І, щоб мені не довелося розповідати це вдруге, якщо не здавалася часом здалеку власна свитка, по­кладена в голови, дияволом, що загорнувся в клубок»)

Що було характерним для розповідей старого? («...За життясвоє він ніколи не брехав і що було не скаже, то саме так і було»)

Кого критикує дід? Чим це виправдано? («...Багато набе­реться таких розумників, які пописують по судах і читають навіть гражданську грамоту, котрі, якщо дати їм у руки звичайний часослов, не розібрали б ні аза в ньому, а пока­зувати на ганьбу свої зуби — є уміння. їм усе, що не розка­жеш — смішки»)

У яких у мовах раніше жили мешканці села? («.. .Хутір, найбід- ніший хутір! Хаток з десять не пообмазуваних, не вкритих стирчало то там, то там серед поля. Ані тину, ані повітки добрячої, де б поставити худобу чи воза. Це ж ще багатії так жили, а подивилися б на нашу братію, на голоту: викопана в землі яма — от вам і хата! Тільки по диму й можна було дізнатися...»)

Чим пояснити злиденні умови існування селян? («...Тому що тоді козакував майже кожен і набирав у чужих землях чимало добра, а здебільшого тому, що не було потреби обзаводитися доброю хатою. Якого народу тоді не вешталося по всіх усю- дах: кримці, ляхи, литвинство! Траплялося, що й свої наїдуть купами і обдирають своїх-таки»)

Через що привернув увагу селян один чоловік? («...З'являвся часто чоловік, або краще — диявол у людській подобі. Звідки він, чого приходив, ніхто не знав. Гуляє, пиячить і враз про­паде, як у воду, і слуху немає, там, зирк — знову мов з неба упав, вештається по вулицях у селі»)

Як Басаврюк обдаровував дівчат? {«...Надарує стрічок, сере­жок, намиста — дівати нікуди! Щоправда, красні дівчата трохи задумувалися, беручи подарунок: бог знає, може, справді перейшли вони через нечисті руки»)

Чому люди побоювалися бісівського чоловіка? {«...Кожного візьме страх, як нахмурить він було свої щетинисті брові і кине спідлоба такий погляд, що, здається, забіг би бог знає куди; а візьмеш, то на другу ніч і чимчикує в гості який-небудь приятель з болота, з рогами на голові, і давай душити за шию, коли на шиї намисто, кусати за палець, коли на ньому перстень, чи тягти за косу, коли в неї впле­тена стрічка»)

Що відбувалося з подарунками Басаврюка, які отримували дів­чата? {«Та от лихо — і здихатися не можна: кинеш у воду — пливе чортячий перстень чи намисто поверх води, і до тебе ж у руки»)

3 приводу чого виникали непорозуміння між ієреєм Афанасієм і Басаврюком? {«Помітивши, що Басаврюк навіть у Велико­дню Неділю не буває у церкві, надумав був покарати його, накласти церковне покаяння»)

Чому «нечиста сила» виявилася вищою за духовну? {«Слухай, пан отче! Гримнув він йому у відповідь: «Знай краще свої справи, ніж втручатися в чужі, якщо не хочеш, щоб козляча горлянка твоя була заліплена гарячою кутею. Що робити з окаянним? Отець Афанасій оголосив тільки, що кожного, хто буде водитися з Басаврюком, буде вважати за католика, ворога Христової церкви і всього людського роду»)

Яким хотіли бачити дівчата наймита Петра Безрідного?

{«...Коли б одягти його в новий жупан, підперезати червоним поясом, надіти на голову шапку з чорного смушку з гарним синім верхом, почепити збоку турецьку шаблю, дати в одну руку малахай, а в другу люльку в лепській оправі, то заткнув би він за пояс усіх парубків тодішніх»)

Чим Пидорка приваблювала багатьох хлопців? {«...Повненькі щоки в козачки були свіжі й яскраві, як мак найніжнішої ро­жевої барви... брови, мов чорні шнурочки, що їх купують тепер для хрестиків та дукачів дівчата наші у москалів... ротик, на який дивлячись облизувалася тодішня молодь, мовби на те й створений був, щоб виводити солов'їні пісні, що волосся її, чорне, як крило ворона, і м'яке, як молодий льон, падало дрібними кучерями»)

Як зреагував Корж, побачивши, як цілувалися його наймит і дочка? Хто перешкодив покаранню Петруся? («Отямив­шись., зняв він з стіни дідівський нагай і вже хотів був покро­пити ним спину бідного Петра, як де не взявся шестилітній Пидорчин брат, Івась, прибіг і злякано схопив рученятами його за ноги, закричавши: «Тату, тату! Не бий Петруся!»)

Яким чином Пидора сприймала своє майбутнє одруження з «ляхом, обшитим золотом»? («Не один рушник облила гір­кими сльозами. Тоскно мені. Тяжко на серці. І рідний батько — ворог мені: силує йти за нелюбого ляха. ...Не буде музик на нашому весіллі; будуть дяки співати, замість кобз та сопі­лок. Не піду я танцювати з нареченим своїм; понесуть мене. Темна, темна моя буде хата! З кленового дерева, і, замість димаря, хрест стоятиме на дашку!»)

Що вирішив зробити Петро, аби віднайти гроші на весілля з Пидорою? («...Думав нещасний, іти в Крим та Туреччину, навоювати золота і з добром приїхати до тебе, моя кра­суня» )

Чому наймит пов'язав свою долю з «нечистою силою»?

Як очікував Петрусь часу зустрічі з Басаврюком? Про що це свідчить? («...Кури так не дожидають тієї години, коли моло­диця винесе їм зерна, як ждав Петрусь вечора. Тільки й знав, що дивився, чи не довшає тінь від дерева, чи не рум'яниться, сідаючи, сонечко, і що далі, то нетерпеливе. Як же й довго! Мабуть, день божий загубив десь кінець свій»)

Що необхідно було зробити наймиту, перебуваючи вночі біля трьох пагорків? («Бачиш ти, он стоять перед тобою три пагорки. Багато буде на них квітів різних; та, борони тебе нетутешня сила, зірвати хоч одну. Але тільки зацвіте па­пороть, хапай її і не озирайся, що б тобі позаду не причу­лося» )

Яке нічне диво вразило Петруся? («Зирк — червоніє маленька квіткова брунька і, неначе жива, рухається. Справді, дивно! Рухається і дедалі більшає, більшає і червоніє, як жар. Спа­лахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорну­лася перед його очима, мов полум'я, осяявши й інші навколо себе»)

Як зреагувала природа на те, коли наймит зірвав квітку па­пороті? («Та от почувся свист, від якого похололо в Петра всередині, і здалося йому, неначе трава зашуміла, квіти по­чали між собою розмовляти голоском тоненьким, мов срібні дзвіночки; дерева загриміли сипучою лайкою...»)

За яких обставин герой мав можливість віднайти місце схову золота? («Петро підкинув, і, що за чудо? Квітка не впала прямо, але довго здавалася вогняною кулькою посеред тем­ряви і, неначе човен, плавала у повітрі; нарешті, потихеньку почала спускатися нижче і впала так далеко, що ледве по­мітна була зірочка, не більше за макове зернятко. «Копай тут, Петре. Тут побачиш ти стільки золота, скільки ані тобі, ані Коржеві й не снилося»)

Чи відчув себе щасливим Петрусь, коли було визначено місце схованого золота? Аргументуйте свої міркування.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

М. Гоголь свій твір «Вечір проти...» називає: а) незвичайною подією; б) напівлегендою;

в) видуманою пригодою; г) бувальщиною.

Хома Григорович не любив:

а) бідних людей; б) будь-яких лестощів;

в)            переповідати одне й те ж\

г)            тих, хто його критикував і висміював.

Кому було адресовано незадоволення оповідача історії: «Плюйте ж на голову тому, хто це надрукував»?

а) Вчителю; б) дяку, в) торговцю; г) лікарю.

На початку «Вечорів...» М. Гоголь критикує:

а) ледарів і брехунів; б) людей, які не відвідують церкви; в) баришників і писак; г) діяльність царського уряду.

Що означає фраза з твору «москаля везти»? а) збагатитися; б) брехати;

в)            втратити все, що здобуто впродовж життя;

г)            дорікати комусь про щось.

Про яких історичних осіб розповідав дід малому ще Хомі Гри­горовичу?

а) І. Богуна і П. Дорошенка; б) І. Підкову і П. Сагайдачного; в) Б. Хмельницького й І. Мазепу; г) П. Полуботка та І. Сірка.

Оповідач твору поважав свого діда за те, що він:

а)            був працьовитою людиною і щирої душі;

б)           дотримувався заповідей Бога;

в)            поважав обдарованих людей; г) не любив брехати.

Що дарував Басаврюк дівчатам?

а) різноманітні стрічки; б) різнокольорові хустки; в) парфуми; г) квіти.

9. З приводу чого отець Афанасій вирішив покарати представ­ника «нечистої сили»? Оскільки він: а) не відвідував церкви; б) ігнорував служителів Бога;

в)            знущався із сільських дівчат;

г)            агітував людей, щоб ті не ходили до храму.

Петро Безрідний у творі:

а) заможний селянин; б) ієрей церкви; в) шинкар; г) наймит козака Коржа.

На честь якого святого на селі було збудовано церкву? а) Миколи; б) Пантелія; в) Михайла; г) Афанасія.

Хто призупинив розправу Коржа над Петрусем?

а) Івась; б) Басаврюк; в) отець Афанасій; г) козаки. Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка М 1

Порівняйте роль «нечистої сили» у творах В. Короліва-Ста- рого і М. Гоголя. Відповідь узагальніть.

Поміркуйте, чи можна вважати «Вечір проти Івана Купала» М. Гоголя казкою? Наведіть переконливі аргументи.

Уміння цікаво вести оповідь Хома Григорович успадкував від:

а)            бабусі;

б)           тітки, яка мала талант у складанні поетичних творів;

в)            неписьменного батька; г) діда — цікавого співрозмовника. Картка М 2

Як ви ставитеся до автора бувальщини? Чи можна вважати події, викладені у творі, реальними? Свої міркування вмотивуйте.

Від чого застерігає письменник людей на прикладі змісту опо­відання? Чи варто дослухатися до його порад?

Фраза «провозити попа в решеті» у творі означає: а) дорікати комусь; б) лихословити;

в) збрехати на сповіді; г) ігнорувати служителів церкви. Картка М З

Про що свідчить, на ваш погляд, прагнення героїв твору до­тримуватися усталених звичаїв і обрядів, обов'язкове відві­дування церкви? Свої міркування обґрунтуйте.

Чим пояснити те, що люди, намагаючись захистити себе від «нечистої сили», хрестилися і зверталися до Бога? Наведіть переконливі аргументи.

Басаврюк у творі — це:

а) ім'я діда оповідача; б) бісівський чоловік; в) козак з Диканьки; г) найбідніший селянин.

Підсумок уроку

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Охарактеризувати головних героїв оповідання (скласти план, дібрати цитати), написати міні-твір «Нечиста сила» у сучасному житті».