І. БАГРЯНИЙ - ОДИН ІЗ НАЙТАЛАНОВИТІШИХ ІЗ КОГОРТИ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ. «ТИГРОЛОВИ» - АВАНТЮРНО-ПРИГОДНИЦЬКИЙ РОМАН

Мета:   ознайомити школярів з життям і творчістю письменника-емігранта І. Багряного, з'ясувати особливості ідейно-тематичного спрямування «Тигроловів», йо­го жанр, композицію; розвивати культуру зв'язного мовлення, пам'ять, увагу, спостережливість; уміння логічно мислити, наводити переконливі приклади, раціонально використовувати навчальний час; ви­ховувати почуття поваги, пізнавальний інтерес до творчості І. Багряного; співчутливе ставлення до знедолених, тих, хто потребує допомоги.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь. Обладнання: портрет І. Багряного, бібліотечка-впставка творів письменника, фотоілюстрації до життєвого і твор­чого шляху митця, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГУРОКУ

З'ясування емоційної готовності учнів до уроку

Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями:

Хто такі емігранти? З яких причин люди залишали рідний край?

За що переслідували митців українського слова?

Чи можна вважати патріотами письменників, які, емігру­вавши за кордон, продовжували писати про Україну, вболі­вати за її долю? Відповідь умотивуйте.

Чому влада вважала ворогами тих, хто палко кохав свій на­род, Батьківщину? Яких страждань зазнали українці від пе­реслідувань НКВС?

3 яких причин інформація про творчість багатьох українських письменників тривалий час була невідомою?

Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Основний зміст уроку

Не іменуй же мене поетом, друже мій! Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі...

І. Багряний

Я читав Багряного тільки «Тигролови» і вважаю, що Багряний може виробитись на серйозного і дуже цінного письменника.

В. Винниченко

1. Вступна промова вчителя

Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдра­матичніших в українському письменстві й громадянстві першої половини — середини XX ст. Переслідуваний і караний на бать­ківщині, в УРСР, він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції. У діаспорі — його політична позиція ставала пред­метом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та накле­пів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, по­грожував йому розправою і вдавалися до кримінальних засобів. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомим читачам на батьківщині. Тепер опубліковано тут кілька його романів, за його творами ставляться фільми, з'яв­ляються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання (хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої країни — Державної премії України ім. Т. Шевченка.

2. Іван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягін) (02.10.1906-25.08.1963). Псевдоніми — Полярний, Дон Кочерга та інші. Інформація про життєвий і творчий шлях (матеріал для вчителя й учнів)

Повідомлення № 1. Лозов'ягін — це Багряний? Псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення М. Хвильовим, у текстах якого улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання. Сприйнявши ще дитиною буремні події 1917 — 1920 років як суто українську революцію, що мала привести до національного розквіту, Іван Лозов'ягін віддав немало сил для утвердження нових порядків. Свій вибір заманіфестував і новим прізвищем — Багряний. Але невдовзі торжество червоної правди виразно обернулося чорною несправедливістю щодо України.

Повідомлення № 2. Дитинство, роки навчання письменника

Народився майбутній письменник 2 жовтня 1906 року в м. Ох­тирці (тепер Сумська область) у родині муляра Павла Лозов'яги, якому згодом і присвятив збірку поезій «В поті чола». З шести років навчався в церковно-парафіяльній школі м. Охтирки. Піз­ніше — у вищій початковій, а з 1920 — у ремісничій профтех­школі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну.

У 1926 року опинився в Києві. Вступив до Київського худож­нього інституту.

Повідомлення № 3. Професійна діяльність І. Багряного З 1922 по 1926 pp. займався різними справами: викладав малювання, вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці- Подільському, де редагував місцеву газету.

Повідомлення № 4. «Неблагонадійність» митця Іван Павлович по закінченню Київського художнього інсти­туту диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадій- ним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він входив до організації МАРС, до якої належали Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Т. Осьмачкатаін. А також товари­шував із М. Хвильовим, М. Кулішем, О. Вишнею, М. Яловим.

У 1932 року Багряний був заарештований. Його звинувачу­вали в тому, що він хотів насамперед працювати для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися у своєму культурному розвитку на Єв­ропу, а не на Москву.

Повідомлення № 5. «Ворог народу»

У 1932 році був заарештований за політичний (самостійниць­кий український) ухил у літературі й політиці та ув'язнений в Хар­ківській так званій «внутрішній тюрмі» ГПУ, де пробув 11 місяців у камері самотнього ув'язнення, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував у таборах так званого БАМЛАГУ. Терміну не добув, а 1937 року втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й перебував у Харківській в'язниці УДБ — НКВС на Холодній горі. Сидів 2 роки 7 місяців. Був звільнений у 1940 році восени під нагляд у зв'язку з тяжкою хворобою леге­нів, а головне, згідно з формуляром тимчасового звільнення «за недостатністю матеріалів для повторного засудження». Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати. Це м. Охтирка, де й застала його війна.

Повідомлення № 6. Політичні погляди. Громадська діяльність. Еміграція

З початком війни — нові випробування. Опинившись на окупо­ваній території, письменник намагається віддатися національно- культурній роботі, але, пересвідчившись, що фашистське «визво­лення» — це геноцид українського народу, пробує знайти своє місце в УПА серед бандерівців. Він пише статті, листівки, бойові пісні й марші, малює агітаційні плакати. Але згодом розходиться у поглядах із керівництвом УПА й емігрує до Словаччини, потім переїжджає до Німеччини.

З 1946 року переходить на легальне становище, живе у таборі для переміщених осіб, а далі наймає приватне житло у м. Новий Ульм.

Іван Багряний веде в цей час активне творче і політичне життя: заснував газету «Українські вісті», організував МУР (Мистецький Український Рух); став ініціатором створення, а згодом лідером УРДП — Української Революційно-Демократичної Партії.

У своїх статтях митець писав, що у боротьбі за незалежну де­мократичну Україну треба орієнтуватися не на розхитування ре­жиму ззовні, а на трудові та національно-свідомі елементи в самій УРСР. Основною силою визвольного руху в Україні він вважав робітників і селян, трудову інтелігенцію.

Повідомлення М 7. Останні роки життя У Радянському Союзі проти І. Багряного плели інтриги енка- ведпстп. Сина Бориса від першого шлюбу на батьківщині влада змусила звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим потрясінням, а для батька — критичним станом здоров'я.

З часом до нажитого в радянській тюрмі туберкульозу дода­лися цукровий діабет і серцева недостатність. З 1938 року Баг­ряний жив під постійним наглядом лікарів, мав часті кровотечі легенів і працював як журналіст та письменник переважно в лі­карнях. Прикутий до ліжка, на спеціально прилаштованій дошці він написав найкращі свої прозові полотна. Неодноразово вихо­дячи переможцем із двобою зі смертю, письменник вражав мед­персонал і всіх, хто був поруч, неймовірною силою духу, викли­кав повагу й захоплення.

Помер Багряний 25 серпня 1963 року в лікарні за роботою над черговим рукописом. Владика Анатолій Дублінський, якому дове­лося здійснювати похоронний обряд, згадував, що Новий Ульм ще ні­коли не бачив стільки траурних вінків і стільки скорботних очей.

Івана Багряного посмертно реабілітовано у 1991 році, відтоді почала перевидаватися його творча спадщина. Повідомлення М 8. Творча спадщина митця Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах. Повість «Маруся Богу славка» — перша частина задуманої три­логії про долю української молоді в сталінській системі, повість-вер- теп «Морітурі», у якій розкривається трагічна доля в'язнів сталін­ських тюрем; повість «Розгром», яку письменник присвятив пам'яті поета Михайла Пронченка, розстріляного фашистами в Кривому Розі в 1943 році; комедія «Генерал», повість «Огненне коло»; віршо­ваний памфлет «Антон Біда — герой труда»; романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Буйний вітер», «Людина біжить над прі­рвою», збірка «Золотий бумеранг», твори для дітей, памфлет «Чому я не хочу вертати до СРСР»; роман у віршах «Скелька».

Етапи творчого шляху письменника:

1926-1932 — початок літературної діяльності до першого аре­шту І. Багряного.

1932-1940 — період ув'язнень і концтаборів.

1941-1945 — період другої світової війни і окупації України.

1945-1963 — повоєнна доба й еміграція.

Тематичне спрямування творів І. Багряного. Письменник розгортає трагічні сторінки національної істо­рії України, громадянської війни, колективізації, голоду 1932- 1933 років, сталінських концтаборів, репресій над українською творчою інтелігенцією.

Підсумок учителя.

Отже, І. Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя.

Скласти «Доміно», відповідаючи на питання: «Хтож він, Іван Павлович Багряний?»

(І. Багряний — письменник — патріот, політичний діяч — емі­грант — художник — шахтар — член літературного об'єднання «Марс» — політв'язень — театральний декоратор — «народ­ний ополченець» — редактор української газети «Голос Охтир- щини» — національний інтелігент — засновник МУРу — заснов­ник УРДП — голова УНР — журналіст...)

3. Робота над твором І. Багряного «Тигролови»

Історія написання.

Задум роману «Тигролови» виношувався І. Багряним під час його перебування в таборі, коли, втікаючи з нього, він блукав тайгою та переховувався в оселях мужніх далекосхідних мис- ливців-звіроловів, нащадків вихідців з України. 1943 року за­дум було втілено, а в 1944 році твір, який спочатку мав назву «Звіролови», побачив світ і незабаром був відзначений премією у Львові. У 1946 році роман видано у вдосконаленому варіанті. Він витримав багато видань українською та німецькою мовами, перекладався англійською (у СІЛА, Канаді, Англії), голланд­ською, французькою мовами.

Сам автор згадував: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіролов­ство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво». З цієї «цікавості», очевидно, й народився роман «Тигролови». А ще — з великого болю за Україну, за її знищуваний, тероризований народ.

Роман написаний у 1943 році за 14 днів. Твір не є автобіо­графічним, але переживання «страшного державного злочинця», його пригоди в тайзі належать І. Багряному.

Тема: зображення драматичної долі українського юнака Гри­горія, його боротьби за найвище благо в цьому жорстокому й бездушному світі бути вільним.

Ідея: засудження сталінського терору, його політики, яка калічила людей, позбавляючи їх права на життя; гімн людині, що за будь-яких обставин намагається боротися за своє щастя і перемагає.

Основна думка:

а)  український народ (Григорій Многогрішний) — невмиру­щий, незнищений, мучений, гнаний, але невпокорений;

б)  «сміливі завжди мають щастя»;

в)  «ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи».

Жанр: пригодницький роман; твір-протест проти порушення

елементарних людських прав.

Сюжет — далекий від мрійливої сентиментальності, навпаки —

він напружений, динамічний.

Атлетичний юнак-українець, за фахом інженер-авіатор, хоро­бра й гуманна людина, Многогрішний не дав себе перемолоти в то­талітарній м'ясорубці і був засуджений на 25 років до ГУЛАГу. На кожній зупинці Медвин перевіряв присутність Григорія се­ред в'язнів, бо відчував його нескореність духу й могутню внут­рішню волю. Але Многогрішний не змирився зі своїм безвихід­ним становищем і, вирізавши у вагоні отвір, вистрибнув із чрева страшного дракона, вселяючи упевненість у душі в'язнів, що на­віть приречена на смерть людина нездоланна, коли вона сповідує високу духовність і над усе цінить людську гідність.

У тайзі Григорій знаходить тепло й затишок у родині полтав­ських переселенців Сірків. Добрий душею Сірко, його лагідна дружина відігріли серце й поранену душу колишнього в'язня, повернули його до життя.

Однак Григорій знав, що Медвин не залишить його в спокої, буде шукати і в тайзі. Так і сталося. І при першій нагоді Много­грішний поквитався зі своїм кривдником.

Перемога Григорія над Медвином символізує перемогу воле­любного українського народу над жорстоким тоталітарним режи­мом. Коли Многогрішний і його наречена Наталка, яка ніколи не бачила України, народилась і виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон і думками вже проклали шлях у май­бутнє, їх охопив могутній порив до осягнення України. їхнє щасливе майбутнє — то шлях до відродження життя на укра­їнській землі.

Композиція.

Твір складається з 12 розділів, ряду підрозділів, схожих на но­вели, що мають інтригуючі назви, як ось: «Дракон», «Навзаводи зі смертю», «Memento more», «Заколот і капітуляція», «Бог ко­хання» і т. ін. Позасюжетні епізоди-пейзажі, портрети, сценічні елементи — романтично забарвлені. Особливо захоплюють уяву читача екзотичні панорами Сіхоте-Аліньських гір, описи крає­видів на Зміїній та Голубій Паді.

Події у романі відбуваються упродовж півроку (осінь, зима).

Експозиція: втеча Григорія Многогрішного з поїзда-дракона.

Зав'язка: герой-в'язень потрапляє до сім'ї тигроловів (Сірків).

Кульмінація: вбивство Медвина Многогрішним.

Розв'язка: еміграція Григорія та Наталки за кордон.

Особливості назви твору.

Сюжет твору вибудований на полюванні майора НКВД Мед­вина — цього новітнього тигролова за гордим, не прирученим тота­літарною системою, молодим «тигром» із України (Григорій Мно­гогрішний), який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання.

Любителі-тигролови, авантюрники, любителі екзотики, про­йдисвіти, контрабандисти, розтратники і можновладні бюро­крати — поєднані в цій своєрідній екстериторіальній державі блаженної незалежності з професійними тигроловами, які виру­шають на полювання за людьми в ім'я збереження пролетарської держави, чистоти її ідеології.

Проблематика «Тигроловів»:

трагедія України в комуно-фашистській імперії;

морально-етичні взаємостосунки в сімї;

роль українських звичаїв і обрядів у родині, що мешкає у тайзі;

життя і смерть;

сила волі, витримка, прагнення долати всілякі труднощі.

Художні особливості твору.

З великою любов'ю у романі написаний образ природи. У творі — це високохудожні описи суворої далекосхідної тайги. Ця природа дика, могутня і часто страшна. Життя серед тайги родини Сір­ків допомагає читачеві ще глибше розкрити духовний світ гордих українців. Родина Сірків створила в далекій тайзі свій власний український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією.

Криваве XX ст., у якому так розгорнулися диявольські сили, наголошує письменник, послало багатьох своїх людей на розп'яття, під кулі, під кригу, на загибель, аби вони своєю смертю зупинили людство у своїх гріхах.

Один із диявольських образів — Дракон, фольклорний образ чудовиська, що пожирає людей. Таку ж назву має уже перший роз­діл роману. У творі з образом Дракона асоціюється поїзд, який має черево, натоптане вщерть тисячами жертв. Цим автор немовби хоче сказати, що фольклорний дракон ніщо у порівнянні із сталінським. Це ешелон смерті, який уособлює загрозу знищення людства.

3.10. Особливості роману.

Однією з важливих особливостей роману є те, що він поєднав у собі глибокі і серйозні проблеми із романтикою пригод.

Головне для І. Багряного переконати читача, що за будь-яких обставин людина повинна зберегти в собі співчуття, доброту, віру в людяність. Для героїв письменника почуття національної гід­ності, патріотизму є органічним, природним, як саме життя.

4. Робота над змістом твору. Бесіда за питаннями

4.1. Розділ І. «Дракон».

Про якого дракона розповідає письменник на початку твору? Що уособлює ця істота? («...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогне­нним хвостом замітаючи слід, летів дракон. ...Вилетів з чор­ного пекла землі людоловів і гнав над просторами... Високо в небі сіючи іскри й сморід, летів і летів у безмежній ночі... зникав десь у надрах землі — занурювався, як вогненноокий хробак... мов пекельна потвора. ...Пряв вогненними очима, зойкав несамовито і, вихаючи хвостом, як комета, летів і летів...»)

Кого, на вашу думку, І. Багряний називає людоловами?

Чому потяг з ув'язненими повсякчас порівнювався то з дра­конами, то з хробаком, то ще з будь-якою потворою?

4.1.1. Робота у малих групах. За допомогою тексту твору відтво­ріть асоціативний малюнок потяга-дракона. (Потяг-дракон:

«вогненні очі»;

«вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просто­рами...»;

«занурювався, як вогненноокий хробак, зі скреготом і хряс­ком у груди скелястих гір»;

«пряв вогненними очима, зойкав несамовито і, вихаючи хвос­том, як комета, летів і летів...»;

«не фіктивна потвора з наївних китайських казок...»;

«на сталевих лапах, з вогненним черевом, з залізною пащею жахкотів він...»;

«шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домо­вин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно жи­вих мертвяків»;

«Спереду вогненноока голова — велетенський двоокий ци­клоп — надпотужний паротяг «Й. С.» (Йосиф Сталін). Ззаду — такий же надпотужний паротяг «Ф. Д.» (Фелікс Дзержин- ський)...)

Чим пояснити те, що дракон-потяг далеко не є казковою іс­тотою?

Чому кожний вагон, за свідченням автора, це домовина, а по­тяг в цілому — ешелон смерті?

Як називає письменник тих, хто знаходився у череві дра­кона? Яку характеристику він їм надає? («Крізь загратовані діри дивилися тоскно ґрона мерехтливих очей,— дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лиши­лася країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна... мати... родина... дружина... Повно проглинених жертв, повно живих мертвяків»)

Яку долю передбачає І. Багряний в'язням? («І ніхто-ніхто їх не визволить і вже не врятує, і ніхто навіть нічого не зна­тиме й не почує про них. Ніч. Чорна, безмежна ніч»)

Чим була викликана стрілянина вартових, що охороняли по­тяг? («То вартовому вважається зрада чи втеча, і він несамо­вито, пронизливо кричить і стріляє навмання у метушливі тіні смерек і стовпів»)

Яким чином здійснювався суворий і ретельний контроль за в'яз­нями потягу? («...Біжать по дахах, перестрибуючи з вагона на вагон, і стукають палками в залізо — чи не проломлено де?! Чи немає диверсій?.. Чи не замірився ворог з нутра на державу, закон і порядок, рятуючись від того закону втечею?) Мікрофон: «Чому тих, хто любить Вітчизну, вважають воро­гами держави?»

Що автор зазначає про Сибір, як смертельну прірву? Чим це пояснити? («...До тієї прірви, що десь утворилася і що її від років уже вигачують людськими кістками та душами і не можуть ніяк загатити»)

Чому вартові приділяли надмірну увагу до Григорія Много­грішного?

Через що охоронцю не сподобався спів ув'язнених?

3 яким співчуттям жалю і смутку І. Багряний описує тих, хто перебував у вагонах поїзда? Про що це свідчить? («Тисячі! Тисячі обірваних, брудних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети, людей! І все старих, згорблених. І хоч серед них багатьом 20-25 років лише, але всі вони гейби діди. Тисячі завинених в дрантя і коци і так — напівголих, викинених з вітчизни, з родини, з спільноти, по гноблених, безправних, приречених... Так, приречених на загин, десь там, куди ще вони не дійшли. Вони були тупі й байдужі, виснажені, диви­лись просто себе на воду...»)

Як зреагував начальник на відсутність Г. Многогрішного се­ред ув'язнених?

Яким чином герой втік з ешелона смерті? («...у вагоні, у тім, середнім, тридцять другім, знайдено сліди диверсії — чотири дошки були двічі перерізані упоперек. Над буфером. Саме там, де того найменше можна було сподіватися»)

Як сприйняли в'язні вагона № 32 знервованість начальника охорони щодо втечі Григорія? («Люди стояли понуро, схи­ливши голови. Мовчали. Але в кожного тіпалося серце. Не від страху, ні, від буйної радості. Від злобної радості та й від гордості за того «диявола», за того сміливця»)

У чому полягала мораль арештантської дружби? («Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий за­кон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, мораль упосліджених, святиня арештантської дружби»)

Як втечу Григорія сприйняли його товариші? («Лиця оберта­лись туди, назад, і виростали крила у тих, хто був зломився вже зовсім. А серця калатали в схудлих вимучених грудях, прориваючись геть. Шепіт летів по юрбі»)

Якою могла бути майбутня доля Многогрішного-в'язня?

Що уособлював той, хто втік від охоронців? («...Символ непо­кірної і гордої молодості, символ тієї волелюбної і сплюндро­ваної за те Вітчизни...»)

4.2. Розділ II. «Світ на колесах».

Яким чином І. Багряний характеризує тих, хто їхав до Сибіру в експресі? («Віз, заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь в невідомий і вимріяний, казковий край, в дивне золоте ель­дорадо» )

Чому експрес названий у творі чудом цивілізації, вершком людської вибагливості і фантазії?

Кого письменник у творі називає тиграми? Чим це викликано?

Що свідчить про різне ставлення пасажирів експресу до на­явності тигрів у потязі до Сибіру?

Чому женьшень міг протистояти тиграм? («Сама його на­зва — саме те двоскладове слово набуло магічної сили і вже відмолоджує стариків, зроджуючи в них надію, що ще не все втрачено, змушує хвилюватись старечі серця, які вже давно одвикли реагувати на такі собі опуклі бюсти й інші при­нади» )

Як у творі описано Байкал? Що вплинуло на пасажирів екс­преса, в результаті чого в них змінився режим життя? («Ство­рився хаос,— одні вибилися зі сну й з апетиту; не могли вже не їсти, ні спати, а другі, навпаки,— борюкались і ви­йшли переможцями — спростили своє життя до тільки їсти і тільки спати...»)

Хто за розповідями професора були першими політичними заслан­цями Сибіру і їх наступниками? («І було їх двоє, тих піонерів: навіжений протопоп Аввакум... «ізмєнник» — «малоросійський» гетьман на ймення Дем'ян Многогрішний. За ними пішли чередою безліч інших, більших і менших, відомих і безіменних каторж­ників... Брязкаючи кайданами, вони вимощували кістками це гробовище, цю понуру «юдоль розпачу і сліз людських...»)

Про що свідчить авторська характеристика життєвої долі Дем'яна Многогрішного? («...Той патріарх каторжанський так міцно і так широко проторував шлях на Сибір для всіх своїх онуків і правнуків і тим воістину заслуговує на пам'ят­ник десь тут, серед цих голих кряжів, серед цих забайкальських пустель...»)

У яких умовах перебували каторжники? («...В ганчір'яних ша­почках-ушанках і в такім лахмітті, що здавалося, ніби їх рвали всі собаки всього світу і тріпали всі сибірські й транссибірські вітри та буревії. Безконечні лави людей, списаних геть з життє­вого реєстру, обтикані патрулями з рушницями і псами...»)

Як пасажири експресу намагалися «висловити власне співчуття » каторжникам? («...З усіх вікон полетіли: цигарки... плитки шо­коладу... цитрини, черевики, шматки хліба, пакунки, завинені в папір... — ціла веремія найрізноманітніших речей»)

Чим розважалися ті, хто їхав у експресі? Про що це свідчить? («В декого вже спорожніли кишені, бо всі ці розкоші коштують гроші; інші вдалися до преферансу і смалять до одурення десь там, по купе; інші романсують, саме цілуються десь у при­смерку коридорів і тамбурів...»)

Які враження виникають у вас від першого знайомства з ма­йором ОГПУ-НКВД?

Для чого письменник протиставляє пасажирів салону-вагону?

Чому молодь у творі — «прожигателі життя й кишень»?

Через що Далекий Схід у романі названий золотим ельдорадо?

Яку легенду з Біблії розповів один із молодців? (Як творив наш Бог мир)

Що зіпсувало Медведину настрій, коли він їхав у салоні-вагоні?

Яких страждань зазнав Многогрішний від майора НКВД? («Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби... Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі»)

У чому полягала мужність, витримка, невимовна сила волі Гри­горія під час його допиту Медвединим? («Як каменюка. Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказ­мом, плював в обличчя, йому — слідчому, а потім лише хекав крізь зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав приниз­ливо... Його вже носили на рядні. Бо негоден був ходити...»)

Чим Григорій налякав майора? Чи відчував небезпеку Мед­вин, дізнавшись про втечу Многогрішного? («Я тебе пере­слідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли... Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили,— тисячі нас замучених, закатованих... Ти лягатимеш спати — і не зможеш заснути: ми кричатимемо й ревтимемо отак...»)

4.3. Розділ III. «Навзаводи із смертю».

У чому виявилася майстерність І. Багряного під час опису тайги? З якою метою він так докладно її відобразив?

Яким чином знущання над Григорієм в НКВД вплинуло на його зовнішність? («...Стежкою йшла двонога істота. Обі­рвана. Худа як кістяк. Волосаті груди їй ходили ходором над сухими ребрами, що вилазили з лахміття. Почорніле обличчя з міцно стиснутими щелепами заросло щетиною»)

Чим пояснити прагнення героя залишити рідний край, а по­тім знову повернутися до нього як месник?

Яких випробувань зазнав Многогрішний, долаючи тайожні не- стрі? («Загнавшись у вітроломник, змагався там одчайдушно, зціпивши зуби, цілими годинами, обдирав на собі рештки одежі і шкіру до крові. Ліз через велетенські стовбури, потрапляв ногами у камінні розсипи — в раптові глибочезні щілини, неви­димі в бур'яні — і нагло падав, аж суглоби тріщали йому»)

Що допомогло герою здобути хоч будь-який харч? («Горіхи!.. Часничина!.. Назбирав кілька таких часничин. І тоді взявся до горіхів, додаючи чудернацький часник. Чудесно! Горіхи з часником!»)

Які враження охопили Григорія, коли він у тайзі згадав про своє дитинство?

Що змусило Многогрішного бути впевненим у власному вря­туванні? (Мисливський ніж)

За чим шкодував герой, перебуваючи на самоті в тайзі? («...Шкода того безжурного, молодого, веселого обличчя, що колись зводило дівчат з розуму. Шкода молодості, шкода втраченого безповоротно того, що вже ніколи, ніколи не по­вториться» )

Як почуття голоду підбадьорювало Григорія?

Яку допомогу надав герой Наталці, жертвуючи своїм життям?

4.4. Розділ IV. «Родина тигроловів».

Через що Григорій потрапив у небуття?

Які враження охопили героя, коли він розплющив очі після тривалої втрати свідомості?

Чому Многогрішний звертався до Сірківни, називаючи її ма­мою?

За що старий Сірко був вдячним Григорію? («Ой, сину, за до­чку що ти її мені вирятував...»)

Як почував себе герой, перебуваючи у Сірків?

Що нагадувало Григорію нове помешкання?

Про яку небезпечну пригоду розповіла Многогрішному На­талка, що скоїлася між нею і ведмедицею?

У чому полягала особливість полювання Сірків на тигрів?

Чим вразила Григорія Наталка? («Така юна й квітуча — і така сувора, гартована і гонориста»)

Чому для Сірків мисливство у тайзі — найважливіше заняття? («Ми ж хіба не сіємо зовсім, лише овес та гречку для коней. Хліб вродить чи ні, а звіра в нетрях повно, навіть «свиней та курчат». Ми так увесь вік промишляєм, бо так і вигід­ніше, та й цікавіше, та ще тепер»)

Що свідчить про безпечність, спокій для Григорія, перебу­ваючи у Сірків? («До найближчого селища, що зветься Ка- питонівка і складається з кількох таких хат, понад 50 кі­лометрів. Григорій це вже знав, і це його тішило: небезпека від людей була тут найменша. А ці люди, що в них він жив, навіть охороняли його»)

За яких обставин загинув Микола, брат Наталки?

Чим Наталка дивувала героя і вважалася йому непідступ­ною?

Як Григорій охарактеризував мати дівчини? Чому на його думку, вона була мешканкою Полтави?

Яким чином, на думку Сірківни, люди поступово підкорили собі тайгу? («Чужа чужина... А бач, оббулися... І дивись — за­жили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили, що й за­люднили. І звикли, полюбили»)

Що згадувала стара про Україну?

Яких змін зазнав рідний край з того часу як його пам'ятала Сірківна? («...немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло»)

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

Розділ І. «Дракон»

З драконом у творі асоціюється:

а)  тоталітарний режим;

б)  потяг з ув'язненими до Сибіру;

в)  залізнична колія, що пролягала вздовж болота і густого лісу;

г)   літак, який кружляв над концтабором.

Казковий герой, який би не зміг подолати дракона — потворну істоту?

а) Ілля Муромець; б) М. Кожум'яка; в) І. Котигорошко; г) Іван-Побиван.

Вагони потяга порівнюються у творі з:

а) ящиками; б) перевантаженими човнами; в) коробками; г) великими валізами.

«Делом доблесті і геройства» для вартових поїзда-дракона є:

а)  пильно охороняти в'язнів;

б)  контролювати кожний рух «злочинців»;

в)  забезпечувати спокій майору Медведину;

г)   не зрадити Ф.Дзержинського.

Якої пісні виконував Г. Многогрішний, а з ним й інші ув'яз­нені під час етапу до Сибіру в потязі?

а) Бурлацької; б) козацької; в) чумацької; г) про кохання.

Чим була викликана роздратованість начальника охорони, коли потяг прибув до кінцевого пункту призначення?

а) Бунтом ув'язнених; б) відсутністю Г. Многогрішного;

в)  великою кількістю смертності серед полонених;

г)   надмірним співчуттям цивільних до ув'язнених.

7.1. Багряний, характеризуючи арештантську мораль, зазначив, що вона:

а)  упосліджена;

б)  та, яка не завжди сприймається людьми;

в)  безрозсудства; г) здатна перевиховувати будь-кого.

Григорій Многогрішний, каторжник Сибіру — а) правнук гетьмана; б) славетний полтавчанин;

в)  майстерний швець;

г)   людина, якою пишалася вся українська громадськість.

Розділ II. «Світ на колесах»

Казковим краєм, золотим ельдорадо назвав письменник: а) Крим; б) Кавказ; в) Сибір; г) Закарпаття.

Рослина, яка з-поміж усіх могла «змагатися з тиграми»: а) папороть; б) рута; в) чебрець; г) женьшень.

«Дивне море, у якому вода стоїть вище, ніж у всіх інших мо­рях»,— так зазначив письменник про:

а) Дунай; б) Байкал; в) Дніпро; г) Волгу.

Сибір І. Багряний називає:

а) екзотичним краєм; б) місцевістю із суворим кліматом; в) гробовищем; г) багатющим джерелом золота.

Експрес, у якому «Стільки вигод! Стільки розкошів!» — це, на думку автора твору, екстериторіальна:

а) зона; б) райська місцевість; в) благодать; г) держава.

Втіленням «могутності, сили і гонору своєї пролетарської дер­жави» у романі є:

а) майор Медвин; б) усі пасажири експреса;

в)  охоронці потяга-дракона; г) газета «Правда».

Легенда з Біблії, яку розповів один із молодців компанії у са- лоні-вагоні. Про:

а) Мойсея; б) Адама й Сву; в) Всесвітній потоп;

г)   створення світу.

Згадуючи замордованого на допитах Многогрішного, Медвина найбільше вразили його:

а) очі з краплинами крові; б) потріскані губи; в) синці на руках; г) мужність і витримка. Розділ III. «Навзаводи із смертю»

Для якої тварини тайги Многогрішний був диковинкою? а) Ведмедя; б) рисі; в) зубра; г) борсука.

Що допомагало герою долати хащі тайги? а) Воля до життя; б) особисті амбіції;

в)  жах від переслідування Медвином;

г)   бажання смачно поїсти.

Рухаючись по тайзі, Григорій мріяв:

а) вбити Медвина; б) визволити товаришів; в) залишити «батьківщину»; г) знайти притулок. IV розділ. «Родина тигроловів»

Що споріднювало сім'ю Сірків і Григорія?

а) національність; б) місце народження; в) політичні погляди; г) мисливство.

Старий Сірко був вдячним Многогрішному за те, що «гість»: а) урятував життя Наталці; б) розповів йому про Україну;

в)  виявив до нього чемність і доброту;

г)   допомагав йому полювати.

Змалку Григорій був:

а) рибалкою; б) шевцем; в) мисливцем; г) ковалем.

Герой твору, який зазначив про себе, що він є чесною і чем­ною людиною:

а) Старий Сірко; б) Грицько — брат Наталці; в) Г. Многогрішний; г) Медвин. 24.3а рахунок чого сім'я Сірків виживала у тайзі?

а) Вживанням лікарських трав; б) збиранням грибів; в) рибальством; г) полюванням на тигрів. Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 0,5 бала.

2. Робота на картках Картка № 1

Що, на ваш погляд, допомагало вижити Григорію після су­тички з ведмедем, стрибка з потяга? Чим пояснити постійну боротьбу героя зі смертю?

Прокоментуйте думку автора: «Тигри... Вони беруть участь у преферансі і в пиятиках, у плітках і навіть коханні».

Як стара Сірківна охарактеризувала Сибір? Це край:

а) підступний і водночас загадковий; б) багатий на тигрів;

в)  страшний і небезпечний;

г)   таємний і ніким не досліджений. Картка № 2

1.3 якою метою, на ваш погляд, І. Багряний порівнює два по­тяги — Дракон і експрес? Свої міркування обґрунтуйте.

Що свідчить про небайдуже ставлення пасажирів експреса до каторжників? Чи є воно щирим і відвертим? Відповідь аргу­ментуйте.

Хто із героїв твору вважав, що у сміливих завжди є щастя? а) Мати Наталки; б) Сірко; в) Григорій Многогрішний;

г) Медвин. Картка № З

Що мав на увазі І. Багряний, зазначаючи про наявність страш­ного твору — «таємничої легенди про зникнення душ»? Стисло прокоментуйте її зміст.

Чому письменник експрес називає фантастичною «шостою частиною світу»? Відповідаючи, намагайтеся ґрунтовно роз­крити глибокий підтекст.

Пучечок яких квіток нагадував Сірківні про Україну:

а) васильків; б) горицвітів; в) півників; г) мати-й-мачухи.

Підсумок уроку

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Підготувати цитати, скласти питання до характеристики ро­дини Сірків; опрацювати V-VIII розділи змісту твору.