Урок №9.

Оригінальна література княжої Руси-Українилятописи як історико-художні твори.

«Повість минулих літ». Києво – Печерський Патерик. Зміст оповідання про Прохора чорноризця

Мета: ознайомити учнів з літописанням у Київській Русі; дати основні відомості про "Повість минулих літ" легендарного Нестора Літописця; розповісти історію виникнення Києво-Печерського монастиря; розкрити значення давніх літописів для збереження відомостей про життя, культуру, звичаї наших пращурів; виховувати повагу до культурних пам'яток нашого народу.

Обладнання: малюнки Лаврської іконописної майстерні, Л. Тарасевич "Нестор-Літописець".

Хід уроку

Організаційний момент

Актуалізація і корекція опорних знань учнів.

Перевірка домашнього завдання.

Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Літописи як історико-художні твори.

Слово вчителя.

Найдавнішими пам’ятками світської літератури Київської Русі є літописи – хронологічний опис важливих історичних подій, очевидцем яких був сам літописець або про які він чув від когось з очевидців чи вичитав з письмових джерел – військових повістей, монастирських переказів, повчань тощо. Поштовхом до початку літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни.

Літопис як літературний жанр виник, очевидно, в середині 11ст. Вони містять не тільки лаконічні записи, а й цілі новели, народні перекази, масштабні описи історичних подій.

Наприкінці 30-х – на початку 40-х рр.. 11ст. завершено найдавніше літописне зведення. Починалося воно розповіддю про легендарних засновників Києва – братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Однак у цьому зведенні ще не вказувалося, у які роки відбувалися події.

Близько 1073 р. найдавніше літописне зведення переробив монах Києво-Печерського монастиря Никон, який славився своєю вченістю та мудрістю. Він увів до нього багато нових оповідань про давні й новітні події, розмістив іх у хронологічному порядку, зазначивши роки. Після його смерті літописання продовжували інші монахи.

На початку 12 ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах того ж монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. У первісному вигяді цей літопис ло нас не дійшов – він зберігся в кількох копіях (списках) пізнішого часу.

Відомості про легендарного Нестора Літописця – автора «Повісті минулих літ»

Нестор жив у другій половині 11 – на початку 12 ст. Відомостей про нього дуже мало. Його життя вперше з’являється у виданні патерика 1661 р.

Нестор – один із найавторитетніших печерських старців свого часу.  Помер святий літописець, як уважають дослідники його творів, 1113 – 1115 рр., коли мав на думку антропологів, близько 60-65 рр.

«Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору.

Як уже зазначалося, розповідь у творі ведеться з найдавніших часів, від Ноя. Автор уважає, що саме від його нащадків, Сима, Хама та Яфета, утворилися народи. «Слов'янське плем'я єдине, і мова в нього одна, — пише літописець, — а назва "Русь" походить від варягів». Отже, якщо наші предки за походженням від Яфета, то це означає, що вони нащадки нашої цивілізації. Далі мовиться про історію розселення слов'ян, зокрема східних, про їхні звичаї, мову. Літопис розповідає нам про початок створення української держави, про перших наших князів.

Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог».

Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги.

     Одним із найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше взято за основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на ви!» став афоризмом, ці слова князь промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомими також стали слова Святослава, які він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе».

З-поміж найвідоміших сюжетів літопису радимо прочитати такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.

Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках (Список — рукописна копія чого-небудь) — Лаврентіївському (Лаврентіївський — ця назва походить від імені ченця Лаврентія, який у 1337 р. переписав «Повість минулих літ» за дорученням суздальсько-нижегородського князя) та Іпатіївському (Іпатіївський (Іпатський) — ця назва походить від Іпатського монастиря, що біля міста Костроми (нині — Російська Федерація), де було знайдено список «Повісті минулих літ»).

     «Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних і епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають). Мова твору — жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов'янізми, і народно-розмовні елементи.

За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події XII ст.) і Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII ст.

Літописи формально не належать до художньої літератури, це жанр історичної, наукової літератури, але є в них вставні оповідання, основані на старовинних переказах, історичних піснях,легендах. 

Історія створення «Повісті минулих літ».  Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках ХІV–ХV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (ХV ст.). Перший здобув свою назву від імені переписувача чернеця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі.
Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку ХІІ ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах — чернець Нестор. Існують також ще дві редакції «Повісті...»: одну з них зробив ігумен Сильвестр на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здійснено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця.
3.2. Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.
3.3. Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення загальноруського патріотизму.
3.4. Основна думка: проголошення слов’янського роду як рівноправного серед інших народів.
3.5. Жанр: історіографічний літературний твір, літопис.
3.6. Сюжет.
У сюжетній структурі твору значне місце займає серія оповідей про княгиню Ольгу, князя Святослава, сказання про Бориса і Гліба, опис невдалого походу Ігоря Святославовича, розповідь про смерть Феодосія Печерського; закінчується літопис смертю Святополка (1113 р.).
3.7. Композиція.
Єдиної композиції в «Повісті...» немає, до того ж їй властива жанрова неоднорідність. У літописі зібрано богословські трактати, житія святих, фольклорні й топонімічні легенди, історичні сказання, ділову документацію за роками, воїнські повісті, обрядову поезію, повчання й славослов’я, діалоги й монологи персонажів, свідчення очевидців. Тому початок повісті біблійними легендами про «світовий потоп» та синів Ноя продовжується ретельною історично реалістичною розповіддю про східнослов’янські племена, про визначні події з історії Руської землі, зафіксовані приблизно до 1113 року. Починаючи від запису перемоги князя Святослава над хозарами, де зазначена перша дата (852 рік), літописець намагається дотримуватись певної хронологічності подій.
3.8. Мова літопису.
Зважаючи на жанрову та стильову неоднорідність, мова твору являє собою суміш текстів, написаних східнослов’янською або церковнослов’янською (старослов’янською) мовами, відзначається чергуванням середнього і високого стилів. Якщо необхідно прославити князівські подвиги (наприклад, прийняття Ольгою християнства), використовується високий стиль і відповідно старослов’янська. Якщо мова йде про народні вчинки та дії (наприклад, прохання киян до Святослава повернутись з походів і захистити від печенегів), тоді тексти пишуться східнослов’янською, оповідна структура уривку передбачає й використання розмовно-побутового середнього стилю.
3.9. Художні засоби у творі.
У літописі використані метафори, порівняння (як терен в серці, вірні люди), зустрічаються в тексті також приказки і прислів’я (не похваляться сильні силою своєю). Розповідь у творі ведеться переважно від третьої особи, але використовуються й діалоги, риторичні запитання.
3.10. Обговорення ідейно-тематичної спрямованості «Повісті».
Бесіда за питаннями:
• Чому «Повість минулих літ» — це історична книга і твір, який змушує читача осмислити минуле, пов’язуючи його з теперішнім?
• Чим пояснити тривале укладання літопису?
• Якими джерелами користувалися монахи-літописці, створюючи «Повість...»?
• Чому саме Нестор є автором твору, хоча у написанні «Повісті...» брали участь багато монахів.
• Що свідчить про існування кількох редакцій літопису?
• З чим пов’язано те, що «Повість...» починається біблійними легендами?
• Хто є героями літопису? Чому саме про них ідеться?
• Як літописець намагається відтворити на прикладі «Повісті...» героїчне минуле рідного краю?
• Кого автор вважає мудрими і справедливими керівниками? (Княгиню Ольгу, князя Святослава)
• Яким чином літописець у творі намагається визначити морально-культурні й естетичні принципи християнської моралі? (Феодосій Печерський, біблійні легенди)
• За що в «Повісті...» різко засуджуються Борис і Гліб? (Оскільки вони — сіячі смути та міжусобних війн)
• Що свідчить про об’єктивне відтворення подій у літописі? Наведіть переконливі аргументи.
• Для чого у творі використано прислів’я і приказки?
• Як мова літопису характеризує його героїв?
3.11. «Мікрофон»: чи варто було продовжити написання твору? Чи долучились би ви до цієї справи?
4. Виникнення Києво-Печерського монастиря
Постання Києво-Печерської лаври виглядає справою досить випадковою. Проте це не так.
Поява подібного монастиря булла не просто закономірним результатом хрещення України, а необхідністю для подальшого її духовного поступу. Все це було обумовлене політичними, економічними й культурними наслідками хрещення Київської Русі в 988-989 рр.

«Повість минулих літ» розповідає, що подвижник Антоній, повернувшись до Києва із Святого Афону, довго ходив по монастирях рідної землі, проте не знайшов для своєї душі гідного місця, тому й вирішив усамітнитися в давній печері, що недалеко від княжого села Берестове. Нестор Літописець писав: «Прийшов він на пагорб і возлюбив місце це і став жити тут, молитися Богу». Чутка про аскетичний (Аскетизм — надзвичайна стриманість, відмовлення від життєвих благ) спосіб життя ченця в печері швидко поширилася київськими землями. До нього почали приєднуватися однодумці, яких Антоній постригав у ченці. Він став їхнім духовним отцем. Коли кількість братії досягла дванадцяти осіб, Антоній поставив ігуменом Варлама, а сам переселився на сусідній пагорб, викопавши в ньому нову печеру. Так виникли печери, які пізніше назвали Ближніми й Дальніми.
Для найосвіченіших, переважно сільських верств населення, прийняття християнства означало насамперед зміну імен тих чи інших об’єктів культу, загального ідеологічного світосприйняття, яке відбувалося поступово. Для того, аби старі боги остаточно відійшли у небуття, серед русинів та інших народів Київської Русі мали з’явитися справжні християни — подвижники благочестя, які б тут, на власній землі, продемонстрували перед загалом святість та благодійність християнського вчення.
Києво-Печерська лавра — православний чоловічий монастир, заснований 1051 року видатним церковним діячем Київської Русі Антонієм Печерським у давніх і нововиритих печерах поблизу Києва. Протягом довгих віків зводилися й наземні споруди: церкви, келії для монахів, трапезна, готелі для прочан, різні господарські будівлі.
Печерський монастир самим Богом був покликаний зіткнутися з багатьма віросповідними та моральними проблемами того часу і значною мірою розв’язати їх. Він породив цілу плеяду вітчизняних святих, серед яких було чимало культурних діячів, котрі, по суті, заснували українську літературу, іконописання та історіографію; провадив широку місіонерську діяльність, насамперед у східних землях Київської Русі; з нього вийшли десятки, якщо не сотні єпископів-українців, і, найголовніше, він на власному прикладі дав своїм Коли число братії досягло ста осіб, князь Ізяслав на прохання Антонія подарував ченцям гору над печерами. Згодом тут було збудовано першу дерев'яну церкву. Із цього часу ченці активно розбудовують наземну частину монастиря й майже всі переселяються в келії, а печери перетворюються на місце поховання. Життя засновників Києво-Печерського монастиря сприймалося як моральний подвиг, адже вони відвернулися від мирських спокус. Цим монахи здобули прихильність і від влади: князі й бояри підтримували їх, дарували їм землю з підданими селянами, угіддя, срібло й золотоспіввітчизникам справжнє розуміння святості православного вчення.
Монастир, який частіше називали «Домом Пресвятої Богородиці», вважався найсвятішим, найчистішим місцем на землі. І задля того всі: і мирські, і духовні особи мали служити йому, бо це був найкращий спосіб «стати ближче до Бога». Для держави монастир був чимось на зразок «совісті нації», котра, як певна вища сила, мала право оцінювати і критикувати дії можновладців.
Саме це почуття сприяло такому швидкому відродженню монастиря після численних ворожих нападів та періодів духовного занепаду, сміливим виступам на захист православ’я у найскладніших ситуаціях. Адже, наприклад, після прийняття Унії Лавра виявилась єдиним київським монастирем, який під «впливом» польської влади та польських солдатів не зрадив прабатьківської віри!
Лавра відіграла значну роль у розвитку освіти, науки, культури. Тут у 1615 р. закладено першу на землях Східної України друкарню, у якій видавалися книжки переважно церковної літератури, але й шкільні підручники, деякі наукові праці, часом — і твори світської літератури.

Києво-Печерський патерик

  Патерик — збірка, що містить житія святих отців (звичайно, монахів якого-небудь монастиря). У XIII ст. в монастирі був складений "Києво-Печерський патерик" — важливе писемне джерело з історії Київської Русі.

Ще однією визначною оригінальною пам'яткою давньоукраїнської писемності є Києво-Печерський патерик. Ця книга належить до житійних, тобто до творів про життя осіб, яких церква оголосила святими.

До патерика ввійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря, його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам'ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами.

Києво-Печерський патерик розповідає про те, як жили ченці, як і з чого починався славетний Печерський монастир. Цю книгу за взірцем патерика Візантійського творили самі київські монахи. Офіційно авторство його приписується трьом письменникам: єпископу Симонові, ченцеві Полікарпу й Несторові-літописцю, хоча й не виключено того, що в цій копіткій та довготривалій роботі брали активну участь й інші подвижники з монастирських келій.

В основі кожної оповіді патерика — дивовижна подія, чудо, що безмежно вражає людську уяву. Оповіді та легенди містять чимало сюжетів із чудесними поворотами. Багато в них і конкретного матеріалу, точних деталей про життя ченців у монастирі, їхні щоденні клопоти. Це твори й історичні, й художні, й релігійні водночас. Популярність Києво-Печерського патерика в Україні була просто безмежна. З цією книгою виросло чимало поколінь людей. Тож і не випадково Михайло Грушевський, оцінюючи Києво-Печерський патерик, ставив його в один ряд з "Кобзарем" Тараса Шевченка.

6.  Одним із найцікавіших у Києво-Печерському патерику є оповідання«Про Прохора-чорноризця, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль». У ньому автор повідав нам історію чоловіка, який прийшов із Смоленська до Києва й постригся в ченці, ігумен монастиря назвав його Прохором. Той віддав себе служінню Богові, вів аскетичний спосіб життя, відмовившись навіть від хліба. Харчувався лише лободою, яку збирав і заготовляв на цілий рік. «Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість». Коли настав великий голод, Прохір наділяв хлібинами з лободи неімущих. Потім у складний час для Києва Прохір почав роздавати попіл нужденним, у руках яких після молитви він перетворювався на чисту сіль. Це викликало заздрість у торговців сіллю, які хотіли в цей важкий для держави час нажити багатство. Тож вони поскаржилися Святополкові. Князь намагався догодити торговцям, аби припинити їхні ремствування і розбагатіти самому. Він наказав відібрати сіль у Прохора, але коли йому привезли її, то сіль перетворилася на попіл. Уражений, князь засоромився скоєного й покаявся.

6.1. Обговорення ідейно-художнього змісту твору

Бесіда за питаннями:

За яких обставин людина звертається до Бога?

Що вона отримує віл нього?

У які часи відбуваються події у творі?

Як на початку оповіді характеризується Святополк?

Яким чином Господь покарав Князя?

Хто такий Прохір?

Чому інок відмовився від хліба?

Через що Прохора назвали Лободником?

Чому чернець прагнув бути схожим на птахів?

Що змусило людей теж, як і Прохір, збирати лободу?

Яке благо чинив інок людям у голодні часи?

Що було характерним для хліба, виготовленого Прохором?

Чому цей споживчий харч мав такі особливості?

Через що один із братії вимушений був звернутися до ігумена Іоанна?

Яким чином Ігумен вирішив перевірити смакові якості хліба Прохора?

Через що розпочалась війна?

У чому полягало диво Прохора, яке він чинив у важкі воєнні роки?

Чим повчальний для нас цей твір?

V. Підбиття підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Прочитайте та проаналізуйте уривки з "Повісті минулих літ" (за власним вибором).