Урок №11

Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи (Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка). "Історія русів" (фрагменти) анонімного автора

Мета: ознайомити учнів з козацькими літописами, їхньою роллю у відтворенні історичного минулого України; допомогти учням усвідомити цінність "Історії русів"; розповісти про історію виникнення твору; розвивати навички коментування фрагментів твору; вчити учнів давати оцінку постатям Б. Хмельницького, І. Мазепи, зображеним у творі; виховувати повагу до козаків-оборонців України.

Обладнання: портрети Б. Хмельницького, І. Мазепи, фото козацьких літописів, фрагменти з твору "Історія русів", фонозапис "Козацького маршу".

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Фронтальне опитування.

- Хто такі козаки? Які твори художньої літератури вам відомі про цих мужніх захисників рідної землі?

- Охарактеризуйте Б. Хмельницького. Чим він здобув пошану і повагу українців?

- Згадайте про причини Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр., її перебіг.

- У чому полягав воєнний союз України з Росією? Якими були його наслідки?

- Що ви знаєте про літопис як літературний жанр?

- Ким, на ваш погляд, були автори козацьких літописів?

- Якою була політична ситуація в Україні після смерті Б. Хмельницького? (Звернення до репродукції картин, огляд виставки творів)

— Назвіть перші друковані книги в Україні.

— Що вам відомо про епохи Ренесансу і бароко?

— Яке місце в українській культурі займає постать І. Вишенського?

III. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

1. Слово вчителя.

— Козаки — оборонці України. Хмельниччина, ця героїчна доба в житті українського народу, найдокладніше відображена в трьох козацьких літописах: Самовидця, Грабянки, Величка.

2. Загальна характеристика козацьких літописів

Проза давньої української літератури представлена творами історіографічного характеру, зокрема козацькими літописами ХVІІ–ХVІІІ ст. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями зі старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам’ятки, народні думи, історичні пісні, перекази. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.

3. Розповідь вчителя.

3.1. «Літопис Самовидця».

3.1.1. Історія авторства і назви твору.

 

Серед козацьких літописів ХVІІ ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Досі ще достеменно невідомо справжнє ім’я людини, що ховалася за псевдонімом «Самовидець», є припущення, що це полковник Ф. Кандиба або підскарбій Р. Ракушка-Романовський, писар І. Биховець. Але можна впевнено стверджувати, що автор літопису був козаком зі старшини, близьким до верхівки Війська Запорозького.

3.1.2. Виразне читання уривків з літопису «Року 1663», «Року 1677» з відповідним коментарем.

3.1.3. Тема твору: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр. під головуванням Б. Хмельницького та післявоєнної доби.

3.1.4. Ідея: возвеличення Б. Хмельницького, його мудрості, сміливості, рішучості, винахідливості, людяності і водночас засудження тих, хто намагався підступним, зрадницьким шляхом заволодіти гетьманського булавою після смерті видатного народного ватажка.

 

3.1.5. Основна думка: героїчні сторінки історичного минулого є свідченням того, що народ повинен ушановувати видатних оборонців рідної землі і зневажливо ставитися до ворогів — як внутрішніх, так і зовнішніх.

3.1.6. Ідейний зміст твору.

У центрі розповіді — події війни та післявоєнної доби. Автор описує козацькі бунти (полк І. Золотаренка), вбивство гетьмана Брюховецького, події Переяславської ради; правильну політику, впроваджувану Хмельницьким (союз з кримським ханом проти поляків); зраду викупленого Хмельницьким з неволі І. Виговського і благородного Д. Многогрішного, що відмовився від гетьманства «як стара дівка від хорошого жениха». З жалем розповідає Самовидець про міжусобні чвари старшини козацької після смерті Б. Хмельницького, марні намагання якось вийти з протекторату Росії.

3.1.7. Композиція.

Літопис загалом охоплює події 1648–1702 рр. Цей твір чітко структурований — має дві частини: перша — поєднані в єдине найважливіші епізоди Визвольної війни, друга — з 1677 р. містить записи про найважливіші події за роками.

3.1.8. Особливість твору.

Провідною тематикою «Літопису Самовидця» були політичні внутрішні й зовнішні події, пов’язані з Україною, життям народу, найбільш докладно розповідається про Визвольну війну. Саме тому своєрідною особливістю козацького літопису є незалежність автора і авторської думки від конкретного владного хазяїна.

3.1.9. Художні особливості літопису.

На стиль твору суттєво впливає тогочасна манера барокового викладу в історіографії: мова літопису фольклоризована. Самовидець використовує народні епітети й метафори, вдається для типових для народного епосу гіперболізацій (кров текла рікою), записує влучні прислів’я й приказки.

3.1.10. Робота з текстом (уривками з твору). Бесіда за питаннями:

«Року 1663»

Які події відбувалися у 1663 році?

Через що «чорну раду» автор називає лихом?

До чого вдавався Брюховецький, аби отримати гетьманську булаву? («...Переймаючи тих посланих од його царського величества, а своїх розсилаєт по всіх посланих польках з письмами, жеби усе посольство стягалося под Ніжин у раду і Ніжин рабувати»)

У чому була перевага Брюховецького над Сомком, коли він готувався до ради? («Але тоє собрання Сомкові нінащо обернулося, поневаж юже Брюховецький ліпшую ласку з запорожцями мів у його царського величества, а то за стараніємєпископа Мефтодія, котрого Брюховецький запобігл подарунками і обітницями розними, яко то люде звикли дарами уводитися»)

Яку функцію мало виконувати на раді військо московське? («При котором наметі і військо московськоє стало з оружжєм задля уникання своєволі»)

Як відбувалася рада? («А далі і межи собою узяли битися, і бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрався през намет царський і допав коня. І інная старшина. А інших позабивано до кілька чоловіка. І так сторона Сомкова мусила уступати до табору свойого, а сторона Брюховецького на столець всадила Брюховецького, зопхнувши князя, і гетьманом окрикнули, давши оному булаву і бунчук в руки»)

Через що перевагу в обранні на посаду гетьмана отримав Брюховецький? («...Не будучи спротивним задля ненарушення ласки його царського величества, только ж жеби, не йдучи ку намету, где войсько стояло московськоє, але межи своїми войськами тую учинили раду. На що і Брюховецький позволився»)

Як поводило себе козацтво, прибічники Сомка, коли Брюховецького було проголошено гетьманом? («Бо козаки сторони Сомковой, одступивши своєї старшини, похапавши корогви каждая сотня, до табору Брюховецького прийшли і поклонилися, а одвернувши, зараз напали вози своїх старших жакувати»)

Хто ж обирав гетьмана: українське козацтво чи цар московський? («А Брюховецький за всім військом прийшов к намету царському. Котрому юже князь здавав з своїх рук булаву і бунчук, подтверджуючи гетьманство, і попровадив в соборную церков святого Николая, где присягу виконав Брюховецький зо всім войськом»)

Що сталося із Сомком та його прибічниками? («При котором настановливанню полковников много козаков значних чернь позабивала. Котороє забойство три дні тривало... Тих зась полковников, которої у замку ніжинськом заставали у в’язницю, усе пожакували, і в домах мало що зостало...»)

 

«Року 1677»

• Яке лихо охопило Стародуб?

• Чим пояснює автор причину пожежі? («Так страшний пожар був за скраданням Бузським. Бо в том місті всчалася ненависть. Першая — полковник против гетьмана, священники межи собою, осьм на двох немаль цалий рок турбувались, межи козаками і посполитими свари, позви...»)

• Через що відбулася війна біля Дніпра?

• Як було звільнено Чигирин від загарбників? («І так Чигирин зостав вольним од того обмеження августа 29-го. Где притягнувши, войська московській і козацькій направували город Чигирин і замок, що турки попсували, достаючи з гармат і підкопами, і шанці, рови позаровнивали, що турки були покопали коло города»)

3.2. «Літопис Григорія Граб’янки».

3.2.1. Відомості про автора твору.

Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

3.2.2. Історична довідка щодо написання твору.

Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

3.2.3. Тема: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

3.2.4. Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих.

 

3.2.5. Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

3.2.6. Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. ХVІІ — поч. ХVІІІ ст.

Також Г. Граб’янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

3.2.7. Композиція. У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису.

За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини. Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів. Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму (історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією. Автор намагався зафіксувати події, що відбувалися на Україні у другій половині ХVІІ ст., після смерті Хмельницького.

3.2.8. Сюжет.

Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького).

Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб’янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським.

Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким.

І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз’єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

3.2.9. Художні особливості твору.

Щодо стильового оформлення літопису, то Г. Граб’янкою багато чого використано з народної творчості: влучні традиційні порівняння, сатиричні прийоми, ритміку оповіді.

3.2.10. Ідейно-художній аналіз уривків літопису.

3.2.10.1. «Про другу битву козаків з ляхами та про перемогу під Корсунем».

Які враження залишилися в керівництва війська після першої битви з козаками? («...Як козаки (кого мечем забивши, а кого в неволі взявши) над поляками гору взяли і як, замість булави у руки заступ давши, смерть самого генерала Потоцького, сина його, тріумфують»)

Чому ляхи вирішили піти війною на Корсунь? («...Щоб ближче до Польського краю бути і, при потребі, скоріше допомоги зібрати»)

В чому виявилися кмітливість, рішучість і винахідливість полоненого козака? («Бранець, будучи від природи кмітливий та хитрий (а може, й самим Хмельницьким підмовлений), сказав, що татар тільки з Тугай-беєм тисяч п’ятдесят і що скоро й сам хан з усією силою прийде, а козаків багато — без ліку. Вислухали все те ляхи і повірили, й напав на них острах незборимий, всі вони посмутніли, руки в них опустилися, і втратили вони голову, бо боялися не лише сили козацької, а й голоду та облоги»)

Що свідчить про одностайність дій народних мас і козаків у боротьбі з ляхами?

Чим закінчилася битва під Корсунем?

 

3.2.10.2. «Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1656 року».

За що татарський хан дорікав Хмельницькому? («Чого це ти поєднався з Москвою? Не бійсь, тоді не шукав її допомоги, коли ярмо шляхетської неволі рабське з своєї шиї скидав! З нами єднався і перемагав силу польську»)

Як гетьман повів себе у ситуації, коли почув звинувачення на свою адресу від хана про зрадництво? («А ти пригадай, як я прислав із Січі до покійного хана людей і просив допомогу не в самого хана, а тільки виділити охочих! Чи зглянувся він на моє прохання? Ні! Він прислав одного-єдиного мурзу Тугай-бея з нечисленним загоном. І тільки потім, нюхом чуючи здобич та на моє щастя покладаючись, він почав допомагати»)

Яку вигоду отримали татари, завдячуючи Хмельницькому? («І та поміч ваша вам самим більше з руки, оскільки і на морі, і на Дніпрі тепер можете вільно плавати, а не так, як раніше, коли козаків остерігалися і ноги туди не ставили! Та й, крім того, вдовольняючи прохання ваше, я дозволив вам за кількадесят поприщ (стадій) від Перекопу на нашій же таки українській землі ради безпечності вашої Ослам-місто поставити і задобряв вас добром всяким! Завдяки добру тому орда спромоглася замість шкір зодягтися в злототканії шати, в позолочену збрую коней спорядити та сагайдаки оздоблені зодягти»)

У чому виявилася підступність татар, коли вони укладали мир з ляхами? («А коли і траплялося так, що переможені ляхи прочили миру, то ви, не чекаючи нас, проголошували, що і нині хочете, і перше хотіли з ними у мирі та дружбі жити і що не зважуєтесь тільки козаків злити, щоб не шкодити вам, і що нам, як християнам з християнами, слід помиритися. Вони цими запобігливими словами себе возвеличували, а нас принижували, виставляли людьми без милосердя»)

Як повів себе хан під час битви під Берестечком?

За що гетьман був вдячним Богові? («І ми раді, що Господь, давши нам силу знести часи скорботи, допоміг нам незабаром все те своєю відвагою виправити, допоміг відплатити ляхам та вигнати їх з України»)

Чи можна виправдати Б. Хмельницького, який намагався захистити монарха російського? Відповідь вмотивуйте.

Чому хану не подобалося те, що гетьман підтримує російську владу?

Чим закінчилася суперечка в дебатах між ханом і Б. Хмельницьким?

3.3. «Літопис Самовидця».

3.3.1. Інформація про автора (Самуїла Васильовича Величка).

Знаємо про С. Величка дуже небагато. Народився він, як гадають учені, близько 1670 р. на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську колегію, знав старослов’янську, польську, латинську, німецьку мови. На службу до канцелярії Величко потрапив уже немолодим, майже сорокарічним, і був це, як підкреслює Валерій Шевчук, «не такий вже типовий канцелярист». Чому нетиповий? Бо не дбав про власну вигоду, навряд чи мав маєтки, якесь багатство, зате глибоко вболівав за долю України. А був тоді час дуже складний. У жовтні 1708 року І. Мазепа з частиною козаків переходить на бік шведів, інша частина козацтва залишається на боці російському. Перед цим у липні страчують Величковського патрона — В. Кочубея, а Величко надовго потрапляє до в’язниці. Ярослав Дзира припускає, що вийшов він на волю аж 1715 року завдяки сприянню сина Кочубея. Відтоді літописець жив на Полтавщині і «в селі Жуках повіту Полтавського, року 1720» закінчив свій фундаментальний твір. Певно, була ця робота дуже копітка і виснажлива, бо наприкінці життя свого Величко осліп.

3.3.2. Історія написання твору.

Цей монументальний історичний літопис був опублікований у 1848–1864 рр.

С. Величко заглиблюється в козацькі літописання, студіює віршовану книгу польського автора Самуїла Твардовського «Війна домова», праці німецького автора, історика Самуїла Пуфендорфія і діаріуша Самійла Зорки, писаря та секретаря Хмельницького. Джерелами Величкової праці стали твори не лише «трьох Самійлів», а й інших авторів, документи, акти, універсали, іменні реєстри, топографічні описи і власні спостереження та враження.

Не тільки історичні документи були джерелами літописця, а й народні легенди, перекази, приказки та прислів’я, якими пересипана мова твору. Оповідання Величка про подвиги Сірка, козацькі походи в Крим, татарський напад на Січ, про Хмельницького і Барабаша засвідчують неабиякий літературний хист літописця, як, до речі, і своєрідна, відмінна від канонічної, інтерпретація ним біблійних сюжетів про Каїна та Авеля, Вавилонську вежу, Йосипа та його братів, царя Соломона, Содом та Гоморру й ін.

3.3.3. Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причинами і наслідками.

3.3.4. Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.

3.3.5. Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе».

3.3.6. Жанр:

«...Твір тяжіє не до оповідання чи повісті, а до роману, бо ж автор постійно прагне до універсальності і всеохопленості, до характерного для барокових творів комізму» (В. Шевчук).

«Літопис подібний до енциклопедії, він має характер і літопису, і вченого трактату» (Д. Чижевський).

3.3.7. Композиція: літопис починається з передмови до читальника, в якій розповідається про автора.

Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки.

3.3.8. Особливості написання твору.

Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

3.3.9. Сюжет.

Розповідь починається з переказів про гетьмана Хмельницького, про те, ким він був і звідки, а також про викрадення Хмельницьким, конюхом Потоцького, листів у Барабаша. Автор описує не стільки найважливіші битви, скільки підготовку військ до них (битва при Жовтих Водах, перемога під Батогом). Величко славить міць і військову майстерність козаків під командуванням Хмельницького, саме тут згадуючи про безіменних героїв.

У другому томі міститься розповідь про напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 р. Уночі вдерлися ханські війська на Хортицю, але були розбиті. З великою повагою й гордістю описано дії кошового І. Сірка.

Третій том містить універсали та епістолярії, опис подій повоєнного періоду ХVІІ — початку ХVІІІ ст., докладно розповідає автор про видатних політичних діячів того часу — І. Кочубея, І. Мазепу, С. Палія. Будучи лояльним громадянином держави, С. Величко негативно ставиться до І. Мазепи, проте вихваляє І. Кочубея та С. Палія.

Остання частина твору містить листи з переписки Мазепи і Палія, Мазепи і російського царя.

3.3.10. Художні особливості літопису.

Автор ретельно й обережно добирає порівняння, метафори, прислів’я та приказки для сатиричного змалювання польської шляхти (Чернецький, Конєцпольський): «жадібні як мухи до меду», «виморені голодом і холодом». Інші художні засоби використані для змалювання образів козаків і Хмельницького: «неопалимі серця», «острожний на всі сторони». З гіркотою та осудом коментує літописець чвари між козацькою старшиною, що розпочались після смерті Хмельницького: бідна вітчизна «потопає в крові».

3.3.11. Ідейно-художній аналіз уривків з твору. Бесіда за питаннями.

3.3.11.1. «Сказання про війну козацьку з поляками...»

Як автор ставиться до вітчизняних літописців? («...Я побачив, що славу нашу сховано під плащем їхніх нікчемних лінощів. Бо коли хто з давніх слов’яно-козацьких письменників і відтворив якусь, варту пам’яті, сучасну йому подію, то записав це вельми куцим і короткослівним реєстриком, не відзначивши, з яких причин те постало, як відбувалося і як закінчилося, не зазнавши й побічних обставин»)

Чому Україну поляки проголошували раєм світу? («...Був він перед війною Хмельницького немовби друга обітована земля, що кипіла молоком і медом»)

З приводу чого С. Величко змушений був звернутися до літописних джерел та творів художньої літератури? («Тільки заглибившись у казкові літописання, спізнав я про деякі причини занепаду нашої вітчизни»)

Про що свідчать особливості написання твору С. Величком?

Чому автор звертається до читача з проханням не дорікати йому за стиль і правдивість написання літопису? («Бо нині, через сімдесят років після війни Хмельницького, важко домагатися досконалого знання і спустошення й сьогобічні шкоди.... Ті письменники, що я їх згадував, не викладають, мабуть, правдиво подій, а з ними і я сам; недаремно ж бо кажуть: кожна людина — лож! Ти ж, ласкавий читальнику й правдолюбцю, все те мені вибач і покрий своєю благостинею»)

Частина І. Рік перший початку війни Хмельницького проти поляків. Розділ І

«Вивід про гетьмана Хмельницького, хто він був і звідки...»

Хто був Б. Хмельницький? («Ходив тоді при Потоцькому тими валами і конюший його Хмельницький»)

Як автор характеризує конюха польського пана? («А що був від природи старатливий, моторний і вчений»)

Чому Богдан Хмельницький вимушений був утекти від Потоцького? («Ясновельможний добродію, що рука людська зробить, те й зруйнувати може». «Звісно, що сказав він правду, але бродський фундатор пан Потоцький такою відповіддю був дуже вражений. ...Найближчі панські слуги, з якими він був у добрих і приятельських стосунках, застерегли його, що він має того ж дня згубити від панського меча голову»)

Як зреагував пан на звістку про те, що Хмельницький зі своєю челяддю втік від нього?

За що запорожці поважали Богдана? («...Ходив із запорозькими козаками на бусурманські поселення і не затуляв у боях перед ворогом свого обличчя»)

Яку шану отримав Хмельницький від короля Жигмунда? («...Надані йому і стверджені вічним королівським привілеєм певні ґрунти й землі в Суботові Чигиринського повіту»)

Як склалися стосунки Тиміша з мачухою Чаплинською?

Що відомо про життя молодшого сина Хмельницького Юрія і дочки Єлени?

Чому чого ляхи почали чинити утиски Русі і козакам? («...Заздрісники добра і волі людської — поляки, не вподобавши, що козаки живуть вільно й незалежно»)

Чому польські королі з великим задоволенням запрошували до себе на службу козаків, заохочували їх?

Що зумовило ляхів, які оселилися на руських землях, знищити привілеї для малоросіян і чинити над ними гніт? («Бо хоч і мали в себе на той час (тобто на 1648 рік) козаки й малоросіяни стародавні й нові права та привілеї, дані їм на певні їхні вольності та свободи, одначе високодумна й вельми гонориста шляхта вважала їх за ніщо, не хотіла й слухати про них, не те щоб виконувати»)

Хто такий Барабаш? Які привілеї він отримав від польського короля?

Яким чином Б. Хмельницький намагався захистити простий люд від утисків панів польських?

Як С. Величко характеризує Барабаша? («...Через своє себелюбство та владолюбство нітрохи не слухав порад тих ображених людей і не бажав знати їхнього горя — він ховав і втаював ті привілеї без жодної козакам і народові малоросійському користі»)

Яких знущань завдав Чаплинський Хмельницькому?

До яких хитрощів удався Богдан, аби отримати в Барабаша привілеї для народу?

Коли і за яких обставин козаки проголосили Хмельницького гетьманом?

Як Барабаш зреагував на відсутність у себе королівського указу про привілеї?

3.3.11.2. «Напад на Січ».

Чого прагнули турецькі загарбники? («...Всезлобивий намір вигубити низове Запорозьке Військо»)

Яким чином Кримська Орда здійснила свій підступний намір щодо нападу на козаків?

Через що виникли труднощі у татар, коли вони потрапили до козацького табору через потаємний хід?

Як дід Шевчик запобіг винищенню ворогом козаків?

Яким чином запорожці ліквідували загарбників у своєму таборі?

Що було вирішено на козацькій раді щодо знищення татарських трупів на території Січі?

3.3.11.3. «Про Сіркову війну на Крим».

• За що намагався помститися Сірко татарському ханству, звернувшись із закликом до низового Запорозького Війська? («...За минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан з турецькими яничарами, прийшовши вночі і по-злодійському втиснувшись у Запорізьку Січ, хотів її зруйнувати і вигубити та забрати в полон усе низове військо, що в ній було»)

• Як удалося Сіркові і його прибічникам непоміченими потрапити в середину Криму?

• Яким був бій з татарами, коли запорожці повертали додому?

• Чим збагатилося козацьке військо, здійснюючи зворотниймшлях через долини Чорної і Качкарів?

• Чому не всі звільнені від татарської неволі християни погодилися вернутися на Русь? («Вони відповіли, що мають ужемв Криму свої осідлиська й господарства і через це краще таммбажають жити, ніж у Русі, нічого свого не маючи»)

• Через що Сірко виявив жорстокість, надавши наказ козакам, щоб вони знищили всіх християн, які поверталися до Криму? («Простіть нас, брати, а самі спіте тут до страшного Господнього суду, ніж би мали розмножуватись в Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибель»)

• Який наказ дав козацький отаман полоненим татарам?

• Що виклав Сірко в листі до кримського хана? Як зреагува на нього татарський вельможа?

3.3.12. Значення літопису Самійла Величка.

Літопис — нова для тогочасного українського письменства літературна форма, в якій поєдналися ознаки твору публіцистичного, історичного, художнього з вишуканими містифікаціями, автентичними документами і вмілою стилізацією під документи. Історію свого народу літописець висвітлює у зв’язках з найголовнішими подіями в навколишніх землях — Польщі, Білорусії, Росії, Угорщині, Молдавії, Туреччині, Криму, а також Швеції, Австрії, Данії і Франції. Він прагне тлумачити її в контексті світової історії.

3.4. «Історія русів».

3.4.1. Історія написання твору.

Історично достовірні факти тут переплітаються з художнім домислюванням, допущено чимало неточностей і помилкових тверджень. Це пояснюється тим, що автор широко використав розповіді учасників визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи, не перевіряючи достовірності викладених фактів.

 

«Історія русів» уперше опублікована в 1846 р. Створення літопису є спробою всеосяжного огляду історії українського народу у національному і патріотичному ключі від найдавніших часів до подій 1769 р.

"Історія Русів". Перше видання твору побачило світ 1864 року. Автор "Історії Русів", лишаючись невідомим, своїм твором дає відповідь польським і російським авторам, які заперечують історичну окремішність українського народу.

"Історія Русів" розпочинається з найдавніших часів, докладно подано розповідь про славетну Київську Русь, про найперших князів, про початки козаччини на українських землях.

Автор з великим захопленням змальовує Богдана Хмельницького, його родовід. Після великих перемог Хмельницького над шляхтою у Чигирин з багатьох країн пішли посли, які вітали український народ з вибореною незалежністю. Усіх тих послів і країни, які вони представляли, перелічує автор "Історії Русів".

Пише він і про те, що іноземні володарі, пропонуючи гетьманові договори про союз, зобов'язувалися за те шанувати всі права вільного народу й визнавати довічне гетьманське право нащадків Хмельницьких. Спілку з російським царем деякі найвизначніші люди України підтримали, інші категорично заперечували.

Оповідає "Історія Русів'' і про смутні часи, про жорстоку розправу Петра І і Меншикова над козаками за те, що гетьман Мазепа перейшов на бік шведського короля.

Автор "Історії Русів" був патріотом України, тому, розуміючи, що російське самодержавство ніколи не вибачить йому ставлення до козацтва й оцінок російських правителів, вирішив лишитися невідомим.

У житті національної інтелігенції поява цієї книги стала подією надзвичайного значення. На ній виросла ціла плеяда національно свідомих істориків, письменників. Досить, наприклад, сказати, що "Історія Русів" була настільною книгою Тараса Шевченка.

Нині "Історію Русів" видано в інтерпретації Івана Драча сучасною українською мовою.

Промова гетьмана Павла Полуботка, у якій він звинувачує лютого ката України Петра І за рабство, за знищення народу, козаків, є одним з найбільш ідейно наснажених місць книги, відверто пройнятої антимосковськими настроями).

3.4.2. Авторство літопису.

Існує багато припущень щодо автора твору. Повна назва його — «Історія Русовъ, или малой Росіи, сочиненіе Георгія Конискаго Архієпископа Белорускаго». Згодом дослідники зійшлися на думці, що книга не належить його перу. Існувала версія, що це написав Григорій Полетика — виходець з української шляхти, палкий патріот, який обіймав значну посаду у правлячих колах тогочасної Росії. Інші дослідники твердять, що це праця Григорія та Василя Полетик, про що свідчить їхні листи, у яких згадується про роботу батька і сина над якоюсь історією. Вірогідно, що автором «Історії» був Олександр Безбородько, адже твір знайдено в його маєтку, та й у листах є згадка про історичну працю, якою він займається, але він був високим сановником Російської держави (канцлером).

У передмові до «Історії Русів» В. Шевчук висловлює думку про авторство Архипа Худорби, адже існують свідчення про те, що в його маєтку була якась історія «супроти уряду написана». Це припущення є одним із найвірогідніших.

Таким чином, автор жив у 2-й пол. ХVІІІ ст., навчався у Київській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий політичний світогляд, негативно ставився до російського самодержавства. О. Пушкін так висловився про автора літопису: «Шляхетне серце у нього в грудях під чернечою рясою».

3.4.3. Тема: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

3.4.4. Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

3.4.5. Основна думка: історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.

3.4.6. Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів.

Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

3.4.7. Сюжет твору (оглядово).

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців.

 

Історія розвитку української нації для автора — це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького.

Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь... перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».

Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

3.4.8. Ідейно-художній аналіз уривку літопису. Бесіда за питаннями:

Якою була остання порада Б. Хмельницького перед смертю? («...Не підупадати на силах при потребі в мужності і подвигах ратних, триматися завжди одностайної згоди і братської дружби, без чого ніяке царство і ніяке суспільство стояти не може»)

У чому виявилася «остання ласка» гетьмана? («...Виберіть собі гетьмана за мого життя, якому б я міг розкрити необхідні таємниці і дати цінні поради щодо управління»)

Через що Б. Хмельницький не дав згоди на обрання народом його сина Георгія гетьманом? («...Він ще молодий і до підняття такої великої посади і в такий критичний час ще не надійний»)

Яким бачить козацький вождь свого спадкоємця? («А на посаду гетьмана обирати слід людину змужнілу і в усіх якостях і здібностях досвідом випробувану»)

Що заповідав Б. Хмельницький своєму синові? («...Впродовж усього життя служити вітчизні вірно й ревно берегти її, як зіницю ока, і пролити за неї всю кров свою, коли вона буде їй корисна й спасенна»)

Як запорожці сприйняли смерть гетьмана? («Плач і голосіння розтинали повітря, і туга тривала повсюдна й невимовна. Всі оплакували його, як рідного батька свого...»)

Яким чином автор характеризує Б. Хмельницького? («Він, маючи видатний розум, був досить добродушний і справедливий, у справах національних абсолютний досконалий політик, а у війні безстрашний і винахідливий вождь. Хоробрість його рівна була з байдужістю. Перемоги не робили його марнославним, а від невдач зовсім не втрачав він бадьорості. Терпіння його і в найтяжчих трудах і подвигах ніколи не зраджувало його. Голод і спрагу, холод і спеку зносив він з цілковитим спокоєм. Вітчизну свою і народ так любив, що спочинком своїм, здоров’ям і самим життям завжди жертвував без най- меншого нарікання. Словом, був неперевершений у народі верховний начальник, а в війську досконалий вождь»)

У чому, на думку деяких письменників, полягала причина смерті гетьмана? («...Довготривале отруєння, завдане йому одним значним поляком, що сватався до його дочки, а потім щез»)

Як вороги познущалися над прахом народного ватажка? («...Розорили його дощенту, і кості Хмельницького, виривш із могили, спалили разом із церквою й монастирем тамошнім і тим завершили варварську свою й підлу мертвому помсту»)

* * *

Яких страждань зазнали роменці?

У чому виявилося приниження шведським королем царя Москви? Як зреагував на це російський государ?

Що спонукало шведського короля продовжити військові походи проти Росії, хоча армія його значно ослабла?

Чому битва під Полтавою для короля Швеції була невдалою?

Чим пояснити той факт, що цар надав волю колишньому гетьману Семену Палію і доручив йому обороняти кордон Росії?

У чому полягала заслуга С. Палія в боротьбі зі шведами? («Та начальник козацький Палій, з козаками своїми напавши на шведів з тилу і з флангів їхніх фронтів і прорвавшись в інтервали, завдав їм великої поразки, колючи їх списами й стріляючи по них з рушниць, від чого ті, змішавшись, втекли до своїх шанців і втратили генерала свого Шліпенбаха, взятого в полон»)

У чому виявилася послуга І. Мазепи до шведів? («...Був для шведів єдиним поводирем, зробивши їм одну лише цю послугу між силою-силенною бід...»)

За що шведський монарх дорікав І. Мазепі? («Ох, Мазепо! Ти ж бо мене й армію мою занапастив своїми запевняннями»)

4. Характеристика видатних історичних постатей

4.1. Загальна характеристика героя.

Центральною постаттю козацьких літописів є Богдан Хмельницький — «яко вольний і значний шляхти руської сил», відомий в чину козаків реєстрових, прославлений в оказіях воєнних проти бусурман. Міць козаків посилилася, коли гетьманом було проголошено Хмельницького. С. Величко, наприклад, його порівнює з Мойсеєм, неоднаразово підкреслюючи, що й після «смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». Цікаво, що піз-ніше І. Франко теж назве Хмельницького «українським Мойсеєм», який «громить ляхів і визначає широкі границі України; він окружений плеядою геройських полковників (Богун, Нечай, Кривоніс) та симпатією всього народу; він чоловік глибокомисний і мудрий і Тільки Бог святий знає, / Що Хмельницький думає-гадає,— але лише він один знає, куди й до якої мети вести Україну з її незліченними, розбурханими синами.

У літописних творах гетьман зображений не лише як політик, визначний ватажок, а також як звичайна людина. Таким ми його бачимо в оповіданні про викрадення королівських привілеїв у Барабаша, у переказі про те, як Хмельницький розвіяв міф про «неприступну фортецю ось такими словами: «...Що рука людська зробить, те й зруйнувати може».

4.1.1. Бесіда за питаннями:

• Що відомо про соціальне походження Богдана Хмельницького?

• Чому народ обрав його гетьманом?

• Як запорозький ватажок ставився до простого люду, України, ворогів?

• Через що гетьман вимушений був укласти угоду з Росією про возз’єднання?

• Чому образ Б. Хмельницького, його життя, політична діяльність приваблювала багатьох письменників?

• Доведіть, посилаючись на козацькі літописи, що Б. Хмельницький — розумна і освічена людина, видатний державний діяч, великий патріот, талановитий полководець.

4.1.2. Відкритий мікрофон.

Висловіть щиру подяку Б. Хмельницькому — захиснику народних мас.

4.2. Іван Мазепа.

4.2.1. Загальна характеристика.

Мазепа, на думку, С. Величка, «хитрий лис», «валечний невістюх», «Махієвель».

Звертається увага на лист до Мазепи з Січі Запорозької від 4 жовтня 1686 року, в якому запорожці порівнюють Мазепу з мудрим та прекрасним Йосифом: як у Єгипті «винагородив біду Бог мудрому та прекрасному Йосифу» (за біблійною легендою, після багатьох випробувань Йосиф волею фараона став зверхником Єгипту), так Бог винагороджує за всі прикрощі Мазепу гетьманською булавою.

Сам І. Мазепа у своєму зверненні до народу змальовує два «провалля», у які може впасти Україна, ставши до союзу або зі Швецією, або з Росією. Але прокламація гетьмана Мазепи покликана не нагнітати жахливі факти, а шукати виходу зі скрути: «Отже, зостається нам, братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашого неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили».

4.2.2. Бесіда за питаннями:

• Хто такий І. Мазепа? Що вам відомо про нього як людину, історичну постать?

• Яким постає герой у козацьких літописах?

• У чому виявилася просвітницька діяльність І. Мазепи?

• Чим пояснити той факт, що у творах російської літератури І. Мазепа — це «злодійський» образ?

• Про що свідчать різноманітні висловлювання науковців, політиків, митців слова, які стосуються І. Мазепи, його зрадництва або, навпаки, прихильності до України?

• Чому прокламація гетьмана Мазепи — державотворчий план, втіленню якого в життя перешкодила зрада козаків?

4.2.3. Відкритий мікрофон.

Висловіть вмотивовано власну думку щодо тези: «І. Мазепа — національний герой чи зрадник України?».

5. Висловлювання про літопис «Історія русів». Стисле обґрунтовування

«Історія Русів» є предтечею «Кобзаря» (М. Драгоманов).

«Ця книга для нас і про нас. Вона приходить до українців у вирішальні часи» (І. Драч).

«Історія русів» була гострою сокирою, що в темниці українського народу прорубувала вікно до волі, світла (В. Шевчук).

«Історія русів» — найліпший з усіх інших творів української літератури ХVІІІ ст. (М. Драгоманов).

IV. Закріплення вивченого матеріалу

Картка № 1

1. Висловіть своє ставлення до І. Мазепи («Історія русів»). Чи вважаєте ви його, як і С. Величко, зрадником?

2. Охарактеризуйте Б. Хмельницького під час його суперечливого діалогу з ханом («Літопис Г. Граб’янки»). У чому гетьман мав перевагу над татарином?

3. Літопису С. Величка притаманна така барокова риса, як:

а) дивовижне переплетіння язичницьких і християнських образів;

б) культ «сильної та вищої людини» для служби Богу;

в) посилення ролі церкви й держави;

г) рухливість, «динамізм».

Картка № 2

1. Як ви вважаєте, чи об’єктивно Самовидець відтворив події історичної доби того часу у своєму літописі? Відповідь умотивуйте.

2. Доведіть, що в «Історії русів» невідомий автор широко використав розповіді учасників Визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи. Наведіть переконливі аргументи, посилаючись на зміст твору.

3. «За здобутком втрата простує»,— таку думку висловив Б. Хмельницький, маючи на увазі (літопис Г. Грабянки):

а) королів Жигмонта та Владислава; б) Батия і Мамая;

в) боярина В. Батуріна і гетьмана В. Виговського;

г) гетьманів польського війська Потоцького і Калиновського.

Картка № 3

1. Про що свідчать останні слова шведського короля, звернені до свого генерала («Історія русів»): «Робіть те, до чого спільною радою дійдете, а я не знаю сам про себе, що зі мною буде; віддаюся на волю Божу і вас йому доручаю, прохаючи всіх вас простити мене за всі ті нещастя, у які ви мною ввергнуті». Свої міркування обґрунтуйте.

2. Чому, на ваш погляд, С. Величко назвав Б. Хмельницького Мойсеєм («Літопис С. Величка»)? Відповідь аргументуйте.

3. Хто були арбітрами на «чорній раді» у Ніжині («Літопис Самовидця)?

а) Полковник — піп І. Шрам і його прибічники;

б) козацька старшина; в) польська шляхта;

г) посланці від російського царя.

Картка № 4

1. Прокоментуйте рядки з літопису Г. Грабянки: «Хотіли ляхи на козаках слави зажити, / Та Господь віддав її тим, хто вміє терпіти». У чому полягає їх ідейна спрямованість у творі?

2. Висловіть свої міркування щодо висловлювання Б. Хмельницького: «...битва — це немов меч двосічний, яким можна і в один, і в другий бік рубати». Наведіть переконливі аргументи.

3. Основна увага в «Історії русів» приділяється:

а) діяльності Б. Хмельницького;

б) сучасним авторові подіям на землях України;

в) посиленню кріпацтва;

г) просвітницькій діяльності І. Мазепи.

V. Підсумок уроку

VI. Домашнє завдання.

Прочитати с.61-66. Складіть питання до кросворда, виходячи з матеріалів теми; ключове слово — прізвище центральної постатті козацьких літописів та «Історії русів».