Урок №24. Тема. Григорій Квітка-Основ'яненко — батько української прози. Гуманістичний пафос,християнські ідеали, етнографічне тло творів. Головні персонажі твору.
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 1-12-2013, 23:17

Урок №24.

Тема. Григорій Квітка-Основ'яненко — батько української прози. Гуманістичний пафос, християнські ідеали, етнографічне тло творів. "Маруся" — перша україномовна повість української літератури, взірець сентименталізму. Головні персонажі твору.

Мета: ознайомити школярів з життям і творчістю батька української прози; визначити ідейно-тематичну спрямованість твору, ознаки сентименталізму; стисло охарактеризувати головних героїв твору; розвивати вміння виразно читати художню літературу і осмислено сприймати її зміст, грамотно висловлювати власні думки, спостереження, робити висновки; виховувати повагу до творчості митця рідного краю, високі почуття любові до людей, приро- ди, бажання допомогти ближньому.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет Г. Квітки-Основ'яненка, ілюстрації до його творів, коротка довідка про Г. Квітку-Основ'яненка, записана на дошці,

Хід уроку

І. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

1. Тестові завдання.

1. Г. Квітка-Основ'яненко народився:

а) під Харковом;

б) під Луганськом;

в) у Харкові.

2. В якому році народився Г. Квітка-Основ'яненко?

а) 1779; б) 1778; в) 1776.

3. Батьки Квітки були із роду:

а) простого;

б) знатного;

в) кріпацького.

4. Які посади займали родичі Квітки:

а) козацькі;

б) вчительські;

в) духовні.

5. У скільки років Григорій утратив зір?

а) 6; б) 2; в) 4.

6. Що побачив малий Григорій вперше після періоду сліпоти?

а) образ; б) маму; в) видіння.

7. Де отримав початкову освіту?

а) в монастирі;

б) у школі;

в) вдома.

8. Який чин отримав у 17 років?

а) монаха;

б) капітана;

в) вчителя.

9. У якому місці знайшов Г. Квітка-Основ'яненко непорушний спокій?

а) Курязький монастир;

б) церква;

в) власний будинок.

10. Який середній навчальний заклад у 1812 р. був відкритий з ініціативи Квітки?

а) Харківський інститут;

б) Інститут благородних дівиць;

в) середню школу.

III. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

IV. Основний зміт уроку

1. . Основні віхи життя і творчості письменинка

ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО

(18(29).11.1778–20.08.1843)

Повідомлення 1. Дитинство Г. Квітки

Народився 18 листопада 1778 року в слободі Основа (тепер вона злилася з Харковом) в сім'ї знатного поміщика-дворянина, відставного прапорщика Федора Івановича Квітки. Був другим сином.

Родина Квіток була дуже набожна, і хлопчакові з перших років життя наполегливо вселяли віру в усемогутнього Бога. Коли він був зовсім малим, годувальниця необачно зірвала на його оці ячмінь; прикинулася жовтуха, і дитина осліпла. Завдяки наполегливому лікуванню і розвитку юного організму захворювання поступово відступало, і через чотири роки раптом зір повернувся. Це сталося в церкві, а тому прозріння було сприйнято як чудо, як милість Божа. Вчився Григорій у монастирській школі, де велика увага приділялася релігійному вихованню. Він чудово грав на фортепіано і флейті, а краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів кликали його до творення власних музичних творів. Наприклад, Григорій є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Повідомлення № 2. Юнацтво майбутнього письменника

Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім'ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій, він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простого люду.

У родині Квіток часто бував Г. Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам'ять вірші видатного філософа і мислителя, байки Гулака- Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — все, що потрапляло йому на очі, любив слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Повідомлення № 3. Служба в армії і перебування в монастирі

Ще п'ятнадцятирічним хлопцем батько записав Григорія в лейбгвардію вахмістром. За тогочасними звичаями, молоді дворяни могли не служити у війську, але чини їм ішли. Наступного року вже в чині капітана Квітка вийшов у відставку. Через два роки, за його власним бажанням, був прийнятий у військо, та вже через рік знову подав у відставку, не бувши на службі жодного дня.

В юнацькі роки він закохався в багату шляхтянку, але вона знехтувала його почуттям, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем. Пробувши в монастирі десять місяців, Григорій переконався, що далеко не всі ченці вели богобоязливий спосіб життя. Чимало було й таких, що пиячили, любили всмак попоїсти, писали один на одного доноси, займалися гендлярством. До того ж, веселий і жвавий Григорій важко переносив монастирську нудьгу. У нього поволі визрівав намір залишити монастир.

Повідомлення № 4. Культурна діяльність

Повернувшись з монастиря, Григорій Федорович з головою увійшов у культурне життя Харкова. На вечорах у дворянському клубі читав напам'ять вірші Сковороди, уривки з «Енеїди» Котляревського, співав романси. Грав на флейті й піаніно, гарно танцював, дотепно розповідав про різні смішні пригоди, талановито виконував комічні ролі в аматорських виставах, писав експромтом вірші дамам в альбом. Незабаром його обрали директором танцювального клубу і розпорядником вечірок.

Енергійний, ініціативний, сумлінний, Григорій Федорович брав активну участь у кожному культурному починанні. Як режисер аматорського театру ставив водевілі, сам писав інтермедії, був актором і музикантом. Пізніше став одним із засновників і директором професійного театру.

Повідомлення № 5. Громадська діяльність

Григорій Федорович сприяв організації «Товариства добродіяння», яке, збираючи між заможними людьми пожертвування, допомагало сиротам, удовам, а також людям, що попали в скрутне матеріальне становище. На кошти цього товариства та додаткові збори Квітка заснував першу на Слобожанщині жіночу школу — Інститут шляхетних дівчат — і став у ньому керуючим справами. Був також організатором і попечителем першої в місті бібліотеки, членом «Товариства наук» при університеті.

Займав і службові посади. Чотири рази обирався повітовим предводителем дворянства (1815–1828), пізніше — суддею (1832–1840) та головою Харківської палати кримінального суду (1840–1843).

За яку б справу не брався, Григорій Федорович виконував її сумлінно, захоплювався до самозабуття, не шкодував ні сил, ні часу. Нерідко, коли не вистачало коштів для придбання чогось важливого, докладав потрібні суми із своїх скромних достатків. Обіймаючи офіційні посади, Григорій Федорович прагнув викорінювати такі суспільні пороки, як казнокрадство, хабарництво, різне порушення законів поміщиками та чиновниками, захищав інтереси простих людей.

Повідомлення № 6. Літературна обдарованість

Близько 80 прозових і драматичних творів українською та російською мовами написав Квітка. Свою літературну діяльність Григорій Федорович почав з написання віршів російською мовою.

Письменницький талант Квітки-Основ'яненка розвивася під впливом трьох мистецьких факторів:

• досягнень українського письменства (Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського);

• усної народної творчості;

• російської літератури ХVІІІ — початку ХІХ ст. (В. Наріжного, О. Пушкіна, М. Гоголя).

За свідченням самого письменника, він дотримувався принципу «списування з натури». Однак це не означало простого копіювання окремих подій, явищ, людей. Григорій Федорович мав прекрасну пам'ять, яка тривалий час зберігала все побачене, почуте, пережите. Щоб створити образ якоїсь події або героя, йому достатньо було пригадати спостережувані в житті подібні між собою випадки чи людей, відібрати найхарактерніше, спільне для багатьох, домислити те, чого «не вистачало», осмислити весь цей матеріал і об'єднати в одне ціле. Після такої роботи пам'яті, уяви, фантазії Квітка записував готову вже сценку майбутньої п'єси або епізод епічного твору. Коли таких «шматків» набиралося багато, він сполучав їх у яви та події п'єси чи розділи прозових творів. Над рукописом кожного твору Григорій Федорович ще довго працював: одні місця заміняв на інші, будував «містки» між окремими епізодами, вносив уточнення, кінець узгоджував з початком, відшліфовував мовний стиль.

До 1883 року Квітка-Основ'яненко писав лише російською мовою; у подальші роки до кінця життя він писав двома мовами, причому українські твори в авторизованих перекладах виходили як у журналах, так і окремими книжками.

У 20–30 рр. ХІХ ст. продовжувалася полеміка про зображувально-виражальні можливості української мови. Це спонукало Квітку, як і Котляревського, до написання художніх творів рідною мовою. Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменкоденщик», «Шельменко-волостной писарь»; літературно-публіцистичні статі «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Пан Халявський», «Жизнь и похождения Петра Степановича, сына Столбикова»; повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Солдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та ін.

Повідомлення № 7. Останні роки життя митця

Довгі роки напруженої праці, важкі розчарування й переживання поволі, проте неухильно підточували здоров'я письменника.

У середині липня 1843 року він тяжко захворів. Перші дні ще писав листи і деякі давно задумані твори, читав, потроху гуляв. Але дедалі все більше слабшав. Думкою перебігав свій життєвий шлях: чи не схибив, не збився на манівці? Ні, не було того! Усе життя він жив і працював для людей, віддавав їм увесь запас тепла й доброти, щедро засівав щирим словом рідну ниву українського красного письменства.

20 серпня 1843 року визначного сина України не стало. Помер Г. Квітка-Основ'яненко в Харкові. Похований на Холодній горі. Але його думи, його мрії, втілені в художні твори, продо- вжували жити з людьми. Їх з великою насолодою читають і в наш час. Мало не щороку виходять у світ окремі з них; кілька разів з'являлися повні зібрання творів.

2. Розповідь вчителя.

— Повість "Маруся" стала етапним явищем у творчості письменника. Автор не вишукує хитромудрих сюжетних переплетінь, не подає літературними персонажами виняткових людей. Простенький сюжет, не переобтяжена зайвими поворотами фабула, типові українські характери героїв — і небачений успіх. С. Зубков про дану художню річ пише: "В основі її сюжету лежить зворушлива історія ідеального кохання Марусі й Василя, так нещасливо, після подолання всіх труднощів і перешкод, обірваного смертю героїні. Всі без винятку персонажі повісті — прості, благородні, душевні люди, працьовиті й скромні, правдиві й самовіддані, покірні й богобоязливі. І основна фабула й сама побудова твору багато в чому перегукуються з житійною літературою". Письменник дійсно ідеалізує і героїв, і їхні стосунки, але вся дія твору відбувається на тлі колоритних українських звичаїв і обрядів, всі чинять за законами Божої і народної моралі, а тому "Марусею" Г. Квітки-Основ'яненка захоплювалися не лише його сучасники і не тільки прості селяни, а й високоосвічені й талановиті митці. Павло Тичина, наприклад, у двадцятих роках XX ст. в одному з листів писав: "Днів зо три тому читав я уночі Квітку-Основ'яненка. Читав "Марусю". Та так дочитавсь, що не помітив , як і шість годин ранку прийшло... Так сильно писати! І так просто! Мені здається, що сцена смерті Марусі нічим не слабша від смерті Ніколая у Л. Толстого. Квітка-Основ'яненко величезний талант".

3. Робота над твором Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся»

3.1. Переказ цікавих епізодів твору, виразне зачитування уривків повісті з відповідним коментарем.

3.2. Джерела для написання твору.

• Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст.

• Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль.

• Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування».

• Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті.

3.3. Історія створення.

Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань.

Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів'їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь.

Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.

Тема: зображення життя і побуту українського народу к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.

Ідея: засудження соціальної нерівності, що перешкоджала щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, чесності, доброти, палкого почуття кохання.

Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

Жанр: сентиментально-реалістична повість.

Повість — епічний прозовий твір, який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

Ознаки сентименталізму: письменник наділяє Марусю й Василя надмірною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за коханим; у зображенні Марусиного батька виявилося прагненя Квітки показати життя селянина в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся, зображений ідеально як зовні, так і внутрішньо; герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного.

Ознаки реалізму: змалювання картини народного побуту, обрядів і звичаїв; відтворення тяжкого лиха того часу — солдатчини. Устами Наума Квітка-Основ'яненко перший в українській літературі сказав правдиве слово про гірку долю жінки-солдатки, беззахисність сиріт у тогочасному суспільстві.

4. Сюжет твору.

В основі повісті — розповідь про нещасливе кохання дівчини- селянки, дочки заможних батьків, і бідного хлопця-сироти, який є наймитом у купця. На початку твору дається опис ідеального кохання. Василь і Маруся закохані з першого погляду, мріють про одруження. Але Василь є одиноким сиротою і за тогочасними законами має йти у солдати. І батько Марусі не погоджується на такий шлюб, бо доля незахищеної солдатки на селі важка. За допомогою купця, у якого Василь працював, вдається залагодити справу з рекрутчиною.

Але автор справжні випробування героям своїм залишає надалі. Сподіванням на щасливий шлюб, здається, більш нічого не загрожує. Василь перед весіллям повинен був покинути Марусю. Дівчина сумувала за нареченим, ходила в гай, де вони зустрічались. Там застудилась, захворіла і померла. Такий удар долі батьки Марусі, Наум і Настя, перенесли, рятуючись у вірі, у молитвах. А от Василь, «письменний», так і не зміг пережити втрати коханої. Він постригся в ченці в Києво-Печерському монастирі й невдовзі помер з туги за Марусею.

5. Композиція.

Будова твору своєрідна, відповідає різким змінам сюжетної лінії. Немає у «Марусі» розподілу повісті на частини, тільки спираючись на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки.

У першій частині розміщені філософські роздуми автора про сенс життя людини, декларується одна з провідних ідей традиційного народного світогляду — фатальність долі. Тобто життя людини залежить від божої волі (а далі — від бажань начальства), їй треба скорятись, не намагатись щось змінити.

Г. Квітка-Основ'яненко пропонує простому селянину спосіб життя раба: багато працюй і не про що не думай. Так живуть Наум і Настя.

У другій частині розгортаються дії. Деякі сюжетні зміни повісті виглядають штучно, надумано, зате наслідують ідеї, задекларовані у вступі. Вагомими й важливими елементами сюжету стають талановито написані картини природи, описи народних свят і обрядів, колоритні репліки й коментарі.

Трагічна розв'язка передує епілогу — третій частині повісті. По суті, епілог є повчанням, моралізаторською настановою. Наум і Настя після смерті Марусі їдуть до Василя вже в Києво-Печерський монастир. Василь служить там дияконом. Але вони спізнилися, бо коханий Марусі помер, страждання потроху знищували його душу, а тіло він заморив сам нескінченними постами. Саме третя частина повісті нагадує змістом давньоруський жанр — житійний (опис життя й мук святих). Такі аналогії у повісті цілком виправдані. Жанр релігійної літератури, її морально-дидактичні настанови були дуже близькі авторові.

Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога.

Зав'язка: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.

Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.

Розв'язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою.

Проблематика:

• батьки і діти;

• соціальна нерівність;

• життя і смерть;

• пошуки щастя.

6. Ідейно-художній аналіз твору. Бесіда за питаннями:

• Над чим розмірковує Г. Квітка на початку твору? («…Немає на світі нічого вічного: сьогодні живеш, а завтра — помер»)

• Чому необхідно покорятися Отцю Небесному? («…Коли вже й пошле за гріхи яку біду, то він же і помилує! Тілько покоряйся йому!»)

• За що Бог був милосердним до Наума? («Хоч маленьке свято, а він свічечку у церкві поставить, гроші старцям роздасть»)

• Як письменник вперше характеризує Марусю? («Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла)

• Де познайомилися Маруся та Василь? Яке враження справила на хлопця дочка Наума Дрота? («Став наш Василь і сам не свій, і, як там кажуть, як опарений. То був шутливий, жартівливий, на вигадки, на приклади — поперед усіх: тільки його і чули, від нього весь регіт іде; тепер же тобі хоч би півслова промовив: голову посупив, руки поклав під стіл і ні до кого нічичирк; усе тільки погляне на Марусю, тяжко здихне і пустить очі під лоб»)

• Що розповів Левко Цьомкало сироті про Марусю? («Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече»)

• Які почуття охопили героїню, коли вона взяла від Василя горішки? («Їй часом ставало то весело, то сумно, і вона сама не знала, що з нею діється»)

• Як Олена Кубраківна охарактеризувала Марусі Василя? («Він свитник, хлопець дуже гарний, має гнучкий стан та на сільських дівчат і не дивиться. Нібито його хазяїн хоче взятии хлопця в прийми, віддати за нього свою доньку-красуню»)

• Чим був викликаний сум героїні, коли вона повернулася додому з весілля? (Думала, що Василь її не любить)

• Як це вплинуло на її діяльність по господарству? («Треба було йти по зілля на город, а вона з кошиком пішла по воду. Прийшла додому, затопила піч і почала ставити в неї порожні горшки, замість пшона стала терти сіль — усе в цей день робила не так як слід»)

• Про що вигадав Василь дівчатам, аби разом з ними піти до міста? («Нібито по дорозі бігав якийсь собака і кидався на людей. Парубок пообіцяв провести їх і оборонити від злодія»)

• З якою промовою про щире почуття звернувся Василь до Марусі, коли вони залишилися на самоті? («Люблю я тебе, Марусенько, усім серцем моїм, люблю я тебе більш усього на світі. Не сердься на мене, не відворожуйся, не затуляй очиць твоїх білою рученькою, дай її мені сюди, нехай пригорну її до свого серденька, та тоді хоч і вмру, коли тобі невгодна щирая моя любов!»)

• Коли героїня остаточно повірила в те, що хлопець її палко кохає? («Та я ж тобі, моя Марусенько, тим же Богом божуся, що нема у сьому ніякого гріха. Він повелів бути мужу й жоні; заповідав, щоб вони любили один одного і щоб до смерті не розлучалися. Тепер ми любимося: дасть Бог»)

• Чим дочка здивувала батька після повернення з базару? («Ніколи Маруся не варила такого самачного борщу»)

• Через що дівчина вимушена була приховати від батьків своє побачення з коханим?

• За яких обставин Василь познайомився з Наумом Дротом?

• Чим викликане добродушне ставлення Дротів до хлопця?

• Прочитайте виразно опис обряду сватання. Для чого Г. Квітка використав його у творі?

• Чому Наум не дав згоду на одруження Василя з дочкою? (Його могли забрати в солдати. «Принеси бумагу, що «найомщик» принят за самого себе і за твої гроші — от тобі зараз, обома руками, віддам Марусю»)

• Що свідчить про те, що Маруся, опікуючи Василя, відмовляла всім, хто до неї сватався?

• Як героїня готувала паску? («Учинила паску, поклала в неї яєчок, імбиру, шафрану, і паска спеклася висока, жовта і ще у печі добре зарум'янилась»)

• За яких обставин Наум раптово зустрів Василя на Великдень у церкві?

• Чим пояснити те, що родина Дротів за столом харчувалася разом із батраками?

• Як сталося, що Маруся захворіла? _ Яким чином Наум з Настею лікували дочку від застуди? («От він зараз дістав йорданської води та й звелів Насті, щоб нею натерла Марусі бік, де болить, і дав тієї води трошки напитись, а сам підкурював її херувимським великоднім ладаном…»)

• До кого найнявся Василь на роботу, аби здобути гроші, щоб відкупитися від рекрутчини? («Хлопець найнявся до купця-залізняка, для цього Василь навчився читати, писати, рахувати; співав у церковному хорі»)

• Через що розлучення Василя і Марусі було надто сумним? («Як ти вернешся, Василечку, то, може, мене на сім кладовищі будеш так поминати»)

• Що робив Дрот для спасіння Марусі від недуга? («Запрошував цирюльника, приводив німця-лікаря»)

• З якою промовою звернулася героїня до батьків?

• Як Василь сприйняв смерть коханої? («Василь скрикнув, жалібно застогнав, зблід як смерть та тут і впав мов неживий до мертвої, припав до неї і, ридаючи, цілував її руки. Він так плакав і вбивався, що всі люди, навіть малі діти, почали голосити, дивлячись на Василя і на Марусиних батьків»)

• Що було незвичним для поховання Марусі? («Запросили, як на весілля, бояр, дружок, старостів, свашок та світилку, а молодого не знадобилось вибирати — це був Василь, посватаний наречений Марусі»)

• Куди зник Василь, коли залишився самотнім? («Пішов у ченці і став уже дияконом Печерського монастиря в Києві»)

• Через що батьки Марусі не змогли побачити Василя, приїхавши до нього в Київ? (Чернець сказав їм, що той помер: «Він і прийшов немощний та таки себе не оберігав: не слухав нікого, ськав усякої болісті і заморив себе зовсім. Далі чах-чах та от неділь зо дві як і помер»)

• З яким останнім проханням перед смертю звернувся коханий Марусі до служителів монастиря? («Якоїсь землі, що у нього у платку була зав'язана, покласти з ним, а платок шовковий, червоний, просив покласти під голову»)

• Чого побажав Наум Василеві, відслуживши по ньому панихіду? («Дай Господи милосердний, щоб ти там знайшов свою Марусю!»)

• Що зумовило трагічне закінчення твору? Хто є винним у нещасті двох молодят?

• Які знання про життя і побут селян у першій половині ХІХ ст. ви почерпнули з твору?

• Що вас особливо вразило в повісті? Чому?

7. Теорія літератури

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю письменника.

Течія (літературна) — різновид літературного напряму, який характеризує спільність духовно-естетиного змісту в національній літературі й об'єднує велику групу письменників (наприклад, бурлескне бароко в українській літературі ХVІ– ХVІІІ ст.).

Сентименталізм (фр. sentimetalisme, від sentiment — чуття) — напрям у європейській літературі другої половини ХVІІІ — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв.

Напрям походить від назви роману першого англійського сентименталіста Л. Стерна «Сентиментальна подорож Францією та Італією».

Жанри: елегія, медитація, послання, щоденник, епістолярний роман, роман-подорож.

Для сентименталізму характерно:

• намагання показати особистість в рухах, думках, почуттях, прагненнях;

• культ почуття, культ природи;

• утвердження багатства духовного світу представників нижчих станів;

• домінування чіткої ієрархії морально-етичних цінностей;

• збереження класицистичної тенденції поділу героїв на позитивних і негативних.

Теми бралися з тогочасної дійсності, велика увага приділялася побуту, взаєминам у родині, стосункам між знайомими і незнайомими людьми.

Героями творів стали вихідці з народу, переважно громадяни середньої заможності: торговці, міщани, багаті селяни. Ці персонажі внутрішньо благородні, здатні на самозречення, схильні до сильних переживань, скромні, вродливі.

Конфлікти переважно психологічного та побутового характеру: між інтересами панівних і середніх верств суспільства. Посилюється роль пейзажу: тепер він стає важливим засобом відтворення душевного стану героя, поглиблення відповідного настрою у творі.

В українській літературі сентименталізм найяскравіше виявився в повістях Г. Квітки-Основ'яненка. Послідовників сентиментализму було дуже мало, тому в самостійний напрям він не розвинувся.

Реалізм (від лат. realis — речовий) — один із творчих методів у літературі та мистецтві, що полягає в правдивому об'єктивному і всебічному відображенні дійсності. Основна властивість — за допомогою типізації відображувати життя в образах, які відповідають суті явищ самого життя. Прагнення до широкого охвату дійсності в її протиріччях, глибинних закономірностях і розвитку. Тяжіння до зображення людини в її взаємодії із середовищем: внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу; велика увага приділяється соціально- побутовому фонові часу.

Провідний критерій художності — вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності зображення, «відтворення життя» у формах самого життя».

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

1. Вперше Василь познайомився з Марусею:

а) під час збирання у лісі грибів і ягід;

б) перебуваючи на ярмарку;

в) на одному з весіль;

г) коли вона прийшла по воду до річки.

2. Коханий героїні — сирота, бідний парубок, який працював у місті:

а) шевцем;

б) свитником;

в) кравцем;

г) ковалем.

3. Найбільше Маруся полюбляла:

а) читати книжки;

б) відвідувати церкву;

в) господарювати по хаті;

г) перебувати на вечорницях.

4. На загадку про себе сирота подарував коханій:

а) горішки;

б) намисто;

в) хустку;

г) черевики.

5. Через що Наум Дрот спочатку не дав дозволу на одруження Василя з Марусею? Оскільки хлопець був:

а) сиротою і дуже бідним;

б) вимушений іти в солдати;

в) вже засватаний на іншій дівчині;

г) кріпаком.

6. Церковне свято, яке згадується у повісті:

а) Вербна неділя;

б) Великдень;

в) Пречиста;

г) Спас.

7. Кульмінацією твору «Маруся» є:

а) служба Василя в монастирі;

б) хвороба Марусі;

в) смерть героїні;

г) стражадання Василя через втрату коханої.

8. Кого автор «Марусі» так характеризує: «…на вигадки, на прикладки — поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде»?

а) Василя; б) Наума Дрота; в) Левка Цьомкала; г) купця-залізняка.

9. Основний конфлікт твору має характер:

а) психологічний;

б) національний;

в) побутовий;

г) соціальний.

10. Хто з письменників звернувся до Г. Квітки, написавши: «Ваша «Маруся» так мені про вас розказала, що я вас нави- літ знаю»?

а) І. Котляревський;

б) М. Гоголь;

в) Є. Гребінка;

г) Т. Шевченко.

11. Укажіть хибне твердження:

а) Опис поведінки Марусі має фольклорну основу.

б) Устами Наума Дрота Г. Квітка-Основ'яненко першим в українській літературі правдиво висловився про гірку долю кріпаків.

в) Процес праці у повісті «Маруся» не описаний, а лише названі різні її види.

г) На образах Марусі й Василя позначився вплив сентименталізму.

12. Свою героїню повісті «Маруся» Г. Квітка порівнював з:

а) Лаурою;

б) Джульєттою;

в) Афродитою;

г) Венерою.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

VI. Домашнє завдання.

Підготуйте усне висловлювання "Християнські ідеали повісті "Маруся". Прочитайте повість "Конотопська відьма".
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів