9 клас
Урок № 45.
Тарас Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженим …» Продовження теми земляків у посланні. Викриття конформізму. Настроєві інтонації твору (суперечка, пересторога, заклик)
Мета: поаналізувавши поетичне послання, учні мають усвідомити та з’ясувати історичні передумови його виникнення, зрозуміти глибину його змісту, суть роздумів поета про причини тяжкого життя поневоленого українського народу та про чинники створення української держави; формувати вміння й навички аналізу поетичного твору в єдності змісту та форми; виховувати в учнів любов до рідного слова, а через нього до України, велику повагу до Шевченка та його геніальної творчості.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: автопортрет молодого Шевченка, «Кобзар», Біблія, хліб, виставка книг.

Хід уроку
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
1. Перевірка домашнього завдання.
Опитування в учнів напам’ять уривку з поеми «Сон». Визначення найкращих виконавців читання поезії.
2. Бесіда.
Сформулюйте тему та ідею поеми Т. Шевченка «Сон».?—
Чому автор називає свій твір комедією??—
Якими постають перед нами образи земляків-українців у поемі??—
III. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів
IV. Основний зміст уроку
1. коментар учителя
Середина 40-х років ХІХ століття – період надзвичайно інтенсивної творчої діяльності Кобзаря як поета. Згадайте найвагоміші твори періоду «Трьох літ»?
У цей період Шевченко написав поеми «Сон», «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим,..» та всесвітньо відомий «Заповіт».
Росія часів Шевченка була державою темряви, величезним монстром, який душив усе живе й нове, а на руїнах колоній будував тюрми й солдатські казарми, насаджував рабську покору батюшці-царю та кріпосницькій системі, що узаконила невимовно тяжке життя покріпаченого народу.
Твір «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» Тарас Григорович написав 15 грудня 1845 року. Він тематично споріднений з усіма названими вище поемами. Шевченко продовжує роздуми про долю України, її народу, відновлення державності, збереження української мови.
На сьогоднішньому уроці ми будемо й далі вчитися аналізувати поетичний твір.
За один урок опрацювати твір, який я вважаю найважливішим у програмі всієї української літератури, напевно, нам не вдасться, але ми будемо старатися, щоб на наступному уроці виділити час для написання роздуму.
Часто цей твір називають «Послання». Пригадайте, який жанр називають посланням? Хто з письменників звертався до цього жанру?
Ми вивчали «Послання до єпископів» Івана Вишенського. Послання – це віршований або прозовий твір, написаний у формі листа чи звернення до однієї чи декількох осіб. Шевченко звертається своїм посланням до багатьох.
. Перш ніж аналізувати твір, доцільно розглянути алегоричність його назви. Є дві версії.
- Перша. У Миколи Гоголя є поема «Мертві душі», яку ви будете вивчати пізніше. «Мертвими» Гоголь називає поміщиків. Дехто вважає, що і Шевченко також мертвими називає українських поміщиків-кріпосників. Живі – це інтелігенція, про яку поет говорить найбільше, дає їй досить глибоку, вичерпну характеристику. Ненароджені – то простий народ, «брати незрячі, гречкосії», поневолені, політично пасивні.
- Друга. Послання охоплює минулий («мертвим»), теперішній («живим») і майбутній («ненародженим») часи, а разом – це вічність, що поширюється і на нас з вами.
Зачитайте епіграф до твору. Як ви його розумієте?
Якщо людина – істота Божа, то її потрібно любити так, як і Бога. Шевченко натякає на панів, які говорять, що вони люблять народ і в той же час «деруть» з нього шкуру.
2. Назва твору. Епіграф
Назва твору вказує на те, що він написаний для всіх часів і не обмежується географічно. Мертві — українські поміщики — кріпосники, живі — інтелі
генція, про яку поет найбільше говорить у творі, ненароджені —
простий народ, поневолений, не готовий до участі в боротьбі.
У заголовку цього твору автор звертається не тільки до своїх сучасників, а й до «ненароджених земляків», тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш порятунок — в єдності всіх сил нації.Масштабність адресата, окресленого в назві, зумовлюється гостротою проблематики, актуальної у будь-який час, а саме проблеми добра і зла та їх довічної боротьби, що конкретизується у творі як проблема правди і брехні. Для поета вона є принциповою, про що йдеться вже в епіграфі, узятому з Першого соборного послання апостола Івана: «Як хто скаже: "Я Бога люблю”, та ненавидить брата свого, той не правдолюбець». Шевченко це трактує так: любов до невиди-мого Бога оживає в любові до ближнього: «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, якого не бачить?». Епіграф і задає полемічний характер посланню. Бажаючи розбудити серед українського люду дух любові, братства, взаєморозуміння, поет послуговується словами улюбленого учня Христа, якого називають апостолом Любові. Поет не приймає того українського патріотизму, за яким немає любові.
Він передрікає: якщо українські шляхтичі не схаменуться, то скоро гнів поневолених «ни-зів» суспільства змете їх:
«Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата...
Посланням «І мертвим, і живим...» Шевченко започаткував в українській літературі традицію «вимогливої» любові. Саме так треба розуміти критичний, викривальний пафос твору. За словами І. Дзюби, Т. Шевченко — «творець в українській літературі, у духовному житті України того могутнього і нещадного духу національної самокритики, того "національного сорому”, який завжди є потребою і передумовою великого національного руху, всякого національного відродження».
3. Опрацювання твору Т. Шевченка «І мертвим, і живим…»
3.1. Виразне й усвідомлене читання поезії.
3.2. Тема: показ змодельованого образу національної еліти, якою вона повинна бути, визначення її політичних та морально-етичних поглядів.
3.3. Ідея: утвердження віри народу в перемогу над класовим ворогом; різке засудження схиляння співвітчизників перед буржуазною культурою Заходу; заклик до вивчення кращих здобутків світової науки, культури й літератури.
3.4. Основна думка:
а) Учитесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цу
райтесь…
б) правду треба шукати на власній землі, силу слід черпати,
спираючись на свій народ, справжню волю можна здобути
в єднанні з ним;
в) інтелігенція України повинна бути разом із народом, про
світити його, написати українську історію і зберегти куль
туру.
3.5. Жанр: посланіє-звернення до представників панівного класу.
(Послання — віршований або прозовий твір, написаний у формі
листа чи звернення до однієї або багатьох осіб.)
З цим жанром учні знайомилися під час вивчення творчості І. Вишенського; Біблії.
4. Ліричний герой і автор у творі.
Починається послання зображенням соціального стану України як колонії Росії. Образ України і в наступних частинах залишається провідним.
Від чийого імені ведеться розповідь?
Розповідь веде ліричний герой. У ньому неважко пізнати самого поета.
І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
У початкових рядках йдеться про плин часу. Минають години, дні і роки, а становище українського народу змінилось?
Становище українського народу залишається таким же нестерпним. І це змушує ліричного героя задуматися над долею його, проаналізувати причини такого критичного стану.
Одна з особливостей композиції твору полягає в тому, що автор часто перериває розповідь ліричними відступами у формі авторських реплік, коментарів, вставок, звертань, з яких постає і образ самого поета.
Ліричний герой заявляє про себе одразу, відверто, від імені «Я».
Тілько я, мов окаянний,
..........................................
Розкуйтеся, братайтеся!
Він схвильований, розгніваний, обурений. Героя турбує загальна байдужість, що запанувала у рідному краю. Ліричний герой різко протиставлений тим, хто глухий до страждань народу.
Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості свого народу. Він засуджує соціальні верхи за їх глухість до проблем свого народу, навпаки, «гуманісти» за кордоном, удома вони перетворюються на гнобителів свого народу. Їх справжня злодійська сутність спонукає їх до злочинів проти співвітчизників. Саме за таких господ використовує автор метафоричні вирази такі, як «людей запрягають у тяжкі ярма», «орють лихо». Головними їх характеристиками стають епітети «недолюдки», «діти юродиві».
Ліричний герой сподівається все ж на краще, він закликає своїх владних і заможних співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про освіту та культуру свого народу.
Автор критикує дворян, що шукають правди й волі за кордоном, замість того щоб створювати її у себе на батьківщині. Наче першооснову патріотизму сподівається автор розповісти українським господам. Бо без національного самоусвідомлення та власних високих моральних якостей «великих слов велика сила» не буде дієвою, залишиться тільки словами. Із сатиричною гостротою і емоційною силою автор викриває мучителів свого народу, бажає їм зникнути з обличчя його любимої країни. Розплата за зневажання свого народу обов’язково настане, картина майбутнього «страшного суду» над панами — це є й попередження для недалекоглядних господ.
Послання містить також діалог між ліричним героєм і таким собі освіченим паном. Темою цієї розмови стає проблема самобутності історії, традицій, культури українців, зорієнтованість на захід в області культури й освіти. Тому і не має Україна своїх істориків, своїх учених, своїх політиків, бо історію й політику нашу пишуть іноземці («німець»). А іншим панам, слов’янофілам, автор іронічно вказує на їх зрадництво національної самобутності. Бо такі «просвітителі» здатні підкорятись російському цареві, знехтувати своїм народом і його мовою. Причиною такого занепаду історії та культури на Україні автор вважає у відсутності відповідей на питання «…що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?». Т. Шевченко у посланні дає пораду повернутися до свого коріння, завдяки освіті написати свою історію України, її героїчне козацьке минуле.
З великим розпачем згадано у посланні гетьманів українських до початку ХVII — XVIII століть: І. Брюховецького, П. Тетерю, Ю. Хмельниченка. Ці недалекоглядні й слабкі політики звели нанівець силу й незалежність України, сварячись між собою, козацька старшина продала батьківщину туркам, польським панам, російським царям. Так і повелося серед нащадків отаких от гетьманів, вони гірше за іноземних загарбників катують свій народ, «розпинають» свою Україну.
І у посланні автор пропонує вихід з такого ганебного й неприйнятого для справжнього патріота становища. Слід здобувати прогресивні, корисні знання у іноземців «навчатись і свого не цуратись».
І використовувати це знання на благо своєї країни, бо найкраща воля то вдома, найкраща правда також добра вдома.
У другій частині послання ліричний герой звертається до панів, які виховували своїх дітей у великопанському дусі, навчали за кордоном, готуючи їх до панування над кріпаками.
- Далі Кобзар переходить від батьків-поміщиків до характеристики їх дітей, панської інтелігенції. Що ж дала закордонна освіта паненятам?
- А нічого. Закордонна освіта відривала їх від усього національного, приводила до духовної спустошеності.
- Розповідь про духовне зубожіння поет передає за допомогою сарказму в діалозі між ліричним героєм та інтелігенцією. -
Поет наголошує, що українській інтелігенції треба глибше вивчити свою історію, намагається пробудити національну свідомість і задуматися, хто є винуватцем недолі українського народу, хто перетворив Україну в колонію.
Натяком автор створює образ Російської імперії, уособленням якої є Москва, а україноненависниця Катерина ІІ повіддавала німцям святі для кожного українця землі, де була Січ:
Раби, подножки, грязь Москви,
...................................................
Свої кайдани, свою славу!
Протиставлення, що козацтво визволяло, ходило в походи, а нині навпаки, на самій Січі «мудрий німець картопельку садить». Гнівної іронії проти поміщиків та їх нащадків, які пишаються кайданами, що отримали у спадок від батьків.
На противагу владолюбцям поет не може дивитись, як :
Доборолась Україна
....................................
Веселого дому.
(Учитель читає напам’ять. Далі читає по книзі й аналізує)
У фінальному уривку Шевченко всіх називає братами, бо ж усі українці, нагадуючи, що за біблією – усі брати. Слово «обніміте» виступає анафорою і звернене до всіх представників суспільної верхівки. Разом із поетом віримо і ми, що забудеться «давняя година», настане радісний день національної згоди, «І оживе добра слава, Слава України».
Послання до прогресивних інтелігентів завершується з патетикою і оптимізмом: поверніться до України і вона зрадіє і оживе.
5. Бесіда за змістом твору.
• Що вам найбільше запам’яталося з прочитаного??—
• Які рядки з твору ви виписали? Чому саме ці? Що ви вважаєте найважливішим у текс-ті??—
• Якби цей твір писали ви, що написали б по-іншому??—
• У яких словах сконцентрована головна думка твору? Яка вона??—
• Чи доніс автор свою думку до читача? Що допомогло йому це зробити??—
• Які запитання виникли у вас до автора твору??—
• Кого письменник називає земляками?
• З приводу чого хвилюється автор твору?
• Про що свідчить початок поезії? Чому Т. Шевченко співчуває потомленому люду?
• Який можна отримати врожай на землі «засіяної лихом»? Що мав на увазі поет, так висловлюючись?
• Через що Україна — тихий рай перетворилася на руїну?
• Чому письменник критично ставиться до тих, хто прагне залишити рідну землю і виїхати за кордон?
• Яку думку висловлює автор щодо неповторності рідного краю? (Немає на світі України, / Немає другого Дніпра)
• Кого поет називає «незрячими братами, гречкосіями»? Чим викликана така думка митця?
• Як Т. Шевченко ставиться до тих, хто незважаючи ні на що залишив рідну землю? (Ох, якби не сталось, щоб ви не вертались, / Щоб там і здихали, де ви поросли!)
• Від чого застерігає поет зрадників в Україні? (Схаменіться! Будьте люди, / Бо лихо вам буде. / Розкуються незабаром / Заковані люде)
• Про який суд зазначається у посланні? У зв’язку з чим і над ким він відбуватиметься?
• Що таке прокляття? Кого воно стосується у творі?
• Яке пророкування надає Т. Шевченко тим, хто цурається вітчизняного?
• Що свідчить про перевагу іноземного над українським?
• Про яке історичне минуле зазначає поет? У зв’язку з чим він згадує часи козаччини?
• Яким чином автор дорікає співвітчизникам за те, що вони не пошановують власну гідність і волю?
• Прокоментуйте думку Т. Шевченка: Учітесь, читайте / І чужому научайтесь / Й свого не цурайтесь. Чи є вона обґрунтованою? Відповідь вмотивуйте.
• Як саме поет возвеличує роль матері в житті кожного із нас?
• Про які «діла незабуті» згадує письменник?
• Кого Т. Шевченко називає братами? До чого він їх закликає?
• Через що, на думку поета, «оживає добра слава України»?
• Як поміщики виховували своїх дітей?
• Що ж дала закордонна освіта панським дітям?
• Знайдіть в’їдливо-викривальний діалог між ліричним героєм та інтелігенцією. Що хоче поет ним сказати?
• Як ставиться інтелігенція до своєї мови, чи знає історію свого народу?
• Що найбільше хвилює поета?
• А як же змальовані образи ненароджених, тобто простого народу?
• До чого закликає поет у заключній частині твору?
• З яким настроєм починав автор твір і закінчив його?
• Чи є актуальною ця поезія сьогодні? Свої міркування обґрун
туйте.
V. Узагальнення вивченого на уроці
1. Мікрофон: «Якою повинна бути освіта в Україні?»
2. Рубрика «Дослідження, коментарі». Робота в малих групах
(1 — «Бібліографи», 2 — «Історики».
Опрацювати зміст твору, добираючи фактичний матеріал відповідно до завдань групи.
3. Рубрика «Пошук і факти».
Відповідно до варіанту учні виділяють факти і обґрунтовують їх, відповідаючи на питання: «Від чого Т. Шевченко у творі «І мертвим, і живим…» застерігає (варіант І), у чому дорікає (варіант ІІ), до чого закликає (варіант ІІІ).
VI. Підсумок уроку.
VII. Домашнє завдання
Вивчити уривок напам’ять.
Опрацювати статтю підручника. Ознайомитися зі змістом поем «Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала», «Марія», «У нашім раї на землі…».