Євген Гребінка

Українська мелодія

 

«Ні, мамо, не можна нелюба любить!

 

Нещасная доля із нелюбом жить.

 

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!

 

Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!»

 

 

 

«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?

 

 Мені в домовину лягати пора.

 

Як очі закрию, що буде з тобою?

 

Останешся, доню, одна, сиротою!

 

 

 

 А в світі якеє життя сироті?

 

І горе, і нужду терпітимеш ти.

 

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.

 

Стогнать під землею, як горлиця, стану»

 

.

 

«О мамо, голубко, не плач, не ридай,

 

Готуй рушники і хустки вишивай.

 

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

 

Ти будеш весела, одна я заплачу!»

 

 

 

Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть.

 

Під ним рано й вечір матуся квилить:

 

«О, Боже мій милий! що я наробила!

 

 Дочку, як схотіла, із світа згубила!»

 

 

 

Коментар

 

Вірш Є. Гребінки «Українська мелодія» розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину.

Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.