Микола Костомаров Соловейко
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 11-01-2014, 15:09

Микола Костомаров

Соловейко

 

 

Зелений сад, зелений сад.

 

Зеленая могила!

 

Зелений сад вдяга весна,

 

Могила забриніла!

 

 

 

Як гарно слухать, коли вніч

 

Маленький соловейко

 

В квітках затлямка, засвистить

 

Так приязно, любенько!

 

 

 

А тут вони ведуть танок!

 

Хто гласи їх розлічить?

 

Хто передом із їх іде?

 

Хто зорі перелічить?

 

 

 

Той на тополі, ті в кущах,

 

Ті в вербах, ті в калині...

 

Один біля могили сам

 

Співає на ялині.

 

 

 

Щебече він: не то співець

 

Віршами люб'язними

 

Кохання й радість розділя

 

З серцями приязними.

 

 

 

Затьохка він — не то біди

 

Оплакує людськії;

 

Жаль ллється в серце, як в квітки

 

Крапельки дощовії.

 

 

 

От застогнав, і от замовк...

 

Терликнув — вп'ять залився...

 

Не то співець в останній раз

 

Із миром розпростився!

 

 

 

І в небо думкою влетів,

 

Між зорями співає,

 

А странний спів його людей

 

Уже не порушає.

 

 

 

Співає пташка, і ніхто

 

Не взяв її в примітку!

 

Співа співець — ніхто йому

 

З душі не кине квітку!

 

 

 

Одно серденько між всіма

 

Глас пташин розпізнало;

 

Одно серденько пісня та

 

Співцева розрушала.

 

 

 

І цілий день смутна, тиха

 

Самотняя могила,

 

А вранці зомнята трава,

 

Де дівчина сиділа.

 

 

 

 
Примітка

 

Поезія М. Костомарова «Соловейко» змальовує неперевершеного співця, володаря душ усіх закоханих — соловейка. Його спів то веселий, то сумний, зрізними переливами та колінцями. 1 ось уже до нього приєднуються інші співці-товариші. Мало хто поцінує той спів у пустельному саду, на зеленій могилі — хіба що дівчина, яка, мабуть, тяжко сумує і прийшла до дорогої їй людини на могилу. Вірш пройнятий елегійним настроєм.

Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали