Михайло Петренко «Небо»

 

В минуту жизни трудную,

 

Теснится ль в сердце грусть.

 

М. Ю. Лєрмонтов

 

 

 

Дивлюся на небо та й думку гадаю.

 

Чому я не сокіл, чому не літаю.

 

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

 

Я б землю покинув і в небо злітав!

 

Далеко, за хмари, подальше од світу,

 

Шукать собі долі, на горе привіту,

 

І ласки у зірок, у сонця просить,

 

У світі їх яснім все горе втопить.

 

Бо долі ще змалку здаюся нелюбий,

 

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

 

Чужий я у долі, чужий у людей...

 

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?..

 

Кохаюся лихом, привіту не знаю,

 

І гірко, і марно свій вік коротаю,

 

І в горі спізнав я, що тільки одна —

 

Далекеє небо — моя сторона.

 

Й на світі сім гірко; як стане ще гірше,

 

Я очі на небо, — мені веселіше,

 

І в думах забуду, що я сирота,

 

І думка далеко, високо літа!..

 

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля:

 

Я землю б покинув і на новосілля

 

Орлом бистрокрилим у небо польнув

 

І в хмарах навіки од світа втонув!