Пантелеймон Куліш поезія «Заворожена криниця»

 

Вертоград моей сестры... Пушкин

 

 

 

У сестри моєї тихо

 

Процвітає сад в ограді.

 

Кінамон, моя утіха,

 

Нард, алое в любім саді.

 

 

 

Там квітки, як в божім раю.

 

Що на Тигрі да Євфраті,

 

Зорями в траві зоряють,

 

Тонуть-плавлють в ароматі.

 

 

 

Там гранати наливнії,

 

Солодощів дивних повні...

 

Гудуть бджоли золотії,

 

Мов з Едему тихі дзвони.

 

 

 

Серед саду-винограду

 

В кринах схована криниця...

 

Мойму серцю на відраду

 

Заворожена водиця.

 

 

 

Заворожена й заклята,

 

Щоб не знали люде ходу:

 

Бо призначено для брата

 

Чисту воду-прохолоду. .

 

 

 

Вітре тихий від заходу!

 

Вволи волю мого серця:

 

Повінь чарами на воду.

 

Нехай ллється, нехай ллється.

 

 

 

Вітре буйний аквілоне!

 

Подми чарами, крилатий,

 

На ті нарди, кінамони,

 

Нехай каплють аромати.

 

Примітка

 

«Заворожена криниця» поезія в якій змальовується алегорична картина прекрасного саду з екзотичними квітами, від яких линуть прекрасні пахощі. У тому саду є заворожена криниця, призначена «для брата», щоб брав він звідти «чисту воду-прохолоду». Поет закликає вітер, щоб він повіяв чарами на воду й щоб та полилася для всіх.

 

Сад, квіти — це книги, знання, поезія. Криниця — рідна мова, поет хоче, щоб ці багатства стали доступними для всіх. Хоча цю картину можна розуміти по-іншому. Тим алегорія і цікава, що є простір для уяви, для різночитання.