Олекса Воропай ЗВИЧАЇ НАШОГО НАРОДУ (Фрагменти) ЗАКЛИКАННЯ ВЕСНИ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 29-01-2013, 14:26
Олекса Воропай ЗВИЧАЇ НАШОГО НАРОДУ
(Фрагменти)
ЗАКЛИКАННЯ ВЕСНИ
Одним із найцікавіших звичаїв стародавніх слов'ян, а в першу чергу наших предків, є закликання весни.
Народна уява створила поетичний образ весни у вигляді дівчини- «паняночки», що «десь у садочку шиє сорочку», а інколи й у вигляді молодиці, що вже має або повинна мати дочку:
Ой, весна, весна та весняночка,
Ой, де ж твоя донька, та паняночка...
Вона, ця вродлива дівчина або молодиця, дуже багата, від неї люди сподіваються щедрих дарів, а тому й виглядають її рано-вранці, до схід-сонця: вибігають на горби, стають на воротях, лізуть на дах комори чи клуні - і запрошують, закликають її піснями:
Прийди, весно, прийди, Прийди, красна, Принеси нам збіжжя, Принеси нам красок (квітів).
(Груш., І, 167) .
Тут же допитуються і про дари:
Ой, весна красна, що нам винесла? Ой, винесла тепло і доброе літечко! (...)
Малим дітонькам на співаннячко, А господарям на роботячко.
(Чуб., III, 109)
Або:
Принесла вам літечко І зелене зіллячко: Хрещатий барвінок. Запашний васильок...
(Слобож., сб. хар., XVII, 18)
Але й ті, що виглядають та закликають весну, що сподіваються від неї дарів, теж не залишаються в боргу перед нею: вони приносять їй жертви-подарунки.
«В Україні навесні (так, як і в Греції) діти носять у руках зроблену з дерева ластівку, ходять з нею з хати до хати і прослав¬ляють наступаючу весну».
«На "сорок мучеників" печуть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді вилітають із вирію. Це - жертва весні, яка в різних формах була відома ще недавно в різних кутках слов'янства»2.
«Селянки на цей день, закінчивши ткати своє полотно, виходять зі шматком його в поле, вклоняються на всі боки і, обернувшись обличчям до схід-сонця, кажуть: "Ось тобі, мати-весна, нова обновка!" Після цього розстеляють кусень полотна, кладуть на нього пиріг і йдуть геть з надією, що льон і коноплі цього літа вродять добре...»3
Закликають весну звичайно жінки, дівчата і діти. Це не завжди відбувається на «сорок мучеників» - іноді й на «Теплого Олекси», іноді на «Явдохи», а то й напередодні Благовіщення. Імовірно, що час закликання весни залежить від місцевості і від кліматичних умов року - ранньої чи пізньої весни.
Закликання весни, приносниці життя, поєднане з вигнанням зими - смерті. У стародавніх слов'ян навесні відбувалась урочиста тризна з жертвоприношенням на честь померлих. Ще й досі зберігаються залишки того урочистого весняного свята, коли оспівується кінець зими і при цьому палиться солом'яне опудало. Це свято в лужичан та в чехів відоме, як свято заморення зими і відновлення весни. Чеські дівчата зустрічають весну піснею:
Giz nesm smert ze wsy, Nove leto do wsi. Wjtey, leto libezne, Obiljicko zelene1.
Без сумніву, що і в нас, в Україні, був колись подібний звичай; але пізніше одна частина його - палення вогню для очищення землі - перейшла на «Чистий четвер», а друга - поминання мерт¬вих на гробах - припала на «Проводи»2.
Із закликанням весни кінчається перший період, період виглядання весни, що обіймає собою перший весняний місяць -березень.
ПЕРШЕ КВІТНЯ - ДЕНЬ ОБМАНІВ
Звичай обманювати в день першого квітня існує майже в усій Европі й Азії. Початок цього звичаю губиться в сутінках старовини.
Індійці напередодні весняного рівнодення, що припадає на по¬чаток квітня за стародавнім літочисленням Вед, святкують - чи святкували - народження богині Сіти (або бога Шіви). Це свято називається у них «Голі», або «Голак».
Святкуючи «Голак», індійці влаштовували сценічні вистави, а в тих виставах обманювали один одного. Обманюючи, стародавні індійці вірили, що цим вони умиротворять своє божество3.
У стародавніх жидів джерелом цього звичаю була ніби облудна розмова, яка поширилася в Іудеї після воскресіння Христа. Тіло Спасителя, як свідчить Матвій (XXVIII, 13), було вкрадене вночі з гробу його учнями. «Тоді жиди навчили народ і воїнів жартома обманювати і при цьому говорити: "Христос Воскрес!" Другий на це відповідав: "Перше квітня!", що значило - "неправда"»4.
Римський ретор і філософ Апулей (II століття по Христі) першоквітневий обман виводив з римського свята на честь божества сміху - Risus. Це свято відбувалося навесні, коли дні робилися довші. Апулей пише: «Забави (ігри), які кожного року ми влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають яку-небудь нову вигадку. Ми - єдиний з усіх народів, що уласкавлюємо забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом»1.
Ісландські саги кажуть, що звичай обманювати в день першого квітня введений асами (богами) в пам'ять Скадеї, дочки Тіясса. Цей звичай дуже поширений у Данії, Швеції і Норвегії.
В Англії перше квітня - це день усіх дурнів («all fools day»). Обманутий у цей день називається квітневим дурнем (аргії-fool). У Шотландії першоквітневий обман називається «гонити шуліку» («hunting the gowk»).
У французів обман у день першого квітня називається «квітневою рибою» - «poisson d'avril». Походить ця дивна назва ніби від того, що в день першого квітня втік із в'язниці Людовик XIII. Він перевдягнувся в одяг селянина і переплив річку, «як риба». Але таке пояснення викликає сумнів, бо звичай обманювати в день першого квітня значно старіший у Франції, ніж перша половина XVII століття, коли жив Людовик XIII (1610-1643). Деякі з дослідників уважають слово «poisson» зіпсутим «passion» - страждання - і надають йому релігійного значення: страждання Ісуса Христа3. Який це має стосунок до обману - невідомо.
У німців здавна існує звичай у день першого квітня посилати хлопця до сусідів чи знайомих, щоб він побачив або попросив те, чого не можна ані побачити, ані попросити. Наприклад, голос якогось птаха або свист диявола. Це у них називається «in den April schicken» (послати в квітень). Обманутий таким способом називається «Aprilnarr».
Походження цього звичаю пояснюється тим, що за середньовіччя в країнах Европи любили робити вистави сцен Св. Письма. Зокрема, навесні, напередодні Великодня, темою вистав були Страсті, а там водять Ісуса Христа від Кайяфи до Пілата, а від Пілата до Ірода. Це ніби дало підставу до виникнення німець¬кої приповідки: «Jemanden vomPilatuszumHerodesschicken». Вживається ця приповідка тоді, як хочуть сказати: послати когось даремно.
У чехів і словаків кажуть: «Poslati koho s Aprilem». Цей же звичай відомий і в Польщі, і в Литві під назвою «Primaprilis». У цій назві є вказівка на римське походження цього звичаю, бож по-польськи «квєцєнь», а не апріль. Це дає підставу думати, що звичай обманювати на перше квітня прийшов до Європи з Риму разом із назвою місяця - априль.
Якби ми мали більше відомостей про релігійні обряди дохрис¬тиянського періоду, нам було б легше встановити джерело - довідатися, звідкіля походить цей звичай. Більшість дослідників по¬годжується з тим, що обманювати в день першого квітня - погансь¬кий звичай, а до християнства він приплетений лише штучно.
У нас, в Україні, серед сільського населення цей звичай зов сім невідомий. Міське населення його знає. Ймовірно, до наших міст цей звичай принесли німці не раніше як у XVII столітті. В наших фолькльорних матеріалах звичай обманювати в день першого квітня зовсім не занотований.
ТРАВНЕВІ СВЯТА Травень—май
У багатьох європейських народів місяць травень називається май. Існує кілька пояснень щодо походження цієї назви. Виводять її від латинського «Majus» - релігійний обряд стародавніх римлян на честь «Bona Dea» - доброї богині, що мала ще й другу назву: «Маіа». Інші виводять назву місяця з латинського «majores» - предки, бо в стародавньому Римі в цей час згадували померлих родичів. Ще в'яжеться це з ім'ям Меркурія -провідника душ померлих, сина богині Маї.
Поза Римом провінційні латиняни теж мали свої божества з подібними назвами. Очевидно, всі міфи про однойменні божества могли створити разом назву «май» - назву місяця і назву зелені.
Ось приклад, що в нашій мові слово «май» значить не місяць, а зелень, найчастіше зелені гілки дерев: «І за образами май, і по гвіздочках май...» (знародньоїказки). Або: «А тут їде віз, повен маю ...» У Федьковича: «Підгір'я, що ся маєм крило, в шовкові трави спать ся клонило».
Маївка
Як відомо, в багатьох європейських народів ще й досі зберігся звичай «маївки» - розваги, гуляння в гаю чи в лісі. Цей звичай теж дуже старий. Уже римляни мали свято «Majuma» на пошану згаданої богині Маї.
Першого травня з самого ранку римляни виходили в поле з музикою, співами. Там вони рвали квіти і трави, в гаях ламали зелене гілля дерев і, принісши додому, квітчали ним двері будин¬ків своїх иоличів або ДОУЗІВ.
У це ж свято (воно мало ще другу назву: «Ludi florales») римляни обливали один одного водою і купалися в річці Тібр, в яку весталки - жриці богині Вести (вони мали обов'язок берегти 4вічний вогонь») - кидали очеретяні опудала (згадаймо наших Купала і Морену на «Івана Купала»). Це робилося на честь Сатурна - бога весняних засівів та родючості.
Та ще перед Римом у стародавній Індії було свято на честь богині Маї, матері природи. Індійці святкували свої «маївки» в кінці квітня і на початку травня.
У франків (IV-V вік по Христі) був звичай у день першого травня карати тих чоловіків, що давали забагато волі своїм жінкам.
У греків перше травня - веселе свято весни, подібне до нашого Зеленого Свята. Хати квітчаються зеленню і квітами, долівки в хатах посипають свіжою травою. Все населення виходить у гаї, сади, левади і там влаштовує масові забави.
У Швеції, Данії, Англії перше травня з давніх-давен було радісним святом весни. Люди, переважно молодь, виходили в гаї і навколо «травневого дерева», звичайно берези, виводили весняні хороводи (згадаймо наші «березини» та гаївки). Травневе (майове) дерево було і в римлян, воно звалося у них «Maius, arbor majalis»; у данців воно зветься «Maistrae», в англійців -«Maypole», у французів - «Le Mai», у німців - «Maibaum».
Колись у деяких європейських країнах селяни збиралися гуртами, сідали верхи на коні і їздили ватагами, тримаючи в руках зелене гілля берези. В Німеччині й Данії це звалося «привозити літо на конях у село». В цей же день церковні братства влаштовували «Majigilder» - веселі забави з закускою і пивом.
У багатьох містах Франції був звичай у день першого травня ставити «майове дерево» перед будинком міського мера. За це мер улаштував народні забави з танцями, співами, жартами.
«Майові» королі й королеви
В Іспанії в день першого травня дівчата вибирають найкращу з дівчат, одягають її в білий одяг, на голову кладуть вінок із квітів і садовлять її на «трон» - стілець, укритий живими квітами. При цьому дівчата збирають від присутніх глядачів гроші для «Маї».
В Англії та в скандинавських країнах вибирають «майових ко¬ролев» - теж вродливих дівчат чи молодиць, квітчають їх квіта¬ми і водять навколо високої тички - «Maypole» або «Majstong».
Шведський король Густав І іменував у 1596 році Івана Маґнуса, упсальського архієпископа, майовим королем. Такого майового короля, у вінку і з квітами в руках, водили по вулицях міста з великими почестями. За це «травневий король» давав бенкет королеві, придворним і народові.
Польський етнограф Ґолембійовський у своїй праці «Gry і zabawy roznych stanow» (Warszawa, 1831) пише, що в стародавніх мешканців Польщі була богиня Мая, яку вони шанували в перший день травня; її й досі закликають у піснях і танцях, якими слов'яни зустрічають весну на мураві.
У Литві хлопці та дівчата, зібравшись першого травня на лузі, ставлять там зелене дерево і декорують його різнобарвними стрічками і квітами. Вибирають богиню Маю. Мая у вінку, вся в зелені, керує співами і хороводом навколо «майового дерева».
«Майові рекреації»
Перше травня, як народне свято, в Україні не відоме. Натомість це було веселе свято студіюючої молоді за часів «Гетьманщини святої».
У Києві в день першого травня всі спудеї і бурсаки Київської Академії разом з учителями та «любителями науки» виїжджали за місто, на гору Скавику, що поміж ярами в урочищі Глубочиця.
Учителі поезії були зобов'язані щорічно «сочинять», як пише автор «Описанія Кіево-Софійскаго Собора й Кіевской Ієрархій» (Київ, 1825), комедії і трагедії спеціально для «майских рекреаций». Отже, ставили п'єси «на лоні природи» і співали хором не тільки «свєтскіє песні, но і кантати», як пише автор цього «Описанія...».
Щодо «любителів науки», то це, як довідуємось з інших джерел, були не хто інші, як купці, дідичі, заможна козацька старшина. «Любителів науки» спудеї приймали до свого гурту не інакше, як «за подаяніє» на славу і розвиток «премудрості научной». Ішлося про бочку пива або меду вареного; могли бути також смалений кабан, бодня сала, свіжі паляниці та інші того роду докази прихильности до науки.
Такі шкільні «рекреації» (слово латинське, по-нашому - перерва) відбувалися в травні аж тричі - 1-го, 15-го і 30-го. Це були веселі дні для української студіюючої молоді. Занепала ця традиція приблизно в часи насильницької ліквідації Гетьманщини - в кінці XVIII століття. Спогади та перекази про травневі «рекреації» ще довго жили в пам'яті спудеїв і бурсаків.
Очевидно, на основі цих переказів письменник Микола Поляловський в оповіданні «Махілов» описав травневі рекреації чернігівської духовної семінарії. Ось кілька уривків з цього оповідання (переклад мій. - О. В.):
«...Почалася підготова до рекреацій. Семінаристи зібрали коло сотні карбованців, приготували двоаршинну кулеб'яку, і черговий із грішми та кулеб'якою, в супроводі старших, подався до ректора. Ректор прийняв гроші, які, звичайно, сам призначив на різноманітні розваги семінаристів, і, поблагословивши пиріг, сказав до старших:
- Ну, з Богом! Гуляйте, тільки не забувайтесь: бешкету щоб не було!
Вусаті діти посміхнулися, відважили низький поклін і вийшли від ректора. Того ж дня богослови їли рекреаційну кулеб'яку в їдальні на сніданок, якого в інші дні там не буває.
Після сніданку вся семінарія, від горища до темних підвалів, наповнилась турботами і діяльністю. В класах збиралися гроші; складалися партії; зошити і книги пакувалися на спочинок. У житлі сторожів теж рух: сторожі виносили намети, які з давніх-давен купувалися і лагодилися на складку серед семінаристів; туди ж переправлявся весь буфет і куховарня.
Нарешті вся семінарія готова виселитись: збори і підготова закінчені. Чернігівські семінаристи виправлялися на рекреації, як вояки в похід, з гучними піснями на 900 голосів, з танцями і музикою на всіляких інструментах...
Є щось молодецьке, безтурботне, одчайдушне в цій рухливій масі. Немає жодного понурого обличчя: все співає і все веселиться!.. Перед натовпом розкинулося широке поле, на якому семінаристи проводять свої безтурботні рекреації, на якому ще діди і прадіди їхні справляли своє травневе гуляння і співали свої оглушливі пісні. Рекреаційне поле - за сім верств від Чернігова. З одного боку його ліс, з другого - річка, а здалека видніє місто.
Ціле передполуднє семінаристи розташовували і встановлювали свої намети. Служба розташувалася над річкою, недалеко від лісу; через півгодини там задимились під котлами вогнища. Обід розношено по наметах. По обіді приїхав ректор, обійшов намети і знову нагадав семінаристам "не забуватися". Він роздав старшим гроші, які на цей раз були розміняні на мідяки - кожному карбо¬ванців по десять. Старші мали кидати ці гроші "на шарап" для молодших. Ця розвага була призначена на вечір.
У Чернігові рекреація - свято не тільки для семінарії, а і для всього міста. Годині о п'ятій вечора почали з'їжджатися купці, урядовці та дідичі. Купець Чурило привіз барилко вареного меду, дідич Кортученко прислав кільканадцять кулеб'як; асесор Шемидовський - віз кавунів (мабуть, квашених. - О. В.); купець Тулинників - десять голів цукру та цибик чаю, а Лопоренко, перший дідич Чернігівської губернії, привіз свою оркестру; кожний відвідувач зобов'язаний був принести що-небудь: інакше на рекреацію не допускали. "Приноси" звичайно приймав комісар, вибраний із богословів товаришами і затверджений на цій почесній і ситій посаді самим ректором.
Надвечір рекреації почали розгортатися. Зформувалися три хори - чоловік по тридцять у кожному... В пригоді стала і оркест¬ра... і велетенська, повна сили і розмаху пісня завмирала десь аж під небом... Кожний звук лягає просто на душу... До хору приєд¬нався другий і третій. Грім і сила пісні зросли.
А в наметах тим часом ллється вино... Ось воно, щасливе життя, повне безтурботності, повне товариських веселощів!..
На допомогу рекреації завжди з'являвся сам Вакх: або у вигляді дарованого барилка меду-горілки, або в особі відерного божка. Він уже встиг справити свій вплив на деякі голови чернігівських семінаристів. Ось біля річки, на дорозі - танці під музику імпровізованої оркестри, в якій високі ноти виграють "восьмушки", середні - штоф із півштофом, а октаву тримає велетенська четверть.
Цією оркестрою керує Третинський... майстер на імпровізації подібного роду... - Рухайся, хлопці! - гукає він на танцюристів, а сам дзвонить у порожні пляшки.
А ось тут, під липою, один семінарист під впливом хмелю плаче і цілує якогось купця в чоло і в потилицю...»
Розуміється, письменник у захопленні «пересолив»: може, не такі вже п'яниці були чернігівські семінаристи. Але в кожному разі рекреації були веселим святом, і велика шкода, що ця традиція серед нашої студіюючої молоді втрачена.
Пізніше соціялісти разом з комуністами, як відомо, оголосили перше травня, стародавнє веселе свято всіх народів, «днем міжнароднього пролетаріяту», і цей день утратив свій чар!..
ВЕСНЯНКИ
Весняні обрядові пісні й хороводи в наддніпрянській Україні називаються веснянками, а в Галичині - гаївками, ягівками або гагілками.
Веснянки співаються від Благовіщення аж до Зелених Свят або доки не вийдуть у поле полоти просо. Співаються вони скрізь: на вулицях села, на майдані під церквою, в лісі, в полі, а найчас¬тіше на зелених луках понад річкою або ставком.
Гаївки в Західній Україні «грають» тільки на Великодньому тижні, на майдані під церквою або на гробках.
Веснянки й гаївки - це в переважній більшості пісні дівочі. Рідко де допускаються до участи в іграх хлопці; звичайно вони тільки приглядаються до гри, прислухаються до співу і час від часу, спровоковані насмішками та дотепами дівчат, «впадають» поміж юрбу і на хвилину переривають забаву.
Іноді побіч з дівочими гагілками чи веснянками хлопці заводять свої ігри: борюкаються, бігають наввипередки, «будують вежу», стаючи один на одного, тощо.
Виходячи на вулицю співати веснянки або грати гаївки, дівчата вбираються в білі вишиті сорочки, а на голову кладуть вінки або квітчають волосся квітами.
Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже, він швидкий або повільний. Наприклад, співаючи веснянку:
По три шаги молодець, По таляру дівка, По тисячі жінка... По три копи дівочка, По чотири кісочка, По грошику молодець, Як печений горобець,
дівчата здебільшого творять «ключ» і рухаються швидко - «біга¬ють з підстрибом». А коли стануть у коло, то рухаються повіль¬ніше і також повільніше співають:
Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде Та до мене мій миленький вечеряти прийде.
Ой, чи прийде, чи не прийде на вечерю тую, А я йому ранесенько снідати зготую.
Цвіли лози при дорозі синесеньким цвітом, Ішов козак із вулиці білесеньким світом.
Не жаль тому козакові поснідати дати, Що він іде із вулиці, як стане світати...
Коли і де, в якій країні виник звичай водити хороводи, дослідити тепер уже тяжко, бо цей звичай належить до глибокої старовини - початків культурного розвитку людства. Відомо тільки, що хороводи були частиною поганських звичаїв ще далеко до приходу християнства. В Ассирії і Вавилоні, ще за 2000 років до народження Христа, в час приношення жертви божкові Ваалу виконувалися хоровідні танці навколо жертовника.
У стародавніх греків релігійні обряди супроводились урочис¬тими хоровідними танцями, що називалися «каравіно»; тоді ж співались і гімни біля жертовника. Виконавцями цих співів і «каравіно» були лише цнотливі дівчата в білих сорочках і з він¬ками квітів на голові.
Але були в греків і мішані хороводи, що не мали зв'язку з релігійними відправами. Це були звичайні розваги хлопців і дівчат. Опис такого хороводу знаходимо в Гомеровій Іліяді (IX в. до Р. Хр.):
Тут разом і хлопці, і славні дівчата, За руки побравшись, кругом танцювали. На дівчатах були сорочки ллянії, А на хлопцях були вишиті, крамниї, І дівчата мети вінки трав'яниї. А ті на припонах ножі золотії; І вони то разом вертілися кругом, Мов колесо теє в ганчаря вертиться, Як він його силу хоче розпізнати, — То одні до других рядами танцюють. Народ позбирався цілою товпою І дивиться, радий...
(Переклад С. Руданського)
А далі йде короткий опис ніби парубоцьких ігор, які колись зводились і в нас поруч з дівочими веснянками (про це вже згадано вище):
... співак межи ними
Грає і співає; і два вертопляси
Починають співи і самі танцюють...
Згодом і грецькі «каравіно» перетворилися лише на забаву молодих дівчат, які збиралися на лузі в святкові дні, бралися за руки, співали пісень і танцювали. Пристрасть греків до цієї забави була така велика, що навіть Аспазія примусила одного разу поважного філософа Сократа взяти участь у хоровідній забаві.
На олімпійських іграх найкращі співачки й танцюристки виявляли свою умілість у хороводах. Як нагороду за найкраще виконання, хоровідниці одержували вінки.
У стародавньому Римі хороводи були складовою частиною священних обрядів: там дівчата співали гімни вдячності перед зображеннями богів. Але згодом і тут хороводи швидко перейшли зі священних обрядів у народні забави.
Ні один з європейських народів, крім слов'ян, не засвоїв хороводів і не зберіг їх у своєму народньому мистецтві. І ніхто з слов'янських народів не розвинув хоровідних забав так широко і різноманітно, як наш український народ.
У нас в Україні, як і в Греції та Римі, хороводи були спочатку частиною обрядів поганської релігії. Виконуючи хороводи, наші дохристиянські предки мали на меті прогнати зиму, накликати добрий урожай і започаткувати сезон сватання і весіль, а також відзначити проводи хлопців-вояків у похід, що звичайно мав місце навесні.
Гаївки - це дуже стара назва наших хороводів; імовірно, вона збереглася ще від того часу, коли наші пращури виконували обря¬дові пісні й танці в заповітних гаях навколо священних дерев.
Веснянки - це новіша назва, що - як можна догадуватись -виникла в історичну добу, вже після того, як слово «весна» ввійшло в ужиток нашої мови.
На початку християнства хороводи, як частина поганських релігійних обрядів, переслідувалися церквою. Ось чому, як думають дослідники нашої старовини, літописець називає гаївки «бісівськими іграми». (...)
Пісенні тексти завжди змістовні, вони розповідають про якусь конкретну подію, але формою - прості й короткі. Пісня у весняних хороводах має лише другорядне значення; головне тут не пісня, а ритм і танці, що мають своїм завданням підняти настрій, розбудити енергію і передати її навколишньому світові, щоб збудити природні сили до нового життя, дії, руху, піднесення. А тому й не дивно, що переважна більшість гаївок і веснянок має веселий, оптимістичний характер. (...)
(О. Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Т. II. - Мюнхен, 1966. - С. 270-276, 292-305).
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали