ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ КНЯЖА УКРАЇНА НАШІ ПРЕДКИ — СЛОВ’ЯНИ
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 30-01-2013, 14:58
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
КНЯЖА УКРАЇНА
НАШІ ПРЕДКИ — СЛОВ’ЯНИ

Над озерами, річками,

На полянах лісових,

На стрімких високих горах,

На просторах степових, -



Де лише сіріє стежка

Або вкрився збіжжям лан,

Скрізь розкидались оселі

Наших прадідів-слов'ян.



Оселялись цілим родом:

Що людина, як одна?!

Кревні люде - рід складали,

Кревні роди - племена.



Наймудріший і найстарший

Цілим родом керував,

Видавав щодня накази,

Правив, милував, карав.



Кожне плем'я мало князя,

Князь судив, водив на бій,

Першим був він у відвазі

І у мудрості своїй.



А коли ставав нездатним

До ладу і боротьби,

Віче іншого на князя

Вибирало без журби.



На річках, високих горах,

Серед багон і болот

Городи, міцні твердині

Будував собі народ.



Коли ворог йшов війною,

Метушилось все, як рій,

Замикалися ворота,

Починався лютий бій.



Бились, кидали каміння,

Крізь баркан окріп лили,

Попіл сипали у очі,

Гострі кидали коли...



...Ось і ворога відбито.

Все минуло: гнів і жах...

Кревні плачуть над борцями,

Що звалилися в боях.



І дають їм у могилу

Зброю, вбрання і харчі,

Щоб вони не знали лиха,

На тім світі живучи.



На сумних могилах тужать

І справляють тризну там,

І несуть на сизі гори

Жертви праведним богам.



Але все поволі, тихо

Тоне в річці забуття,

І на березі зеленім

Квітне радісне життя...



На луці палає ватра,

На луці ідуть танки.

Тут в вінках цвітуть дівчата,

Там співають парубки.



В сю таємну ніч Купала

В лісі папороть цвіте,

Розцвітає, обсипає,

Цвіт-проміння золоте.



Промовляє звір до звіра,

Хто підслуха мову їх,

Хто у лісі найде квітку,

Найде скарбів цілий міх.



А пісні все далі ллються,

Вже поблідли і зірки,

А ще огнища палають

І мережаться танки.



На кийки стоять схилившись

Бородаті віщуни

І розказують, що буде

І з якої сторони.



Роздають недужим зілля,

Щось шепочуть і плюють...

Сих водою напувають,

Тим камінчики дають.



І здається, з лісу вийшов

На узлісся лісовик.

Став, заслухавсь, задивився...

Стрепенувсь і знову зник.



І здається, щойно бігли

Тут русалки польові

І розсипали зі сміхом

Самоцвіти по траві.



Але схід зайнявся сонцем,

Хмари в золоті, в огні...

І самотньо одцвітають

Зблідлі ватри вдалині.
?
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали