Засоби творення комічного
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 17-12-2012, 17:43
Засоби творення комічного

Комічне (від гр. — веселий, смішний) — одна із естетичних категорій: комічним називаємо ті явища суспільного життя та образи мистецтва, які викликають сміх. Комічне існує об'єктивно в житті, і його відображення є комічне в мистецтві. Комічне обов'язково смішне, але не все те, що смішне, можна назвати комічним. Є порожній сміх, а комічне завжди змістовне, соціально забарвлене, ґрунтується на тих смішних явищах, які мають громадянське значення. В основі комічного лежить суперечать між новим і старим, між тим, Що народжується, і тим, що відходить у минуле, відмирає.
Сміх може служити засобом самокритики і критики хиб у нашому житті, допомагати боротися проти пережитків минулого в побуті і свідомості окремих людей. Тому комічне може мати різне емоційне забарвлення — від глибокого обурення до добродушного жарту. Це і добродушний гумор, і іронія, що похвалу перетворює в осуд, і дотеп, що вражає несподіваністю, і сарказм, що сміх мішає з гіркотою, і т.д.
Гумор (від лат. — волога) — художні твори різних жанрів, у яких смішне в житті зображається у добродушно-беззлобному, жартівливому тоні. Він піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси у хороших людей.
Гумор пронизує більшість жанрів народної творчості, особливо народні казки й анекдоти, прислів'я, приказки, коломийки, анекдоти, оповідання і пісні. Блискучий вияв знайшов він у творах І. Котляревського, Л.Глібова, Остапа Вишні.
Іронія (від гр. — удавання, глузування) — прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говориться в позитивному чи навіть у захопленому тоні, а мається на увазі зовсім протилежне. Від гумору іронія відрізняється більш гострим, хоч і дещо замаскованим запереченням висміюваного. Наприклад, у фейлетоні Остапа Вишні "Чухраїнці" таким виступає слово "лорди", яке стосовно нації чухраїнців звучить з явною насмішкою: "Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів...
Як запитають було їх :
Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, відповідають:
Та хто й зна ... "
Іронічна інтонація виявляє себе в контексті з іншими висловлюваннями автора. Іронія вказує на відношення мовця до зображуваного й може мати багато смислових відтінків. Іноді, особливо в ораторській мові, ті слова, які треба розуміти в протилежному (іронічному) значенні, говоряться з насмішкуватою інтонацією, а на письмі беруться в лапки. Іронія часто вживається у сатиричних творах - в епіграмах, байках, комедіях тощо.
Сарказм (від гр. - терзання) -особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті, презирства до зображуваних явищ і людей. Сарказм близький до іронії, але не має переносного (прихованого) значення, виражається більш прямо. Крім того, для сарказму характерне поєднання сміху з гіркотою і злістю. Він спрямовується на явища не тільки смішні, але й дуже шкідливі. Багато сарказму в інвективі "Кавказ" Тараса Шевченка, який розповідає про те, як царизм переслідує волю, і порівнює представників царського самодержавства з псарями і гончими.
Отже, чим відрізняються гумор, іронія і сарказм?
У гуморі поєднується доброзичлива усмішка з дотепним її виявом, який ґрунтується на суперечності між уявним і сущим. Гумор не заперечує певного життєвого явища, а лише підкреслює його недосконалість. У гуморі про серйозні речі говориться з усмішкою, а в іронії смішне приховується під маскою серйозності з переважанням негативного ставлення до зображеного, насмішкою над ним. Сарказм — це різновид іронії, їдка насмішка з відверто дошкульним змістом. Але якщо сутність іронії в інакомовленні, то в сарказмі головне — пафос заперечення, його найвищий емоційний вияв.
Сатира (від лат. — суміш, всяка всячина) — художні твори різних жанрів, у яких різке викриття зображуваного поєднане з гострим осміянням, глумлінням. Письменники — сатирики основну увагу приділяють зображенню того, що є негативним у суспільному та особитому житті людей, що заслуговує на гнівний осуд, різке осміяння, розвінчання та повне заперечення. При цьому те, що піддається сатиричному висміюванню, часто показується у перебільшено смішному, комічному чи навіть гротескному вигляді, щоб викликати у читача відразу до нього, допомогти краще розпізнати вороже, реакційне, несумісне із справжнім життям, щоб "звести порок з п'єдесталу".
Сатирою у вузькому розумінні називають вірші викривального змісту ("Сідоглавому" І.Франка).
Сатиричні картини й образи створюються за допомогою гіперболізації, гротеску, фантастики, пародії, нарочитого зниження образів, самовикриття персонажів.
Гротеск (від фр.~ смішний, незвичайний) - сатиричний художній прийом у літературі, заснований на нарочитому карикатурному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи страшного з комічним і смішним. Гротеск — вищий ступінь комічного.
Бурлеск (від італ. — жарт) — жанр гумористичної поезії, комічний ефект якої досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться "високим штилем", піднесено, урочисто. В "Енеїді" Котляревський користується майже виключно першим способом: усіх героїв, навіть царів і богів, він описує "низьким стилем", з використанням прозаїзмів, вульгаризмів. Прикладом другого способу бурлеску може бути "надгробне слово", виголошене над тілом одного з героїв поеми — Палланта "якимсь їх філозопом" (тут пародіюється шкільний "високий стиль"). Бурлеск досягається шляхом травестії (від італ. — переодягнення). В Україні бурлеск став важливим кроком у переході від церковно-шкільної до світської літератури, в якій виступали вже люди з народу і використовувалася розмовна мова, яскраві риси побуту та народний гумор.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів