ЛІТЕРАТУРА XX СТ.
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 9-02-2014, 16:24
ЛІТЕРАТУРА XX СТ.
4.1. Павло Тичина
Біографічна скринька
• Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. у с Піски Козелецького повіту
Чернігівської губернії (нині Бобровицького району Чернігівської області) у багатодіт¬
ній сім'ї сільського дяка.
Павло з дитинства виявив хист до музики, малював, віршував.
• 1900 - 1907 pp. - навчався в Чернігівському духовному училищі.
• У 1906 - 1910 pp. - перші поетичні спроби як наслідування народних пісень та творів Шевченка.
• 1907 - 1913 pp. - навчання в Чернігівській духовній семінарії.
• 1912 р. - з'явилися перші друковані твори.
Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада».
• 1913 - 1914 pp. - працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття - у Чернігівському статистичному бюро.
• 1916 - 1917 pp. - Тичина - помічник хормейстера в українському театрі М. Садовсь-кого.
• 1918 р. - вихід збірки «Сонячні кларнети».
• 1920 р. - подорож з капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Киє¬ва до Одеси.
• 1920 р. - організовує хор.
• 1923 - 1934 pp. - співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків).
Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт».
• У 1926 р. брав активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».
• 3 1929 р. - дійсний член Академії наук Української РСР.
• У 1936 - 1939 pp. і в 1940 - 1943 pp. очолює Інститут літератури АН УРСР.
• 3 1947 р. - член-кореспондеит Болгарської АН, доктор філології.
• 1943 - 1948 pp. - міністр освіти УРСР.
З 1953 до 1959 p. - голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради національнос¬тей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.
• Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1962).
• 1967 р. отримав звання Герой Соціалістичної Праці.
• 16 вересня 1967 р. в Києві П.Г.Тичина помер. Похований на Байковому кладовищі.
Творча спадщина
М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вда¬ло назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найкра¬щих поетів минулого століття не просто напрочуд музична, але й передає одвічний косміч¬ний світлоритм, переливається і плине, як музична ріка.
З 1907 р. Тичина-семінарист починає цікавитися творами сучасників - М. Коцюбинсь¬кого, М. Вороного, О. Олеся, В. Самійленка. Художник М. Жук приводить допитливого юнака в дім М. Коцюбинського. Усе це стимулювало хлопця до поетичної творчості.
• У 1916 р. під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки розпочав писати драматичну по¬ему «Дзвінкоблакитне».
• 1917 р. - відродження українського національного ягиття, сподівання мільйонів на відновлення власної державності вносять зміни в життя і творчість поета: він пише поему «Золотий гомін», наснажену пафосом визволення народу.
• 1918 р. - виходить збірка поезій «Сонячні кларнети» і тетраптих «Скорбна мати», який с свідченням братовбивчої трагедії (присвячений пам'яті матері поета, якої не стало 1915 р., цикл водночас набув широкого символічного звучання).
• 1920 р. - одна за одною виходять ще дві збірки поезій - «Замість сонетів і октав» та «Плуг», які стали подією в літературному яситті. У цей самий час П. Тичина почав працювати й над поемою-симфонією «Сковорода», яку так і не встиг завершити, хоча писав її до останніх своїх днів.
• 1924 р. - працюючи вже в редакції харківського журналу «Червоний шлях», видає збірку «Вітер з України».
• 1931 р. - переломний момент творчості Тичини - вихід збірки «Чернігів», що засвід¬чила перехід поета в число «офіціозних» авторів.
Посилення тиску тоталітарного режиму сковує, калічить талант поета. Про це свідчать вкрай заідеологізовані, вимучені вірші, що входили до збірок «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941).
• У 1942 р. побачила світ поема «Похорон друга», яка з'явилася у період смертельної боротьби проти фашизму. Поема наснажена високим гуманістичним пафосом, у ній на повний голос звучить мотив унікальної цінності життя кожної людини і водночас звучить гімн безсмертю народу.
• 1943 р. - публіцистичні твори: «Творча сила народу», «Геть брудні руки від Украї¬ни».
«Ви знаєте, як липа шелестить...»
Це поезія-мініатюра, яка складається з двох 6-рядкових строф.
У творі паралельно (настроєво суголосно) зображуються два світи - світ природи і світ людини (прийом паралелізму).
Починаючи від першого питального речення, поет намагається уявно поєднати людину й природу. Вдало застосовані художньо-виражальні засоби (епітети «місячні весняні ночі», «старі гаї»; метафори «сплять гаї» та ін.), майстерне створення словесно-музичних асоціа¬цій роблять поезію стрункою й елегантною.
Елегія - вірш, у якому виражені настрої суму, журби, задуми, меланхолії. Паралелізм - паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя (порівняння у формі зіставлення; на відміну від порівняння у паралелізмі зображувані картини пов'язуються між собою не тільки синтаксично, але й логічно. У 1918 р. в барвах музики тріумфально залунали «Сонячні кларнети». До читача при¬йшла «воістину сонячна книга», яка незвичайним світлом влилася в душі людей, сп'янила красою українського слова, яке «з такою не чуваною досі музичністю грало, співало, брині¬ло, гриміло, лилося зі сторінок незабутньої книги».
Сама назва насичена глибоким емоційним змістом, зумовлена не тільки тим, що поет грав на кларнеті і любив цей інструмент. Кларнет - інструмент, який тембрами нагадує звучання людського голосу і має великі виражальні можливості. Отже, можна уявити, що збірка - це звучання людського голосу душі, що розкриває величезний внутрішній світ, зігріта й осяяна промінцями сонця, що надає усьому живому ритмічного руху. Це проміння ніби зв'язує сонце із землею та іншими планетами. Дійсно, збірка розкривала різнобарвну гармонію космічного оркестру і ніби промовляла: «Ти - людина, наділена здатністю спри¬ймати красу і народжена жити в красі». Тичина був часткою цього хаотичного Всесвіту, рухав емоціями.
У збірку «Сонячні кларнети» Тичина вмістив 44 найкращі твори, поєднані змістом і сти¬лем, але різні в ритмічному плані (37 розмірів).
«Арфами, арфами...»
Поезія зі збірки «Сонячні кларнети», з'явилася під впливом вірша Миколи Вороного «Блакитна панна».
Твір пройнятий весняною, урочистою, сонячною мелодією. Складається з 4-х строф. Поезія наснажена оптимістичним пафосом радості зустрічі з весною:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена. Специфічна ритмічна будова, яскрава метафоричність, насиченість асонансами й алітера-ціями роблять твір самобутнім.
4.2. Володимир Сосюра
М. Стельмах назвав його «глибинно-бентежним березнем», «замріяно прозорим верес-нем» української новітньої поезії. Біографічна скринька
• Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве на Донеччині.
• Сім'я переїздить до с Третя Рота (розповідь про рідний край в автобіографічному ро¬мані «Третя Рота»).
• 1917 р. - друкує свої поезії в газеті «Голос рабочего», журналі «Вільна думка».
• 1918 р. - В. Сосюра у рядах повстанців, які піднялися за відновлення УНР, потім - у Червоній армії.
• 1919 р. - поранений.
• 1921 р. - збірка «Поезії».
' 1922 р. - поема «Червона зима», у якій осмислюється історія людини на тлі глобаль¬них соціальних зрушень. Пафос боротьби, самозречення в ім'я загального щастя - до¬мінанта твору.
• Поезія В. Сосюри 20-х років продбвжує українську традицію романсово-сентимен¬тальної лірики із її заглибленням у внутрішній світ особистості. Збірки: «1871 рік» (1923), «Залізниця» (1924), «Сьогодні» (1925), «Юнь» (1927), «Коли зацвітуть ака¬ції» (1928), «Серце» (1931) та ін.; ліро-епічні поеми «Оксана» (1922), «Робітфаківка» (1923), «Воно», «Шахтар» (1924).
• Вплив сталінщини негативно позначився на творчості поета: у творах має місце штуч¬на декларативність, фальшивий пафос, переспівування колишніх мотивів - збірка «Червоні троянди» (1932), «Люблю» (1939).
• 1936 р. - В. Сосюру приймають до Спілки радянських письменників.
• 1937 р. - збірка «Нові поезії».
• 1940 р. - роман у віршах «Червоногвардієць» (увібрано автобіографічну основу поето¬вої творчості).
• 1941 р. - евакуація до Башкирії.
• 1942 р. - працює в Українському радіокомітеті в Москві.
• 1943 р. - входить до складу фронтової газети «За честь Батьківщини».
Творчість воєнних років
• збірки «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942), поема «Мій син» (1944),
поезія «Любіть Україну» (1944).
Післявоєнна творчість
• «Щоб сади шуміли» (1947), поеми «Вітчизна» (1949), «Україна» (1951), книги віршів «Солов'їні далі» (1957), «Ластівки на сонці» (1960), поема «Розстріляне безсмертя» (1960), збірки «Близька далина» (1960), «Поезія не спить» (1961), «Осінні мелодії» (1964) та «Весни дихання» (1964).
• 8 січня 1965 p. B.M. Сосюра помер.
Творча спадщина: близько 60-ти поетичних збірок, десятки поем, автобіографічна про¬за.
Провідні теми творчості В. Сосюри:
- тема України;
- драматична історія українського народу»
- трагічна сучасність;
- праця людей на рідній землі;
- духовність українського народу;
- кохання;
- любов до рідної мови, боротьба за її збереження;
- соціально-філософська тематика;
- любов до природи тощо.
Коротка характеристика творчості В. Сосюри
- Рання лірика сповнена романтичною чутливістю.
- Після подій 1917 р. у поезіях зазвучали соціальні мотиви, мотиви національної злаго-ди (поезія «Чи вже не пора», «І Пішов я тоді до Петлюри...»).
- У 20-ті роки цікавився славним минулим України, захоплювався подвигами запорозь¬ких козаків.
- Як свідок політичних процесів, Сосюра вимушений пристосовуватися; відбувається «переоцінка цінностей», поет активно підтримує комуністичні ідеали.
- Поет працював у стані «двоїстості»: з одного боку - щирі патріотичні почуття, гіркий біль за колоніальне становище українського народу, з другого - вимушена віра у фаль¬шиві ідеали (поезія «Два Володьки» із збірки «Серце»).
- Поезія 20-х років продовжує українську традицію романсово-сентиментальної лірики із її заглибленням у внутрішній світ особистості.
- Одне з головних місць у творчості цього періоду займала інтимна лірика:
«Так ніхто не кохав...» - втілення мрії про духовно окрилену особистість, утвердження права людини на свої глибокі почуття;
«Катрусі на спомин» - почуття кохання асоціюється з музикою Гріга, Шопена.
У творах 30-х років Сосюра замислювався над причинами трагедії 1919 - 1920 pp., національними катастрофами. У цей період творчості переважає тема України, її дра¬матичної історії і трагічної сучасності. (Пройнята великим патріотичним пафосом по¬ема «Мазепа», у якій автор дотримується концепції патріотичної діяльності Мазепи і спростовує великодержавницькі версії «зрадництва» гетьмана).
- Наприкінці 30-х Сосюра заглиблюється в океан народної пісні й думи.
Останні передвоєнні книжки («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки» (1940) спов¬нені мотивів любові до жінки, природи, Вітчизни, життя.
Лірика воєнних років пройнята мотивами віри в перемогу, житейське щастя після війни, але й неретушованого показу біди.
- Післявоєнна лірика сповнена трудовим і духовним ритмом відбудови (збірка «Щоб сади шуміли» (1947).
- З появою книги «Солов'їні далі» (1957) починається останній світлий період творчості поета, у якому звучать теми: праця на рідній землі, зачарованість світом, мелодії «осіннього» незгаслого кохання та ін.
«Так ніхто не кохав..»
Поезія написана в 1922 р. Належить до інтимної лірики.
Володимир Сосюра - один з найніжніших і найщиріших співців кохання, яке набуває в нього космічних розмірів.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання. Ліричний герой Сосюри вважає, що тільки він може так на повну силу віддатися гаря¬чим почуттям, прагне переконати, що лише через «тисячі літ приходить подібне кохання» (використана гіпербола).
Закоханий юнак ладен зірвати для коханої «Оріон золотий».
Поет втілює мрію про духовно розкрилену особистість, утвердження права людини на своє почуття.
«Любіть Україну»
Поезія написана у 1944 р. - році остаточного визволення України від німецько-фашист¬ських загарбників. Твір є великим проявом безмежної любові поета до рідної Батьківщини і її культури.
Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального ставлення компар¬тійних чиновників, шовіністів до української культури. У центрі - образ «вишневої» Ук¬раїни, компонентами якого є все те, що оточує людину з дитинства, дає натхнення, формує самобутню національну ментальність (краса природи, звитяжна історія, волелюбний народ з багатою культурою і солов'їною мовою). Україна - усюди: «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі», в «солов'їній мові», «у пісні у кожній, у думі», «в дитячій усмішці, в дівочих очах».
В. Сосюра, намагаючись осмислити саме поняття «любов до Батьківщини», підкреслює, що воно підносить самоповагу людини.
Поезія має форму послання. Автор звертається до молоді, тому що майбутнє держави саме в її руках.
Анафора «Любіть Україну» робить твір щирим, композиційно завершеним.
Головна ідея поезії - любіть, оберігайте, возвеличуйте рідну Батьківщину.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов'їну. За цей твір Сосюрі довелося пізніше витримати вал брутальних наскоків з боку крем¬лівської верхівки.
Анафора (від грец. виношення нагору, повторення) - единопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.
Градація - стилістична фігура, що виражається в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.
4.3. Юрій Яновський
Біографічна скринька. Творча спадщина
• Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 р. в с Майєровому на Єлисавет-градщині в заможній селянській родині.
• 3 6 років - навчання в Нечаївській парафіяльній школі.
• 3 1911 р. - навчання в Єлисаветградському реальному училищі.
• 3 10 років починає писати поезії російською мовою.
• 1 травня 1922 р. - вперше надруковано вірш російською мовою «Море» у газеті «Про¬летарська правда» (псевдонім автора - Георгій Ней).
• 1922 p. - вступ до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факуль¬тет; відвідує літературний гурток.
• Лютий 1924 р. - у газеті «Більшовик» надруковано вірш українською мовою «Дзвін».
• 1925 р. - вихід першої збірки оповідань «Мамутові бивні». Ю. Яновський - редактор ВУФКУ.
• 1927 р. - повість «Байгород», збірка оповідань «Кров землі».
• 1928 р. - видано роман «Майстер корабля».
• 1928 р. - вихід єдиної поетичної збірки «Прекрасна Ут».
• 1930 р. - цикл нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря».
• 1926 -1929 pp. - робота над романом «Чотири шаблі».
• 1935 р. - завершив роботу над романом у новелах «Вершники».
• 1937 р. - п'єса «Дума про Британку».
• 1940 р. - збірка оповідань «Короткі історії».
• 1942 р. - драма «Син династії».
• 1944 р. - збірка оповідань «Земля батьків».
• 1947 р. - роман «Жива вода» (після обговорення на пленумі Спілки письменників України заборонили).
? 1948 р. - збірка «Київські оповідання».
• 1954 р. - «Нова книга».
• 1954 р. - п'єса «Дочка прокурора».
• 25 лютого 1954 р. - помер, похований на Байковому кладовищі.
«Вершники» (1935)
Жанр: роман у новелах.
Новели: «Подвійне коло», «Шаланда в морі», «Лист у вічність», «Дитинство», «Чубен-ко - командир полку», «Батальйон Шведа» та ін. Особливості роману:
роман скомпонований із самостійних розділів - восьми новел;
відсутність хронологічної послідовності у розгортанні подій;
- використання кінематографічного прийому «напливу», поетичних рефренів, ліричних
відступів;
має ознаки героїчної пісні, думи, новели («Вершники» - новаторське продовження традицій народних дум);
- виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах;
поєднання новел головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови; головний мотив - розпад людського роду, що почався з революцією;
- відтворені ситуації драматизму (братовбивча війна, порушення принципу «Тому роду
нема переводу, в котрому браття милують згоду») тощо.
Особливості новели «Подвійне коло»:
- новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбува¬
ються протягом одного дня у степу під Компаніївкою);
фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рід¬ні брати (Оверко Половець - петлюрівець, Андрій - денікінець, Опанас, Сашко - мах¬новці, Іван - більшовик);
умовна присутність батьків (на передньому плані - битви братів, на задньому - те, що про це думають батьки);
- велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);
- автор не зосереджує уваги на ході баталій: Яновського цікавить результат битви і сло¬весна дуель між братами тощо.
Роман у новелах - складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об'єднаних спільним задумом.
4.4. Літературний процес 1900 — ЗО років XX ст.
Літературну дискусію 1925 - 1928 pp. розпочав Михайло Яловий, підтримав - Микола Хвильовий.
Основне дискусійне питання - якими мають бути українська література й український письменник?
Публіцистичні твори М. Хвильового:
1925 р. - «Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших "просвітян"», «Про Коперника з Фрауенбургу, або абетка азіатського ренесансу в мистецтві». У розпалі дискусії з'являються цикли памфлетів «Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?»
Апологет - захисник чого-небудь.
М. Хвильовий висунув концепцію повноцінної національної літератури. Погляди письменника:
- українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, не копіювати досягнення інших літератур;
- письменник має бути обдарованим від природи;
- осуд масовизму й вульгаризації в літературі;
- проникнення ідеями «романтики вітаїзму»(життєлюбства);
- протест проти диригентської палички Москви. Літературні угруповання, що виникли в цей період:
«Плуг», «Гарт», «Авангард», «Нова генерація», «Неокласики», МАРС, ВАПЛІТЕ (Віль¬на академія пролетарської літератури), «Політфронт», ВУСПП (Всеукраїнська спілка про¬летарських письменників), «Молодняк», АСПИС (Асоціація письменників) та ін.
23 квітня 1932 р. - Рішення ЦК компартії більшовиків про ліквідацію всіх асоціацій, спілок, об'єднань письменників.
4.5. Микола Хвильовий
Миколу Хвильового називають «основоположником української прози XX ст.». Біографічна скринька
• Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) народився 13 грудня 1893 р. у с. Тростя-нець на Харківщині (нині Сумська область).
• 1904 р. - батько залишив дружину і п'ятьох дітей, мати вчителювала по селах.
• Микола навчався в Богодухівській гімназії, яку кинув, не одержавши атестата (пізні¬ше довелося складати екзамени екстерном).
• Роки блукань: працює в економії, на заводах, вантажником у порту.
• Миколу Фітільова мобілізовано в царську армію.
• 1917 р. - госпіталь у Кишиневі, повернення додому.
• М. Фітільов - організатор повстанського загону, вступає до КП(б)У.
• 1921 р. - демобілізація, поселення в Харкові, де активно друкується, здійснює велику організаційну роботу, очолюючи ВАПЛІТЕ.
• Події 1932 - 1933 pp. (голод, репресії проти інтелігенції, арешт Михайла Ялового), призвели до трагічного фіналу: 13 травня 1933 p. M. Хвильовий застрелився, кинув¬ши виклик подіям розстрілу цілої генерації.
Творча спадщина
Перші збірки оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924). Центральні твори: новели «Синій листопад», «Арабески», «Дорога й ластівка», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Я (Романтика)» та ін. 1924 р. - повість «Санаторійна зона», 1926 р. - роман «Вальдшнепи», 1927 р. - опові¬дання «Мати», 1928 р. - «Сентиментальна історія», 1929 р. - повість «Іван Іванович» та ін.
У новелі «Я (Романтика)» (надрукована в 1924 р.) постає проблема гуманності й фанатич¬ної відданості революції, розкривається суперечність між одвічним ідеалом любові й безза¬стережним служінням абстрактній ідеї, розвінчується романтика більшовицької революції. Твір торкається теми роздвоєності людської особистості («Я - чекіст, але і людина»). Інсургенти - повстанці.
Версальці (образно) (запозичено з часів Паризької комуни) - усі, хто проти комунарів (у роки революції часто вживався як символ подоланої монархії). Вакханалія - гучне дійство, бенкетування.
Найважливіші стильові ознаки новели М. Хвильового:
- розповідь від першої особи;
- драматизм;
- внутрішні монологи героя;
- відсутність безпосередньої авторської оцінки;
- лаконізм;
- виразні художні деталі;
- глибокий психологізм;
- відмова від традиційного описового реалізму;
- часові зміщення;
- символічність образів, деталей (наприклад, безіменність персонажів (символ, деталь): революційна дійсність нівелює людську індивідуальність; годинник - пересторога Бога, що життя - короткотривале);
- історичні алюзії, асоціації з метою поставити революцію у контекст визначних подій світової історії.
Ідея твору: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати.
4.6. Остап Вишня
Остап Вишня - український сатирик та гуморист. Увів в літературу жанр «усмішка». «Мені нове життя усміхається. І я йому усміхаюсь! Через те й усмішка!»(Остап Вишня) Біографічна скринька. Творча спадщина
• Павло Михайлович Губенко народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь на Полтавщині.
• 2 листопада 1919 р. у газеті «Народна воля» П. Губенко опублікував перший сатирич¬ний твір «Демократичні реформи Денікіна...» під псевдонімом Павло Грунський.
• 1921 р. - у газеті «Селянська правда» надрукована гумореска «Чудака, їй-богу!» (упер¬ше скористався псевдонімом Остап Вишня).
• Друкував усмішки, антирелігійні гуморески, літературно-мистецькі нариси та рецен¬зії, фейлетони на шпальтах газет «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда».
• У 20 - 30-х роках XX ст. виходять збірки Остапа Вишні:
- «Діли небесні» (1923);
- «Кому веселе, а й кому сумне» (1924);
- «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924);
- «Вишневі усмішки кримські»(1925);
- «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926);
- «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927);
- «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930);
• 1928 р. - вийшло зібрання усмішок у 4-х томах.
• 1933 р. - був безпідставно звинувачений у контрреволюційній діяльності та заарешто¬ваний;
• Грудень 1943 р. - звільнений з-під арешту, повертається до творчої роботи.
• Побачили світ твори Остапа Вишні:
- «Зенітка» (1947);
- «Веспа-красна» (1949);
- «А народ воювати не хоче» (1953);
- «Нещасне кохання» (1956) та ін.
• 28 вересня 1956 р. помер. Особливості творчого стилю Остапа Вишні:
• тематика творів пов'язана із злободенними проблемами того часу:
- українське село у віковічних злиднях;
- доля інших народів (наприклад, кримських татар);
- розвиток української культури (література і театр);
- потяг неосвічених людей до нового життя;
- партійна ідеологія («Сміх крізь сльози»);
- проблеми розвитку національної мови;
- відродження національної гідності українського народу;
- природа як джерело краси і натхнення тощо;
• створення образу людини з народу, авторового спільника, однодумця;
• багатство відтінків;
• соковитий народний гумор;
• дотепність;
• правдиво змальовані характери персонажів;
• один з основних засобів характеристики персонажів - колоритні діалоги;
• застосування прийому зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексич¬них «шарів» і стилів - побутового і політичного, літературного і ділового, високого й буденного;
• використання пейзажів.
Фейлетон (від франц. лист, аркуш) - невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування позалітературних жанрів тощо.
Гумореска (від лат. волога) - невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. У гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.
Усмішка - різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов'язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами.
Автобіографічне оповідання - опис власного життєвого шляху (наближений до мемуарів).
«Мисливські усмішки»
(«Відкриття охоти», «Заєць», «Сом», «Вальдшнеп», «Перепілка», «Дикий кабан, або вепр», «Як варити і їсти суп із дикої качки» та ін.) Особливе місце у творчості Остапа Виш¬ні посідає тема любові до рідної природи, змалювання її краси.
М. Рильський: «Остап Вишня - справжній мисливець, і при тому поет полювання».
Особливість таланту письменника, що розкрилася в оповіданнях, усмішках, фейлетонах циклу «Мисливські усмішки», полягає в умінні поєднати гострий сарказм і м'який ліризм з глибоким ліризмом, поетичністю в осягненні світу, ніжністю у ставленні до природи, го¬строму сарказмі та м'якому гуморі.
Художні компоненти << Мисливських усмішок»:
- дотеп;
- анекдот;
- пейзаж, що виконує важливу композиційну або ідейно-смислову функцію;
- портрет;
- пісня;
- авторський ліричний відступ;
- порівняння; епітети;
- персоніфікація;
- гіпербола.
Головним персонажем «Мисливських усмішок» в мисливець чи рибалка, який з почут¬тям гумору розповідає цікаві бувальщини. Як правило, в основі «невигаданих» історій лежить такий улюблений засіб народної творчості, як художнє перебільшення. Герої усмі¬шок, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них эуло помилуватися світанковими ранками, тихими вечорами над озерами. Автор постає в «Мисливських усмішках» як поет рідної природи - великий гуманіст, який змалював ко¬лоритних мисливців і рибалок, безмежно закоханих у рідні озера і ліси, річки і гаї.
4.7. Микола Куліш
Микола Гурович Куліш - драматург із світовою славою. Для українського театру він створив цілісну трагедійну форму, увів новітні жанри гумору і сатири, збагатив арсенал зображально-виражальних засобів. У його творах - увесь спектр людських взаємин, позна¬чений гуманістичним пафосом, намаганням говорити про загальнолюдські питання.
Наскрізний конфлікт драматургії М. Куліша - людина і час, складні колізії епохи. Ува¬га драматурга зосереджена на трагічності чи трагікомічності існування штучно створеної радянської людини. М. Куліш переконаний: немає на світі таких ідей, які б дорівнялися вартості людського життя.
Біографічна скринька. Творча спадщина
• 6 грудня 1892 р. - народився в с. Чаплинка на Херсонщині в селянській родині.
• 1909 р. - закінчив чотирикласну школу, вступив до 5 класу приватної гімназії.
• 1914 р. - вступив до Новоросійського (Одеського) університету на історико-філологіч-ний факультет.
• У роки Першої світової війни - школа прапорщиків, фронт, поранення, служба у шта¬бі.
• 1917 р. - перейшов у революційний табір, працював у полковому комітеті.
• Після громадянської війни М. Куліш працює на ниві освіти.
• 1924 р. - п'єса «97» (розпочав в Олешках, завершив в Одесі) має реальну основу - го¬лод 20-х років в Україні.
• Переїзд до Харкова.
• Сатирична комедія «Отак загинув Гуска» (висміюється переродження деяких револю¬ціонерів, намагання побудувати соціалізм «командним методом»).
• 1926 р. - комедія «Хулій Хурина» (висвітлює негативізм чиношанування, хабарниц тва, бюрократії).
• 1926 р. - комедія «Зона» (перероблено під назвою «Закут» у 1929 р.) (показана мо¬ральна деградація комуніста, автор передбачив загибель свою і своїх однодумців).
• Січень 1927 р. - був обраний президентом ВАПЛІТЕ.
• 1927 р. - поява комедії «Народний Малахій».
• 1929 р. - комедія «Мина Мазайло» (проблема - міщанство й українізація).
• Драма «Патетична соната» (про болісний пошук Україною своєї долі на роздоріжжях історії). _
• 1932 р. - «Вічний бунт».
• 1933 р. - драми «Прощай, село», «Маклена Граса».
• Між 27 жовтня і 4 листопада 1937 р. - розстріляний в Карелії.
«Мина Мазайло»
1929 р. видана окремою книжкою.
Тема (проблема): міщанство й українізація.
Жанр: М. Куліш визначив як сатиричну комедію, але у творі має місце трагічність ста¬нов лення української мови й зацькованого народу, тому - трагікомедія.
Основні персонажі: Мина Мазайло, Мокій, дядько Тарас, Мотрона Розторгуєва (тьотя Мотя), Рина, Уля Розсоха та ін.
Конфлікт: політичний. Ставлення персонажів до мови лягло в основу конфлікту, що у творі розгортається у формі дискусій, які породжують комічні ситуації, визначають основні сюжетні лінії: Мина - Мокій, Уля - Мокій, тьотя Мотя - дядько Тарас та ін.
Особливості сюжету
В основу твору покладено начебто анекдотичну історію про те, як харківський службо¬вець «Донвугілля» з Н-ської вулиці Холодної Гори Мина Мазайло вирішив поміняти своє прізвище (у якому вбачав причину своїх життєвих і службових поразок) на престижніше -російське Мазєнін. Але суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну дискусію і виходить на рівень національної проблеми.
Ідея: засобами гротеску і разючої сатири автор викриває суспільні антиукраїнські явища наприкінці 20-х років XX ст., висміює носіїв великодержавного шовінізму.
Особливості п'єси «Мина Мазайло»:
- драму не можна перекласти: втрачається обігрування українських і російських пріз¬вищ;
- немає позитивних персонажів (навіть дядько Тарас, половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокій - не патріот, українська мова цікавить його більше з наукової точки зору);
у творі містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської ук¬раїнізації;
фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, оскільки в той час більшови¬ки підтримували перевертнів та ін.
4.8. Олександр Довженко
Олександр Петрович Довженко - відомий український письменник, кіносценарист і ре¬жисер світового масштабу. Біографічна скринька
• 10 вересня 1894 р. - у В'юнищі на околиці с Сосниці на Чернігівщині в селянській родині народився Олександр Петрович Довженко.
• 3 1903 р. - навчання в Сосницькій парафіяльній школі.
• 1911 - 1914 pp. - навчання в Глухівському вчительському інституті.
• О. Довженко - викладач майже всіх предметів в училищах Житомира, Києва.
• 1917 р. - вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет.
• 1920 р. - разом з В. Елланом-Блакитним приєднався до КП(б)У; працює лектором при штабі Червоної дивізії; у Житомирі завідує партшколою, бере участь у підпільній бо¬ротьбі проти білополяків; у Києві працює секретарем Українського державного театру ім. Т. Шевченка.
• 1921 - 1923 pp. - дипломатична робота за кордоном.
• 1923 р. - повертається в Україну, до Харкова; працює художпиком-ілюстратором, друкує політичні карикатури в газеті «Вісті ВУЦВК» під псевдонімом Сашко; стає одним із засновників ВАПЛІТЕ.
• 3 1926 р. - робота на Одеській кінофабриці.
• За власними сценаріями створив перші фільми: «Вася-реформатор» (1926), «Ягідки кохання» (1926).
• 1927 р. - «Сумка дипкур'єра» (виступив як актор в образі кочегара).
• 1928 р. - «Звенигора».
• 1929 р. - «Арсенал» (на Київській кіностудії).
• 1930 р. - «Земля» (фільм визнано кращим на Міжнародній виставці в Брюсселі 1958 р. У 1952 р. О. Довженко записав «Землю» як самобутній прозовий твір.
• 1932 р. - перший звуковий фільм «Іван» (на тему індустріалізації).
• 1935 р. - «Аероград» (порушено проблему збереження недоторканності кордонів СРСР).
• 1939 р. - «Щорс» (про червоноармійського комдива, який мужньо загинув у боях з армією У HP).
• На початку Другої світової війни разом з Київською кіностудією їде до Уфи, потім до Ашгабада.
• Довженко йде добровольцем на фронт; реалізовує себе як письменник: ните публіцис¬тичні статті, оповідання «На колючому дроті», «Мати», «Воля до життя», «Ніч перед боєм», «Тризна», «Федорченко», «Перемога», п'єсу «Потомки запорожців», починає вести «Щоденник», працювати над кіноповістю «Зачарована Десна»; знімає докумен¬тальні фільми «Визволення» (1941), «Битва за нашу Радянську Україну»(1943), «Пе¬ремога на Правобережжі» (1945).
• 1943 р. - кіноповість «Україна в огні» (заборонена Й. Сталіним).
• 1944 - 1945 pp. - «Повість полум'яних літ».
• Заборона повертатися в Україну - живе в Москві, працює членом редколегії сценарної студії, членом художньої ради на Мосфільмі, викладає на режисерських курсах.
• 1948 р. - «Мічурін» (1949 р. - удостоєно Державної премії).
• 1954 - 1955 pp. - кіноповість «Зачарована Десна», закінчив сценарій «Поема про море».
• 25 листопада 1956 р. - помер О. П. Довженко, похований у Москві.
Творча спадщина
«Земля» - розповідь про глибокі й складні процеси в українському селі (колективізація, поява трактора, розорювання меж тощо). 0. Довженко зафіксував ілюзії щодо соціалістич¬ної перебудови життя в українському селі, показав фанатизм «класової» боротьби на селі (через образи Опанаса Трубенка, його сина - сількора і тракториста - Василя, діда Семена Трубенка, його давнього товариша Григорія, куркульського сина Хоми і його батька Архи-на Білоконя), підняв проблеми життя і смерті, молодості і старості, доброти й егоїзму, руху і законсервованості); звеличує народ, людину-трудівника, героїку і красу.
Епізоди, що розкривають перемогу життя над смертю:
- танок Василя, що обірвався кулею;
- яблука, які падають довкола діда Семена, що зібрався вмирати;
- похорон Василя із сонячним дощем;
похорон Василя (один кадр), мати народжує дитину (другий кадр);
«Зачарована Десна» (надруковано у 1956 p., вийшов окремою книгою - 1957 р.) - авто¬біографічний твір, спогади письменника про своє дитинство, перші кроки пізнання життя, що переростає в авторські роздуми - про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України, і разом з тим - багатство їхніх душ, мо¬ральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів тощо. Кіноповість - це гімн землі і людям.
Проблеми, підняті у творі:
- формування народу взагалі;
природа і людина; v
- виховання працею.
Ідея: заклик любити, шанувати все те, що робить людину духовно багатою, щасливою, не забувати своїх коренів, щоб стати гідним сином своєї землі.
Кіноповість народилася з письменницьких спогадів, викликаних «довгою розлукою з землею батьків», бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».
Особливість твору - наявність двох ліричних героїв (малий Сашко як носій спогадів і зрілий майстер, що пропускає спогади через свій гіркий життєвий досвід).
Кіноповість - повість, що написана з урахуванням специфіки кіно як сценарій кінофільму.
«Щоденник» О. Довженко писав протягом 1941 - 1956 pp.
До останнього часу твір був невідомий українському читачу. Більш-менш повно надруко¬вано в 1990 р. Повний доступ до архіву О. Довженка буде відкритий у 2009 р.
Усіх частин «Щоденника» не знайдено.
У творі окреслені роздуми майстра над мистецтвом, патріота - над долею України, гро¬мадянина - над майбутнім свого народу.
Тематичні обрії:
- проблема викорінення української мови в радянські часи;
- показ жорстокості фашизму та ін.
Кіноповість «Україна в огні» (1942 - 1943) - крик болю, перше гостре сприйняття фа¬шистської навали. Побачила світ у 1990 р. разом із «Щоденником» у видавництві «Ра¬дянський письменник».
У твір не потрапило кілька антисталінських епізодів.
Письменник устами героїв запитує самого вождя, як сталася трагедія, діалектично ос¬мислює війну, не погоджується з поверховими поглядами на неї. У творі показано героїзм людини - захисника Батьківщини, справедливість її помсти і кари, тяжка трагедія народу, вплив війни на людину («людина народжена для радості, праці, братерства»).
Головна ідея твору: глибокий гуманізм, заперечення ідейно-моральних настанов сталінізму.
Проблеми, порушені в кіноповісті:
- проблема національної самосвідомості людини й народу;
- показ трагічності тогочасних подій;
- яшття простої людини на війні і в тилу;
- проблема цінності загальнолюдських ідеалів;
- жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха).
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів
Популярні матеріали