Аналіз п'єси І.Котляревського Наталка Полтавка
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 23-01-2014, 14:38
Аналіз поеми І.Котляревського Наталка Полтавка
Під розлогою вербою, що наполовину закриває селянську хату, стоїть струнка кароока чорнобрива дівчина з відрами через плече. Біля неї у шанобливій позі чоловік в одязі чиновника, а з-за дерева виглядає якийсь дідуган. Вдалині — вишневі садки, луки, в'ється річка...
Це опис одного з барельєфів на пам'ятнику Котляревському в Полтаві. Скульптор М. Позен цією картиною відтворив знаменний факт в історії українського театру, бо саме таку картину побачила в 1819 р. публіка на виставі «Наталка Полтавка».
Глядачі були вражені: замість давно обридлих палаців та альтанок вони побачили милі їхньому серцю краєвиди рідної Надворсклянщини, а замість фальшивої мелодрами чи пустого фарсу — глибоку драму серця простої дівчини-селянки. Тому вистава, як писав сам Котляревський, «була прийнята досить добре в Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях», тільки в Полтавському театрі грали її «не раз, не десять, не сто разів, театр завжди був повний, захоплення загальне, оплескам не було краю». Дійшло навіть до того, що антрепренер Штейн викрав текст п'єси з нотами і без дозволу автора ставив її в багатьох містах України.
Один із сучасників Котляревського писав, що «жодна повість, жоден твір досі не припав так до душі українцям, як «Наталка Полтавка»; народ засвоїв її пісні».
БУЛО багатсггаких людей, які знали напам'ять всю п'єсу, до надрукування поширювалася в рукописних копіях.
З великим успіхом і не раз вона йшла на сценах Петербурга, Москви, Кишинева, Мінська, Риги, Таллінна, Вільнюса, багатьох міст Сибіру, Середньої Азії та Кавказу, її ставили і російські трупи. Під час вистави п'єси у Варшаві на прохання глядачів драму показували двічі на день при переповненому залі. Перекладена на литовську «Наталка Полтавка» міцно увійшла до репертуару театрів Литви. Особливим успіхом ця чудова перлина українського театру користувалася у чехів, словаків та болгар — і в перекладах, і в оригіналі вона йшла сотні разів, Згодом «Наталку Полтавку» бачили й вітали Париж, Лондон, Загреб, Нью-Йорк, Відень, Сідней, Торонто, Буенос-Айрес та інші столиці світу. Кілька пісень із п'єси включив до своїх концертів відо¬мий негритянський співак Поль Робсон, у його виконанні «Сонце низенько» та інші українські пісні Котляревського постійно звучали в найбільших театрах світу. У наш час «Наталка Полтавка» з незмінним успіхом йде на сценах Італії, Німеччини, США, Румунії, Англії, Угорщини, не кажучи вже за слов'янські країни. Фільм «Наталка Полтавка» у Нью-Йорку йшов протягом трьох тижнів, і щодня його відвідувало до 10 тисяч людей. Усі ці факти красномовно засвідчують, що праматір українського театру й драматургії стала міцним надбанням світової театральної культури.
З часу видрукування «Наталки Полтавки» в 1838 році минуло понад півтора століття, а п'єса й опера (музика М. Лисенка) користуються незмінним успіхом. І нині «Наталка Полтавка» вабить, чарує нас своєю первозданною свіжістю.
Які ж таємниці знав творець п'єси, що забезпечило їй таке довголіття й нев'янучу красу? Чому пісні з цієї п'єси народ береже, мов святиню? Чим вабить вона навіть чужоземців? Відповідь на ці запитання дасть аналіз п'єси.
Джерела.
Найпершим джерелом «Наталки Полтавки» є життя українського суспільства. Літературознавці твердять навіть, що п'єса написана на основі справжнього життєвого факту. Авторові, напевно, були відомі и інші подібні історії, коли дівчат силоміць видавали заміж, і він узагальнив їх. Друге джерело п'єси — українські лірично-побутові, обрядові, купальськіта баладні пісні: «Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна».
Мали на драматурга деякий вплив і літературні традиції, зокрема українські вертепні, шкільні драми, інтермедії XVIII ст. Вочевидь, скористався Котляревський досвідом і російських драматургів Плавильщикова, Нікелева та інших, в чиїх п'єсах головною перешкодою одруження героїв були станова і майнова нерівність. Безсумнівним є також зв'язок «Наталки Полтавки» з популярними тоді комічними операми Княжніна, Аблесімова та їхніми персонажами з народу, комічними ситуаціями і великою кількістю пісень, хорів, танців. Але цей зв'язок тільки зовнішній, бо «Наталка Полтавка» напоєна живлющими соками народної пісні й народного повнокровного життя. І ще одне. Якщо тогочасні комічні опери мали переважно розважальний характер, то п'єса Котляревського — серйозний твір про прекрасну душу народу і його щедре серце, світлий розум і гірке безталання.
Сюжет.
Дія твору відбувається в одному полтавському селі. Зав'язка сюжету —
зустріч Наталки з Возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка, яка давно кохає Ійрубка Петра, відповідає: «Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду» і закінчує народним прислів'ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», натякаючи на їхню станову нерівність. Та й взагалі сватання Возного вона не вважає для себе честю. З розвитком дії багатому Возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові — бурлака .Микола. Старшина села вмовляє Наталку погодитися на шлюб з паном возним і діє через матір, а другий посередник, Микола, влаштовує побачення Наталки з Петром, який оце повертається із заробітків, куди погнали його лиха доля і Наталчин батько, що не погодився віддати за наймита. Та й стара Терпилиха .мріє про багатого зятя. Отже, на шляху до щастя закоханих — майнова нерівність.
Конфлікт п'єси досягає кульмінації, коли Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. До розв’язки дію наближає Петро, який радить Наталці скоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші. Розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що обставини склалися не на його користь і що Наталки йому не втримати.
Зображення побутових суперечностей українського селах соціальної нерівності та безправ'я трудящих, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень — така тематика «Наталки Полтавки». Основний мотив п'єси— розлука дівчини з коханим-бідняком та одруження з осоружним багачем - характерний для багатьох тодішніх європейських мелодрам.
Характеристика персонажів.
Образ Наталки. Центральний персонаж п'єси — українська дівчина Наталка. Що вона сама про себе говорить, що — люди про неї, а як. характеризують Наталку її вчинки? Усі ці прийоми характеристики зіставимо, а тоді гробимо висновок. Про себе Наталка співав:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
«Добра дочка»,— коротко, але вагомо характеризує її ненька.
«Золото — не дівка!.. Окрім, того, що красива, і розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, і матір свою на світі держить». Це про Наталку сказав односелець, тобто людина, яка все про неї знає. Відзначимо його слова-захоплення («яке», «як», «яка») і те, що в цій короткій характеристиці аж чотири рази наголошується на працьовитості Наталки. Не випадково в селі всі матері ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосно-венних околиць дівицею».
Виборний засвідчує глибоку вірність Наталки у коханні: «Наталка без душі його (Петра.— Б. С.) любить, через його всім женихам одказує...» Правда, возному невтямки, як можна «любить такого чоловіка, котрого може й кістки погнили». Але це тільки доводить силу і вірність кохання дівчини. Отже, усі добрі слова про Наталку тих, хто її близько знає, повністю підтверджу¬ють самохарактеристику. Що ж, уже одне це говорить про її правдивість. І все ж людину можна до кінця пізнати тільки в ділах. Давайте застосуємо це золоте правило й щодо Наталки.
Чотири роки жде не діждеться вона повернення свого милого. Чотири роки терпіння, виглядання, чотири роки вірності! У першому своєму пісенному монолозі-звертанні до коханого вона з властивою їй щирістю і схвильованістю вигукує: «Петре! Петре! Де ти тепер?., я тебе любила і тепер люблю... Вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...» Правда ж, які глибокі душевні переживання, яке благородство натури вони засвідчують! Продовжувати кохати, чотири роки не маючи від милого хоча б вісточки,— на це, погодьтесь, не кожен здатен. Вірність Наталки Петрові тим більш переконлива, що в цей час до неї постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, і «многії другії», а вона відмовляє всім («многим женихам піднесла печеного гарбуза»), хоч мати не схвалює цього.
І от сватається підстаркуватий, але багатий возний. Матері він до вподоби, а дівчині — не милий. Що робити? У розмові з ним Наталка, сором'язлива "Від природи та вихована ввічливою, виявляє розум і почуття людської гідності: «Гріх вам над бідною дівкою глумитись! Моє все багатство єсть моє добре ім'я». Турбота за честь свою дівочу, за честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота — головні риси Наталчиної вдачі. На материні докори дівчина твердо, з гідністю відповідає: «Лучче посивію дівкою, як піду за таких женихів. Нехай вони будуть розумні, багаті і письменниці од нашого возного, та коли серце не лежить до їх і коли вони мені осоружні!» У цих словах весь Наталчин «кодекс»: жити за велінням серця, ніякого компромісу з совістю! «Серце не вважає,— співає вона,— кого раз полюбить, з тим і помирає». Сім'ю Наталка розуміє як єднання двох сердець: «жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному». , Проте постійні материні дорікання та сльози надломлюють Наталку, і вона тільки задля спокою неньки подає рушники возному. Це не зрада Петрові, а самопожертва заради матері: «Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести». Цей шанобливий крок не принижує звеличує Наталку в наших очах, тим більше що, вволивши просьбу матері, з розпачу дівчина хоче кинутись у Ворсклу. Про драму свого серця Полтавка повідає в пісні «Чого ж вода каламутна». Коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то «така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою».
Наталка — рішуча й смілива родина. Як тільки з'явився її коханий, вона одразу заявила: «Клянусь, що, окрім Петра, ні за ким не буду». Любов її така велика й чиста, що, незважаючи на сумніви Миколи і великодушне самозречення Петра, Наталка впевнена: «Возний мусить одступитися!» Тому така рішучість у її заяві возному: «... коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію». Коли ж возний погрожує судом і тюрмою, щоб силою примусити дівчину піти до шлюбу, Наталка сміливо кидає всім в обличчя: «До цього силою ніхто мене не принудить...»
У пій сцені образ Наталки розкрито найглибше. її розум, енергійність і наполегливість у боротьбі за своє щастя перемогли. В образі Полтавки автор оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. Чарує нас мова Наталки: чистонародна, лексично багата, лірично-пісенна.
Наталка — перший правдивий образ дівчини-селянки в українській літературі, родоначальниця всіх наступних образів жінок. «Немає меж моїй закоханості в цей образ,— сказала одна з виконавиць ролі Наталки.— Наталка назавжди причарувала мене великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю великому коханню. Наталка Котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ще не одне покоління людей. Мені хотілося б побажати нашим моло¬дим дівчатам та юнакам наслідувати це велике, чисте кохання...»
Образи Петра і Миколи. Петро і Микода_- обидва сироти-бурлаки, «без роду, без племені, без талану і без "приюту», в яких «ні кола, ні двора», тому і живуть ЕОНИ в злиднях, постійно мандрують. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків...», а Макола «був у городі, шукав місця — но скрізь опізнився». І Петро, і Микола однаково працьовиті, сердечні, щирі, безкорисливі натури, в обох розвинуте почуття власної гідності, проте вони відмінні за характерами. Петро — чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини. Наталку кохає він «більше, як самого себе», «більше всього на світі». Щоб була щасливою Наталчина мати, він готовий повернути дане нареченою слово та ще й віддати усі зароблені за чотири роки гроші, щоб возний ніколи не зміг кинути докору, що взяв бідну. Яке рідкісне благородство душі! Недарма виборний каже: «Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив» Натура в цього парубка поетична. Пригадуєте його пісні? Прекрасній Петровій душі відповідає образна, піднесена мова.
На противагу м'якосердому Петрові Микола — твердішої вдачі, ніколи не впадає в розпач, завжди бадьорий, дотепний. Він оптиміст і відчайдух: мріючи про вільне життя, збирається податися на Тамань до чорноморців, бо любить, козаків. На самоті він співає пісню «Гомін, гомін по діброві», яку перейняв від старого запорожця Сторчогляда, далі — жартівливу — про Петруся, потім про Ворсклу.
Горпина. Досить складним є образ Наталчиної матері, Горпини Терпилихи. Спробуємо розібратися в цій суперечливій натурі. Дочку Терпилиха виховала доброю, чесною і працьовитою? Звичайно, мати дуже любить таку гарну і чемну дитину і задля щастя своєї кровиночки готова на все. Та щастя мати й дочка розуміють по-різному. Терпилиха неспроможна терпіти нестатки. На її думку, краще вмерти, ніж жити в бідності. Тому і випихає мати дочку за осоружних, але багатих дяка, волосного писаря, підканцеляриста. «Убожество моє і старість,— признається вона,— силують мене швидше заміж тебе віддати».
Під впливом отого марення багатством і змінюється ставлення Горпини до годованця їхньої родини Петра, якого вона й покійний чоловік «любили, як рідного сина». Коли ж парубок повертається із заробітків, Терпилиха зустрічає його неприязно, він тепер «линшій», «голодранець», «шибеник, пройдисвіт»; годованця вона готова віддати на поталу: «що хочте робіть з Петром». Та коли возний, який раніше залякував наречену штрафом і тюрмою відмовляється від наміру одружитись з Натлкою, Терпилиха миттю прихилилась- серцем до благородного і любого дочці Петра та благословила молодят на подружнє життя.
Возний. Возний — сатиричний образ судового чиновника, і хоч у п'єсі він показаний не на службі, а в особистому житті, як залицяльник і жених, возний виявляє себе як здирник і хабарник. Спочатку цей чиновник, наслідуючи старовинні романси, співає, що «Наталки вид ясний утробу всю потряс», що він полюбив дівчину, як «жадний вовк младую ягницю», як «з медом мак».
Прозою в нього виходить ще кумедніше: «Могу лі — тее-то як його — без оторочок, волокити, проторов і убитков получити во вічное і потомственное владініе тебе — движимое і недвижимое імені є для душі моей — з пра¬вом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своей волі — розпоряджатись?» Уявіть стан і почуття дівчини, якій щойно виголосили таке натуралістично-канцелярське освідчення в коханні. Ці, кажучи словами самого возного, «поползновенія» спроможні викликати тільки сміх.
Возний — тип хабарника, який сумує з приводу того, що з кожним роком усе трудніше «виканючувати» в людей гроші. Коло його інтересів мізерне й потворне: скарги, начальство, позови, пограбування: За влучною характеристикою Миколи, це «хапун такий, що й з рідного батька злупить». Він настільки зачерствів душею в своєму чиновницькому ремеслі, що навіть у сердечних справах погрожує судом і тюрмою. Знаючи добре, що люди бачать його зловживання службовим становищем, цей бундючний та безсердечний крючкотвор-сутяга. приховує своє огидне моральне обличчя базіканням про те, що, мовляв, всі грішні, всі обманюють. З цією метою возний навіть перекрутив на свій лад відому пісню Сковороди «Всякому городу нрав і права», в якій співає, що кожний «з другого бере за своє», що «хто не лукавить, то ззаду сидить». Ця «пісня» — цинічно відверте визнання і намагання виправдати хижацькі «закони» експлуататорського суспільства.
Розмова возного з Петром про театр видає невігластво, формальну освіченість, якою цей чиновник усіляко хизується. Мова возного — це жахливий суржик з російських, українських слів, пересипаних церковнослов'янізмами і канцелярським жаргоном. Така спотворена мова повністю відповідає потворній натурі возного.
І все ж в образі возного є і світлі грані. Прочитайте уважно його освідчення Наталці в коханні (тільки перекладене з покрученої на людську мову), і у вас, напевно, виникнуть не сміх та відраза, а позитивне ставлення до цього персонажа. Слухайте ж бо: «Не про теє, галочко, клопочусь я; але бажаю з медових уст .твоїх чути миле звертання, відповідне моїм почуттям:
Втіху подай душі буремній,
О ти, мій раю! О раю мій!
Я не в змозі висловити силу мого кохання до тебе. Коли б я знав стільки мов, скільки є ком у Магдебурзькім праві, то й їх не вистачило 6 на оспівування краси твоєї. Вір мені: люблю тебе до безконечності!
Бачив я багатьох— і красунь, і багатих, та серце моє не лежить до них: ти одна запанувала в моему серці навіки, і душа моя щомиті лине до тебе». Чи знайдеться на світі жінка, яка б не хотіла почути такі натхненні слова на свою адресу?
Або згадаймо поведінку возного в прикінцевому епізоді п'єси. Маючи» право на одруження з Наталкою, він великодушно відступається на користь Петра, зворушений його безкорисливим вчинком. «Признаюся,— каже возний,— що від народження маю нахил до добрих справ, але за клопотами досі жодної не зробив. Добрий Петре і моторна Наталко! Приступіть до мене (Бере їх за руки, підводить до матері). Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям.
Як бачимо, образ возного неоднозначний. З одного боку, це бюрократ і здирник, з іншого — людина, спроможна на щирі почуття й великодушні вчинки.
Виборний. Виборний Макогоненко викликає двоїсте ставлення. «Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже»,— так характеризує цього представника сільської влади спос¬тережливий і дотепний Микола. Характеристика ця наскільки виразна, настільки правильна, вичерпна. Та й возний, що знає виборного досить близько, говорить, що Макогоненко всюди й завжди вміє «увернутись: хитро, мудро, недорогим коштом». Недорогим коштом! Чи не тому й розбагатів Макогоненко? Визначальна риса Макогоненка —крутійство.
Щоб умовити Наталку вийти за возного Тетерваковеького, він хитро плете сітку переговорів: заводить мову про те, як нелегко бідній дівчині тепер заміж вийти, залякує Наталку гіркою долею «вічної дівки» і, нарешті, нещиро на всі лади вихваляє жениха — возного, лаючи, обзиваючи при цьому Петра, вигадуючи про нього всяку всячину, хоч і у віці не бачив парубка. Нещирість, користолюбнїсть викликають антипатію до Макогоненка.
З другого боку, Макогоненко викликає неабияку симпатію за прихильність до бідних (до Терпилихи та її дочки), за щире зичливе слово про Наталку, а потім і Петра («що не говори, а мені жаль його»; «Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!»), а найбільше за те, що зневажає чиновників-хабарників, отих «п'явок», що з простого народу «кров смокчуть». До того ж у побуті це людина товариська, весела, жартівлива, любить поспівати і робить це з великим чуттям. Ось чому ставлення до виборного двоїсте. У мові виборного чимало дотепних виразів, приказок, прислів'їв, наприклад: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник»; «Вже куди не кинь, то клин»; «Удар лихом об землю» тощо. Чимало речень у мові Макогоненка обірвані, недомовлені, приміром: «Для чого? Для того... а ти буцім і не знаєш?» Це теж вияв його дотепності.
Народність та драматургічна майстерність.
Сила «Наталки Полтавки» — в правді і простоті; за визначенням видатного драматурга XIX ст. Івана Карпенка-Карого, ця п'єса — «світла незаймана квітка народної поезії». Зміст п'єси є не лише виявленням конкретних настроїв першої половини XIX ст., а й втіленням глибинної народнопісенної й драматичної традиції.
П'єса має народний характер. Головні герої п'єси — вихідці з народу. Котляревському вдалося глибоко розкрити їхні переживання. .Позитивними образами Котляревський високо підніс глибокий розум, працьовитість, оптимізм, почуття гідності, наполегливість, чистоту почуттів та інші моральні якості простих людей. Таке зображення трудящих було прогресивним, бо вселяло віру в краще майбутнє. Тим більша честь авторові, що ніхто в літературі того часу не наважився так високо піднести звичайну людину з народу.
Народність п'єси підсилюють її пісні, то перенесені з фольклору, то написані самим автором у народному дусі. Пісні тут — не просто музичні номери, як у тогочасних комічних операх, не тільки «орнамент», а й один з найголовніших засобів розкриття вдачі, характеру людини. У піснях персонажі виливають свої почуття, висловлюють свої погляди, самохарактеризуються. Знаменно, що власні пісні Котляревського «Ой я дівчина Полтавка», «Сонце низенько» та інші ще до друку п'єси стали популярними і з того часу вважаються народними.
У тексті п'єси щедро розсипано прислів'я, приказки, ідіоми ': «Заміж вийти — не дощову годину переждати» ; «Ніхто не віда, як хто обіда»; «Лучче синиця в жмені, ніж журавель у небі»; «На здогад буряків» та багато інших. Це дало підстави Ізмаїлові Срезяевеькому назвати п'єсу «не тільки одним із перших книжно-народних творів України», а й «першою збіркою пам’яток української народності».
Визначна драматургічна майстерність Котляревського: невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, що надав чіткості боротьбі між персонажами, напруженість і природність розвитку сюжету, стрункість композиції, органічно вмонтовані в тексті пісні; народна, індивідуалізована й гранично виразна мова, соковитий гумор — усе це зробило п'єсу високосценічною, образи — рельєфно зримими, ідею — чіткою. Для донесення ідейного змісту до читача і глядача важливе значення має прийом протиставлення в групуванні образів: возному протиставлені. Наталка й Петро, виборному — Микола. Від цього стає зрозуміліше, наскільки прості селяни морально вищі від освічених панів та їхніх прибічників.
Автор виявив себе майстром комічних ситуацій, іскрометного гумору. Чого варта хоча б розмова виборного з возним, в якій викликає сміх повторення фраз: «А ви ж їй що?» — «А вона вам що?» Комічна також сцена залицяння возного до Наталки. Діє в п'єсі закон «трьох єдностей» (часу, місця та дії): дія твору відбувається протягом однієї доби, в одному селі і зберігається єдність дії без перерв.
Яка ідея п'єси? Маючи вже деякий досвід визначення ідейного спрямування літературного твору, сформулюйте ідею «Наталки Полтавки» самі.
Значення.
У чому полягає чарівна краса п'єси? На це запитання Максим Рильський відповів, що «таємниця живучості «Наталки Полтавки» — в глибокій сердечності, у немеркнучім і чистім, як день, сяєві життєвої правди». Історичне значення п'єси Котляревського в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію й повела її шляхом народності до вершин світової драматургії. «Наталка Полтавка» стала праматір'ю українського театру й драматургії: і «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка, і «Назар Стодола» Т. Шевченка, і «Чорноморський побит» Я. Кухаренка, і десятки інших п'єс XIX ст., які з'явилися пізніше, - усі вони пішли від кореня безсмертної «Наталки Полтавки». Від неї ж — і основи оперного мистецтва України. Благотворно вплинула ця п’єса також на розвиток драматургії й театру Росії, Білорусі, Молдови. Зрештою, вона в першою соціально-побутовою драмою із селянського життя в усій європейській літературі. Першу ластівку нової української драматургії високо оцінили видатні режисери, драматурги, митці, вчені багатьох країн світу. Великий угорський композитор Ференц Ліст так полюбив пісню Наталки «Віють вітри», що написав для неї нову інструментовку. Видатний чеський поет і вчений Вацлав Ганка, відзначаючи чисту народну мову п'єси, цільність її характерів, писав, що вона може «зворушити кожне, хоч трохи чутливе серце». Геніальний російський режисер К. Станіславський цінував у «Наталці Полтавці» особливе «чуття архітектоніки» ', видатний український режисер Лесь Курбас — високу сценічність. Автор 23-томної історії світової літератури італійський вчений Анджело де Губернатіс назвав витвір Котляревського «найкращою оздобою української сцени». Письменниці Надії Кибальчич так полюбилася головна героїня п'єси, що свої твори вона підписувала її іменем. Назвавши цю найулюбленішу в нашому народі п'єсу вранішньою зорею українського театру й рідкісно гармонійним творінням мистецтва, Олесь Гончар зазначив, що з «цієї народної першоп'єси кожне нове покоління черпає науку почуттів, моральні взірці кохання, людської краси, благородства». Правда, були й критичні оцінки окремих аспектів п'єси; дехто, наприклад, вважав розчуленість її героїв надмірною.
Образи п'єси народ наш відбив у різних видах своєї творчості: в різьбі, кераміці, вишивці; у сільських хатах Київщини, Полтавщини та інших областей на рушниках часто зображують Наталку з відрами біля криниці, Наталку з Петром; звідти ж пішли прислів'я, образні звороти, влучні порівняння, наприклад: «Щаслива, як Наталка»; «Все Петра жде» тощо.
Крім геніального Лисенка, над музичним оформленням «Наталки Полтавки» працювали А. Барсицький, А. Єдлічка, О. Маркович, М. Васильєв, В. Йориш та інші композитори слов'янського світу. Сценічну славу «Наталці Полтавці» творили корифеї українського театру Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий, Кропивницький, Старицький, російський актор Щепкін, який своєю грою привернув увагу російської критики того часу до п'єси Котляревського. Особливо почесним є список славетних виконавиць ролі Наталки, серед яких Марія Заньковецька і Любов Ліницька, Ганна Бори-соглібська і Ганна Затиркевич-Карпинська, Марія Садовська і Марія Литвиненко-Вольгемут та багато інших чудових співачок і драматичних актрис.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів