Аналіз поеми Тараса Шевченка «ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ»
Додав: admin
Коментарів: 0
Додано: 26-01-2014, 23:52
Аналіз поеми Тараса Шевченка «ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ»
У 1845 році Шевченком написана поема-містерія «Великий льох». Містерія, бо тут є містичні образи передчасно померлих людей. Господь не приймає їх до раю, бо за життя, вони прислужились катам України, й за це були покарані смертю. А приймуть їх до раю, коли повстане наш народ, визволить рідну землю і позбавить грішні душі страждань. Ці образи виступають у вигляді білих пташок, себто душ, яких після смерті не пускають до раю. За що? Першу з них — вродливу дівчину, улюбленицю гетьмана Хмельницького — за те, що вона з повними відрами перейшла шлях, коли Богдан із старшиною їхав у Переяслав присягати Москві. Принесена ж дівчиною вода виявилася отруйною, і вся родина загинула. Другу, дівчину з Батурина, не впускають у рай за те, що «цареві московському коня на¬доїла», коли він їхав у Москву після Полтавської битви. У той час, як москалі перетворили її рідний Батурин в пожарище, вбили сестру, матір, знищили все населення міста, саму ж дівчину збезчестили. Третя душа, ще немовля, згрішила тим, що всміхнулася до цариці Катерини, лютої вовчищ, яка, наказавши підпалити козацьку святиню — монастир Межигірського Спаса, милувалася з Дніпра цією страхітливою пожежею.
Чи я знала, ще сповита, Лютий ворог України,
Що тая цариця— Голодна вовчиця!..
Дитина справді не знала і не могла знати. Але мати її повинна була знати. За гріх матері карається дитя.
Висновок: усяка співпраця з ворогом, навіть найменше сприяння йому, є смертельним гріхом.
Таким чином, Тарас Шевченко недвозначно осудив підступне приєднання України до Російської імперії та рабське плазування козацької старшини перед зрадливим північним сусідом, підтримав антимосковську орієнтацію гетьмана Івана Мазепи і викрив імперський геноцид російських посіпак в Україні, а також висловив своє обурення антиукраїнською політикою жорстокої імператриці Катерини, яка спричинилася до знищення лицарської Запорозької Січі, запровадження страшної кріпаччини, ліквідації національного шкільництва та інших моторошних злочинів супроти української нації. У трагічному змісті поеми на завершення дано автором промінь надії: москалі розкопали лише малий льох, а Великого «ще й не дошукались». А вірш «Стоїть в селі Суботові», в якому тема містерії продов¬жена, закінчується сподіванням, що
Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітять...
Друга сцена містерії — це розмова трьох ворон — української, польської та московитської, кожна з яких хвалиться своїми діяннями. Польська чваниться тим, що, проливши під час повстання ріки крові, а повстанців загнавши до Сибіру, призвівши Польщу до занепаду, тепер бенкетує в Парижі. Московська ворона хвалиться новими указами, що призвели до зруйнування України. Це вона призвела до тотального винищення Батурина, смерті славного Полуботка, загибелі десятків тисяч героїчних козаків на Ладозі, у Фінляндії. Та хоч якою лютою-прелютою вона є, однак не зуміє того жахіття виробляти, що «москалі в Україні з козаками діють». Українська ворона, яка заявляє, що Україна існувала Ще задовго до того, як постали Польща і Московія, каркає-пророчить, що в цю ніч народяться близнята: «один буде, як той Гонта, катів катувати», а другий буде катам помагати, Ворони радять, як бути з тим новим Гонтою, що «розпустить правду й волю по всій Україні» Одна збирається залляти йому очі розтопленим золотом- друга планує чинами скрутити йому руки, третя погрожує зібрати з усього світу «всі зла і всі муки». Ухвалили: втопити або отруїти нового борця за волю України. Такий намір у тих., хто символізує темні прояви нації — яничарів, перевертнів, зрадників.
Вороння відлетіло, а їх місце займають три лірники: сліпий, кривий та горбатий. Не кобзарі, не бандуристи, а лірники. Кобза і бандура були музичними інструментами козаків-лицарів. А ліра — інструмент старців, немічних, підупалих. У чає написання Шевченкового твору вже було втрачено козацький вільнолюбний дух нації, усвідомлення високого призначення бандуриста, загублено українцями розуміння значення свого істотного минулого. Не випадково, поснідавши, лірники полягали спати і проспали найважливіше: розкопування льоху. Образи лірників уособлюють скалічене покоління, сліпе, німе і глухе до всього, що чинять в Україні московські окупанти.
Протягом трьох сцен містерії проворні москалики розкопують льох, шукаючи скарбів та «древностей». Не знаходячи ні того, ні іншого, а лише кістяки в кайданах та гниле корито, скаженіють від люті, б'ють людей, лаються, кидають у холодну беззахисних лірників. Отже, москалі поводяться в Україні, як у себе вдома, брутально ставляться до українців, а ті, ставши моральними каліками (рабами), кидають рідний край напризволяще. Ганьба рабам, а окупантам вічне прокляття?
Поема-містерія «Великий льох» в історичному і філософському планах — центральний твір у «Кобзарі», бо в ній розглянуто проблеми політичної свідомості, її втрати, що призвело нас до втрати державності, до національного поневолення, а це питання всіх питань. Не випадково цей знаменний твір у шевченкових виданнях за радянського часу, як правило, не друкувався, а радянська критика або тенденційно тлумачила його, або взагалі замовчувала.
«Великий льох» формально не належить до драматургії Шевченка: але в цій поемі наявні всі ознаки драматичного твору: три дії, у кожній по три дійові особи (померлі душі — ворони — лірники), діалоги, монологи, конфлікти, трагічні злами.
Жанр містерії був особливо популярний в Середньовіччі. В її сюжеті найчастіше сценами народження, розп'яття і воскресіння Ісуса Христа відбувалося таїнство відкуплення ним людського роду. Містерія «Великий льох» нетрадиційна. У ній показано національний відкуп українського народу, пов'язаний з пошуками скарбу Богдана Хмельницького,, в часи гетьманування якого українська держава досягла вершини свого розвитку. Природно, отже, що в льоху резиденції будівничого нашої держави поховано разом з його останками і саму ідею незалежності. Шевченко, напевно, знав легенди і перекази, за якими в Суботівському льоху «позамикані права» гетьмана, відкривати які ще не настав час. Відомо також, що поет не раз відвідував район Суботова і змальовував, церкву. Така історична основа поеми про велику трагедію України, замислюючись над якою, Шевченко прийшов до ідеї про найбільший скарб народу — ідеї самостійної держави.
Видатний шевченкознавець з діаспори Орест Павлів так аналізує задум та ідейний зміст Шевченкової містерії: «Поет з трагічним болем в душі спостерігав, як Москва руйнувала і жорстоко викорінювала залишки свідомості історичного буття серед українського народу і як дедалі затягувався зашморг російського великодержавного ланцюга на шиї приборканої України». Тому в поемі «Великий льох» поет свідомо зробив ретроспекцію в історичне минуле України, щоб ясно вказати на головні хиби, злочини, навіть на свідомі провини, які привели козацьку державу до тотального поневолення... Мабуть, щоб струсонути сумління своїх земляків і збудити їх з летаргічного сну національної несвідомості та байдужості, поет, компонуючи поему, поставив на вступі до неї слова псалмоспівця, сповнені болю і трагічної розпуки, щоб були вони для тих, хто читатиме сю поему-містерію, пересторогою і наукою.
Схожі матеріали:
Меню
Архів матеріалів