Найбільша святість

Немає в людини нічого милішого над Батьківщину, над свою рідну землю! Де хто народився, де провів безтурботні ди­тячі роки, до тієї землі прив'язується він усією душею своєю на ціле життя. А хто змушений буває відірватися від Батьків­щини, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужині, просять покласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі зі святої Батьківщини.

Рідний народ наш має свою землю. Цю землю ми зобов'язані любити всією душею й берегти її всіма силами. Бо ж рідна земля - це те найкраще й наймиліше, що тільки має окрема людина чи окремий народ. Щастя народу, його добре життя й розвиток - тільки на рідній землі. Вона ніколи не забуваєть­ся, а туга за нею все збільшується, коли нас доля заносить да­леко й надовго від неї. Рідна земля - це матінка рідна, що вміє потішити й приголубити нас.

От чому ми свою Україну звемо ненькою й любимо понад усе!

Ніколи не забуваймо свого рідного, українського. Де б ми не перебували - чи то вдома, чи на чужині, — мусимо скрізь свято зберігати все рідне, зобов'язані не цуратися нічого свого.

Найперше виховання — то в сім'ї. Ось тільки так, належно виховуючи дитину в родині й навчаючи її від малечку своєї віри, своїх звичаїв і своєї мови, можна виховати українську дитину, щоб вона стала правдивим сином чи донькою україн­ського народу, щоб вона стала повновартісною людиною. А вже до того, що дитина одержить у родині, додадуть свого і школа, і церква. Але найперше виховання завжди буде те, чого навчиться дитина в сім'ї своїй. Що одержить удома, те й понесе із собою на все життя.

Пам'ятаймо, що кожен, хто пристає до чужого, своїм там ніколи не стане і щасливим у чужому ніколи не буде.

Кожна українська родина має бути сповнена великої відпо­відальності за виховання своїх дітей. Має віддати всі свої сили на те, щоб зробити нашу молодь українцями!

Національна прикраса оселі має велике й основне значення у вихованні всієї родини, а особливо дітей, молоді взагалі. Це обов'язок усіх батьків, а найперше - кожної матері. Мусимо завжди дбати, щоб дім наш оздобою виглядав по-українському. Українські вишивки нехай прикрашають усе, як було в нас у рідному краї: наш одяг, постіль, подушки, столову білизну тощо. Вони овівають душу родини теплом і спокоєм. А спо­кій — то правдиве щастя. Розумна й свідома мати, яка пиль­нує за всім цим, скоро бачить наслідки такого національного утримання дому - родина її міцна, а діти свідомі свого. А це -найбільше щастя для кожного батька чи матері.

Обов'язок кожної матері - по-українськи проводити в сво­єму домі свята - Різдво, Великдень та інші. І нічого не забу­ти зі свого національного, щоб свято справді заговорило по­рідному теплом до всієї родини, а особливо до молоді.