ПАНАС МИРНИЙ ТА ЙОГО РОМАН «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»
Формування світогляду письменника
Панас Мирний прожив довге життя: багато працював, видав велику кількість творів, але для своїх шанувальників залишався відомим незнайомцем. Він належав до тих творців, що панічно бояться особистої слави
Характерний такий випадок. У квітні 1892 року відбулася прем'єра драми Панаса Мирного «Лимерівна». У головній ролі — Марія Заньковецька. Вистава закінчилася під бурхливі оплески, багато разів підіймали завісу. Зачарований грою геніальної актриси, зворушений до сліз, Панас Якович у шалених оваціях аж забувся, забув свій кодекс: не розкривати, берегти таємницю псевдоніма — і під вигуки публіки «Автора! Автора!» піднявся на сцену.
Перед здивованими очима переважної більшості Глядачів стояв знайомий багатьом трохи зніяковілий і розчулений колезький радник П. Я. Рудченко. Заньковецька наділа на нього вінок.
Народився Панас Якович 13 травня 1849 року в Миргороді. Батько його, Яків Григорович, був чиновником. У сім'ї дотримувалися патріархальних звичаїв, вели натуральне господарство; їх життя мало чим відрізнялося від життя заможних селянських родин. Батьки були знайомі з фізич¬ною працею, не гордували селянами, домашньою челяддю, не відгороджували від них своїх дітей.
Яків Григорович любив свою службу, добре знав справу, Дорожив думкою начальства і над усе цінував у людині працьовитість і покірність. Із дітьми тримався на відстані, але четверо синів і дочка поважали батька і побоювалися його.
Мати ж була близькою дітям. Усе коло інтересів, увесь світ Тетяни Іванівни замикався в родині, в домашньому господарстві. Вона була неписьменна, хоч була і дочкою, 1 сестРою, і дружиною, і матір'ю чиновників.
Товаришами Панаса в дитинстві були і діти селян, і брати. Особливо тягнувся він до старшого — вольового, розумного й енергійного Івана. Слово Івана на все життя залишиться для меншого Панаса істиною. У розвитку і становленні майбутнього письменника як людини, громадянина старший брат відіграє величезну роль.
Учився Панас старанно, кожний рік закінчував із похвальними грамотами, виявляв цікавість до літератури. Через брата познайомився з «Кобзарем» Т. Г. Шевченка, читав «Современник», «Отечественные записки» таін.
Його захоплювало вивчення рідної мови, народної творчості, побуту, збирання казок, пісень тощо.
Підлітком Панас став очевидцем реформи 1861 року, яка викликала селянські заворушення і бунти по всій Україні. Ці події стали одним із потужних факторів формування світогляду майбутнього письменника.
На жаль, батьки не могли дати повну освіту Панасу, йому прийшлося йти на службу, яка не могла задовольнити великі духовні запити юнака. Він продовжував свою самоосвіту, багато читав, занотовував цікаві статті, глибоко вивчав історію, суспільні науки. Особливо цікавився творами свого геніального земляка М. Гоголя і шанував його за те, що письменник бачив у кріпосництві «глум над правдою святою». М. Гоголь, поряд із Т. Шевченком та Марком Вовчком, був одним із попередників письменника в розкритті головної теми творчості — теми викриття кріпосницького свавілля.
Перші спроби пера Панаса Рудченка у прозі й драматургії не відзначалися оригінальністю. Раннє оповідання «Ганнуся» написано під великим впливом трохи старшого за Рудченка І. Нечуя-Левицького. Окремі ж риси творчої манери Нечуя, зокрема увага до народної мови, її ритмомелодики, до пейзажу, побутових деталей, назавжди засвояться і стануть уже ознаками стилю Мирного.
А втім, крім наслідування, виявлялися вже й риси зрілого творчого почерку письменника — прагнення показати кожне явище в контексті історії, з корінням у минулому. Його цікавлять люди із соціального дна, причини їхнього падіння.
Все своє життя письменник тягнув важку чиновницьку лямку, займав різні посади і дослужився до високого чину дійсного статського радника.
Чиновницька служба не задовольняла Панаса Мирного. Майбугній митець рано зрозумів антинародну соціальну політику царизму. По службі йому доводилося зустрічатися з багатьма селянами, спостерігати на кожному кроці несправедливість і зневагу панів до простих знедолених людей. У душі юнака поступово визрівав протест. І зрештою настав час, коли він поставив собі за мету самовіддано служити рідному трудовому народові — правдиво розповідати про його страждання.
Біографія Панаса Мирного не дуже багата на події: майже безвиїзно жив у Полтаві, сумлінно ніс чиновницьку службу. Порівняно невелике коло людей знало, що в особі скромного, працьовитого чиновника криється славетний український письменник.
Через жорстоку царську цензуру, заборону української мови і літератури ім'я Панаса Мирного було відоме небагатьом читачам, адже він мав змогу друкувати свої твори здебільшого за кордоном. Сам письменник вважав, що популяризація його особи як літератора — річ зайва, він дорожив посадою (вона була єдиним засобом до існування), а письменницька слава могла йому зашкодити.
У 1915 році, на 66 році життя, П. Я. Рудченко одержав багато привітань. Його вшановували як талановитого і сумлінного, високого за рангом чиновника. А в цей же час полтавська жандармерія розіслала циркуляр про розшук небла-гонадійних осіб, серед яких значився і Панас Мирний.
Тоді дійсний статський радник П. Я. Рудченко жив у Полтаві, акуратно з'являвся на службу, ретельно виконував свої обов'язки.
«Казенна» робота забирала багато часу й енергії, Панас Якович неодноразово скаржився знайомим, що на службі йому нелегко — одної роботи «здихався, а друга настала».
Отже, вдень — важка, виснажлива чиновницька праця, а У вільний від роботи час — творчість, натхнення, підсилене прагненням віддано служити своєму народові.
До вершин майстерності Панас Мирний ішов непростим шляхом, органічно вбираючи передові ідеї, навчаючись у визначних художників слова. Панаса Яковича приваблювали кращі зразки світової літератури. І він поставив собі за мету не просто прочитати твори, а осягнути, в чому їх ідейно-художнє значення. Найбільш близькою письменнику була творчість Т. Г. Шевченка.
Значну роль у становленні Панаса Мирного як людини демократичних поглядів відіграла і тодішня прогресивна українська література. Письменник дуже цікавився літературним життям країни, і в міру своїх можливостей брав у ньому участь. Він пильно стежив за творчістю своїх побратимів по перу — М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького та ін. Радів, коли з-під пера українських демократичних письменників виходили твори, які порушували важливі соціальні проблеми. Основним джерелом для літератури, вважав Панас Мирний, має бути життя, висвітлене з позицій гуманізму і демократизму. В 1870 році він занотовує в щоденнику: «Я язик собі вирву, коли він, стільки літ даремно лежачи за зубами, не заговорить так, щоб і каміння завило, щоб у бездушнії трупи не урвався світ правди і любові». Цього принципу письменник дотримувався впродовж усього свого творчого шляху.
Панас Мирний бачив зародження капіталізму в місті і на селі, зубожіння міської бідноти, яку жорстоко експлуатували новоявлені капіталісти. Твори художника свідчать, що він зрозумів це економічне явище і певною мірою показав його.
Українська демократична література на початку XX століття втратила своїх найвизначніших представників, побратимів Мирного по духу: І. Карпенка-Карого, Лесю Українку, М. Стаицького. Не стало великого композитора М. Лисенка. Ці втрати наводили Панаса Мирного на гнітючі роздуми. До цього ж прилучилося особисте горе. Пішов у небуття рідний брат письменника Іван Білик... Часто і тяжко хворіла дружина Олександра Михайлівна. Велика сім'я, хвороба дружини, на лікування якої потрібні були значні кошти, не давали можливості Мирному облишити службу. Виснажлива робота в казначействі, напружена творча діяльність відчутно підірвали здоров'я і самого письменника. Наприкінці 1909 року він, по суті, перестав активно працювати на літературній ниві. Останнім оригінальним твором Панаса Мирного, своєрідним підсумком тривалої художньої "праці став нарис «Робота», на¬писаний у грудні 1909 року, коли письменнику виповнилося
60 років.
У нарисі митець, оглядаючи своє минуле, підкреслював: «Ні, не слава... поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи».
На зорі свого життя юнацьке серце письменника тривожили бачені навкруг нещастя і злигодні народу. Він не міг не писати, брався за роботу, радіючи, що вона хоч трохи піде на користь рідній країні та її поневоленому народові.
Нарис «Робота» — це сповідь патріота, який значну частину свого заповненого до краю суспільними і життєвими турботами й тривогами життя віддав батьківщині.
Основна тематика творчості письменника, головний її лейтмотив — викриття лиха давнього (кріпосництва) і сьогочасного (напівкапіталістичної і напівкріпосницької дійсності). Важко назвати твір, де б не звучало прокляття поміщицькому двору, щире співчуття закріпаченому селянству. Панас Мирний яскраво змальовував свою сучасність: поміщицько-капіталістичну експлуатацію, поліцейсько-чиновницьке свавілля, самодержавне беззаконня, безправність темних і голодних трудящих мас. Непідробне співчуття до обкраденої долі представників народу ніде не поступалося життєвій правді: герої не прикрашувалися і не ідеалізувалися. Особливо багато душевного тепла Мирний віддав жінці, важкій жіночій долі як у кріпацьку, так і в пореформену добу.
Широко і всебічно зображуючи життя, письменник не поминув показати такі явища, як класове розшарування українського козацтва, процес закріпачення в минулому, облудний характер земства, всевладдя грошей у пореформені часи, обезземелення селянства, заробітчанство і переселення.
Всі ці питання він порушував у своєму романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який займає головне місце у творчості Панаса Мирного.