ОСТАП ВИШНЯ Доповідь   про письменника

Остап Вишня — видатний український письменник-сатирик і гуморист. Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я письменника) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу. З 1917 року навчався в Київсь­кому університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.

Друкуватися почав у Кам’янці-Подільському, який у 1919–1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій (більшість яких не збереглася) відомі фейлетони «Демокра­тичні реформи Денікіна» в газеті «Трудова громада» за підписом «П. Грунський» та «Казка (про красногвардєйця)» у сатиричному жур­налі «Реп’яхи», підписана «П. Михайлович». У цьому фейлетоні розпо­відається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур, пристає до по­громників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.

Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спрова­джений до Харкова на слідство. Із в’язниці його визволив у квітні 1921 р. В. Еллан-Блакитний і запропонував роботу перекладача в газеті «Вісті ВУЦВК». З того ж року письменник почав друкуватися в «Селянській правді» під псевдонімом Остап Вишня. У 1920 — 1930-х рр. видав збірки «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому ве­селе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Ук­раїнізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки літературні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.

26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному теро­ризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінено де­сятирічним ув’язненням у таборах. Всі твори Остапа Вишні підлягали вилу­ченню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування.

Після несподіваного звільнення 3 грудня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямовані проти збройної боротьби УПА на Західній Україні («Українсько-німецька націоналістична самостійна дірка», «Самостійний смітник» тощо). Письменника навіть змусили запе­речити факт власного ув’язнення у творі «Великомученик Остап Вишня».

У повоєнний період виходили книжки «Весна-красна» (1949), «Виш­неві усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1950), «Отак і пишу» (1954), «Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 у Киеві, похований на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було упорядковано та видано цикл «Мисливські усмішки» (1958) та щоден­никові записи «Думи мої, думи мої…».

Не всі твори Остапа Вишні є однаковими за своїм художнім рівнем. Йому доводилося віддавати данину часові і використовувати свій талант на розв’язання численних, часом химерних, вигаданих «проблем», як того вимагали партія та радянське керівництво. Проте, незважаючи на певні не­доліки, Остап Вишня залишився в літературі своїми найкращими твора­ми, які завжди викликали щирий, безпосередній сміх. Гумор Остапа Вишні дуже близький до народного анекдоту. У творах часто присутній мудрий оповідач, завжди іронічно-усміхнений, який вживає «соковиту» народну лексику, вдається до лаконічних народних жартів і фразеологізмів, неспо­діваного поєднання «високого» та «низького» стилів. Дотепні й художньо неповторні діалоги стають одним із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Чималу роль відіграють також пейзаж і художня де­таль, створюючи неповторну атмосферу «вишневих» усмішок.