Життєва основа новели «Новина» Василя Стефаника (Роль художньої деталі)
В основу сюжету новели «Новина» В. Стефаника покладена реальна подія, що трапилася в селі Трійці 1898 року.
Коли Максим Горький прочитав цю новелу, він сказав: «як коротко, сильно і страшно пише ця людина». Батько дружини В. Стефаника — Кирило Гаморак, — прочитавши «Новину» та інші новели, сказав: «Не пиши так, бо вмреш». А Стефаник написав аж 72 новели.
Чому ж такі страшні слова говорять про твори В. Стефаника? Тому що за його короткою розповіддю про трагедію сім'ї Гриця Летючого — глибока прірва людського горя, страждань, переживань. Яка сила психологічної деталі: Гриць, кинувши дівчатам кусень хліба, почав потрясати хату страшними прокльонами, а «дівчата не слухали татової бесіди (яке мирне слово), бо таке було щоднини і щогодини, і вони привикли». Писати коротко і сильно вдається не кожному письменникові. Треба уміти відшукати те точне слово, за яким криється ціла картина людського життя, стан душі, горе, мука. Це слово називається в літературі художня деталь. В. Стефаник був великим майстром художньої деталі. Наприклад, «їли хліб на печі..., здавалось, що кістки в лиці потріскають», «очі... як олово», «глемедали хліб». Так Стефаник підводить читача до того страшного слова, що обпекло батькову свідомість: «Мерці!» А ось художні деталі, які розкривають важкий психічний стан батька, що замислив жахливе: «камінь давив груди», «почорнів», «очі запали всередину», «йшов довго луками», «ріка — велика струя живого срібла», «Гриць скреготав зубами, аж гомін лугом розходився», «чув на грудях довгий огневий пас, що пік у серце і голову». І, нарешті, «борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду». Бо боявся передумати, адже Гандзуню він уже відпустив. Потім «вступив у воду — й задеревів».
Страшно читати, коли голод і холод, біда й нестатки штовхають батька на злочин, на дітовбивство. Страшно, що немає кому подати руку допомоги, що людська біда байдужа іншим, благополучнішим.
Невже ніхто не міг допомогти? Страшно, бо описаний Стефаником випадок — це не художнє перебільшення, не якась символічна картина крайнього зубожіння. Це — саме життя. Страшно, бо суспільство, осудивши батьківський злочин, не хоче усвідомити свого злочину перед людьми. Адже батько з відчаю топить дитину, рятуючи її від голодної смерті. Батько сам — нещадна жертва.
Уся ця страшна трагедія викликає протест проти негідного становища людини на своїй землі, бажання щось змінити, кличе до пошуку виходу з тяжкого становища.