Перша частина байки.

«Щире» обурення Лисиці Л. Глібов розкриває у словах: «Якби ж то правдонька щербата не була, то може, й справді б так жила».

Мова Лисиці надзвичайно фальшива, емоційна, активна. Адже ця хитрюга хоче всіх переконати, яка вона сердечна, чуйна. І автор добирає для неї такі слова: «доленьку хвалить», «в добрі кохаться», «таких мале­сеньких», «безвинних» тощо.

Учитель підказує, що Лисиця кожну репліку буквально «виголошує», щоб її почула не тільки Сова, а й інші жителі гаю. І пісня першого «за­ходу» їй здалося, що вона досягла мети, та ось на очі попали пташенята (на яких, можливо, вона не раз поглядала), і Лисиця з новою силою до­водить своє «вболівання» за долю інших.

Остання частина.

Лунає інтонація глибокого обурення проти лицемірства Лисиці, яка любить поживитися з чужого лиха. І вже ні солодкий монолог, ні «охи» не перекривають її справжньої суті. Читець ніби примушує всіх слуха­чів по-новому придивитися до Лисиці. Простота і безпосередність чит­ця з його відверто вираженим негативним ставленням до Лисиці є під­твердженням думок байкаря.

Після опрацювання байки за частинами, логічного осмислення її учнями варто прослухати грамзапис байки. Це своєрідний акорд для остаточного цілісного сприймання твору.

4. Опрацювання виразного читання байки Л. Глібова «Щука»

Завдання. Учням пропонується попрацювати над виразністю читан­ня вже відомої їм байки Л. Глібова «Щука», визначити і пояснити всі партитурні знаки, звертаючи увагу на інтонацію, ритм, риму, дикцію, дихання.тощо.

Робота над текстом твору.

Розповідь ведеться переважно від автора. Головною дійовою особою виступає оповідач. Вся розповідь пройнята гострим дотепним гумором, іронією, іноді сарказмом, в якому виявляється виразне ставлення байка­ря до персонажів твору. І якщо автор у кінці байки дає можливість Лиси­ці сказати кілька слів, то й там коментарі супроводжують її мову. Тобто все навантаження як у розкритті суті подій, так і в оцінці їх лягає на ви­конавця. У цьому випадку словесник приділяє більше уваги розкриттю внутрішнього стану учнів під час читання байки, їхньому умінню спо­стерігати, коментувати, оцінювати. Виконавець немовби ділиться з нами своїми враженнями, розповідає про такий випадок, безпосереднім свід­ком якого був, із сміхом, зі задоволенням, іноді з іронією.

Л. Глібов починає байку сенсаційною новиною, від якої читець діс­тав задоволення, одночасно обурюючись діями Щуки:

На Щуку хтось бумагу в суд подав, Що буцімто вона такеє виробляла, Що у ставу ніхто життя не мав, Того заїла в смерть, другого обідрала.

І нарешті головне, що хотілося повідомити слухачам з величезною радістю:

Піймали Щуку молодці Та в шаплиці

Гуртом до суду притаскали, Хоча й чуби мокренькі стали.

Оповідач разом з іншими ніби поспішає до місця події, спостерігає за всім і передає слухачам, як же розгорталася далі подія. Але, повідо­мляючи це, він тонко іронізує над ситуацією, суддями. До речі, вже са­мими назвами дійових осіб автор викликає сміх:

На той раз суддями були Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких Цапа, — Усе народ, як бачите, такий Добрячий та плохий.

Такі судді неспроможні були щось придумати.

Учні міркують про це так: судді спочатку навіть розгубилися від того, що їм треба вирішувати серйозну справу. Але тут автор недаремно вво­дить нову дійову особу — Лисицю («За стряпчою, як завсігди годиться, була приставлена Лисиця.»), і ми відчуваємо, що всі чекають розв'язки. Оповідач на хвилинку відривається від спостереження за подією і тут же ділиться новою чуткою, яка щойно пройшла між присутніми:

А чутка у гаю була така Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле — то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких.

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!) —

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Читець все-таки радіє разом з усіма, що злодюга не викрутилася і їй «буде по заслузі». Та ось увагу знову привертає суд, і оповідач примушує аудиторію повернутися до події. Говорячи просуддів, учні зрозуміють, що, говорячи про суддів, мають виразити відверту, злу іронію їхнім «да- манням». Адже вони думали не про те, як би суворіше покарати Щуку, а як цю справу розв'язати швидше.

Зійшлися судді, стали розбирать: Коли і як воно, і що їй присудити? Як не мудруй, а правди ніде діти, Кінців не можна поховать...

В останніх двох рядках юні читці передають торжество, радість: адже справедливість перемогла, оскільки судді прийняли суворе рішен­ня, бо не могли нічого придумати, таким уже явним було грабіжництво Щуки.

Не довго думали — рішили І Щуку на вербі повісити звеліли.

Та ось у справу втручається Лисиця. Що її примушує? Очевидно, чутки, що вона брала хабарі від Щуки, справедливі. Байкар показує нам її як «поборника правди», прихильницю найсуворішого покаран­ня. Оскільки читець був свідком, він говорить про це з деякою хитрістю (мовляв, прислухайтесь, чим все це закінчилося), але не грає Лисицю, а передає лише її інтонації:

— Дозвольте і мені, панове, річ держать, — Тут обізвалася Лисиця. — Розбійницю таку не так судить годиться: Щоб більше жаху їй завдать І щоб усяк боявся так робити, У річці вражу Щуку утопити!

На хвилинку настає пауза, це дає можливість слухачам вдуматися в суть пропозиції хитрої Лисиці і чекати, що ж буде далі, а суддям об­мислити «геніальну» ідею стряпчого. Вони з радістю прийняли її:

«Розумна річ!» — всі зачали гукать.

Знову пауза. Оповідач ніби хоче зафіксувати увагу на тому, як же все скінчилось. Одночасно він передає злий докір, сміх в останніх фразах, в яких, по суті, міститься мораль:

Послухали Лисичку

І Щуку кинули — у річку.

У байці поволі розповідається про події, які насправді відбулися. Але інтонація в тій частині, де вступає в розмову Лисиця, набирає динаміч­ності. Це пояснюється і «пристрасністю» виступу Лисиці, і напружен­ням ситуації, несподіваною пропозицією.

Учні помічають, що у цій байці відсутня мораль (повчання). Але вона випливає з усього її змісту, і колективно робиться висновок, пере­носиться на характери і стосунки людей: де є хабарництво, там існує не­справедливість, лицемірство, неправда. Саме проти таких людських вад і спрямована байка «Щука».

Заключна бесіда з учнями спрямована на правильне осмислення персонажів байки і їх дій. Школярі засуджують відверте грабіжництво Щуки і приховане — Лисиці, які займалися однією справою, але по-різ­ному. Учні показують і самовпевненість Щуки, бо вона була непокара­ною, і хитрість Лисиці, яка вміла викрутитись і «вийти сухою з води». Адже виголошуючи промову, рятуючи Щуку, вона рятує і себе. Вся її мова пройнята фальшивим пафосом.

Останній етап роботи над байкою — тренування з виразного читан­ня відповідно до визначеної мети, яке проводиться під контролем учи­теля, однокласників.

!V. Підсумок уроку

Байка — це безпосередня розмова оповідача із слухачами за яскра­во вираженого ставлення першого до події, персонажів, про яких іде мова. Тому під час виконання твору не слід перевтілюватися у кожну дійову особу, а лише розказувати про неї. Розмовна інтонація у рамках віршованої форми звучить особливо. Виходячи з того, що під алего­ричною маскою прихований певний тип людини, читець повинен від­шукати такий інтонаційний варіант, який би найяскравіше виражав суть цього типу. У зв'язку з цим підготовка до читання і процес роз­повіді потребують особливої індивідуальної спостережливості, бо ві­дібрані факти і явища служать джерелом для створення цікавої дійо­вої уяви.

Активний виконавець байки ніколи не залишить байдужими слуха­чів (учнів), оскільки він звертається до них безпосередньо; примушує їх сміятися, обурюватися, протестувати.

Оголошення результатів

навчальної діяльності учнів

Домашнє завдання

Скласти власну байку.