Урок №15.

Григорій Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. Біблійна основа творчості Г. Сковороди та його вчення про самопізнання і "сродний труд

Мета: ознайомити учнів з життям та діяльністю Г. Сковороди; охарактеризувати його збірку «Басни харьковскія»; навчити формувати власне розуміння і актуальність для сьогоднішнього життя положень філософії Г. Сковороди; формувати розуміння важливості для становлення і реалізації себе як особистості ідей самопізнання та гармонії зі світом.

Обладнання: портрет Григорія Сковороди, виставка його творів, ілюстрації до них, роздатковий матеріал.

Хід уроку

І.Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань.

Бесіда:

·Хто такі філософи? Назвіть відомих вам.

·Чим вони запам’яталися?

·Дайте визначення байці як жанру художньої літератури.

·Яких видатних вітчизняних і зарубіжних байкарів ви знаєте?

·Чому повчають вас митці слова? Де ви можете реалізувати набуті знання в подальшому?

·Чим актуальні твори минулого для сучасного?

·Яким чином художня література впливає на формування особистості?

1.Перевірка домашнього завдання.

III. Оголошення теми тамети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя.

— День 28 жовтня (9 листопада за ст. ст.) 1794 року був сонячним і погожим. У дідича Ковалевського зібралося багато гостей на обід. Мали також за мету послухати розповіді Григорія Сковороди. Той був веселий і говіркий, як ніколи, жартував, розповідав про себе, про свої мандрівки. Потім вийшов у сад. Довго ходив по перехресних стежках, зривав плоди і роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку.

Він уже відцвів, відшумів, як оці дерева, що журно губили листя. Ось-ось, можливо, й завтра він відійде в природу, перетвориться в землю, в соки і крони дерев. Станеться страшна і буденна справа, його час перейде у вічність.

Він жив просто та гарно і вмирав так само... В час плачу він учив людей сміятися. Бо голова і хвіст змія вічності — це одне, і все починається спочатку. Він зберіг до останньої хвилини ясний розум та зробив це для людей...

Уже вечоріло, коли сам господар пішов шукати Сковороду і застав його під гіллястою липою. Сковорода копав яму — досить довгу та глибоку.

— Що це, друже Григорію, чим-то ти зайнятий? — спитав господар, підійшовши до гостя.

— Пора, друже, закінчити мандрівку,— спокійно відповів Сковорода. — І так усе волосся злетіло з бідної голови. Пора заспокоїтися.

— І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!

— Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила.

... Сковорода пішов у свою кімнату, одягнув чисту білизну, помолився Богу і, підклавши під голову свої рукописи та сіру свитку, ліг, склавши навхрест руки.

... Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити, одначе той лежав уже холодний, закостенілий.

Поховали його під липою, а на хресті над могилою написали те, що заповів сам Григорій Сковорода: "Світ ловив мене, та не впіймав".

Як зрозуміти цей загадковий напис? Чому саме такі слова заповів написати Сковорода? Про це ви дізнаєтеся у ході уроку.

IV. Основний зміст уроку

1. Григорій Савич Сковорода (03.12.1722–09.11.1794). Життя і творчість видатного філософа, просвітителя, поета

Повідомлення № 1. Г. Сковорода — звичайна людина

(Звертається увага на портрет митця, фотоілюстрації.)

Про Г. С. Сковороду до наших днів дійшли з тих далеких часів дуже скупі, а часом неточні відомості. Архівних матеріалів залишилось зовсім мало. Майже всі дослідники користуються єдиним документом — короткою біографією Г. Сковороди, написаною найближчою до нього людиною, його улюбленим учнем і найпершим другом Михайлом Ковалинським.

Перед нами постає образ великого просвітителя-гуманіста, мандрівного вчителя, демократа, непримиренного борця з неправдою і несправедливістю в суспільстві. Г. Сковорода — це людина щира і чесна, трудолюбива і гуманна. У життєписі М. Ковалинський наводить дуже багато подробиць, які виразно змальовують просте і скромне життя мудреця: «Одевался пристойно, но просто; пищу имел состоящую из зелий, плодов и молочных приправ, употреблял оную ввечеру, по захождении солнца; мяса и рыбы не вкушал не по суеверию, ни по внутреннему своему расположению, для сна отделял от времени своего не более четырех часов в сутки; вставал до зари и, когда позволяла погода, всегда ходил пешком за город прогуливаться на чистой воздух и в сад, всегда весел, бодр, легок, подвижен, воздержан, целомудр, всем доволен, благодушествующ, словоохотен, где ни принужден говорить — из всего выводящий нравоучение, почтителен ко всякому состоянию людей, посещал больных, утешал печальных, разделял последнее с неимущими, выбирал и любил друзей по серцу их…».

М. І. Костомаров у статті «Слово про Сковороду» зазначав про митця: «…в багатьох будинках висять його портрети, всякий письменний малоросіянин знає про нього; ім’я його відоме дуже багатьом із неписьменного люду; його мандрівне життя є предметом оповідань і анекдотів; по деяких місцях потомки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і указують на них з пошаною; приязнь Сковороди до деяких з його сучасників становить родинну гордість онуків; мандрівні співці засвоїли його пісні, на храмовому святі, на торжищі нерідко можна зустріти натовп народу, який оточує групу цих рапсодів і з сльозами зворушення слухає: "Всякому городу нрав і права”».

Деякі свої листи і твори Г. Сковорода підписував так: «Григорій Варшава Сковорода». Що це за «Варшава»? Виявляється, що в 1773 році Михайло Ковалинський, будучи у Швейцарії в час закордонної подорожі, бачив у м. Лозанні відомого в той час філософа Данила Мейнгарда. Цей чоловік дуже вразив Ковалинського своєю дивною схожістю за зовнішнім виглядом зі Сковородою. Це і розповів Ковалинський своєму другові, коли вони зустрілися у 1775 р. З того часу, як свідчить М. Ковалинський, «Сковорода возлюбил его заочно и с того времени начал подписывать на письмах и сочинениях своих имя свое тако: Григорий вар (євр. син) Сава Сковорода, Даниил Мейнгард».

Повідомлення № 2. Дитинство. Роки навчання

Народився Григорій Савич Сковорода 22 листопада (3 грудня за новим стилем) 1722 року в селі Чорнухи (тепер Чорнухинського району) на Полтавщині в бідній козацькій сім’ї.

Про дитячі роки майбутнього письменника і філософа відомо мало. Сковорода зростав серед трудового народу і чудової природи рідного краю. Його дитячу уяву вражали зелені простори і лісова тиша, густо порослі чагарником береги річки Многи, спів птахів, шелестіння трав. Змалку він виявляв нахил до музики і пісні. Від людей праці вчився шанувати труд і трудівника, виховувався на народних переказах, думах, піснях, що їх разносили тоді по Україні кобзарі і лірники. Не випадково письменник у своїх філософських творах не раз посилався на враження дитинства.

Де здобув Сковорода початкову освіту — точно невідомо. Очевидно, за тодішнім звичаєм, батьки віддавали його спочатку в науку до дяка, а потім у Чорнухинську церковно-парафіяльну школу, де він швидко виявив здібності до науки, співу і музики.

Після здобуття початкової освіти в рідному селі Сковорода у 1734 році стає студентом Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами близько десяти років.

Г. С. Сковорода охоче навчався в академії і завдяки своїм здібностям робив великі успіхи в науках. Так, він здобув ґрунтовні знання з мов — грецької, латинської, польської, староєв- рейської, німецької.

У грудні 1741 р. згідно з царським указом Сковороду разом з іншими музично обдарованими студентами взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком.

У 1744–1745 рр. Сковорода вчиться в класі філософії.

Повідомлення № 3. Останні роки навчання Г. Сковороди в академії, його подальша діяльність.

У серпні 1745 р. непосидючий Сковорода знову вирушив у світ. Як знавець музики та деяких іноземних мов у складі російської місії, котру очолював генерал Ф. Вишневський, Сковорода побував у Відні, Братиславі та деяких інших містах Угорщини, Австрії, Словаччини, познайомився з їхнім життям, побутом, культурою.

Восени 1750 року Сковорода повернувся на Україну. Тоді ж його призначили на посаду викладача піїтики в Переяславський колегіум, де він одразу виявив себе педагогом-новатором. Йому так полюбилася його робота і учні, що він написав для них спеціальний курс під назвою «Разсужденіе о поезіи и руководство к искуству оной». Застосовані молодим педагогом нові методи викладання викликали заперечення єпископа Никодима Сребницького, якому підлягав колегіум, «По сему Сковорода выгнан был из училища Переяславскаго не с честію».

Після втрати місця викладача в Переяславському колегіумі Сковорода восени 1751 р. повертається до Києва і ще два роки навчається в академії, в богословському класі. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав велику відразу. Тому митець залишає академію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 р. стає в с. Ковраї домашнім учителем у поміщика Степана Томари, навчаючи та виховуючи його сина Василя.

У 1755 р. Сковорода повертається до Переяслава і там деякий час живе у свого приятеля. Прожиті на Переяславщині роки (1755–1759) були важливим періодом у діяльності мислителя. Тут він ближче зійшовся з народом, пройнявся його прагненнями і помислами.

З 1759 р. Григорій Савич викладав спочатку поетику, а потім етику в Харківському колегіумі, дотримуючись свого новаторського способу навчання студентів. І тут церковники та вельможні пани зводили на нього наклепи, доносили єпископові й губернатору, звинувачуючи в протиурядовій та антирелігійній діяльності. Через постійні переслідування і гоніння Сковорода змушений був двічі переривати на один рік викладання в Харківській колегії, а з 1769 року більш не займав жодної офіційної посади.

Повідомлення № 4. Мандрівний спосіб життя

Наступні двадцять п’ять років (аж до смерті) Григорій Савич вів мандрівний спосіб життя, яке збагачувало його новими знаннями про становище трударів, посилювало демократичність світогляду. Особливе значення мали для нього зустрічі й розмови з учасниками гайдамацького руху під керівництвом Гонти й Залізняка, перекази про повстання в селі Турбаях та інших місцевостях України.

Не маючи сім’ї, власного пристанища й постійного прибутку, Григорій Савич перебував у самій гущі народу. Він жив то в одних, то в інших знайомих селян чи дрібних шляхтичів по селах, на пасіках, в лісах, степах. Тут писав він філософські праці та художні твори. Все його майно вміщалося в торбі: найпотрібніші речі, рукописи, книжки, за поясом — сопілка, в руках — посох, на плечах — селянська свита. Він обійшов майже всю Україну, Воронежчину, Курщину, Орловщину, побував під Москвою, в Приазов’ї та інших місцях. Багато разів світські й церковні чиновники, знаючи про його високу освіченість і різноманітні таланти, пропонували йому вигідні посади, чини, багатство, але Сковорода завжди відмовлявся.

У середині 1794 року, хворий і знесилений, Григорій Савич прибув у село Пан-Іванівка (тепер Сковородинівка) на Харківщині. Якось до господаря зібралися гості послухати повчань філософа. Він був веселий, цікаво розповідав про свої пригоди. А потім вийшов. Знайшли його тільки надвечір — на узвишині біля діброви копав глибоку й довгу яму. Закінчивши роботу, він

виклав дно ями дубовим листям з рідних Чорнух. Потім він повернувся до своєї кімнати, умився, одягнув чисту сорочку, поклав у голови книжки та рукописи, ліг і вкрився свитиною. Заснувши, він більше не прокинувся. Сталося це 29 жовтня 1794 року. Згідно з його власним заповітом на надмогильному камені висічено: «Мір ловил меня, но не поймал».

Повідомлення № 5. Творча спадщина митця

Твори Сковороди — одна з визначних сторінок в історії української літератури ХVІІІ ст. Глибоко ліричні, сповнені філософських роздумів, вони служили інтересам трудового народу. Перебуваючи на Херсонщині, Григорій Савич написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень», учителюючи в Харкові, латинськими і українським віршами написав «Байки Езопові» (1760)

У 1766 р. філософ написав «Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».

Упродовж 1769–1774 рр. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи Буквар світу». Збірник «Байки харківські» — перші 15 з них написані в 60-х роках, решта — в 1774 р.

У 1775–1776 рр. були написані твори «Книжечка, названа Silenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська» («Ізраїльський зміст») та «Книжечка про читання Святого Письма, названа Дружина Лотова.

Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Про Біса з Варсавою» були на писані в 1783– 1784 рр.

У 1785 р. Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».

У 1787 р. він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а в 1791 р. завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний».

Повідомлення № 6. Г. Сковорода — просвітитель

Григорій Савич замислювався над тим, як допомогти своєму народові. Тому він вирішує здійснювати просвітницьку діяльність серед народу: в дохідливій формі пояснював людям різні явища життя суспільства і природи, викладав свої філософські та педагогічні ідеї; у вільний час учив грамоти селянських дітей.

Філософ-просвітитель твердив, що навчання допоможе швидше й точніше виявити природні задатки кожної людини, сприятиме успішному оволодінню знаннями й уміннями, необхідними для продуктивної праці, корисної собі й суспільству.

У педагогічних поглядах Г. Сковороди було багато спільного з тими, які висловлювали інші просвітителі.

Повідомлення № 7. Григорій Савич — філософ

Як і всім просвітителям, філософії Сковороди був властивий пантеїзм (вчення, що ототожнює Бога і природу, тобто стверджує, що світ є двоєдиним — органічним злиттям Духа і матерії). Основним предметом філософії, твердив Сковорода, є людина, її внутрішній світ і діяльність, інтереси й прагнення, здоров’я і щастя.

Ідею «пізнай себе самого», висунуту давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном та ін.) ще за п’ятсот років до нашої ери, Сковорода підніс і розвинув далі. Пізнати себе людині потрібно для того, щоб виявити здібності, закладені в неї самою природою, усвідомити свої фізичні й розумові можливості та особливості характеру. Це дасть змогу обрати відповідний рід трудової діяльності — «сродну працю». Трудитися слід для того, щоб забезпечити свої духовні й тілесні потреби і приносити користь суспільству. Сам процес виконання «сродної праці» та усвідомлення того, що результати її високоякісні, корисні суспільству й собі, роблять людину щасливою.

Г.Сковорода був співцем праці. Він бачив у ній основу і смисл життя. «Жизнь и дело есть одно и то же»,— твердив він.

Свої філософські твори Г. Сковорода писав так, щоб вони були зрозумілі не тільки освіченим людям, а й неосвіченим — будили їхню свідомість, учили думати, змушували замислюватися над різними явищами життя. Вважаючи, що пробудження народу відбудеться поступово — в міру підвищення рівня освіти й моральної досконалості, Г. Сковорода не дає відповіді на запитання про те, хто керуватиме новим суспільством, якою може бути «його структура».

2. Проблемне питання.

— То що ж, на вашу думку, мав на увазі Григорій Сковорода, заповідаючи написати на своїй могилі "світ ловив мене, та не піймав"?

(Матеріал для вчителя.

Світ у розумінні Сковороди — це спосіб життя тогочасного суспільства, принцип стосунків між людьми, глибока соціальна нерівність.

"Світ, — писав біограф Сковороди Ковалинський, — словом і ділом переконував його, що щастя людське в тому, щоб мати всього доволі: багато чого їсти та пити, розкішно одягатися і в розвагах веселитися. Сковорода один почав говорити йому: щоб бути істинно щасливим, те все не потрібне, бо обмеження бажань, відхилення надлишку, приборкання прихотливої волі, трудолюбивість, виконання свого обов'язку не за страх, а за совість — суть, шлях до щастя".

Григорій Сковорода цінував відвертість, скромність, свободу. Він мав добру і щиру вдачу, глибоко співчував стражданню людей, зневажав багатство. Згадаймо його перебування у придворній капелі. Цариця щедро нагороджувала талановитих співаків. Його, можливо, чекала доїш пастуха Олексія Розумовського чи бандуриста Григорія Любистка (імператриця нагородила їх великими маєтками), але він залишив Петербург, щоб "жити в істині".

У життєписі Сковороди уже згадуваний М. Ковалинський наводить дуже багато подробиць, які виразно змальовують просте і скромне життя мудреця: "Одевался пристойно, но просто; пищу имел состоящую из земли, плодов и молочных приправ, употреблял оную ввечеру, по захождении солнца; мяса, рыбы не вкушал не по суеверию, но по внутреннему своего расположению; для сна отделял от времени своего не более четырех часов в сутки; вставал до зари и, когда позволяла погода, всегда ходил пешком за город прогуливаться на чистой воздух и в сады", всегда весел, бодр, легок, подвижен, воздержан, целомудр; всем доволен, благодушествующ... словоохотен, где не принужден говорить из всего выводящий нравоучения, почтителен ко всякому состоянию людей, посещал больных, утешал печальных, разделял последнее с неимущими, выбирал и любил друзей по сердцу их...").

3. Завдання

Скласти сенкани до творчості Г. Сковороди.

4. Біблія і Г. Сковорода
Своїм життям, своїми повчаннями, своїми мандрівками по Україні митець наче заново відкривав людям прості істини, які народ український формував протягом тисячолітнього буття і які вписані органічно в «найдосконаліший й наймудріший орган — в Біблію. Для Григорія Савича Біблія була своєрідною аптекою, призначеною «для лікування душевного стану, не виліковного жодними земними ліками», бо «людина є всієї Біблії і кінець, і центр, і гавань».
Він не замірявся духовно переформувати все суспільство: треба зцілювати конкретну людину, відкрити їй сенс буття, шляхи досягнення людського щастя, а вже тоді вільна людина, яка пізнала саму себе, зможе змінити довколишній світ і віднайти шляхи та засоби оздоровлення суспільства.
«Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря,— повинен спочатку виміряти себе»,— писав Г. Сковорода у філософському трактаті.
В. Шинкарук так пояснює ставлення філософа до Біблії: «Сковорода дав інтерпретацію Біблії, і ця його «Біблія» так відноситься до церковної Біблії, як «Енеїда» Котляревського до «Енеїди» Вергілія. Істинний смисл, за Сковородою, полягає в прихованій за символічною формою ідеї рівності всіх людей, любові і спільності всього… Як і багато інших митців слова, Г. Сковорода намагався своєю теоретизацією Біблії відродити бунтарський дух раннього християнства. І навчав він не Біблії, а ідей рівності, братства, свободи, ідей неприйняття ганебної соціальної дійсності.
Філософ визнавав лише алегоричний смисл Біблії, за допомогою якої він прагнув намалювати утопічну картину ідеального, з погляду моральності, світу, в якому стверджується істинно людський спосіб життя.

5. Г. Сковорода. Збірка «Басни харьковскія»

Загальна характеристика збірки.

Залишивши педагогічну працю і живучи в селах поблизу Харкова, Г. Сковорода написав знамениту збірку байок «Басни харьковскія». Перша половина її (15 байок), очевидно, створена у 1769 р., бо сам автор повідомляє, що «полтора десятка басен» він написав «в седьмом десятке нынешняго века, отстав от учительской должности». Друга половина збірки написана 1774 р. в селі Бабаях, і тоді ж Г. Скворода надіслав увесь збірник з 30 байок до свого приятеля П. Ф. Панкова з листом-посвятою, в якому висловив свої погляди на жанр байки.

У цих байках, з одного боку, автор продовжував традиційну тематику байок Антонія Радивиловського, байок з риторик і поетик, а з іншого — виступав як новатор, що розширює ідейно-тематичні обрії байки, виводить її на шлях самостійного розвитку.

Григорій Савич визначав байку як «мудрую играшку, що в собі ховає силу». Ця розумна штука «сверху ничто, но в серіодке чтось, снаружи ложь, но внутрь истина… картинка, сверху смешна, но внутрь благолепна». Він добре розумів, що форма байки дає йому можливість висловлювати і пропагувати свої суспільно-політичні та філософсько-етичні погляди.

Ідейно-тематична спрямованість байок шкільного репертуару була досить обмеженою потребами практичної моралі. Як і його попередники на ниві байкарства, Г. Сковорода підносить у байках дружбу, любов, розум та позитивні людські риси, показує, що справжня цінність людини визначається не одягом, зовнішньою красою, багатством, походженням, титулами, чинами, посадами, тобто не зовнішніми, а внутрішніми якостями. Ці якості — розум, знання, працьовитість, чесність, справедливість — визначають учинки кожної людини.

Найбільший інтерес становлять байки, в яких Г. Сковорода викриває негативні явища тогочасного суспільства. Насамперед байкар таврує згубність честолюбства та сластолюбства, нестримного прагнення до багатства і маєтків, показує безглуздість багатства. Серед байок є також такі, які спрямовані проти ненаситного и зажерливого панства, його гонитви за славою і чинами.

Отже, філософ-байкар вважав, що відтворення істини є характерною рисою байки: «Басня тогда бывает скверная и бабія, когда в подлой и смешной своїй шелухе не заключает зерно истины, похожа на орех свищ».

6 Ознаки байок Г. Сковороди:
писані прозою;
здебільшого побудовані на діалогах і контрастах;
розмова дійових осіб часто носить полемічний характер;
містить дві частини: фабулу (коротка розповідь, діють переважно алегоричні уособлення — звірі, птахи, комахи, явища природи, предмети, іноді люди) і сентенції;
стислість і динамічність;
сатирична спрямованість;
наявність моралі («сили») — народна приказка, прислів’я, стисла або влучна мораль.

V. Закріплення вивченого матеріалу

VI Домашнє завдання.

Прочитайте біографію Г. Сковороди, вміщену у підручнику, та запишіть у зошити основні дати життя письменника. Вивчити напам’ять байку «Всякому місту…»