Леся Українка Мрії

У дитячі любі роки.

Коли так душа бажала

Надзвичайного, дивного,

Я любила вік лицарства.



Тільки дивно, що не принци,

Таємницею укриті.

Не вродливі королівни

Розум мій очарували.



Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що, сперечника зваливши,

Промовляли люто: «Здайся!»



Погляд мій спускався нижче.

На того, хто розпростертий.

До землі прибитий списом,

Говорив: «Убий, не здамся!»