Отже, словотвір – це розділ мовознавства, в якому вивчаються закономірності творення слів і ті засоби, що використовуються для цього.

Українська мова, як одна з найрозвинутіших мов світу, має досконалу систему засобів словотвору, і це дає їй можливість іти в ногу з розвитком науки, техніки, освіти, культури, виробництва, бо цей розвиток неодмінно супроводжується появою великої кількості нових слів. Вони з’являються в мові не як якісь випадкові одиниці, і утворення їх іде за строго визначеними закономірностями для кожної частини мови.

Словотвір тісно зв’язаний, насамперед, з лексикологією. Зв’язок словотвору з лексикологією прямий і безпосередній: саме лексичні одиниці мови з точки зору їх морфемного складу, структури і способів деривації (тобто словотворення) і є конкретним предметом власне словотвору. Крім того, історичний розвиток словникового складу, коли одні слова, що виражають застарілі поняття, відмирають, а інші слова на означення нових понять нашої дійсності з’являються, часто супроводжуються зміною продуктивності певних засобів словотворення. Так, наприклад, продуктивне раніше творення іменників жіночого роду на означення дочки за професією батька (суфікс –івн-) – бондарівна, попівна, лимарівна і подивимось – тепер стало непродуктивним. І навпаки: творення іменників – назв осіб за фахом з суфіксом -альник- (фрезерувальник, складальник) стало дуже продуктивним.

Словотвір тісно пов’язаний і з граматикою, бо нові слова оформляються за граматичними законами даної мови, кожна частина мови має властиві засоби словотворення, у різних частинах мови створюються неоднакові словотворчі моделі і т.д.

Творення нових слів тісно пов’язане із структурою слів, з їхньою здатністю членуватися на морфеми

 

2. Будова слова.

Будова слова - розділ мовознавчої науки про мову, у якому вивчаються значущі частини слова (морфеми), їх значення та місце у слові.

Слова в українській мові бувають змінювані і незмінювані. Незмінюване слово в мовленні завжди звучить однаково, тобто має лише одну граматичну форму: метро ,рагу ,взимку ,вранці, поруч, тихо. Незмінювані слова закінчень не мають. Змінюване слово може звучати в мовленні по-різному, зберігаючи те саме лексичне значення, тобто змінюване слово має декілька граматичних форм для свого вираження в мовленні. Морфемна будова змінюваних слів у різних граматичних формах відрізняється. Так, слово ліс у різних формах має різну будову: ліс, ліс-у, ліс-ом, ліс-ами,(у) ліс-ах тощо

Більшість повнозначних слів української мови - змінювані. Службові слова (прийменник, сполучник і частка) і деякі повнозначні слова (прислівник, дієприслівник та частина іменників) – незмінювані: в, над, щоб, тому, хай, би, швидко, краще, читаючи, метро, фламінго, алібі.

Змінювані слова мають закінчення.

Закінчення - це змінювана значуща частина слова, яка виражає його граматичне значення і служить для зв’язку слів у словосполученні та реченні. Найчастіше це остання частина форми слова: лісу, дівчина, беру, носили, доброї. Закінчення може бути нульовим, тобто відсутнім у мовленні, але ця відсутність виражає певне граматичне значення: ліс, стіл (іменники чоловічого роду називного відмінка однини), зробив (дієслово дійсного способу минулого часу чоловічого роду однини). Незмінювані слова не мають закінчення, тому складаються тільки з основи: весело, вражаюче, спросоння, кюре, шимпанзе, куди, як.

Основа – це частина слова без закінчення. Основа – незмінювана частина форми слова, яка виражає лексичне значення слова, тому є спільною для всіх форм слова. Так, в усіх формах іменника ліс основою є ліс -: ліс, лісу, лісом, ліси тощо, прикметника жовтийосновою є жовт-: жовта, жовте, жовті тощо, дієслова прочитати у формах минулого часу основою є прочита-: прочитав, прочитала, прочитало, прочитали.

При утворені різних граматичних форм одного й того ж слова здебільшого будова їхньої основи не змінюється: слов-ник, слов-ник-а, слов-ник –у тощо. Щоб правильно виділити закінчення й основу, слово потрібно змінювати: іменник - за відмінками та числами, прикметник - за родами, відмінками і числами, дієслово - за особами або родами і числами.

Примітка: Якщо закінчення на письмі виражене буквами я, ю, є, ї після букв на позначення голосних та після апострофа, слід пам’ятати, що в цьому випадку основа слова закінчується на й.

Переважну більшість слів української мови можна поділити на дві або більше тісно між собою пов’язані значущі частини. Значущі частини слова, що входять до основи, виражають лексичне значення слова. Ядро лексичного значення виражає корінь. Префікс та суфікс визначають додаткові відтінки лексичного значення: будувати, будівник, перебудова.

Корінь – головна значуща частина слова, що складається зі звукової частини та пов’язаного з нею ядра лексичного значення, які є спільними для ряду споріднених (спільнокореневих) слів.

Корінь – обов’язкова значуща частина слова, яку мають всі слова. Інші значущі частини – необов’язкові, їх у слові може і не бути. Тому основа може складатися лише з одного кореня: мама, око, білий, я.

Спільнокореневі слова – це слова зі спільним коренем, але з різним лексичним значенням. Вони можуть належати як до однієї, так і до різних частин мови: чистий, чистота, зачистка, чистити, начисто.

Корені слів буваютьвільними та зв’язаними. Якщо корінь може самостійно утворювати основу слова – це вільний корінь: стіл, пишу, білий, він. Корені, які не можуть самостійно утворювати основу та завжди вживаються в супроводі префіксів та суфіксів, називаються зв’язаними. Зв’язаний колір можна виявити лише при зіставленні ряду спільнокореневих слів: одяг, вдягати, роздягати.

Префікс – значуща частина слова, що стоїть перед коренем. Префікси виражають певне значення лише у сполученні з коренями. За допомогою префіксів, як правило творяться нові слова, деколи – граматичні форми слова: звук – призвук, робити – зробити (творяться форми доконаного виду).

Суфікс – значуща частина слова, що стоїть після кореня. Суфікси виражають певне значення лише у сполученні з коренем. За допомогою суфіксів, як правило, творяться нові слова, нові граматичні форми слова: краса – красивий, переписати – переписувати(твориться форма недоконаного виду).

Одним з різновидів суфікса є постфікс – морфема, що стоїть не лише після кореня, але й після закінчення, що призводить до утворення розірваної основи слова. Наприклад, постфікс –ся (-сь): добираюся, добиралися; кого-небуть, кому-небудь.

3.Словотворчі засоби української мови.

Словотворчі засоби – це частина слова, якими твірна основа відрізняється від похідної. Як правило, це префікси та суфікси, які називають словотворчими. Об’єктами словотворення є похідні слова. Оскільки заради них відбувається словотворчий процес. Для цього в мові існують такі словотворчі засоби: твірні слова, словосполучення. Твірні основи, форманти (словотворчі суфікси, словотворчі префікси, сполучні морфеми).

Похідні слова в українській мові утворюються від власних та іншомовних слів: залізниця – залізничний.З цією метою використовують як власні, так і іншомовні (запозичені) суфікси і префікси: -ик (лісник), -уват-ий(гіркуватий), -ич-і(тричі), -увати (пакувати), пере- (перевиконати); запозичені –ізм (лат.) – феодалізм, -ист (гр.) – бандурист, іад-а (лат.) – спартакіада, анти- (гр.)- антикорозійний,а- (гр.) – алогічний.

Словотворчі засоби української мови мають багато спільного російською: 1) спільні твірні слова, словосполучення та основи (тракторист, Чорне море, вуз, ЛАЗ); 2) спільні словотворчі суфікси та префікси: -к-а (футболка), -чанин (полтавчанин), -ер-о (шестеро); не- (недруг), на-(нанести), при- (принести), в- (внести). Проте є й відмінності: рос. –чик(ракетчик) – укр. –ник(ракетник), рос. –е (дороже) – укр. –че (дорожче).

Нові слова утворюються за зразком старих слів: наприклад, атомохід за аналогією до аже існуючого слова всюдихід.

Те слово, на базі якого утворюється інше слово, нове слово, називається твірним. Для іменника степовиктвірним є слово степовий, для прикметника капроновий – капрон та ін.

Нове слово, що утворилося на базі вже існуючого в мові слова, тобто твірного, називається похідним.

Слова лісовий, степовий, дубовий, березовий, сосновий, липовий, вільховий, ялиновий є похідними словами, бо виникли на основі вже існуючих в мові твірних слів ліс, степ, дуб, береза, сосна, липа, вільха, ялина.

Ознаками похідного слова здебільшого виступають суфікси та префікси. Якщо в слові можна виділити суфікс або префікс, то таке слово належить до похідних: бороть-б-а, сів-б-а, служ-б-а, друж-б-а. слова, в яких немає ні суфіксів, ні префіксів,- непохідні: ліс, степ, дуб, береза, сосна та ін.

Однак трапляються й такі похідні слова, в яких суфікси і префікси не виділяються. Це слова, при утворенні яких змінюється лише значення, а морфемна будова залишається незмінною, тобто слова, утворені шляхом переосмислення: береза назва дерева) – непохідне слово, село Береза – похідне слово; липа (назва дерева) – непохідне слово, липа (фальшиві факти, приклади, документи тощо) – похідне; дуб(назва дерева) – непохідне; дуб (човен, видовбаний із суцільного дерева) – похідне слово.

Зіставленням похідних с лів з твірними можна встановити словотворчі зв’язки між словами (тобто виявити, від якого слова утворилося похідне):

? учительський ? учительство

учитель ? ? учителювати ? учителювання

? учителька

учень?? учнівський ? учнівство

? учениця

Учити ? навчати ? навчання

 

4.Способи словотворення в українській мові.

У сучасній українській літературній мові розрізняємо такі способи словотворення: морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний. Розглянемо морфологічний спосіб словотворення оскільки він включає афіксацію, безафіксний спосіб, осново

складання і абревіацію. Для дослідження нашої теми звернемо увагу на афіксацію, а саме на суфіксальний спосіб словотворення.

У сучасній українській літературній мові суфіксальний спосіб у морфологічному словотворенні найпродуктивніший. Для іменників і прикметників – це найголовніший спосіб словотворення; обидві ці частини мови мають дуже розгалужену систему суфіксів; суфіксальним способом твориться і велика кількість дієслів, а також прислівників.

Суфіксальний спосіб – спосіб творення слів за допомогою суфіксів, які приєднуються до твірної основи.

При суфіксації похідне слово утворюється за допомогою суфікса. Наприклад: казк(а) + ов-ий – казковий (твірне слово казка).

Продуктивність суфіксального способу словотворення визначає і той факт, що додаючи різні суфікси до твірних основ, можемо утворювати нові слова як у межах тієї самої частини мови, так і слова іншої частини мови. Наприклад:

1) комбайн – комбайн-ер, машин-а – машин-іст.

2) город – город-н-ий, лісн-ий – лісн-ик, жовт-ий – жовт-изн-а.

У мові для утворення певної частини мови виробилася система суфіксів, так що є, наприклад, іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові суфікси.

Іменникові суфікси являють собою дуже розгалужену систему. Додаючи іменникові суфікси до дієслівних, прикметникових та іменникових основ, утворюємо іменники найрізноманітніших значень. Наприклад:

загад(-а-ти) + -к- -а ? загадка

ган(-и-ти) + -б- -а ? ганьба

кмітлив(-ий) + -ість ? кмітливість

нов.(-ий) + изн- -а ? новизна

трактор + -ист ? тракторист

герой + -ізм ? героїзм.

Додаючи до іменникових або дієслівних основ прикметникові суфікси, утворюємо якісні, відносні та присвійні прикметники різного значення. Наприклад:

розум + н -ий ? розумний

голос + ист -ий ? голосистий

перемог(-ти) + -н- -ий ? переможний

риб(-а) + -н- -ий ? рибний

батьк(-о) + -ів ? батьків

коваль + -ськ- -ий ? ковальський.

Суфіксальним способом твориться і значна частина дієслів, коли дієслівні суфікси додавати до іменникових, прикметникових та прислівникових основ, наприклад:

фарб(-а) + ува -ти ? фарбувати

біл(-ий) + и -ти ? білити

жалк(-о) + ува -ти ? жалкувати.

Додаванням до прикметникових основ прислівникових суфіксів -о-, -е- утворюються прислівники:

серйозн(-ий) + о ? серйозно

рішуч(-ий) + е ? рішуче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Складні та складноскорочені слова.

Залежно від кількості коренів в основі та від способу їх творення слова поділяються на прості, складні та складноскорочені.

Прості слова — це слова, в основу яких входить лише один корінь: стіл, дівчина, будувати, швидко.

Складні слова — це слова, в основу яких входить декілька коренів (як правило, два):благ-о-слов-ити, висок-о-мораль-ний, теле-радіо-товар-и. Такі слова утворюються способами основоскладання, словоскладання та лексико-синтаксичним способом. Їх утворення викликане необ­хідністю назвати нове поняття: механізм, який рухається і перевозить ван­тажі та людей за допомогою пари — паровоз; наука, яка накопичує знання про землю —- землезнавство; вид меблів, які можна використовувати і як ліжко, і як диван— ліжко-диван; здатність діяти швидко, яка постійно притаманна певному об'єкту, — швидкодіючий (наприклад, швидкодіючий пристрій, швидкодіюча отрута).

Складноскорочені слова— це слова, утворені способом абревіації. Твірні основи слів, від яких утворені складноскорочені слова, входять до них у неповному вигляді, тому якщо про значення складних слів можна здогадатися за коренями, то значення складноскорочених слів потрібно знати. На відміну від складних слів, які називають нове поняття, складно-скорочені слова утворюються від мовних кліше, які вже мають цілісне лексичне значення. Причина їх утворення полягає в бажанні при­швидшити вимову громіздких мовних кліше, коли вони стають широковжи­ваними в певній сфері мовлення: педагогічний інститут — педінститут, торгівельний представник — торгпред, телевізійна служба новин — ТСН, військово-морські сили — ВМС. Основу складноскорочених слів не прийнято ділити на морфеми. У ній виділяють лише суфікси, якщо вони наявні в останньому твірному слові у складноскорочених словах, утворених із почат­кової частини першої твірної основи та твірного слова типу бортрадист.

 

Правопис складних слів

Частина складних слів пишеться разом, частина — через дефіс. Це ви­кликає складність у їх правописі. Найбільша складність виникає при правописі іменників та прикметників.

 

 

Пишуться разом складні слова	Пишуться через дефіс складні слова
утворені від слів, з яких можна утвори­ти підрядні словосполучення (можна поставити питання від одного слова до іншого): очі (які?) карі- кароокий, ходить (де?) всюди – всюдихід Винятки: Складні географічні назви: Південно-Китайське море (Китай (який?) південний), але західноукраїн­ські землі (не . географічна назва); Ростов-на-Дону Примітка: Якщо складний іменник утво­рений із двох іменників без допомоги сполучного звуку, то він завжди пишеться через дефіс, незалежно від того, чи можна поставити питання: блок-система, стоп-кран	утворені від слів, з яких можна утвори­ти сурядні словосполучення (слова рівноправні, їх можна з'єднати повто­рювальним сполучником і): і машин­ний, і тракторний - машинно-трак­торний; і північний, і східний - північ­но-східний Винятки: жовтогарячий, червонога­рячий, глухонімий, хитромудрий, зло­ворожий утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних слів: білий-білий, видимо-невидимо Примітка: Однакові іменники, що стоять у різних відмінках, пишуться окремо: кінець кінцем, честь честю
іншомовного походження з загально­ вживаними першими частинами авіа-, авто-, аеро-, гідро-, електро-, кіло-, мікро- тощо: авіакатастрофа, мікро- фільм, кіловат	іншомовного походження з першими частинами віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, обер-, унтер-, штаб-, (штабе-): лейб-гусар, штабс-капітан
першою частиною яких є кількісний числівник: двадцятип 'ятирічний, со- рокатонний	першою частиною яких є кількісний числівник, що позначається цифрою: 25-річний, 40-тонний
складні іменники з першою частиною пів-, напів-: піваркуша, пів'яблука, напівавтомат, півпачки	Іменники - власні назви з пів-: пів-Європи, пів-Києва

 

Похідні слова, утворені морфологічним способом від складних слів, зберігають їх правопис: віце-президент — віце-президентський.

 

Правопис складноскорочених слів

Частина складноскорочених слів пишеться з великої букви, частина -з малої. Це викликає складність у їх правописі.

 

Пишуться з великої букви	Пишуться з малої букви
складноскорочені слова, утворені з початкових букв або звуків, незалежно від того, якими буквами пишеться повна назва: Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти - ТЕІПО, автоматична телефонна станція – АТС Винятки: загс, неп, вуз, дот, дзот Примітка: Закінчення складноскорочених слів, що відмінюються, пишеться з малої букви: ЖЕКом,(на)ЛАЗі	складноскорочені слова, утворені з частин твірних основ: облви­конком, медінститут, оргкомі­тет, райвно 3 великої букви пишуться лише складноскорочені слова — власні назви: Укркомунгосп (назва кон­кретної організації), Донбас (наз­ва конкретного вугільного басей­ну), Дніпрогес (назва гідроелек­тростанції)

Правопис графічних скорочень

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення — скороче­ний запис слів, які вимовляються повністю. Їх скорочення на письмі пов'язане з бажанням скоротити і спростити запис деяких широковживаних слів, хоча цей скорочений запис не становить нового слова. Скорочення може відбуватися шляхом відкидання останньої частини слова (деколи до першої букви) і шляхом відкидання середини слово, у цьому випадку на місці пропуску ставиться дефіс. Перший тип трапляється частіше.

Скорочувати можна лише ті слова, значення яких однозначно встанов­люються за контекстом. Це насамперед часто вживані слова або терміни, які повторюються в тексті. Скорочуватися можуть як окремі слова, так і сполу­чення слів:книжн., гол. чин. Скорочення не може закінчуватися на букви, що позначають голосні звуки та м'який знак. При збігу двох однакових приголосних слово скорочується після першого приголосного: ден. норма, жит. шлях. При збігу двох і більше приголосних скорочення можна робити після будь-якого з них. Проте слід зважати на його зрозумілість і можли­вість сплутування з іншим: скорочення влас. можна тлумачити як власний і властивий, тому ці слова слід скорочувати власн.та власт.

Графічні скорочення першого типу пишуться з крапками на місці ско­рочення, при цьому зберігається таке ж написання великих та малих букв, дефісів, як і в повних написаннях: наук.-техн., пд.-зах., Льв. залізниця. Кра­пка після скорочень не пишеться після загальноприйнятих скорочень метри­чних мір: дм — дециметр м — метр, км — кілометр, т — тонна, ц — цент­нер, кг — кілограм, г — грам, га — гектар тощо. У графічних скороченнях другого типу крапка не ставиться взагалі: ф-ка — фабрика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Словотвірний аналіз.

Мета словотвірного аналізу – з’ ясувати, від якого слова й яким способом утворилося похідне слово. Неправильно дібране твірне слово призводить до помилки у визначенні способу словотворення. Наприклад: якщо до похідного слова чорноморець твірним визначити словосполучення Чорне море, то звідси виходить, що слово чорноморець утворилося способом основоскладання. Насправді похідне слово чорноморець слід зіставляти з твірним словом чорноморський. Тоді виділяється суфікс –ець, який дає підставу для висновку про суфіксальний спосіб творення: чорноморський-чорномор-ець(суфіксація).

Схема словотвірного аналізу.

1. До аналізованого слова добираємо твірне слово, від якого було утворене аналізоване слово. Твірне слово повинне мати максимально можливу кількість спільних значущих частин з аналізованим словом.

 

2. У твірному слові виділяємо його основу, яка називається твірною. Ця основа має бути повністю представлена в аналізованому слові.

 

3. В аналізованому слові виділяємо твірну основу та ті значущі частини, які додалися до неї (може додатися один префікс, один суфікс, або префікс і суфікс одночасно).

4. Робимо висновок словотворення.

 

Зразок словотвірного аналізу

Писанка. 1. Твірне слово писаний (пор. писаний фарбами ).

2. Спільною частиною для твірного писаний і похідного писанка є писан-.Це твірна основа.

 

3. Похідне слово писанка відрізняється від твірного писаний морфемами –ик-и(суфіксом і закінченням ). Це твірний суфікс.

 

4. Оскільки твірним є суфікс, то слово писанка утворилося суфіксальним способом від слова писаний.

 

Іменник.

Всі іменники на –ання, -ення, утворені від дієслів суфіксальним способом.

Писання ? писати – суфіксальний спосіб.

Прикметник.

У прикметниках треба розрізняти префіксальний і префіксально-суфіксальний способи творення. Якщо прикметник можна переробити на конструкцію прийменник + іменник, то це префіксально-суфіксальний спосіб. В інших випадках – префіксальний.

Безпідставний ? без підстави – префіксально-суфіксальний спосіб.

Зависокий ? префіксальний спосіб.

Дієслово.

У дієсловах треба розрізняти префіксальний і префіксально-суфіксальний способи. Якщо дієслово існує без префікса, то воно утворене префіксальним способом. В інших випадках – префіксально-суфіксальним.

Озвучити ? звук – префіксально-суфіксальний спосіб.

Приносити ? носити – префіксальний спосіб.

Дієприкметник, дієприслівник.

Всі вони утворюються тільки від дієслів і тільки суфіксальним способом.

Прочитаний ? прочитати – суфіксальний спосіб.

Безсуфіксний спосіб.

Цим способом утворюються тільки іменники від дієслів, рідше – від прикметників.

Перелаз ? перелазити.

Основоскладання.

Землекоп ? земля копати;

Краєвид ? край вид.

Примітка: складні слова можуть утворюватися не тільки шляхом основоскладання, але й від інших складних слів суфіксальним способом.

Пароплав ? пара плавати;

Пароплавство ? пароплав – суфіксальний спосіб.

Зрощення.

Перекотиполе, зірвиголова, пройдисвіт, Вернигора, вічнозелений, післязавтра.

Перехід слів з однієї частини мови в іншу.

Черговий учень – прикметник;

Зайшов черговий – іменник

Переосмислення.

Лев - лев; Орел – орел..

7.Дослідження лексем з суфіксами суб’єктивної оцінки у романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні".

З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілкування.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення, але частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розряд емоційно-експресивної лексики, яка використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Така лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо; матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.

Для дослідження нами використано текст роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" і ми виписуємо і опрацьовуємо слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, тобто емоційно-експресивні.

Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому мелозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів прийшла в українську мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала із старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін. У романі використані такі: чистий струмочок, сині хмарки, сльозинка, ясная зіронька, голубонька, світлеє сонечко, сідельце.

Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи жителів певної території. Наприклад:

Тут їли рознії потрави,

І все з полив 'яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

(І.Котляревський)

У романі використовуються такі слова з цієї категорії; винце, вужища (шнурівки), вогник, місток, горнятко, віконечко, долівка, віконце, лавчина, будиночок, сідельце, дукатик, талярчик, житечко, пшеничка, гарбузик, ягнятко, когутик, коняка, худібка, худобина.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:

а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;

б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Тематично роман М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" є історичним твором. Тому природно, що автор вдався до використання широкого кола історизмів, щоб створити колорит епохи, про яку йдеться у творі, з максимальною точністю передати особливості суспільно-економічного життя, побуту і культури буковинців у XVI - XVII ст.

У романі "Балада про вершника на білому коні" серед слів із суфіксами суб'єктивної оцінки практично всі належать до уснорозмовних через те, що вони емоційно забарвлені.

Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних боків, виділяються нові його ознаки. Це призводить до утворення нових слів. У лексемах може відбиватись ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки. Їх називають синонімічними, а слова - синонімами.

Декілька синонімів, що мають одне спільне значення називають синонімічним рядом. У романі М.Івасюка із слів, що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі синонімічні ряди:

- широченний, грубезний;

- ягнятко, маржинка;

- хлопчисько, бахурисько;

- чолов 'яга, здоровань;

- рубака, зарізяка;

- юрмисько, гульбище;

- вовчук, звірюка;

- боярчук, паничик;

- низенький, маленький, куценький, коротесенька;

- вовкувате, мовчкуватий;

- численна, величезна, важенний.

Із слів роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі пари антонімів:

- вузенький — широченний, грубезний;

- височенний — низенький, куценький, коротесенький;

- чолов 'яга - дитинка (контекст.);

- бидло - боярчук, паничик;

- коротесенька — довжелезний.

У романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" емоційно маркована лексика вживається досить широко. Переважна більшість її твориться за допомогою морфем емоційно-експресивної оцінки. За значенням серед цієї лексики виразно виділяється найбільший пласт слів, за допомогою яких читач легко здогадується про авторське ставлення до того чи іншого персонажу. Слід вказати і на "соціальну" маркованість емоційної лексики у романі: представники "верхівки" зображуються переважно негативно, за допомогою суфіксів згрубілості (-иськ-, -ик-, -юк-, -чук-, -ло-, -юга-), а селяни користуються прихильністю письменника (-к-, -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк- тощо).

За походженням більшість емоційно-експресивних слів, ужитих в романі "Балада про вершника на білому коні", є спільнослов'янськими, східнослов'янськими або власне українськими. Зустрічаються серед цих лексичних одиниць й іншомовні вкраплення (талярчик, борзенько, татарва, дукатик, козаченьки), що допомагає авторові відтворити історичний та місцевий колорит. М.Івасюк, природно, широко демонструє у своєму романі західноукраїнський діалект, зокрема північнобуковинську і гуцульську говірки (бахурисько, горнятко, когутик, маржинка тощо). Доречне і застосування історизмів, що визначено тематикою роману. Слова із значенням суб'єктивної оцінки в романі "Балада про вершника на білому коні" є показниками схвалення чи несхвалення автором зображуваного.[12, 5]

Отже, з точки зору словникового складу треба класифікувати англійську мову як мову міжнародного походження, або як одну із романських, але місцевий елемент в англійській мові має велику кількість часто повторюваних слів.

Звертаючись до праць видатних педагогів та письменників, можна зазначити, що ще багато років тому проблема мови (і іноземної також) у її всебічному розвитку викликала великий інтерес.

Іноземна мова привертала багато уваги різних вчених, філософів та психологів. Видатний філософ Франції Вольтер говорив, що знати багато мов – означає мати багато ключів до одного замка.

Характеризуючи значення слова, К.Д.Ушинський писав, що кожне слово мови, кожна його форма є результатом думки і почуття людини, через які у слові відображаються природа країни і історія народу.

Важливість практичного використання цього матеріалу при вивченні іноземної мови зумовлюється тим, що вивчення суфіксального способу творення є одним з основних аспектів вивчення лексики будь-якої мови.

Висновок

Мова постійно розвивається завдяки тому, що вона не є завершеною, закритою системою. Розвиток мови є загальною закономірністю, але на різних етапах, за різних умов він може набувати різних форм. Функціонуючи мова нагромаджує кількісні зміни, які поступово перетворюються у якісні зміни структури і норми.

Розвиток мови відбувається не стихійно, а за певними законами. Ці закони поділяються на зовнішні і внутрішні. "Мова як цілісна система являє собою яскравий приклад різноманітних внутрішньо системних зв’язків, а також її зв’язків і відношень з іншими системами і явищами навколишньої дійсності”. Проведене дослідження найпродуктивніших суфіксів в українській мові дозволяє зробити нас наступний висновок. В основному суфікси в даній мові використовуються для перетворення іменників у прикметники, іменників у дієслова, і навпаки.

Суфікси зазвичай класифікуються відносно того, яку частину мови вони утворюють.

Суфікси іменників, у свою чергу, можна поділити на групи за тим загальним значенням, якого вони надають іменникам: суфікси іменників, що позначають особу (її професію, національність, місце проживання), дають якісну характеристику особи. Вони здебільшого є транспортуючими, віддієслівними, оскільки у більшості випадків це особа, що щось робить, або відприкметниковими; коли ж особа характеризується за іншими ознаками, то вони можуть додаватися і до іменників і бути не транспортуючими.

В українській мові це:

·-ар шахтар, лікар

·-ір/-ир/-ер/-ор банкір, бригадир, офіцер, лідер, диктатор

·-тель вчитель, мислитель

·-ик/-ник робітник, виробник, радник, грабіжник, власник, передовик, відмінник

·-ій водій, тюхтій

·-ун брехун, товстун

·-ець підприємець, митець, знавець

·-ач оглядач, попихач, позивач

·-ак співак, мастак

·-іст машиніст, програміст

·-ант/ент практикант, дилетант, кореспондент

·-ака (зневажл.) писака, зівака

·-ан (зневажл.) критикан

·-ло (зневажл.) брехло, вайло

·-нь учень, злидень, здоровань

·-ша лівша

·-ля; -еса; -ка; -иця (для позначення осіб жіночої статті) поетеса, актриса, праля, ткаля, практикантка, провідниця

·-ин молдаванин, грузин

·-як сибіряк, свояк

·-ит одесит, сибарит, бандит

Українські суфіксальні деривати такого типу можуть утворювати подальші варіанти зі зменшувально-пестливими чи згрубілими суфіксами – шахтарочка, кияночка, ледацюга, шоферюга тощо.

У першому пункті даної роботи нами було проведене дослідження найпродуктивніших словотвірних суфіксів в сучасній українській мові. Дане дослідження дало нам змогу зробити наступні висновки:

Існують різні способи словотворення в українській мові. Суфіксальний спосіб словотворення в українській мові є найпродуктивнішим.

У лексемах відбивається ставлення мовців до предметів реального світу.

Лексика української мови постійно збагачується.

Мовні закони можуть бути загальними і специфічними. Загальні закони функціонування притаманні всім мовам світу, а специфічні - окремій мові або групі споріднених мов. Окрім того кожна мовна підсистема може мати свої власні закони. До загальних мовних законів відносять закон нерівномірності темпів розвитку окремих структурних частин мови, закон абстрагування елементів мовної структури, закон диференціації та відокремлення мовної структури та інколи закон аналогії. Проте аналогія може діяти не лише як конструктивна, але й як деструктивна сила. Всі ці закони діють разом і нерідко в протилежних напрямах: один зменшує кількість структурних елементів мови, другий - збільшує.

Існують різні способи словотворення.

Іншомовні запозичення є одним з важливіших видів збагачення словникового складу мови.

Лексичні запозичення є одним із джерел утворення нових слів. Їх вивчення дає можливість прослідити складність мовних процесів, переплетіння внутрішніх та зовнішніх явищ в мові.

Результати даного дослідження здається мають широке практичне застосування. Вони можуть застосовуватись:

1) на семінарах з лексикології,

2) на уроках української мови у вищих навчальних закладах,

3) у написанні дипломних та курсових робіт.

Список використаних джерел:

1.Безпояско О.К., Городенська К.І. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 212 с.

2.Бурлака Т.К. Українська мова. Підручник для педучилищ. – К.: Вища школа, 1993. – 340 с.

3.Вокарлюк Л.О., Панцьо С.Є. Українська мова. Морфеміка і словотвір. – Тернопіль: Лілея, 1999. – 220 с.

4.Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. – К., 1986. – 186 с.

5.Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. – К., 1977. – 340 с.

6.Горпинич В.О. Українська словотвірна державна днриватологія. – Дніпропетровськ, 1998. – 186 с.

7.Горпинич В.О. СУЛМ. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. – К.: Вища школа, 1999. – 207 с.

8.Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. - К., 1981. – 190 с.

9.Дідівська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. – К.,1982. – 252 с.

10.Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К., 1972. – 167 с.

11.Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К., 1984. – с.

12.Івасюк М.Г. Балада про вершника на білому коні. – К.:Всесвіт, 1989.

13.Клименко Н.Ф., Пещак М.М.,Савченко І.Ф. Формалізовані основи семантичної класифікації лексики. – К., 1982. – 244 с.

14.Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складання слів у сучасній українській літературній мові. – К.: Наукова думка, 1984 – 304 с.

15.Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. – К., 1998. – 162 с.

16.Ковалик І.І. Словотвір сучасної української літературної мови. – К,1979. – 105 с.

17.Козачук Г.О. Українська мова – для абітурієнтів. Навчальний посібник. – 2-ге вид., - К.:Вища школа, 1995. – 285 с.

18.Міляновський Е. Шкільний довідник з української мови : 5-11 класи. – Тернопіль, 2000. – 275 с.

19.Плющ М.Я. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 1994. – 258 с.

20.Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі. – К., 1969. – 180 с.

21.Полюга Л.М. Морфемний словник. – К., 1971. – 348 с.

22.Потиха З.А. Сучасне словотворення. – К.,1990. – 406 с.

23.Семчинський С.В. Загальне мовознавство. – К.,1996. – 254 с.

24.Шевчук О.С. Способи словотвору в сучасній українській літературній мові. Донецьк, 1990. – 248 с.