Основні риси конспектування
Конспект — письмовий текст, що систематично, коротко, логічно і зв'язно передає зміст основного джерела інформації (статті, книги, лекції та ін.). Це запис, основу якого становлятьплан, тези, цитати та виписки (щонайменше два типи запису). Це спосіб роботи з текстом, ціль якого — зафіксувати і опрацювати його. Конспект — це виписка із тексту-джерела, яка здійснюється у формі згорнутого і переосмисленого подання інформації. Вона відтворює не лише головні ідеї тексту, що конспектуюють, але й зв'язок між ними. Стиль написання конспекту має бути наближений до оригіналу.
Конспектування письмового тексту — процес, який складається із прочитання тексту-джерела, виділення основних положень у ньому, відбору прикладів і комбінування матеріалу, формування тексту конспекту.
Конспектування усного тексту — процес уважного прослуховування і занотовування матеріалу, що включає вміння уловлювати суть сказаного, хід думок мовця, логічну послідовність викладу.
Робота з книгою, документами, першоджерелами, конспектування, доопрацювання та оформлення нотаток з лекційного матеріалу, написання рефератів, виконання курсових та дипломних робіт — все це позааудиторна самостійна робота студентів.
Оволодіння навичками самостійної роботи з книгою та іншими джерелами інформації включає два взаємопов'язаних уміння: уміння читати і вести записи. Організація самостійної роботи студентів з книгою передбачає наявність у них такого комплексу умінь:
— попередній швидкий перегляд всього змісту (відчуття та усвідомлення змістової сторони, її значущості для себе);
— помірне читання із зосередженням особливої уваги на головному;
— підкреслювання головного;
— аналіз структури переказу (складання розгорнутого плану або ж визначення головних ідей, ключових питань — залежно від мети роботи);
— повторний швидкий перегляд всього змісту.
Робота з книгою передбачає певну послідовність. Спочатку слід ознайомитись з її загальною будовою, змістом, передмовою чи вступом. Це дає загальне уявлення про структуру і питання, які розглядаються у книзі. Наступний етап — читання. Перший раз доцільно прочитати матеріал з початку і до кінця, щоб мати про нього цілісне уявлення. Під час повторного читання відбувається поступове глибоке осмислення кожної частини і матеріалу в цілому, формується позитивне ставлення до окремих елементів тексту і виокремлюється те, що викликає незгоду, критику; викристалізовуються основні думки, ідеї, системи аргументів, найяскравіші приклади тощо.
Під час читання необхідно з'ясовувати нові незнайомі слова, терміни, висловлювання, невідомі назви та імена. Важливу роль при цьому має бібліографічна підготовка студентів. Вона базується на умінні активно, швидко використовувати науковий апарат книги, вести пошук необхідної інформації за допомогою енциклопедій, словників, електронних каталогів, довідникової літератури, опрацьовувати і систематизувати її.
Методика опрацьовування літератури вимагає також ведення записів прочитаного. Це дає змогу систематизувати знання, отримані під час читання, зосередити увагу на головному, зафіксувати та закріпити його в пам'яті, щоб при нагоді знов звернутися до нього.
Залежно від завдання, яке ставить перед собою студент, працюючи з книгою, можна робити різні види записів:
— складати план прочитаного;
— конспектувати, коротко переказувати, викладати сутність прочитаного;
— виписувати цитати;
— складати тези — у короткій і категоричній формах записати головні положення роботи;
— реферувати, тобто викладати якесь питання за одним чи декількома джерелами, висловлюючи власні судження;
— складати анотацію — давати коротку характеристику змістові книги або статті;
— рецензувати — складати критичний відгук.
У зв'язку з розвитком глобальних комп'ютерних мереж виникла принципово нова ситуація в роботі з інформацією. Комп'ютерні засоби, телекомунікації, мережа Інтернет допомагають активізувати когнітивну діяльність тих, хто навчається, викликають додаткову мотивацію учіння, розширюють можливості індивідуалізації навчання. Разом з тим постає проблема пошуку необхідних відомостей в океані інформації, а також її обробки, зберігання та оперативного обміну за допомогою сучасних комп'ютерних технологій. Перевагами нових технологій є їх наочність, зручність, швидкість пересування, показ процесу чи явища у динаміці. При цьому зазначимо, що виконання пошукових, дослідницьких завдань стає самостійним, вони наповнюються більшою кількістю інформації з певної теми.
Конспектування — один зі складних видів самостійної роботи. На жаль, немає єдиних правил, прийомів чи методів конспектування. Проте існують деякі загальні правила, які виправдали себе на практиці. У конспекті (від лат. conspectus — огляд) мають відображатися основні принципові положення матеріалу, те нове, що дослідив автор, загальні методологічні положення роботи, аргументи, етапи доказу і висновки. Уміння викладати думки автора коротко та власними словами формуються поступово, набуваються з досвідом та знаннями. Але їх накопичення відбувається за умов дуже важливого правила — не поспішати щось записувати зразу після першого читання, вносити до конспекту лише зрозуміле.
Типи запису
• План — форма конспектування, яка включає аналіз структури тексту, узагальнення, виділення логіки розвитку подій і суті. Може бути простим (чітка лінійна послідовність пунктів) та складним (розгалужена система, наявність підпунктів).
• Виписки — найпростіша форма конспектування, яка майже дослівно відтворює текст.
• Тези — форма конспектування, яка являє собою висновки, зроблені на основі прочитаного. Виокремлюють прості та ускладнені (окрім головних положень, включають також другорядні) тези.
• Цитування — форма конспектування, яка використовується, коли передача думки автора не можлива своїми словами. Цитування — дослівна виписка.
• Помітки — форма конспектування, яку умовно можна віднести до запису, так як вона являє собою позначки у тексті.
Види конспектів
• Плановий конспект (план-конспект) — конспект, що створюється на основі сформованого плану, який складається з певної кількості пунктів (із заголовками) та підпунктів. Кожен пункт плану відповідає певній частині конспекту. У випадку коли якийсь пункт плану не потребує пояснення, він може подаватися без уточнюючого тексту.
• Текстуальний конспект — конспект, який має детальну форму викладу, яка складається із виписки та цитування (з логічними зв'язками) тексту-джерела. Цей вид конспекту дозволяє виявити суперечливі моменти чи хибність тверджень автора.
• Довільний конспект — конспект, який включає декілька способів роботи над матеріалом (виписки, цитування, план та ін.). Потребує вміння самостійно та точно формувати основні положення тексту-джерела.
• Схематичний конспект (контекст-схема) — конспект, який має вигляд плану, пункти якого представлені питальними конструкціями, на які потрібно дати відповідь.
• Тематичний конспект — конспект, суть якого полягає в опрацюванні і висвітленні певного питання, теми. Під час роботи над тематичним конспектом може використовуватись більше ніж декілька джерел. У межах тематичного конспекту виділяють оглядовий тематичний конспект і хронологічний конспект.
• Опорний конспект — конспект, який має творчу форму (введений у шкільну діяльність В. Ф. Шаталовим). Опорний конспект кодує зміст інформації за допомогою поєднання графічних символів, малюнків, цифр, ключових слів та ін.
• Зведений конспект — конспект, який створюється в процесі опрацювання декількох текстів. Створюється при зіставленні, порівнянні і зведенні до єдиної конструкції.
• Вибірковий конспект — конспект, який має на меті вибрати інформацію із тексту на певну тему (для тексту-джерела ця інформація може бути вторинною).
Оформлення конспектування
Починати конспект необхідно із зазначення прізвища, ім'я та по батькові автора, повної назви роботи, місця/міста і року видання та кількості сторінок. Якщо матеріал міститься у часопису, то слід указувати крім року номер видання та сторінки журналу, на яких є інформація. Доцільно також проводити поля, на яких потім можна буде коротко визначати своє ставлення до матеріалу, згоду чи критику, а також деякі думки, що виникають під час конспектування. До того ж на полях зручно подавати додатковий матеріал з інших джерел, посилання, питання, які необхідно з'ясувати, або думки, що виникли після складання конспекту (під час його доопрацювання).
Перш ніж розпочати написання конспекту потрібно вказати основні данні, які стосуються безпосередньо тексту-джерела: прізвище автора, назва роботи, рік і місце видання. Під час конспектування допускається скорочення слів, наприклад: стаття — ст., мільйон — млн та ін.. Не допускаються скорочення в назвах та прізвищах. При використанні цитат потрібно слідувати правилам цитування (цитата береться у лапки, записується джерело і номер сторінки). У конспектах можуть використовуватися таблиці, діаграми, схеми. Для виділення проблемних питань, важливих моментів, можуть використовуватись різні помітки, репліки, оцінки. Наприклад: «!» означає згоду з тим, про що йдеться; «?» — сумніви; «!?» — здивування; «NB» — важливу інформацію; «Y» — найголовніше у тексті.
Способи конспектування
Існує два основних способи конспектування — прямий і опосередкований.
Прямий спосіб конспектування — запис інформації, який відбувається під час її викладу. Цей запис подається у скороченому вигляді. Найбільш притаманний для записування лекцій, виступів, семінарів що проходять в усній формі. Для роботи з друкованими текстами не є підходящим, так як відбувається механічне переписування матеріалу без процесу його осмислення.
Опосередкований спосіб конспектування — запис матеріалу, який здійснюється після прочитання, осмислення і логічного реконструювання тексту-джерела.
Для того, щоб здійснити цей вид роботи, потрібно:
• зорієнтуватись у загальній композиції тексту: визначити вступ, основну частину, кінцівку;
• вловити логіко-смислову основу повідомлення;
• виявити ключові ідеї, слова;
• визначити додаткову інформацію;
• лаконічно сформулювати головну інформацію.
Техніка складання конспекту
Процес роботи над конспектом — кропітке заняття. Вміння працювати з текстом завжди буде необхідним і актуальним. Ця ідея розвивалась різними вченими та педагогами ще у XVIII–XX ст. Так, Ф. Паульсен писав: «все, чого досягає учень своєю власною активністю, краще ним запам'ятовується, ніж те, що він сприймає пасивно…» В. В. Лермантов: «уміння користуватися науковою літературою — ледь не найважливіше із умінь» Н. В. Кашин вказував, що «учень, під час роботи з книгою, проводить різноманітну конструктивну працю… Цю раціональну діяльність особливо треба відмітити: вона має за ціль побудову системи знань»
Виділяють такі основні техніки складання конспекту, як:
• первинне прочитання тексту-джерела: виявлення особливості матеріалу, його характеру, підкреслення невідомих термінів, слів та ін.;
• вторинне прочитання тексту-джерела: виокремлення головного від другорядного, поділ інформації на логічні частини, розміщення їх у відповідному порядку;
• основний зміст кожного смислового компонента занотовується у вигляді сконденсованої інформації після найменування теми;
• конспект складається не лише з основних положень, але й з фактів, висновків, спостережень та їх обгрунтувань;
• можливе використання реферативного способу викладу (наприклад: «автор вважає…»);
• власні коментарі, роздуми, ідеї розташовуються на берегах.