«НАРОДНІ БАЛАДИ»

План

1.  Жанрові ознаки балади. Поєднання епічних, ліричних і драматичних елементів у ній.

2.  Проблема класифікації балад.

3.  Міфологічні витоки баладних сюжетів. Мотиви метаморфо-зи, інцесту, чаклування і «тройзілля».

4.  Історичні та соціально-побутові мотиви в баладах.

5.  Зв’язок народних балад і художньої літератури.

«Балада (фр.ballade від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового ґатунку з драматичним сюжетом» [48, с. 77].

«Пісні-балади — це ліро-епічні твори на родинно-, рідше соціально-побутову тематику з динамічними сюжетами, що завершуються трагічною, часто фантастичною розв’язкою» (Лідія Дунаєвська) [15, с. 84].

«Здавна під терміном балада (від італійського слова ballarе — танцювати, що відповідає давньоруському «играть песни») розуміли ліро-епічні твори про трагічні події переважно з родинного життя» (А. Кінько) [75, с. 235].

«Термін «балада» — не народного і не українського походження. Його стали вживати на Україні на початку ХІХ ст., в добу романтизму на означення жанру народних пісень (а також літературних творів) ліро-епічного характеру. Етимологічний корінь слова «балада» виводиться з грецького «ballo» — рухатися, від якого пішли і латинське слово «ballo» — танцюю, італійське «ballure» — танцювати, а далі французьке «ballade» — на означення поетичного віршованого жанру. Вперше цей термін до поетичних творів був застосований у провансальській літературі ХІІ ст. і означав: пісня до танцю. Тільки у ХVІІІ ст. баладамистали називати ліро-епічні пісні з виразною драматичною фабулою, з трагічними сюжетами і фантастичним способом викладу» (Григорій Нудьга) [78, с. 220].

«В українській народній традиції термін «балада» на позначення окремого жанру пісень не вживається. Іноді серед співаків можна почути: «сумні пісні», «довгі пісні» або «пісні про… отруєння невістки, вбивство когось тощо». У фольклористиці терміном «балада» в Україні послуговувалися в першій половині ХІХ ст. М. Максимович, М. Маркевич,М. Костомаров та ін.» (Микола Дмитренко) [19, с. 141].

«Балада — ліро-епічний жанр фольклорної і літературної поезії. У фольклористиці ще не вироблено єдиного критерію для чіткого визначення жанру народної балади, її рамки «дуже невиразні і приблизні» (М. Андреєв). Іноді терміном балада позначають всю розповідну поезію, включаючи героїчний епос та історичну пісню (наприклад, Е. Земанн «Європейська народна балада», Копенгаген, 1967, англійською мовою; М. Амзулеску «Героїчнаепічна пісня», Бухарест, 1981, румунською мовою). Типологічні дослідження російських (М. Кравцов, Б. Путілов), українських (П. Лінтур, О. Дей), болгарських (М. Арнаудов), словацьких (І. Горак), німецьких (М. Браун) та інших фольклористів дозволяють виокремити баладу як невелику ліро-епічну поему, що трактує гострі, трагічні конфлікти з приватного життя звичайних «рядових» людей (богатирі велетенської сили в баладах не виступають). Суспільні, історичні колізії заломлюються в баладі крізь призму родинно-особистих стосунків і доль. У баладі «не державний і не національний, а моральний критерій оцінки героїв, до того ж це мораль сім’ї (Кравцов). Ці особливості реалізу-ються у завершеному сюжеті, чого немає в ліричній пісні» (Гри-горій Бостан) [45, с. 57].

«Балада — сукупність епічних пісенних творів гостро драматичної і трагічної сюжетності, що реалістично художньо узагальнюють виняткові, незвичайні до екстремальності та сенсаційностіза своєю внутрішньою конфліктністю життєві події, вчинки та фатальні збіги обставин в особистій, сімейній і громадській сферах, освітлюючи все це з позицій традиційної родинно-побутової моралі, переважно від протилежного стверджуючи та відстоюючи її принципи, чим зумовлені психологічна напруженість сприйняття балад і їх виховна та дидактична дієвість» (Олексій Дей) [18, с. 13].

«Балада — це ліро-епічний пісенний твір з гостро драматичним сюжетом, що виражає з точки зору народної моралі трагічні конфлікти, породжені надзвичайними чи фантастичними подіями, вчинками та фатальними збігами обставин в особистому, сімейному чи суспільному житті звичайних людей» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 305].

«Баладу визначали то як «нижчу епічну пісню», то як «пісню оповідального характеру» (М. Сперанський), то як пісню з розвинутим драматичним сюжетом, у якому розкриті незвичайні події, або як поему у віршах. За визначенням сучасного дослідника російських народних балад Д. Балашова, «балада — це епічна (оповідна) пісня драматичного характеру». Загалом це так, але у визначенні підкреслено тільки дві характерні риси жанру — епічність і драматичність, тоді як у баладі наявні всі три «першоелементи» літератури — епічність, драматизм, ліризм, на що звернув увагу ще Гете. Тримаючись переконання, що всяке визначення є умовним, ми все-таки запропонуємо і свою формулу: балади — це епічно-ліричні пісні, з драматично напруженим сюжетом, у яких розповідається про фантастичні або незвичайні події. У центра балади завжди перебуває індивідуальна, але суспільно значима людська доля» (Григорій Нудьга) [78, с. 220].

«Напружений драматичний сюжет, чітко окреслені конфлікти, стики конкретних характерів, діалогізований виклад, кульмінативність — усе це помітно відрізняє баладу як жанр од віршованої пісенної новели і в той же час наближає її до драми…Сюжет балади стислий, оповідь зосереджується головним чином навколо одного, найважливішого вузла фабули і ведеться швидко, без уповільнень і ретардацій, як маємо в думах» (Григорій Нудьга) [78, с. 221].

«У баладі, мабуть, більше, як в інших жанрах, елементів фантастики, чудодійних моментів та незвичайних ситуацій, у зв’язку з чим і героями їх є не тільки люди, а й фантастичні істоти. Та вже давно дослідники відзначили, що українська балада, на відміну від інших, має найменше фантастичних, загалом містичних елементів. Вона тісно пов’язана з реальним життям народу, особливо з його історією і з цього погляду є частиною поетичного літопису» (Григорій Нудьга) [78, с. 221].

«Відповідно до народної етики й моралі майже всі балади закінчуються заслуженою карою або запізнілим каяттям злочинців чи призвідців трагедії. Цей момент, як і деякі інші, споріднює баладу з казкою, але кожен із жанрів у розв’язці має і певну специфіку: якщо казка наприкінці обов’язково компенсує страждання героя, винагороджуючи його статками і щасливим одруженням, а слухача — розповіддю про торжество справедливості, то балада викликає складніші й тонші емоції, змушуючи нас співпереживати трагічній долі тих, що постраждали безвинно. Ідейно-образний світ балад ліричніший, емоційніший від епічного, вони зіткані з драматичних колізій, які вимагають постійного, напруженого співпереживання» (Наталя Шумада) [26, с. 229].

«Виходячи із змісту, виділяють чотири основні групи балад:

1.  З фантастичними та легендарними сюжетами, де особливо часто трапляється перетворення людей у квіти, трави чи кущі. …В таких баладах спостерігається відгомін дуже давніх анімістичних уявлень.

2.  Балади про сімейний побут та любовні конфлікти: отруєння з ревнощів чи з намови…; підмова і зведення дівчини… Родинно-побутові — найчисленніша група балад.

3.  Балади з історичною підосновою: дівчина вибирає смерть, не бажаючи стати коханкою феодала-насильника; теща в полоні у зятя-татарина.

4.  Соціально-побутові балади: смерть чумака, загибель на війні козака або солдата…

У піснях третьої та четвертої груп баладні жанрові ознаки іноді недостатньо рельєфні. Через це деякі з балад можуть розглядатися як історичні або соціально-побутові пісні» (Анатолій Іваницький) [29, с. 162].

Класифікація балад за принципом І. Франка («Проба систематики українських пісень ХVІІ в.»), К. Медвецького:

1. Легендарні.

2.  Історичні.

3.  Сімейні.

4.  Любовні.

5.  Балади про нещасливі випадки.

6.  Насильницькі.

7.  Розбійницькі.

8.  «Шибеничні».

9.  Військові. 10. Елегійні [43, с. 306].

Класифікація балад М. Андреєва (праця «Російська бала-да», 1936):

1.   Пісні казкового, власне новелістичного і частково анекдо-тичного характеру, що прилягають до новелістичних казок і ане-кдотів.

2.   Пісні, що прилягають до билин, до історичних та воєнних пісень.

3.   Пісні, виразніше зв’язані з певними соціальними групами (солдатські. розбійницькі, ямщицькі, монастирські) [43, с. 306].

Класифікація балад М. Кравцова (стаття «Слов’янська народна балада», 1964):

1.  Балади з анімістичними і міфічними мотивами.

2.  Із сімейними конфліктами.

3.  Із соціальними конфліктами.

4.  З історичними конфліктами [43, с. 307].

Класифікація балад С. Грици (стаття «Мелос української народної епіки», 1979):

1.  Міфологічні (антропоморфічні) та пов’язані з легендами ба-лади.

2.  Сімейно-побутові.

3.  Історичні.

4.  Соціально-побутові [43, с. 307].

Класифікація балад за проектом каталогу всіх європейсь-ких баладних сюжетів, створеним Міжнародним об’єднанням з етнології і фольклору:

1.  Магічно-міфічні (демонологічні) теми.

2.  Побожні (легендарні).

3.  Кохання.

4.  Сім’я.

5.  Соціальні конфлікти.

6.  Історичні теми.

7.  Войовничі та героїчні пристрасті.

8.  Нещастя і катастрофи.

9.  Жорстокі вчинки.

10.     Жартівливі (гумористичні) епічні пісні [43, с. 307].

Класифікація балад О. Дея (монографія «Українська народна балада», 1986):

І. Кохання і дошлюбні відносини

1.  Добір пари випробуванням сили і кмітливості.

2.  Чарування. Отруєння чарами.

3.  Суперництво в коханні.

4.  Збування нелюба ціною життя.

5.  Вивірення вірності в коханні.

6.  Взаємовідданість закоханих вище родинних почуттів.

7.  Втрата милого (милої). Переживання з приводу його (її) смерті (розлуки).

8.  Самогубство (смерть) насильно розлучених закоханих.

9.  Незвичайні побачення та зустрічі розлучених закоханих.

 

10.  Зрада в коханні й дружбі.

11.  Втеча зі спокусниками, розплата підмовлених до мандрів за своє легковір’я.

12.  Зрадливе зведення дівчини. Втрата вінка.

13.  Дітозгубництво.

14.  Шлюб. Вінчання.

ІІ. Сімейні взаємини і конфлікти

1.  Випадковий і попереджений інцест.

2.  Вивіряння родинної і подружньої вірності.

3.  Нагла смерть вірної дружини.

4.  Втрата доброго чоловіка.

5.  Конфлікти між одруженими без любові (чоловік-нелюб, ненависна жінка).

6.  Подружня зрада. Перелюбство.

7.  Вбивство (покарання) дружини (чоловіка) за намовою.

8.  Знущання свекрухи над невісткою.

9.  Взаємини невісток і зовиць.

10.  Мати, батько і їх малі діти.

11.  Мати і дорослі дочки і сини.

12.  Сутички неслухняних і невдячних синів і дочок з батьками.

13. Родинні почуття між братами і сестрами. Брати — захисники сестер.

14.    Відгомони соціальної нерівності у відносинах братів і сестер.

15. Збиткування мачухи (приймака) над сиротами. Сирітська доля.

16. Сімейні нещастя від розбійництва.

ІІІ. Відгомони соціального та історичного життя

1. Турецько-татарські напади на Україну.

2. Сутички козаків із шляхетськими поневолювачами.

3. Чумакування.

4. Гуртоправство.

5.   Гайдамацтво, опришківство. Соціальний протест проти панів.

6. Військова повинність. Війни та їх жертви.

7. Героїзм борців за нове життя.

8.   Велика Вітчизняна війна радянського народу» [43, с. 307—308]. «Якщо балади фантастичного, соціально-побутового змісту

було легше відділити від маси пісень ліричних, гумористичних, обрядових, то набагато важче провести межу між історичними баладами та історичними піснями, адже балади також є історичними піснями. Та що ж різнить їх?

Історична пісня відтворює конкретну історичну подію по мо-жливості точніше, дотримуючись хронології подій і реальності в зображенні героя. Балада дає узагальнені малюнки історії, виби-раючи для сюжету найдраматичніші моменти з життя й боротьби героя (здебільшого героїчну смерть), характер якого розкрива-ється в незвичайній обстановці. Загалом, у баладах виступають збірні образи: полонянка, подолянка, козак Байда, але є й кілька історичних імен, як ось Нечай, Морозенко, з життя яких вибрано незвичайні моменти, оспівані в баладному тоні. Герої цих творів історичні, але сюжети — баладні, з розвиненими епічними й драматичними елементами, оповиті серпанком легендарності й незвичайності. Історична балада займає по суті серединне місце між думами та піснями історичного змісту» (Григорій Нудьга) [78, с. 224].

Завдання

1. Прочитайте тексти всіх балад, поданих в антології «Закувала зозуленька»: «Дунаю, Дунаю, чого смутен течеш», «Ой послала мати та сина в дорогу», «Поза лугом зелененьким», «Відки, Йвасю? З-за Дунаю», «В славнім місті на риночку», «Ой Морозе, Морозенку», «Побратався сокіл з сивеньким орлом», «Гомін, го-мін, гомін, гомін по діброві», «Од куреня до куреня», «Ой не хо-ди, Грицю», «Ой сербине-сербиночку», «Ой у Ґандзі лихая свек-руха», «Бондарівна» («Ой в містечку Богуславку Каньовського пана»), «Лимерівна» («Ой пила, пила та Лимериха на меду…»), «У полі могила з вітром говорила», «Ой уночі із півночі ще кури не піли», «У неділю рано-пораненьку», «Їхали козаки із поля до-дому», «Ой виорю нивку широкую», «Ой налетіли голуби» (або балади за іншим виданням зі списку основної літератури). Визна-чте тематичну групу і цикл кожної балади за класифікацією О. Дея (див. матеріали до заняття).

2.  Конкретними прикладами підтвердіть тези О. Дея, що балади є «епосом нещасливих людських доль», та М. Драгоманова, що в основі баладних сюжетів — «сумно-ефектні події».

3.  Проаналізуйте визначення жанру балади, подані в різних наукових джерелах. Як відбилася в цих визначеннях така ознака балади, як поєднання епічного, ліричного та драматичного елементів? Яке з цих визначень ви б запропонували учням, які ознайомлюються з жанром балади?

4.  Прочитайте розділ «Народні балади» за підручником Василя Цимбалюка «Українська література» для 7 класу. Які теоретичні відомості про цей жанр отримують учні? Проаналізуйте визначення балади, порівняйте їх із визначеннями в наукових працях:

«Балади виникли як пісні до танцю. Це слово походить від грецького «рухатися», від якого утворене і латинське «танцюю». Поступово словесний текст разом з мелодією відділилися від танцю, і балада стала одним із видів народних пісень,в яких зображувались героїчні або незвичайні фантастичні події переважно трагічного характеру, через які відтворювались гострі переживання дійових осіб» [83, с. 49].

«Балада — усний невеликий віршований твір, в якому зображені героїчні або незвичайні фантастичні події переважно трагічного характеру з гострими переживаннями дійових осіб» [83, с. 67—68].

Проаналізуйте добір текстів балад для читання учнями («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси», «Ой не ходи, Грицю…», «Лимерівна», «Чорна рілля заорана», «Що се в полі забіліло», «Ой був в Січі старий козак»), питання і завдання, подані автором підручника після текстів. Які тематичні групи балад представлені серед цієї добірки? Які ще балади ви б запропонували дітям для ознайомлення? Мотивуйте свій вибір.

5.  Знайдіть у баладах фантастичні образи. З якою метою вони використовуються? У чому відмінність фантастики в баладах і чарівних казках? (поясніть на прикладі мотиву метаморфози).

6.  Прочитайте дві балади — українську та російську — зі спільним мотивом (перетворення невістки в дерево), порівняйте їх між собою. Як виявляється в цих баладах національна специфіка? Зверніть увагу на ритміку балад. Прочитайте також баладу Т. Шевченка «Тополя», поясніть на цьому прикладі відмінності між фольклорною та літературною баладами.

Ой послала мати та сина в дорогу

Ой послала мати та сина в дорогу, Молоду невістку у поле до льону:

—      Ой, іди, невістко, у поле до льону;
Не вибереш льону — не вертай додому!

Молода невістка весь день працювала, Льону не добрала, в полі ночувала. Льону не добрала, в полі ночувала І посеред поля тополею стала.

А син повертає, матінки питає:

—      Чому моя мила мене не вітає? –
А матуся каже: — Помолися Богу,
Твоя мила пішла в далеку дорогу.

В далеку дорогу, що кінця не має, Що звідти людина вже не повертає. Ой візьми ти, сину, остру сокорину Та зрубай тополю, що на нашім полю!

Ой вдарив один раз, вона затрусилась, А вдарив другий раз, вона похилилась, А вдарив третій раз, вона промовила:

—  Ой не рубай мене, бо я твоя мила!

—  А бодай же мати на світі не жила, Що мене з тобою з пари розлучила! І до кінця світа нехай люди знають І лихим свекрухам хай не довіряють! [26, с. 230—231].

Обращение женщины в дерево

Злое зелье крапивное,

Еще злее да люта свекра!

Люта свекра — молодой снохе:

«Ты поди, моя невестка, во чисто поле;

Ты стань, моя невестка, меж трех дорог,

Четырех сторон,

Ты рябиною кудрявою,

Кудрявою, кучерявою!»

Туда ж ехал добрый молодец;

Ой стал под рябинушку,

Кудрявую, кучерявую;

Без ветра рябина зашаталася,

Без дождю рябина мокра стала,

Без вихрю рябина к земле клонится,

За черные кудри ловится.

Приехал сын к матери: «Сударыня, моя матушка!

Иде ж моя молода жена?» —

«Твоя жена с двора сошла,

С двора сошла, детей свела!» —

«Сударыня, моя матушка!

Сколько в службе не езживал, такого дива не видывал:

Как в поле, промеж трех дорог,

Меж трех дорог, четырех сторон,

Как стал я под рябинушку,

Кудрявую, кучерявую,

Без ветру рябина зашаталася,

Без дождю рябина мокра стала,

Без вихрю рябина к земле клонится,

За черные кудри ловится!» —

«Возьми, сын, ты остру саблю, Ссеки рябину под корень!» Он раз вдарил, она охнула, Другой вдарил, она молвила: «Не рябинушку секешь, Секешь свою молоду жену! А что веточки — то наши деточки!» Пришел сын да и к матери:

«Не мать ты мне, не сударыня, Змея ты мне подколодная! Свела ж ты мою молоду жену, Сведи теперь меня!» [87, с.185—186].

Тарас Шевченко. Тополя

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий —

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте, все розкажу,

Слухайте ж, дівчата.

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила — не спинила,

Пішов та й загинув...

Якби знала, що покине, —

Була б не любила;

Якби знала, що загине, —

Була б не пустила;

Якби знала, не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою;

Якби знала!..

І то лихо —

Попереду знати,

Що нам в світі зустрінеться.

Не знайте, дівчата!

Не питайте свою долю...

Само серце знає,

Кого любить... Нехай в’яне,

Поки закопають!

Бо не довго, чорнобриві,

Карі оченята;

Біле личко червоніє

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав’яне,

Брови полиняють...

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає. Защебече соловейко В лузі на калині, — Заспіває козаченько, Ходя по долині. Виспівує, поки вийде Чорнобрива з хати; А він її запитає: «Чи не била мати?» Стануть собі, обіймуться, — Співа соловейко; Послухають, розійдуться, — Обоє раденькі. Ніхто того не побачить, Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?» Сама собі знає. Любилася, кохалася, А серденько мліло: Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло.

Не сказало — осталася,

День і ніч воркує,

Як голубка без голуба,

А ніхто не чує.

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою;

Не співає, — як сирота,

Білим світом нудить.

Без милого батько, мати —

Як чужії люде.

Без милого сонце світить —

Як ворог сміється;

Без милого скрізь могила...

А серденько б’ється!

Минув і рік, минув другий

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка, —

Ніхто не питає.

«Чого в’янеш, моя доню?» —

Мати не спитала,

За старого, багатого

Нищечком єднала.

«Іди, доню, — каже мати, —

Не вік дівовати.

Він багатий, одинокий —

Будеш пановати».

«Не хочу я пановати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки поплачуть:

Легше мені в труні лежать,

Ніж його побачить».

Не слухала стара мати, Робила, що знала; Все бачила чорнобрива, Сохла і мовчала. Пішла вночі до ворожки,

 

Щоб поворожити:

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

«Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду,

Де милий-серденько?

Чи жив, здоров, чи він лю-

бить,

Чи забув-покинув?

Скажи ж мені, де мій милий?

Край світа полину!

Бабусенько, голубонько,

Скажи, коли знаєш!

Бо видає мене мати

За старого заміж.

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити.

Пішла б же я утопилась —

Жаль душу згубити.

Коли нежив чорнобривий,

Зроби, моя пташко,

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю».

«Добре, доню; спочинь трошки..

Чини ж мою волю.

Сама колись дівовала,

Теє лихо знаю;

Минулося — навчилася,

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню,

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала».

Пішла стара, мов каламар

Достала з полиці.

«Ось на тобі сего дива!

Піди до криниці;

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки сего зілля —

Все лихо загоїть.

Вип’єш — біжи якомога;

Що б там ні кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде —

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий — серед степу

Тупне кінь ногою.

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде.

А за третій... моя доню,

Не питай, що буде.

Та ще, чуєш, не хрестися,

Бо все піде в воду.

Тепер же йди, подивися

На торішню вроду».

Взяла зілля, поклонилась:

«Спасибі, бабусю!»

Вийшла з хати: «Чи йти, чи ні?

Ні, вже не вернуся!»

Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала,

Вдруге, втретє, та, мов сонна,

В степу заспівала:

«Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока

До самої хмари,

Спитай бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

 

За синєє море:

По тім боці — моя доля,

По сім боці — горе.

Там десь милий чорнобривий

По полю гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце,

Що сміються люде;

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде.

Сама хоче мене мати

В землю заховати...

А хто ж її головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя, доле моя!

Боже милий, боже!

Подивися, тополенько,

Як нема — заплачеш

До схід сонця ранісінько,

Щоб ніхто не бачив.

Рости ж, серце-тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю!»

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля дива наробило —

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока —

До самої хмари.

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.