ВАЛЕР’ЯН ПIДМОГИЛЬНИЙ Доповідь про письменника

Валер’ян Петрович Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплi пiд Катеринославом (нинi увiйшло до складу Днiпропетровська) в селянськiй родинi. 1910 р. Валер’ян пiсля початкової сiльської школи вступив до Катеринославського реального училища, яке закiнчив у червнi

1918   р. Восени того ж року вступив до Катеринославського унiверситету.

1919   р. вiн залишив навчання i працював учителем у Павлоградi та Катеринославi. 1921 р.письменник переїхав до Києва. З 1923 р. В. Підмогильний працював редактором видавництва «Книгоспiлка», пiзнiше редактором журналу «Життя i революцiя», був одним iз засновникiв лiтературної групи «Ланка» (з 1926 р. — МАРС (Майстерня Революцiйного Слова)), до якої входили київськi письменники попутники (тобто пись­менники, котрi не пропагували у творах комунiстичну iдеологiю, але й невиступали проти). 1929 р.В. Пiдмогильний переїхав до Харкова, де пра­ював консультантом з iноземної лiтератури в кооперативномувидавництвi «Рух». У груднi 1934 р.письменник був заарештований i засуджений на десять рокiв ув’язнення в концентрацiйному таборi на Соловецьких островах. 3 листопада 1937 р. В. Пiдмогильний бурозстрiляний в урочище Сандормох у Карелiї.

Першi оповiдання В. Підмогильний почав писати, ще навчаючись в ре­альному училищi. 1920 р. вийшла збiрка, яка мала назву «Твори. Том І». 1921 р. друкуються оповiдання «В епiдемiчному барацi», повiсть «Остап Шаптала». 1922 р. в еміграційному журналi «Нова Україна», який видавав В. Винниченко, був надрукований цикл оповiдань «Повстанцi» та оповiдання «Іван Босий». 1924 р. вийшла книжка оповiдань «Вiйськовий лiтун», 1925 р. — повiсть «Третя революцiя». Популярнiсть i визнання принiс В. Пiдмогильному роман «Мiсто» (1928), який викликав широку дискусiю. Офiцiйна критика засудила твiр, визнавши його «наскрiзь несу-часним», «песимістичним», «класово ворожим», у якому «соцiальнi чин­ники» підмінені «психологiчними» тощо. 1930 р. на сторiнках журналу «Життя i революцiя» було надруковано роман «Невеличка драма», який також брутально засудили критики. В останнi роки життя письменник змiг видати новелу «З життя будинку», незавершена «Повiсть без назви» була надрукована лише 1988 р.В. Підмогильний багато перекладав, зокрема твори Вольтера, Д. Дiдро, О. де Бальзака,А. Франса, Г. де Мопассана, Г. Флобера та iн. Активно займався письменник і проблемами функцiону-вання української мови, уклавши разом iз Є. Плужником словник «Фра-зеологiя дiлової мови», який видавався 1926 та 1927 рр.

Прозу В. Підмогильного можна назвати iнтелектуально-психологiчною. Свiтогляд письменника сформований пiд впливом зарубiжної класичної лiтератури ХХ ст. та найяскравiших представникiв західноєвропейської фiлософiї поч. ХХ ст.: З. Фрейда, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера. З-помiж попередникiв В. Підмогильного слiд згадати кращих представникiв української оповiдної прози: М. Коцюбинського, В. Винниченка, В. Стефаника. Як i його попередникiв, письменника цiка-вила насамперед людина у проявах людського, її внутрiшнiй та емоцiйно-духовний свiт. Найкращий роман В. Підмогильного «Мiсто» написано за моделлю французького реалiстичного роману, передусiм «Милого дру­га» Гi де Мопассана. Письменник у романi «Мiсто» вдало поєднує реалiстичну манеру письма з поглибленим психологiзмом, увагою до взаємодiї свiдомостi та пiдсвiдомостi в людськiй поведiнцi, духовного та бiологiчного начал. Самотнiсть та вiдчуженiсть головних персонажiв про­зи В. Пiдмогильного в неприродному й абсурдному свiтi, породженi не­свободою людини, яскраво свiдчать про превалювання у фiлософсько-естетичнiй концепцiї письменника екзистенцiальних мотивiв.