Проза Михайла Коцюбинського

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 верес­ня 1864 року в місті Вінниці в сім'ї дрібного чиновника. За­кінчив Шаргородське духовне училище. Брав активну участь у політичних гуртках. Михайло Коцюбинський написав вели­ку кількість новел, оповідань, повістей. Своєю самобутньою творчістю він високо підніс престиж українського художнього слова.

В одному листі до Івана Франка Коцюбинський писав, що вихований на кращих зразках європейської літератури, такої багатої не лише на теми, а й на способи оброблювання сюжетів, український інтелігентний читач має право сподіватися від рідної літератури достовірного змалювання різних сторін жит­тя всіх, а не однієї якоїсь верстви суспільства. Він висловлював бажання бачити у творах нашого красного письменства оброб­ки філософських, соціальних, психологічних, історичних тем. Це були нові творчі засади української літератури, висловлені Михайлом Коцюбинським. Саме в цьому ключі й працював письменник протягом свого короткого життя. Своє ідейно-естетичне кредо він висловив у багатьох художніх творах.

Одним з найважливіших творчих досягнень Михайла Коцю­бинського, справжньою окрасою не тільки української, а й сві­тової літератури початку XX століття є повість «Гаїа тог?апа».

Невеликий за обсягом і винятково багатий змістом, акту­альністю порушених соціальних, морально-етичних питань, цей твір сприймається як епопея боротьби українського се­лянства за землю і волю. Новаторський підхід до теми і спо­собів її реалізації, мистецька досконалість у засобах типізації дійсності, у відборі й узагальненні життєвого матеріалу, гар­монія змісту й художньої форми забезпечили повісті одне з найвизначніших місць серед творів про шукання людьми шляхів до кращого майбутнього.

Серед останніх творів Коцюбинського своєрідністю теми та способів її реалізації вирізняється повість «Тіні забутих пред­ків». Написана під впливом глибокого захоплення Гуцульщи-ною, повість не тільки стала одним з кращих художніх полотен про чарівний світ поетичної творчості карпатських горян, а й прозвучала величним гімном красі життя, світлих почуттів лю­дини. Доля Івана і Марічки, їхнє високе, світле кохання роз­криваються в органічному зв'язку з неповторною карпатською природою, оповитою самобутніми легендами й віруваннями, створеними гуцулами впродовж віків їхнього нелегкого життя поруч з нерозгаданими таємницями навколишньої дійсності.

Проза Михайла Коцюбинського, як і творчість Лесі Укра­їнки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка, Миколи Вороного, дала змогу конкретно побачи­ти появу, зростання, удосконалення тих художніх прийомів і засобів, що стали визначальними не тільки в українській, а й у багатьох європейських літературах XX сторіччя. Ці худож­ні пошуки здійснювалися на засадах модернізму, що зумови­ло не тільки яскраве виявлення таких стильових течій, як імпресіонізм і символізм, а й їх нерозривне переплетення у творчості окремих письменників, зокрема Михайла Коцюбин­ського. Нова концепція людини, художньо реалізована в кра­щих явищах письменства, найяскравіше відрізняє його від літературних здобутків попередньої епохи, тобто відрізняє но­вітню літературу від нової, що розвивалася в XIXстолітті.

Творчість М. Коцюбинського довго розглядалася літерату­рознавцями у викривленому вигляді. Так, применшувався імпресіоністичний характер творів, натомість всіляко під­креслювалася соціальність та народність творів. Проте зараз ми маємо можливість розглядати творчість митця неуперед-жено і об'єктивно оцінювати його творчу манеру, оригіналь­ність і майстерність.

Михайла Коцюбинського не стало 25 квітня 1913 року, по­хований письменник у Чернігові.