«ДУША ГОТОВА, СТРУНИ ТУГ І, НАЛАГОДЖЕНІ, ВОНА ВЖЕ ГРАЄ...» (М.КОЦЮБИНСЬКИЙ ТА ЙОГО НОВЕЛА «INTERMEZZO»)
Еволюція світогляду письменника. «Intermezzo». Жанр, стиль, композиція, історія створення,використання засобів імпресіонізму
Першим твором М. Коцюбинського було оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, аневченіє — тьма». І хоч деякими критиками це оповідання оцінюється як не дуже
вдале, проте вже в цій першій спробі знайшли відображення характерні риси М. Коцюбинського — реаліста. Один із дослідників творчості і письменника — Павло Филипович —пов'язує ранню манеру автора з творчістю Шевченка:
«Кожний з чотирьох розділів цього оповідання має епіграф з Шевченка, і це не штучна прикраса, а, можна сказати, кістяк ідеологічний і формальний усього оповідання. Воно ніби ілюстрація до чотирьох характерних цитат із Шевченка, зв'язаних фабульною та ідейною послідовністю». На це вказує також інший дослідник Сергій Козуб у статті «Ранній Коцюбинський». Коли ж говорити про перші літературні впливи, то передусім це — вплив старших письменників-класиків, зокрема Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Академік Сергій Єфремов, глибокий знавець творчості Михайла Коцюбинського, ділить шукання письменника на дві фази. Перша робота під великим впливом, зокрема того ж Івана Нечуя-Левицького, «що виявляється не тільки в манері молодого письменника, а й у тій мірці, з якою він підходив до об'єкта своїх художніх композицій. Це була етнографічно-реалістична манера. І стиль цей був — стиль реалізму».
У цьому стилі написані твори: «На віру», «Ціпов'яз», «На крилах пісні»,. «Для загального добра» та інші, що вийшли у 90-ті роки.
Але вже в цей період можна побачити своєрідні особливості художнього методу М. Коцюбинського: не подробиці побуту цікавлять його, а душевні переживання, людські почуття. Наполегливі шукання засобів для розкриття психологічної складності образу приводять до традиції європейського письменства. Сам письменник зізнався у автобіографії, що на нього «мали вплив найбільше письменники європейські...» Так поступово намічається його перехід до імпресіонізму — стилю, в якому письменник знайшов себе. На думку професора О. С. Грушевського, «характеристична риса пізнішої творчості Коцюбинського — тонкий аналіз настроїв та почувань... В обробленні тем зовнішня сторона життя — події — поступаються перед внутрішньою стороною: думками, почуваннями». У чому ж полягала суть імпресіонізму? Його представники вважали: смисл цілого явища, суть людини можна віднайти кожній частці чи подробиці. Тому імпресіоністи мистецьки занотовували моментальні враження персонажів і сам перебіг процесу пізнання світу, розщеплювали його на значущі деталі (психологічні, побутові тощо). «На цьому й заснована манера нюансувати настрої Коцюбинського-імпресіоніста, що давала йому змогу осягнути реальність справжнього, прорватися крізь зовнішні ознаки персонажів до їх внутрішньої сутності. Хоча не чужою була письменнику реалістичність, натуралістичність зображення він не прагнув до реалістичної типізації образів (бо моделював «внутрішнє життя людини, неусвідомленої як суспільний тип» — П. Филйпович), не «розвінчував» і не «викривав» від себе навіть негативних персонажів»*.
«Intermezzo» було написано у 1908 році. За жанром твір тяжіє до есе**. У даному випадку це есе белетристичного характеру, де на перший план виступає особистість автора.
Есеїстичний стиль відначався образністю, афористичністю. Засновником есе як жанру є французький філософ XVI століття Мішель Монтень. Розвитку есеїстики сприяло багато найвидатніших прозаїків, поетів, філософів, серед котрих Д. Дідро і Вольтер, Г. Гейне, Б. Шоу, Г. Уеллс, Г. і Т. Манни, А. Моруа, Ж. П. Сартр та інші. Отже, звертання М. Коцюбинського до цього жанру було свідченням і широкого знайомства з надбанням світової культури, і європейського способу мислення. Це також доказ того, що українська література початку XX століття перебувала на рівні європейської культури і не була чужа її формам та ідеям. Безумовно, заслуга М. Коцюбинського полягає в тому, що він засобами української мови розкрив складний духовний світ сучасної йому людини, що втрачає природну гармонію зі світом. Місто входить у суть сільського життя, витісняючи звідти щось надто важливе, щоб про це можна було забути. В «Intermezzo» M. Коцюбинський, використовуючи оригінальну емоційну форму, передає душевний стан людини, що стає бранцем міста з його велелюдністю і гамором. Твір скомпоновано за законами внутрішнього відчуття письменника: це десять невеличких етюдів, що передають градацію настроїв і відчуттів автора. «Intermezzo» можна вважати твором імпресіоністичним. Чи зашкодило це йому? Звичайно ні. Використання засобів імпресіонізму* надало творові певного емоційного забарвлення і дало змогу більш реалістично відобразити думку автора.
Не секрет, що в радянському літературознавстві не згадувалося про М. Коцюбинського-імпресіоніста, оскільки творчість письменника тлумачилася не з позицій художньої майстерності, а з позицій соціальної значимості його творів. І все ж сьогодні ми говоримо про імпресіонізм Коцюбинського цілком свідомо. Так, академік С. Єфремов писав: «...Про зрілість його у повному творчому розумінні цього слова можна говорити тоді, коли він почав писати в імпресіоністичному стилі».
П. Филйпович також відзначав, що М. Коцюбинський як «глибокий психолог та знавець душі людської й найінтимніших її порухів» — «це імпресіоніст, що цікавиться найдужче тими враженнями, які справляють... як події внутрішніх переживань, так і контури, краски, мелодії навколишнього світу».
«Intermezzo» знаменує певний крок розвитку літературної творчості митця. Після перших творів, у яких відчувався вплив етнографічного реалізму («Ціпов'яз», «На віру», «П'ятизлотник», «Ялинка» таін.), Коцюбинський звертається до літератури європейської. Він сам писав у листі до М. Старицького:
«За сто літ існування новійша література наша... живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його життя, його нескладна здебільшого психологія — ото майже й все, над чим працювала фантазія... Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лиш на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й від рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності...»
Найбільший вплив на М. Коцюбинського мали ті письменники, які відтворили внутрішній світ людини у бездоганній мистецькій формі — Гі де Мопассан, Моріс Метерлінк, Генрік Ібсен, Август Стріндберг та інші. Проте це було не сліпе копіювання гучних прийомів. Письменник узяв лише ідею, форму, втіливши її за допомогою як власних уподобань та смаку, так і через світосприймання свого народу.
С Єфремов так писав про стильові пошуки М. Коцюбинського: «Од українського реалізму взяв він твердий певний ґрунт й прозору ясність думки; од французького натуралізму — твердий погляд на небоязке шукання потрібної йому краси всюди, куди тільки може око художника зазирнути. Але ж од себе додав сюди своєї власної найкоштовнішої риси: оте глибоке переймання психікою героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, аристократизм духа і невпинне простування до світла, до краси, до ідеалу — це вже самому Коцюбинському належить, це його власне, не позичене добро».
Перебуваючи у с Кононівка на Полтавщині, в одному з листів до О. Аплаксіної він писав, що «читає велику книгу природи і коли навчиться дечого», то візьметься за писання. Саме після цього і з'явилася новела «Intermezzo» з присвятою «Кононівським полям».
Саме поняття intermezzo* використане дуже вдало і точно передає зміст і суть твору. Intermezzo — це перепочинок душі, стомленої довгим і важким шляхом. Це ніби інтермедія між актами великої драми — цілого життя. Чи може людина соб! дозволити таке intermezzo у житті? М. Коцюбинський по-своєму відповідає на це питання. Власне, і сам твір — це своєрідне intermezzo серед безладу і метушні буднів, це відпочинок для душі.
Боротьба письменника проти ренегатства і занепадницьких настроїв у часи реакції
У малій прозі М. Коцюбинського можна відокремити умовну тематичну групу творів, пов'язаних із подіями революції
Інтермеццо (італійськ. Intermezzo; лат. Intermedio — проміжний) — інструментальна п'єса довільної будови, що виконувалась між актами трагедій у XVII ст. в Італії; іноді самостійний оркестровий епізод в опері.
1905 року. У них персонажі поставлені в екстремальні, «межові ситуації» («Вдорозі», «Вініде!», «Сміх», «Невідомий», «Persona grata», «Подарунок на іменини»). У більшості з цих новел — забарвлення трагічне. Наприклад, «Сміх» психологічно вияскравив драму інтелігенції, котра надто пізно усвідомлює свою «посліпуватість» (адвокат Чубинський), і трагізм одуреного чорносотенною пропагандою, споєного селянства, що в святковому одязі сходиться з сіл до міста громити власну демократичну інтелігенцію.
Як уже відзначалося, новела «Intermezzo» написана Коцюбинським у 1908 році. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюрми переповнилися вчорашніми правдошукачами, поліція та жандарми, військово-польові суди чинили розправи, а то й самосуди. У листі до Чернявського (18 листопада 1905 р.) М. Коцюбинський пише: «Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи те все на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас». А ось спостереження, які наводить письменник у листі до Володимира Гнатюка:
«Взагалі переживаються подлі часи. Суспільність, забита, залякана, втомлена, сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій, дивиться на мур, що стоїть перед нею». Такі думки знайшли відгомін у «Intermezzo» — творі, у якому автор у тільки йому властивій манері розповідає про душевний стан тогочасної інтелігенції. Він не може змиритися з апатією деякої її частини після поразки революції 1905 року. Тому, шукаючи шляхи до відновлення, вважає за потрібне показати один із них. Усі, хто не байдужий до людського горя, рано чи пізно становляться несприйнятливими до людського болю. Письменник зумів емоційно точно змалювати стан душі інтелігенції, стомленої від соціальних негараздів:
«Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять». Але це все можна вилікувати, треба лише взяти інтермеццо для стомленої душі, щоб відновити її сили задля нової боротьби соціальним злом. А воно чекатиме знов і знов тих, хто здатен бачити його й відчувати неправду. Ось як про це розповідається у «Intermezzo»: «Він говорив про речі, повні жаху для
мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені». Справді, хіба не жахливо, коли людина радіє смерті дітей, бо ті більш не мучитимуться з голоду: «П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка». Хто спробував боротися, того заарештували, побили, принизили, а хто й зараз потерпає від становоча. Та ще мало того: «Боїшся слово сказати. Був тобі приятель і однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком. Відірвали слово, як шматок серця, а він кине його собакам». Ці слова якнайкраще передають ту напруженість соціального буття народу, яка запанувала після поразки революції 1905 року. Яскраві картини народних страждань, змальовані у новелі, об'єктивно впливали на настрої інтелігенції, справді зневіреної, проникнуто!' занепадницькими настроями.
Таким чином, новела «Intermezzo» відіграла певну роль у зміні настроїв інтелігенції, закликала до активної боротьби з соціальною неправдою: «Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити?»