ВІД РЕАЛІЗМУ - ДО ІМПРЕСІОНІЗМУ. ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬОЇ СВІДОМОСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО. ПСИХОЛОГІЧНА НОВЕЛА «INTERMEZZO». АВТОБІОГРАФІЧНА ОСНОВА, СИМВОЛІЧНІ ОБРАЗИ, ОБРАЗОТВОРЧІ ЗАСОБИ

Мета:  допомогти учням усвідомити еволюцію творчості письменника від стилю розповідного реалістичного до метафоричного, імпресіоністичного; дати поняття про імпресіонізм у літературі й образотворчому мис­тецтві, про психологічну новелу; визначити пробле­матику новели, особливості її композиції, розкрити символічні образи й образотворчі засоби; розви­вати образне мислення, уміння сприймати худож­ній текст у його єдності з життям. Тип уроку: комбінований.

Обладнання: таблиці «Intermezzo», «Новела», картини худож- ників-імпресіоністів, запис Четвертої симфонії Бет­ховена (друга частина, адажіо); Концерт № 6 Ві- вальді для скрипки з оркестром, уривок з поезії І. Франка «Лісова ідилія».

ХІД УРОКУ

I.  Організаційний момент

II.Мотиваційний етап

1.З'ясування емоційної готовності до уроку

2.Актуалізація опорних знань і власного досвіду

Усні роздуми «Я не агаву змалював, а своє життя».

3.Читання напам'ять заздалегідь підготовленим учнем

початку казки «Хо» (на тлі запису лісових звуків)

4.Слово вчителя

Щойно завдяки неповторному майстрові слова Михайлові Ко­цюбинському ми побували у вранішньому лісі, «побачили» пере­ливи природних світлотіней, почули «голосне щебетання» птаства.

Це засвідчує надзвичайну поетичність художнього письма М. Ко­цюбинського. У його творах, зовнішнє життя, тобто події, часто поступаються внутрішньому — життю душі й серця. Саме це буде предметом нашої розмови на сьогоднішньому уроці.

•  Чи можна самотність уважати ліками душі?

•  Які методи використовуєте ви, коли хочете зняти напругу,

скинути втому?

•  Сьогодні ми пересвідчимося ще й у тому, як може впливати

природа на стан людини.

III.              Оголошення теми уроку, цілевизначення

IV.              Опрацювання навчального матеріалу

1. Виступ учня

Звучить доповідь про результати дослідження художнього стилю письменника (випереджальне завдання на основі досвіду попереднього уроку).

Стиль М. Коцюбинського досліджувало багато знавців літера­тури. Він відрізняється від художніх почерків багатьох письмен­ників. Митець керується власною інтуїцією, сутність буття осягає за допомогою уяви й тих відчуттів, що перебувають поза сферами раціонального, зосереджується на індивідуальності, її внутріш­ньому світові. Об'єктом зображення стає не світ, а суб'єктивні враження від нього.

Цікавим є літературознавчі міркування сучасного відомого письменника Валерія Шевчука, який простежує рух творчості Ми­хайла Коцюбинського від «етнографічно-реалістичного письма» до «письма метафоричного, імпресіоністичного і психологічного». У реалістичній манері написані оповідання «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», «Для загального добра», «Дорогою ціною». Але вже в змісті цих творів є тонке проникнення в психологію героя, рельєфні малюнки природи, її одухотворення, хоч стиль нагадує оповідну манеру І. Нечуя-Левицького і плавну течію мови Па­наса Мирного.

Валерій Шевчук пише, що докорінно змінилася манера письма М. Коцюбинського в 1900-1902 pp., коли, за визначенням акаде­міка Сфремова, письменник знаходить сам себе і стає тим незрів­нянним Коцюбинським, яким ми його знаємо, тобто утверджує свій «сонячний імпресіонізм».

2. Слово вчителя

Терміни «реалізм», «етнографія», «романтизм» вам відомі. «Intermezzo» — слово пейзажне. Походить воно від французького impression — враження. Імпресіонізм як митецький напрям ви­ник у французькому живописі в XIX — на початку XX ст. і був характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан.

Тобто імпресіоністам було важливо простежити, як людська душа відгукається на добро і зло, красу і потворність, на будь- які події.

Риси (ознаки) імпресіонізму (пояснення за таблицею, запис у зошиті).

Риси імпресіонізму

•  Психологізм у змалюванні персонажів;

•  прагнення відтворити найтонші зміни в настроях, схопити

миттєві враження;

•  особливий лаконізм прози;

•  ритмічність;

•  багатство відтінків у змалюванні дійсності;

•  збільшена увага до кольорів і звуків, до яскравих деталей;

•  одночасна відмова від великих соціальних проблем.

Основне завдання — витончене відтворення суб'єктивних вра­жень, мінливих відчуттів і переживань без заглиблення в їх суть.

Представники в малярстві — К. Моне (назва «імпресіонізм» утвердилася після появи картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця» в 1873р.), К. Піссарро, О. Бенуар; український художник М. Бу- рачек, картина «Овини».

Представники в літературі — брати Конкури, К. Гамсун, А. Че­хов, І. Бунін.

В українській літературі імпресіоністичне письмо властиве творам В. Стефаника, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Ко­синки.

(Учитель демонструє кілька картин вищеназваних худож­ників.)

3.Літературне дослідження

Зачитати початок новели «Лялечка». Знайти виразні ознаки імпресіоністичного письма.

4.Підсумок відповідей учителем

Така зав'язка в новелі «Лялечка» дала привід І. Франкові ска­зати про М. Коцюбинського, що це «наскрізь новочасний пись­менник»,— у глибокому проникненні в природу і через неї пере­дачі людських почуттів. І. Франко писав про «нову генерацію» письменників, до яких належав М. Коцюбинський: «Вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магіч­ною лампою, освічують усе окружения». Отже, йшлося про новий стиль — імпресіонізм і новий жанр — психологічну новелу.

Однак не слід уявляти собі, що письменник вирішує писати в тому чи іншому стилі, як писати — йому підказує серце.

Митець поєднує елементи різних стилів і при цьому залиша­ється самим собою. Ми помічаємо риси стилю тільки при худож­ньому аналізі. Читаючи твір, ми насолоджуємося його красою.

5. Робота над новелою «Intermezzo»

•  Яке враження справила на вас новела?

•  Який твір називаємо новелою? Які її ознаки?

Новела — невеликий розповідний твір про незвичайну жит­тєву подію з несподіваним закінченням.

Ознаки:

•  глибокий психологізм;

•  лаконізм;

•  несподівана кінцівка.

Проблемне запитання. На початку твору дано перелік незви­чайних дійових осіб. Можливо, за жанром це драматичний твір? Доведіть свою думку.

•  Яке ж значення має перелік дійових осіб? (Алегоричні дійові

особи несуть важливе смислове навантаження, дають змогу

глибше зрозуміти автора, ідейний пафос твору.)

Повідомлення учнів про життєву

основу новели «Intermezzo»

1-ше повідомлення. Новела «Intermezzo» написана М. Коцю­бинським у 1908 році. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюремне переповнення вчорашніми правдошукачами, поліція й жандарми чинили розправи — вішали, стріляли, били. М. Ко­цюбинський у листі до М. Чернявського пише: «Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи все те на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас» (18 листопада 1905р.).

На утриманні М. Коцюбинського була сім'я. Позичку, яку він узяв у банку для придбання садиби в Чернігові, так і не зміг сплатити до кінця свого життя. Матеріальна скрута примушує його багато писати. Але цього не вистачає. Так, наприклад, за перший том оповідань у 1903 році йому заплатили 200 крб. А в той же час А. Чехов, який у російській літературі відігравав таку саму роль, продав свої твори видавцеві за 7500 крб. Навіть російські перекладачі творів М. Коцюбинського одержували на­багато більше, ніж він. Письменник не раз з іронією згадує про це, зокрема в листі до В. Гнатюка: «Треба рятуватися, спочити. Полежать у шпиталі або санаторії, а нема за що. Доведеться про­падати. Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література!.. Со­ромно навіть признатися представникові культурної нації. Єдиний спосіб — писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю... Доведеться пропасти».

Украй виснажений службою, політичними обставинами, знеси­лений хворобами, Михайло Михайлович мріє про відпочинок.

2-ге повідомлення. У цей складний час він переживає ще й осо­бисту драму: несподівано до нього, людини сімейної, прийшло кохання. Свою дружину Віру Устимівну Дейшу він дуже любив. Про це свідчать листи до неї з Криму, коли працював у філок­серній комісії: «Сонечко ти моє! Ти мені світиш і грієш,— пише М. Коцюбинський до дружини.— Твої листи для мене — поло­вина життя. От і нині дістав листа од тебе — і так мені добре, так легко і весело».

Від щасливого шлюбу народилося четверо дітей. Михайло Ми­хайлович дуже любив свою сім'ю, але й багато мав від неї: «Усе було пристосоване для того, щоб «таткові»... було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями,— пише М. Чер- нявський, письменник і приятель родини.

Та за словами Аркадія Утєвського, лікаря М. Коцюбинського, «не варто нічому дивуватися, адже він був живою людиною і ніщо людське не було йому чуже».

Почуття до Олександри Аклаксіної, молодої співробітниці ста­тистичного бюро, було ні мимовільним захопленням, ні грою в по­чуття. Воно заволоділо ним, його серцем і думками. Але в найкри- тичніший момент їхніх стосунків, коли треба було вибирати між сім'єю й коханою жінкою, М. Коцюбинський сказав: «Я не залишу сім'ю, якщо навіть доведеться переступити через себе». Відмов­лятися від кохання було нелегко. Михайло Михайлович замкнув у грудях своє нестримне серце. Та від цього воно боліло ще силь­ніше. Нескінченні «треба» і безконечні «мусиш» додавали муки.

Виснаження нервової системи привело до того, що письмен­ник не міг працювати. Йому здавалося, що люди, яких бачив, вимагають, щоб він показав світові свої страждання: «Мене вто­мили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створення, кричать, метушаться і смітять». Лікар порадив пись­менникові відпочити на лоні природи.

Справжнім порятунком стали кононівські поля відомого меце­ната і друга М. Коцюбинського Євгена Чикаленка, в будинку якого письменник провів кілька благодатних тижнів улітку 1908 р., що й лягло в основу новели.

Запитання

•  Що означає слово «Intermezzo»?

•  Як пов'язана назва новели з її змістом?

Слово «Intermezzo» означає «перепочинок», «пауза». У му­зиці це інструментальна п'єса довільної будови або окремий епі­зод в опері. Таким чином назва твору дуже влучна. Під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи.

Отже, новела «Intermezzo» сприймається як автобіографіч­ний твір.

Слово вчителя про жанрову специфіку твору

«Intermezzo» — твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій нашій літера­турі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів, полілогів. Сюжет новели визначається не звичним для читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя. На пер­шому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах: є цар­ство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об'єднує в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору, відносили його до поезії в прозі — одного з найважливіших жан­рових форм епосу, початки якого вбачають у Біблійних Псалмах. На слов'янському ґрунті вона існувала в давній українській лі­тературі, зокрема «Слово о Полку Ігоревім» уважають непере- вершеним зразком поеми в прозі. А далі поезія в прозі знайшла свій розвиток у творчості М. Шашкевича, В. Стефаника, О. Ко- билянської, Лесі Українки, М. Коцюбинського.

Дослідники стверджують, що поезія в прозі була своєрідним протестом проти канонів віршування, виявом поетичної свободи.

Прозовий твір «Intermezzo» має виразно ліричний характер. Чому, як ви вважаєте?

Відповіді учнів підсумовує вчитель: у новелі відтворено по­чуття й настрої ліричного героя, викликані певними життєвими обставинами.

У творі незвичайні «дійові особи», зазначені автором у під­заголовку. Для новели характерні неповторна образність худож­нього слова, ритмічність і мелодійність мови. Це споріднює но­велу з музикою.

Аналіз системи образів твору та образотворчих засобів Хоч новела нагадує мозаїку, але сюжет все ж таки окреслю­ється. Це втеча від людини й повернення до неї. З одного світу ліричний герой потрапляє в інший, протилежний, тобто М. Ко­цюбинський використовує прийом контрасту. Порівняймо ці два світи.

•   Що «живе» у першому світі, а що в другому? (У першому — міс­то, суєта, скрегіт і бруд, людське горе, жорстокість. У друго­му — царство природи, розмаїття барв і звуків, тиша, спокій.)

•  Проілюструйте це уривками з новели.

Робота з текстом

•   Назвіть образи новели. (Образів-персонажів два — інтелігент (митець, громадсько-політичний діяч), який приїхав у село на перепочинок, на своє рідне intermezzo, і селянин, «звичайний мужик», якого інтелігент зустрів у полі. Ці два персонажі роз­повідають про степове українське село, про його складні, нероз­в'язані соціальні проблеми у час революції 1905-1907 років.) Ідейно-естетичний зміст образів-персонажів доповнюють:

•  образи тварин і птахів (три білих вівчарки, зозуля, жайво­ронки);

•  образи-предмети (залізна рука города — поїзд, нужденна купа солом'яних стріх, вітряки, що чорніють над полем);

•  образи природи — пейзажі: мальовничий краєвид села, палке сонце, багатобарвна, розкішна земля, симфонія поля (ниви в червні).

На складну архітектоніку новели вказує ремарка — присвята кононівським полям і список дійових осіб. Словникова робота

Архітектоніка — принцип побудови літературного твору; композиція.

•  Що ви можете сказати про героя твору — оповідача?

Це людина високої духовної культури, інтелігент-демократ. Він має розвинене естетичне почуття, добре розуміє красу і ве­лич природи — сонця, землі, неба й симфонії поля. Це митець і філософ, бо вся розповідь пройнята філософськими роздумами. Прислухаймося до них.

Робота з текстом: читання, коментар, аналіз Слово вчителя

Сюжет новели починається стислим повідомленням про те, що ліричний герой збирається в дорогу: «Лишилось тільки ще спакуватись». Але далі немає ніяких побутових подробиць, як пакувався. Замість того йдуть філософсько-психологічні мірку­вання, самоаналіз.

Висловлювання «я утомився», «мене втомили люди», «я не можу бути самотнім». У цих висловлюваннях можна відзначити думку про залежність окремої особи від суспільства.

• Як ви уважаєте, чи є правомірною думка багатьох дослідни­ків про те, що у вищезгаданих фразах роздуми М. Коцюбин­ського про місце й роль письменника в суспільстві? Даючи відповідь, зважте на життєву основу новели. Слово вчителя

Опинившись на самоті в окремій кімнаті, ліричний герой не може заснути, йому пригадуються й виразно уявляються тра­гічні події, що настали після революційних виступів у час реакції. В обставинах тиші й безлюддя до нього прийшли тепер жертви терору: «Як вас багато... Це ви, що з вас витекла кров у маленьку дірку від солдатської кульки... вас завивали у білі мішки, гой­дали на мотузках у повітрі, а потім складали у погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки».

Мабуть, оповідач був не тільки свідком, а й діяльним учасни­ком революційних подій. Смерть своїх однодумців він сприймає як особисте лихо: «...лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров», «...вони складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання». На ранок оповідач з ба­дьорим почуттям оглядає сільське довкілля.

Зачитування уривка: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зе­лені» і коментар.

Образи зозулі, собак ніби психологізовані, олюднені. Зозуля — «найближча приятелька», а три білих вівчарки мають індивіду­альні людські характери. Це також і образи-символи.

Зозуля — суто народний образ — символ. Вона пророкує стом­леному митцеві ще багато літ щастя, вселяє надію. Самозакохана Пава символізує дворянство. Трепов — жандармерію («Трепов солідний, розважний. Він зо­всім солідно, обдумано наче, перекусить вам горло, і в його силь­них ногах, що стануть на ваші груди, буде багато самоповаги») До речі, кличкою цього пса стало прізвище міністра внутріш­ніх справ Трепова, який підписав смертні вироки селянам.

«Дурний Оверко» символізує принижене і втомлене селянство, якому досить дати волю — і воно ні на кого не кинеться.

Центральну частину сюжетної оповіді становлять чотири пей­зажі. Але це не тільки майстерні описи села й поля. Вони розкри­вають любов ліричного героя до рідної землі, його художницьку спостережливість, уміння словом, як найтоншим різцем, переда­вати життя природи, її звуки, мінливість. А ще кожен пейзаж­ний фрагмент несе в собі філософський зміст.

Читання (бажано напам'ять) учителем або заздалегідь підго­товленим учнем уривка «Мої дні течуть тепер серед степу», за­кінчуючи словами «клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість». Читання на фоні Четвертої сим­фонії Бетховена — друга частина (адажіо). Запитання:

•  Які образи переважають в уривку — зорові чи слухові? Об­грунтуйте.

•  Які мікрообрази, метафори й вислови запам'яталися?

•  Продовжіть читати цей пейзаж до слів «так буде вічно» й по­думайте, який філософський зміст він має.

Загальний краєвид села завершується коротким мудрим су­дженням з галузі діалектики часу й руху. Спостерігаючи за тим, як безперервно йдуть по колу крила вітряків, оповідач згадує влучний афоризм — йому здалося, що крила повторюють слова «...так буде вічно... так буде вічно».

Читання другого пейзажного опису від слів «...я повний приязні до сонця» до «Я теж пустив свою душу під пар».

•  Який центральний образ цього уривка? Яку роль він віді­грає?

•  Що означає вислів: «Я теж пустив свою душу під пар»? Поетичний одухотворений образ сонця — справжній гімн йому.

Ліричний герой з пошаною звертається до нього, говорить з ним як із розумною, доброю істотою. Урочисто й з любов'ю звучать слова: «Сонце, я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий за­сів — хто знає, що вийде з того насіння? Може вогні?». Філософ- сонцепоклонник зізнається: «Ти дороге для мене», «Я тебе лю­блю». Філософською основою образу сонця послужило, мабуть, первісне народне уявлення про небесне світило.

•  Чому М. Коцюбинському присвоїли мистецький титул «сон­цепоклонник» ?

Історики літератури, дослідники, очевидно, не розмежували художній образ оповідача — персонажа твору й реальну особу автора новели — письменника. Слово вчителя

Герой новели не тільки сонцепоклонник, а й шанувальник землі. У наступному фрагменті оповіді він вшановує й возвели­чує землю. Ліричний герой глибоко відчуває свій зв'язок із нею: «Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже,— всю я вмі­щаю в собі».

Низку одухотворених колоритних пейзажів музична картина літнього поля — це ниви в червні, симфонія поля.

Звучить Концерт № 6 Вівальді для скрипки з оркестром, де звуки зливаються зі співом жайворонка, або Концерт для скрипки з оркестром Дворжака (адажіо).

Заздалегідь підготовлений учень читає уривок. «Коли лежиш у полі лицем до неба» до «було прекрасно».

•  Що ви «побачили» й «почули», слухаючи уривок?

•  Які почуття вас охоплювали?

•  Проаналізуйте уривок.

Відповіді учнів підсумовує вчитель

Тут гармонійно з'єдналися, злилися зорові й слухові образи. Оповідач фіксує те, що бачить, і слухає пісню, той посів, який «засівають» жайворонки.

Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі жайворонок грає на арфі полів. М. Коцюбинський виступає як майстер вишуканих засобів поетичної мови, знавцем музики при­роди. Надзвичайно майстерно поєднуються відчуття зору, слуху, дотику: «Блискають тільки гострі, колючі звуки», «...гнеться й бли­щить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пше­ниці».

Слово вчителя з елементами бесіди

Кульмінацією новели є зустріч митця із селянином. Здається, від цього обірваного, розчарованого, нещасного чоловіка лірич­ний герой повинен би тікати. Адже йому знову несуть страж­дання, розповідають про людське горе. Сповідь селянина пере­дано болючими імпульсами, які сприймає митець до глибини душі: «П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка», «Раз на тиждень б'ють людину в лице», «Найближча людина готова продати», «Між людьми, як між вовками».

•   Як зреагував головний персонаж-інтелігент на палку, гнівну промову селянина-протестанта? (Він вибухнув піднесеним по­етичним закликом «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка і грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі. Говори, говори».)

•  Який висновок для себе зробив оповідач?

•  Які зміни відбулися в його свідомості?

Розмова з селянином переконала, що він не повинен шукати самостійності, тиші й спокою. Свідомий громадянин і патріот не може відгоритися від людей і стати вільним від суспільства. Митець одужав, «душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає ».

Кінцевий ліричний монолог «Прощайте, ниви» виразно пере­гукується із загальним естетичним колоритом ліро-епічного твору й відбиває його ідейне спрямування. Високу художню й суспільно- політичну ідейність засвідчує заява митця йти поміж люди. Це означає, що будуть написані нові твори, в основу яких ляжуть розповіді реальних людей про власні страждання.

IV.              Рефлексивно-оцінювальний етап

1.Оговорення читацьких вражень

Сергій Єфремов назвав ліричну новелу «Intermezzo» «поемою душі», а Ніна Горик, письменниця, вчитель, писала, що зміст но­вели — це «своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця». Висловіть щодо цього власну думку.

•  Чи змінилися у вас враження від новели, якщо порівняти з враженнями після першопрочитання? Як саме?

2.Самооцінювання й оцінювання

V.                Підсумок

Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотож­ний М. Коцюбинському. Він утілює ідейно-естетичні якості всіх кращих митців своєї епохи, яким І. Франко дає характеристику в цій поезії.

•  Які риси імпресіоністичного письма і яких рис воно вимагає від митця й від читача?

VI.              Домашнє завдання

1.Опрацювати відповідний матеріал підручника, зіставити із за­писами в зошиті й почутим на уроці.

2.Аналізувати імпресіоністичну поетику, пояснювати символічні образи.

3.Довести тезу: «Новела «Intermezzo» — яскравий приклад син­кретизму творчої палітри М. Коцюбинського».

4.Прочитати повість «Тіні забутих предків».

5.Міні-проект «Естетичні смаки та особливості характеру кар­патських українців» (за повістю М. Коцюбинського «Тіні за­бутих предків»).