І НА ТІМ РУШНИЧКОВІ ОЖИВЕ
ВСЕ ЗНАЙОМЕ ДО БОЛЮ...
(УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА, ОБСЛУГОВУЮЧА ПРАЦЯ)
Мета (українська література): ознайомити з життєвим і творчим шляхом А. Малишка, з «Піснею про рушник»; удосконалювати навички виразного читання; формувати навички аналізу поетичного твору; виховувати любов до рідного слова.
Мета (обслуговуюча праця): домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу, вироблення душевної потреби берегти його як сімейний скарб, бажання вишити свій рушник; виховувати в учнів почуття гордості за свій народ, свою національну культуру, виховувати почуття національної самосвідомості, любов до рідного краю, пошану до народних майстрів.
Обладнання: виставка рушників, малюнки рушників.
Написи:
1. У коморі сволок — на ньому рушників сорок.
2. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати — буде чим гостей зустрічати.
3. І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Хата без рушників, що родина без дітей.
ХІД УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності
Учитель української літератури. Доброго дня вам! Як бачите, наш урок проходить у незвичній обстановці, а саме: у кабінеті обслуговуючої праці, бо сьогодні ми поєднаємо українську літературу і працю.
Учитель обслуговуючої праці. Сподіваюся, що цей урок буде цікавим і корисним.
1-а учениця
У нас сьогодні наче вечорниці.
Милують око диво-рушники.
Дівочий сміх лунає у світлиці,
Як добре, що є звичаї такі!
Збиратися разом, співати і гуляти,
Про Україну-неньку розмовляти.
Дізнатись більше про традиції, обряди, Культуру та історію — ми завжди раді. Скільки багатства в нашого народу!
В криниці мудрості не висиха вода.
Свято шануються закони роду.
Душі народної скарбниця не згаса.
А мова наша — рідна мова.
Чи то не золото, не скарб!
Вона мов гілка калинова.
Без неї українець — раб!
А як же не згадать про пісню
— Сумну й веселу, радісну й тужну.
Вона то у блакить зрина небесну,
То серце крає від жалю.
Не вистачить нам ночі, мабуть,
Щоб розказать про всі оті скарби.
Але сьогодні ми прийшли сюди,
Щоб розповісти вам про рушники!
Учитель української літератури.
А зараз поринемо у чарівний світ української пісні.
Звучить грамзапис — «Пісня про рушник» А. Малишка.
• Чи знайомі вам мелодія і слова? (Учні вивчали пісню на уроках музики)
• Хто автор слів?
II. Вивчення нового матеріалу
Учитель української, літератури. Андрія Малишка називають поетом-піснярем. Найкращою з-поміж його пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, якій судилися Довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Написана вона 1959 року до кінофільму «Літа молодії».
Учитель обслуговуючої праці. Рушник... Як багато промовляє це слово! Погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось у нашому класі. Мабуть, кожному із вас якийсь рушник подобається найбільше.
Сьогодні на уроці ми бачимо лише невелику частину тих рукотворів, Що зберігаються у ваших родинах, але якби всі рушники ми принесли сюди, то, мабуть, вони зайняли б усі стіни в школі. Який із рушників вас найбільше приваблює? Чим?
Відповіді учнів.
Учитель української літератури. Так, дійсно, це витвори душі і серця, витвори працьовитих рук людських, це чиєсь життя.
Відкрийте, будь ласка, підручники і прочитайте поезію А. Малишка мовчки.
Учитель української літератури. У чому секрет популярності пісні?
Чим зачарувала вона мільйони людей? Що ви знаєте про рушники?
2-а ученицця. Хто з вас не бачив вишиваного рушника? Мабуть, немає таких. Адже рушник є окрасою світлиці.
1-а ученицця.
Рушник! Як багато промовляє нам це слово. Скільки спогадів пов'язано з ним.
Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, мішали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, ставии її під образами на покуті. На і Правобережному Поліссі такі невеличкі рушники називають «надії», а на Лівобережному — «хустками».
2-а ученицця . З давніх-давен люди вірили у силу рушника, як у у чарівника, що збереже від усякого лиха.
В дохристиянські часи обвішували рушниками дерева, аби задобрити сили природи, богів.
Гарний був звичай використовувати рушники і в обряді будівництва У давнину, коли будували хату, то піднімали на рушниках сволок, їм дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були вже зведені, в кутку, вішали образ, а на нього — рушник.
1-а учениця. Був і такий звичай в Україні: у перший день огляду (на Юрія, 6 травня) ішли в поле гуртом — частіше родом. Поперду батько ніс на рушнику хліб-сіль, у кошику, накритому рушником, і різне частування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу. Так робили і в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику,
2-а учениця. Рушники за своїм практичним та естетичним призначенням — досить ужиткові атрибути. Крім обрядової, вони виконують і побутову функцію. Відповідно до цього утвердилися їх назви: утирач (для рук та обличчя), стирник (для посуду, стола й лави), покутник (ним обвішували стіни й фотокартки), плечовий (пов'язували сватів), подарунковий, обрядовий (весільний, пасхальний) відповідно до призначення, вони різнилися й технікою виготовлення. Утирачі й стирники переважно ткали з грубих ниток, і особливим способом — «хвійки» або «дамкою». Такі рушники не вишивали, навіть не вибілювали.
А може, хто хоч раз витирався рушником? Чи приємно?
1•а учениця. А гордістю кожної родини були бажники (покутники рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. На Центральному, Лівобережному Поліссі вішали на образи «набожники» — довгі (до 7 метрів), вузькі, оздоблені суцільними та орнаментальними смугами.
8-а учениця. А я чула від бабусі, коли людина, котра вишиває рушник, має думки й бажання чисті, добрі, радісні, то і рушник матиме чарівну силу. Чи це так?
Учитель обслуговуючої праці. Так, адже лиха людина не може володіти дарами добра. Подивіться, які складні, дивовижні візерунки. Аж не віриться, що своїми руками можна таке диво створити.
Мистецтво вишивання дуже давнє. З покоління в покоління передавалося воно від однієї майстрині до іншої, від матері до дочки.
9-а учениця. З давніх-давен кожна українська дівчина вміла вишивати. І ледве підростала, починала готувати собі сорочки, запаски, плахти, а найперше — рушники.
10-а учениця. Та, мабуть, особливо любовно вишивала дівчина довгими зимовими вечорами сватальні (або плечові) рушники, які сватам треба було подавати, ними пов'язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечір, на рушничок ставали. Під рушником родичі молодого клали срібні монети, пшеницю, щоб життя молодих було щасливим і заможним.
Учитель обслуговуючої праці. Та найдорожчий, найцінніший рушник той, що мама вишивала.
Виразне читання поезії «Пісня про рушник».
Учитель української літератури. Символом чого є вишитий рушник у поезії? (Материнська любов, ласка, благословіння — оберіг для сина)
«Пісня про рушник» — це пісня про матір. Образ матері — один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, рідної матері поета, високоталановитої людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові «песен дивный дар», як говорив М. Рильський.
«У цій пісні поет у зворушливих і ніжних словах глибоко поетично оспівав красу й силу материнської любові і вірності, а композитор знайшов відповідні музичні засоби розкриття цієї глибоко людської, вічно поетичної теми.
Тема матері — одна з наскрізних у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов'язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв у серце образ рідної матінки, ївги Базилихи, яка навчила його добра, краси, любові до людей».
Які рядки присвячені матері? («Незрадлива материнська ласкава , усмішка і засмучені очі хороші, блакитні твої»)
Як бачимо, слів про неньку обмаль, але образ — її виразний, яскравий. І зображений він саме на тому вишитому рушникові.
Яке ще символічне значення рушника? (Розлука і далека дорога) Мати «ночей недоспала»: ростила своє дитя в ласці, в любові, ви¬шиваючи рушник на дорогу життя.
Чому ж очі «засмучені»? (Життя важке й непередбачуване) Дійсно життя прожити — не поле перейти. І для матері найбільша втрата — втрата дитини. І навіть розлука з нею на деякий час — це біль материнського серця, рана материнської душі. Тому мати, виряджаючи в далеку дорогу дитину, дарує їй «на щастя, на долю» рушник — мате¬ринське благословення й оберіг, пам'ять про тепло отчого дому, святість малої й великої батьківщини, настанова ніколи не забувати, хто вона,
якого племені-роду.
«Незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші, блакитні» — який це художній засіб? (Епітет)
У матері поета були блакитні очі. «Але народ сприймає цю пісню, як пісню про Матір, як символ материнської любові, тому можна почути, як у народі співають не «блакитні», а «ласкаві очі». Блакитні чи карі належать якійсь певній одній особі, а ласкаві — вони в кожної матері». Які епітети ще наявні в поезії? Про що свідчать вони? («Росяниста доріжка», «зелені луги», «солов'їні гаї» — образ рідної землі)
Як бачимо, образ матері у А. Малишка зливається з образом Вітчизни, яка відвела доріг йому немало, «хліб дала і пісню солов'я», яка є доброю, щедрою матір'ю для тих, любить її, хто трудиться на ній. І «шелест трав, щебетання дібров» (метафоричні засоби) підтверджують цю думку.
Учитель обслуговуючої праці. Рослинний і тваринний світ на руш¬нику — явище не випадкове, а традиційне. Це оберіг, чудодійна сила.
11-а учениця. Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника — у візерунках, вишитих на ньому. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумітися на орнаментах.
З чистою думкою, гарним бажанням вишивала на рушниках... Як ви гадаєте, що?
• Калину — дерево нашого українського народу. У рушниках вона стала символом любові, щастя та невмирущого роду.
• Калину в парі з дубом. Це поєднання символів сили і краси. Але сили надзвичайної, краси невмирущої.
• Дерево життя — рослинний візерунок. Розташований вертикально, який має вигляд вазона.
• Вишивали на рушниках виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї.
• Здавна в Україні святили мак, ним обсівали людей і худобу, тому й вишивали на рушниках, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
• Вишивали квіти: мальви, троянди, чорнобривці, ромашки, волошки, барвінок, мак. З квітами на рушниках переплітався і пташиний світ.
Птахи — то символи людських душ. Солов'я і зозулю вишивали на дівочих рушниках.
• Солов'я і зозулю вишивають попарно, бо соловей щебече, собі пару кличе. Цих пташок вишивають на гілці калини, що символізує про¬довження роду.
• Поважні пави на весільних рушниках: вони мають над собою вінець — Боже благословення.
• Ластівка — вірна супутниця людської оселі. Ця пташка завжди несе добру звістку.
12-а учениця.В давнину на рушниках вишивали не тільки рослинний, а й геометричний орнамент, який використовувався в основному на ритуальних рушниках. Це традиція здебільшого західних областей України.
Учитель української літератури. Чи є, крім епітетів і метафор, інші художні засоби? (Порівняння — «наче долю»)
Безперечно, рушник — це чиєсь життя, чиясь доля. Учитель обслуговуючої праці. Погляньте на рушники ваших бабусь, мам, родичів. Це не просто шматок розшитого полотна.
13-а учениця
Дивлюся мовчки на рушник, Що мати вишивала. І чую: гуси зняли крик, Зозуля закувала. Знов чорнобривці зацвіли, Запахла рута-м'ята. Десь тихо бджоли загули, Всміхнулась люба мати. І біль у серці раптом зник, Так тепло-тепло стало... Цілую мовчки той рушник, Що рідна ненька вишивала. .
14-а учениця
А мати вишивала рушники Думками й українськими піснями. І слалися дорогами нитки І йшли по тих дорогах дні за днями..
Учитель обслуговуючої праці. Кожен район в Україні мав свої кольори. Для Буковини та Закарпаття властиві різнобарвні кольори. На Київщині, Полтавщині — червоний, чорний та синій. На Рівненщині — червоний та чорний. У кожного кольору своя історія.
• Що ж означає червоний колір? То колір калини, щастя, любові, щасливої долі.
• Що ж означає чорний колір? Це колір землі нашої родючої, а інколи й смутку.
• Цікаво, а чому чорний і червоний колір у нас в Україні найбільше популярні? Мабуть, це національний звичай. Та й гарно поєднуються. Старі люди кажуть, що то віддавна, мало не від древлянських племен,— горе з радістю переплітається:
Два кольори мої, два кольори,
Червоний — то любов, а чорний — то журба.
От і на цих рушниках ми бачимо поєднання двох символічних кольорів.
15-а учениця
Рушник, що мати вишивала, Пісні співаючи мені, Надовго я запам'ятала, Висить він в хаті на стіні. Висить рушник, а роки йдуть. Вже я почала вишивати. А рушничок матусин нам Завжди оселю буде прикрашати.
Учитель обслуговуючої праці. Іншу стіну класної кімнати прикрашають Великодні рушники, які вишиті молодими майстринями — дівчатками нашого класу. Робота вишивальниці нелегка, але ж яка то радість, коли у твоїх руках голка творить оцю казку!
Учитель української літератури. Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, котрої не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше — обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які буди рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою, охайність і працьовитість, як ці вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми поціновувачами.
Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був узірцем людської працьовитості. Згадаймо про його утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька-сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, ним прикривали хліб на столі.
Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського, як й інших сусідніх народів. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час. Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту по¬чуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завше сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості.
Учитель обслуговуючої праці. Часи змінилися, не всі ми прикрашаємо хати рушниками, а жаль. Проте рушник використовується в обрядах і сьогодні. То чому б не мати для урочистої хвилини такого, який був би дорогий вам чи вашим рідним.
Шануйте, друзі, рушники, Квітчайте ними свою хату — То обереги від біди. Шануйте, ті, що дала мати, Готуйте дітям з чистої роси. Щоб легко їм в житті здолати Похмурі та скрутні часи. Шануйте, друзі, рушники.
Учитель української літератури. 14 рядків із 18 у «Пісні про рушник» починаються буквою «І» (анафора). Цей засіб градації надає поезії мелодійності і особливого пісенного ліризму, який помітив композитор Платон Майборода, вдало поклав ці слова на музику. Тож нехай прозвучить ця пісня-перлина, ця пісня-символ, пісня-гімн, пісня-шана вічній материнській любові.
Звучить пісня у виконанні учнів.
III. Підбиття підсумків. Оцінювання