П. КУЛІШ«ЧОРНА РАДА». ПОКАЗ ПРОТИСТОЯННЯ СИЛ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Мета:   продовжити знайомити школярів із змістом твору П. Куліша «Чорна рада», охарактеризувати образи головних героїв твору, досліджуючи протистояння силдержавотворення і руїнництва; розвивати на­вички індивідуальної характеристики літератур­них персонажів, критично оцінювати їх поведін­ку; вміння оцінювати прочитане тависловлювати власні думки з цього приводу; виховувати повагу до творчої особистості П. Куліша; національну са­мосвідомість, прищеплювати любов до Вітчизни.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети П. Куліша, гетьманів — українських ва­тажків України, текст твору, дидактичний матері­ал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГУРОКУ

Організаційний момент. Емоційна готовність учнів до уроку

Актуалізація опорних знань

1. Цитатний диктант за романом П. Куліша «Чорна рада»

За наведеними рядками визначте, про кого йдеться:

«Темний він був на очі, а ходив без проводиря, у латаній сви­тині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими грішми? Викупив невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болісті і замовляти усякі рани. Може він помагав своїми молитвами над недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теєто, за все поважали його козаки, як батька: і хоч би попоросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий» (Старий коб­зар, «божий чоловік»)

«Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотня­них штанях, чоботи шкапові, протоптані, і пучки не видно. Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на

його, не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату» (І. Брюховецький)

«...був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної, був високий, огрядний собі пан, кругловидний, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку, очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи за­говорить... Жартів не любив. Щирий і незлобливий був лицар, да все ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен» (Я. Сомко)

«Був він син паволоцького пана, по прізвищу Чепурного, учився в Київський братській школі і вже сам вийшов. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війська, бо гарячий був чоловік.... і не всидів би у своїй парафії, чуючи як ллється рідна йому кров за без­божний глум польських консистентів і урядників над укра­їнцями» (І. Шрам)

«Був щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж па­нотця навік перечорнити і золоту свою славу гряззю закаляти» (П. Шраменко)

«А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє... І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить» (Леся Череваниха)

«Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані» (Настя — дружина Гвиновки)

«...був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатились за десятилітню війну з ляхами... доскочив собі не­зчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва» (М. Черевань)

«Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і ха­рактерника. Да вже без юродства в їх не буває» (Кирило Тур)

«Справді ... був собі дідусь такий мизерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позапа­дали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав — він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мов по­зичене» (Василь Невольник)

«...не любив ніяких сварок; ... бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить» (М. Черевань) • «...був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз поза­кручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх» (Кирило Тур) Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Мозковий штурм-гра «Хто швидше»

Відгадайте зашифроване слово — ім'я літературного героя ро­ману П. Куліша «Чорна рада». (За трьома варіантами.) Кожна цифра відповідає літері, яка розташована в алфавітному порядку.

І варіант

{Леся)  

Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

Основний зміст уроку

Будь-чий патріотизм доводиться не словом, а ділом.

В. Бєлінський

Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.

Д. Байрон

1. Вступне слово вчителя

Відтворюючи події минулого, письменник шукає в них відпо­віді на животрепетні питання тогочасності, зокрема — яким має бути майбутнє України, її соціальний устрій, державний лад.

В образах головних героїв — Сомка, Шрама, з одного боку, Брюховецького та його прибічників — з другого, розкриваються головні аспекти конфлікту, втілюється ідея твору. Вони відрізня­ються один від одного і зовнішністю, і вдачею, і своїм ставленням

до державної справи. Тому, аби мати правдиве уявлення про іс­торичних осіб, давайте спробуємо потрапити в історичне минуле і створимо портрети цих постатей.

2. Характеристика центральних образів твору

2.1. Яким Сомко.

2.1.1. Міні-круглий стіл (Хто він, Яким Сомко?).

Яким чином Я. Сомко потрапляє на політичну арену? Що вам відомо про його минуле? (Рік народження Якима Семеновича Сомка невідомий. Походив він з переяславських міщан, був рідним братом першої дружини Б. Хмельницького. У часи визвольної боротьби проти Польщі Сомко став прилуцьким полковником. Коли ж помер Б. Хмельницький, а булава не втрималася ні в руках Виговського, ні Юрася, Яким Семено­вич активно прагнув зібрати чорну раду, бо сподівався, бу­дучи вже наказним гетьманом, здобути булаву собі)

Чи можна вважати його продовжувачем справи Б. Хмельниць­кого? Відповідь умотивуйте. (Я. Сомко — продовжувач справи Б. Хмельницького. Про це свідчать слова наказного гетьмана: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва... при­клонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика од­ностайна Україна»)

Чому Я. Сомко був лише наказним гетьманом? (На лівобе­режній Україні козацька старшина висунула на гетьмана переяславського полковника Я. Сомка. На старшинській раді в Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд не затвердив цього обрання)

Про що мріє народний ватажок? Чим пояснити те, що Я. Сомко — рупор поглядів самого П. Куліша? (Він виступає як мудрий державний діяч. Його ідеал — соборна Україна, об'єд­нана під єдиною гетьманською булавою, звільнена від усіляких ворогів. Він бачить її не підлеглою Москві, а рівноправним спіль­ником. Це, власне, сокровенні думки самого Куліша, а Сомко — рупор тих поглядів. Згідно із задумом автора, то мав бути ідеал гетьмана («розумом і славою узяв над усіма»))

Що найбільше цінує герой у людях?

Які стосунки склалися між Я. Сомком і Лесею? Через що вони не побралися?

Як Я. Сомко ставився до черні? Відповідь обґрунтуйте.

Які вади характерні для героя? (Не цурався писати доноси на своїх конкурентів царю)

• Чим пояснити відмову героя отримати вільну, запропоновану для нього Кирилом Туром? (Як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя Тура

Портрет і зовнішність героя:

«воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної»;

«високий, огрядний собі пан»;

«кругловидний, русявий»;

«голова в кучерях, як у золотому вінку»;

«очі ясні, веселі, як зорі»;

«чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи».

Б. Риси характеру, вдачі:

взірець лицарства, мужності, відвертості, благородства;

«щирий і незлобливий»;

не любив жартів;

«щира козацька душа»;

«гордий, пишний і розумом високий».

Політичні погляди:

не мириться із запорозьким демократизмом, бунтарством сі­роми;

відстоює ідею міцної державної влади, сильної гетьманської руки;

у нього на думці, якби одігнати ляхів до Случі;

прагне об'єднати обидві частини України і триматися договору про возз'єднання з Росією;

мужньо приймає смерть, відмовившись від можливого поря­тунку, бо «погибає Україна!»

Г. Яким Сомко для Пантелеймона Куліша.

спрощений, надуманий, схематичний герой;

рупор, через який письменник проголошує свої погляди про старшинську зверхність над народними масами, висловлює свої поняття кращих рис вдачі гетьмана.

2.1.3. Цитатна характеристика.

2.1.3.1. Кобзар.

«А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте по- клонілося».

«А Сомко знаєте який? Зараз загориться, як порох... Сомко видумав Іванцеві гірку кару: звелів посадити верхи на свиню да й провезти по всьому Гадячу».

«Хтось у дорогих кармазинах, високий і вродливий, а по кар­мазинах скрізь комір і поли ґаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою».

«Давно я потоптав би сю ледар, да тільки честь на собі кладу!»

«Нехай лиш виїдуть у Переяслав царські бояре, побачимо як та чорна рада устоїть проти гармат».

К. Тур про Сомка.

«А сі городові кабани усе мають за власне, що перші забра­лись у баштан».

Шрам.

«О, голово ти моя золота! Коли б то так усі, як ти, держались честі та правди! А то на кого не зглянеш — усяке, мов зві­рюка, про свою тільки шкуру да про свій берліг дбає».

«Але ось крізь царський намет увійшов і Сомко..., у руках держить золоту булаву Богданову...»

Петро Шраменко.

«Гордий, пишний, і розумом високий»

Брюховецький — Сомку перед початком ради:

«Положи бунчук і корогви, переяславський крамарю!»

2.1.3.6.1. Шрам.

«...заклювала ворона нашого сокола!»

2.1.3.7. Сомко у в'язниці.

«...у кутку сидить на голому ослоні. Одним залізом за поперек його взято і до стіни ланцюгом приковано, а другі кайдани на но­гах замкнуті. У старій подраній сірячині, без пояса і без сап'ян­ців. Усе харцизяки поздирали, як узяли до в'язнення; тілько вишиваної сріблом да золотом сорочки посовістились ізнімати»

Відвертість Сомка.

«Багато розлив християнської крові Виговський за те нещасне панство да гетьманство; багато й Юрусь погубив земляків, до­биваючись того права, щоб над обома берегами гетьманували, невже ж не уйметься плисти по Вкраїні кров християнська ні на часину? Отеє я ще почну одного супроти другого ставити і за своє право людську кров точити! Бо Іванець з козаками стоїть тепер міцно; щоб його зробити, треба хіба усю Вкраїну, надполовинити, а навіщо? Щоб не Брюховецький, а Сомко гетьманував!»

Сомко — Туру.

«Чужою смертю я волі куповати не хочу».

2.2. Іван Шрам.

2.2.1. Бесіда «Познайомимося ближче з Іваном Шрамом». Обго­ворення питань.

Коли читач вперше зустрічається з цим героєм на сторінках ро­мансу? Хто він такий? (Колись узяв за жінку туркменю-бранку, виховав трьох синів-патріотів, отже, у подружжі панувала зла­года і взаємна повага. Брав участь у визвольній боротьбі україн­ського народу проти Польщі, займаючи високі посади у війську Хмельницького. Був і пізніше залишився полковником)

Через що син попа Чепурного отримав реєстрове прізвище Шрам? («Його вздовж і впоперек під час військових подій за часів Хмельниччини пошрамовано, тому козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище»)

3 якою метою він із молодим сином Петром вирушив у подо­рож?

Чим пояснити його прагнення підтримати Я. Сомка?

Чому майбутня доля України не байдужа герою? (У розмові Шрам часто говорить про долю України: «привернем усю Україну до одної булави, зніметься пожежа по всій Україні, ляхи та недоляшки душили її, тепер на території рідного краю повно барабашів».

Яким ви уявляєте Шрама? У чому виявилась його зверхність до черні?

Як полковник ставився до багатства? (Коли інша козацька старшина прагнула до наживи, захоплювала земельні маєт­ності, то Шрам вів скромне життя)

Що свідчить про прагнення героя об'єднати Україну?

Чому особисте Шрама не переважає над державним?

Як склалася подальша доля героя після старти Я. Сомка? («Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе. І Тетеря окаян­ний не усумнивсь його, праведного, як бунтівника. На смерть осудити й, осудивши, повелів йому серед обозу військового го­лову одтяти»)

Що узагальнює цей образ у творі? (У романі Шрам є пред­ставником кращої частини улюбленої автором козацької старшини)

А. Портрет і зовнішність:

сива борода;

• шаблюка під рясою;

пістолі за поясом;

на виду шрами.

Б. Особиста доля, соціальний стан:

син поволоцького попа;

учився в Київський братській школі;

«зимовник дикого степу на Низу»;

«жінка бранка туркеня»;

проповідував слово правди божої рибалкам і чабанам запорозь­ким;

реєстрове його прізвище Шрам, оскільки його пошрамовано вздовж і впоперек;

два сини під час Хмельниччини полягли в боях за визволення України;

«побував він на полі й на порі з низцями»;

«як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу»;

особа, що має історичний прототип. В. Риси характеру і вдачі:

чесний і скромний;

стійкий і наполегливий;

патріот;

«гарячий був чоловік»;

людина цільної, мужньої, суворої вдачі;

байдужий до збагачення, власного добробуту;

небайдужий до долі країни, її народу;

загартований і пошматований у боях воїн;

терпимий і витриманий. Г. Політичні погляди:

поборник об'єднання України;

прихильник міцної гетьманської влади;

веде боротьбу на Правобережжі проти шляхетсько-польського ставленика Тетері;

на Лівобережжі — щоб підтримати Сомка на чорній раді;

вступає в суперечки з міщанами;

турбується долею України;

боровся за незалежність рідного краю у війську Б. Хмельниць­кого;

засуджує народні бунти.

Д. Івана Шрам для Пантелеймона Куліша:

ідеалізує старшинську свідомість, честь і звичаї...

непримиренне ставлення до «черні»;

ідея старшинського аристократизму.

2.2.3. Цитатна характеристика.

«Він був разом піп і полковник»

Сомко: «Батьку мій рідний! Я здавна привик звати тебе бать­ком!»

2.3. Іван Мартинович Брюховець (Іванець)

2.3.1. Бесіда «Яким же на сторінках роману П. Куліш представив нам І. Брюховецького?»

Яким чином постать І. Брюховецького стала історичною? (Уперше ім'я цієї людини в історії лунає як Іванець, що свід­чить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховець­кий втерся в довір'я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запорожжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського.)

У чому виявилася хитрість і підступність Іванця? (Брюховець­кий прислужився Хмельниченкові, але із Запорозької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, завойовуючи ав­торитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку го­лоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорозька Січ — свого роду ав­тономія і, керуючи нею, можна керувати й усією Україною.)

Що пообіцяв запорожцям І. Брюховецький задля того, щоб стати гетьманом? (Перед Ніжинською радою Брюховецький по­обіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка та їх прибічників. Ця обіцянка поширю­валася й на чернь, яка допомагала йому стати гетьманом)

За яких причин виникло протистояння між Я. Сомком і І. Брю- ховецьким?

Як Іванець поставився до черні й політичних прибічників після отримання гетьманської булави? (Як тільки І. Брюховецький досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх по­літичних ворогів знищити фізично. Сомкові й Золотаренкові прилюдно було відрубано голови. Він брутально лає голоту (мужва невмивана, дурне мужицтво), загрожуючи всіх порів­няти батогами, глузує зі старих січовиків. «Ми між людьми будемо жити по-людськи, а кому з нас не по нутру, то нехай іде на січ їсти сушену рибу з сирівцем. Якості характеру І. Брюховецького виявляються залежно від обставин)

Чи можна І. Брюховецького вважати «хамелеоном»? (Перед чорною радою він прикидається простою, щирою людиною, обіцяє всім, хто його підтримує, всілякі блага. Такі риси, як підступність, облудність, видно вже з його портрета — «чо­ловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно... Так наче чоловічок простенький, тихенький». Це щоб пока­зати сіромі, що він — свій, не дбає про власне добро, а все пороздає братчикам. Він зумів лестощами, підкупом, обіцян­ками схилити на свій бік і московських представників, які й утвердили І.Брюховецького на гетьманство.

Як мова характеризує гетьмана і водночас виражає його під­ступні наміри? (Така у нього й мова; до ради він шанобливо називає козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою пошаною звертається до старих за­порожців, Пугача: «У ваших-то сивих, шанованих головах увесь розум сидить?» Ставши гетьманом, він розкриває своє справжнє обличчя: «Обдули ми дурне мужицтво, обдули мі­щан, обдули й старих дундуків»)

Яким чином країна позбавилася І. Брюховецького? (Козаки І. Брюховецького самовільно перейшли на бік Дорошенка, а зрадливого гетьмана розтерзали)

Що уособлює І. Брюховецький у творі? (Все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни) Мікрофон: «Моє ставлення до І. Брюховецького».

2.3.2. Інформативне ґроно щодо характеристики героя. (Робота у малих групах).

Іван Мартинович ^ А Брюховецький  Б

А. Риси характеру:

лукавий і підступний;

хитрий і підлий;

вразлива, мстива і властолюбива людина;

здатність до демагогічного маскування перед народом;

облудний;

«чарівник-чорнокнижник;

«наче собі чоловік простенький, тихенький»;

«ніхто не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату»;

втирався у довір'я простолюду, на який опирався у боротьбі за гетьманство;

намагався справити вигідне враження, бути малопомічним, скромним;

«по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, со­лодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж»;

«химерний, морочив голови людськії, мов не своєю силою»;

«мов який чарівнпк-чорнокнижнпк, ходив поміж миром, сі­ючи свої чари»;

політичний авантюрист без честі й совісті.

Б. Зовнішність:

коротка старенька свитина;

«полотняні штані»;

чоботи шкапові, протоптані;

«шабля при ньому горіла од золота; да й та на йому була мов чужа»;

«і постать, і врода в його була зовсім не гетьманська»;

«наче собі чоловічок простенький, тихенький».

2.3.3. Цитатний матеріал про героя.

«Не знатиме під моєю булавою жодного козака або козаць­кого старшини над собою паном: усі будемо рівні» (Добре він порівняв Україну!)

«Брюховецького величали другим Хмельницьким, що іще раз стає за Вкраїну супротив її ворогів і дарує мирові волю».

«А як придивишся, то на виду в його наче ще й приязне: так би здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні — так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й чигають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік так, наче каже: «Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте». А як у його чого поспитаються, а він одвітує, то й плечі, наче той жид, підійме, і набік одступить, що ти б сказав — він усякому дає дорогу, а сам знітиться так, мов той цуцик, ускочивши в хату»

«Отакий-то був той Брюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки!»

«...каже тоненьким, ницим голоском». Лестощі Брюховецького:

«Ні, не против я, не прогайнув, не промантачив, не проциндрив без пуття: усе спустив з рук, аби б тільки як-небудь прикрити ваші злидні. Не мало пішло мого добра і по Гетьманщині. Як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко — да й те оддасть своїм курчаткам, так і я все до останнього жупана пороздавав своїм діткам. А тепер от і сам обголів так, що й пучки лізуть із чобіт — доведеться незабаром ходити так, як лапко. Що ж? Походимо й без чобіт, аби моїм діткам було добре».

«Ви може думаєте, що я, так як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б тільки в мене на ногах рипали сап'янці? Не доведи мене до сього, господи! Везли колись за мною в Січ жупани й сап'янці возами, везли золото і срібло мішками, а я все збув із рук, аби моїм діткам було добре!»

П. Шраменко:

«Окаяний пройдисвіт так усіх оманив, так по душі були тем­ному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те ні­бито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж. Аж дивно стало моєму козакові, що то чоловік зможе, як захоче!» Підступність і улесливість Брюховецького:

«Батьки мої рідні! Що ж (я) здолаю видумати путиє своїм нік­чемним розумом? У ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! Ви знаєте всі стародавні звичаї і порядки — су­діть, як самі знаєте, а моє діло махнути булавою, да й нехай по тому буде. Недармо ж я вас вивів із Запорожжя на Вкраїну: порядкуйте по-стародавньому, як самі знаєте; судіте і карайте, кого самі знаєте, а я свого розуму супроти вашого не покладаю. Усі ми перед вашими сивими чупринами діти, дурні».

«Сам Брюховецький стояв у голубому жупані перед своїх за­порожців. Тут уже він був не той, що в Романовському Куті: позирав гордо, по-гетьманськи, і тілько всміхавсь, узявшись у боки».

Самохарактеристика Брюховецького:

«Мабуть, сам лихий мені помагає... А лучче б нічого сього не було... Ой батьку Богдане! Не пізнав би ти тепер свого Іванця!.. Ворог!.. І звідки нечистий утелющив мені ворога!.. А вже те­пер шкода зупинятись... Вивернеться... добре, що поборов! Два коти в одному мішку не помиряться... Чом же оце нема в мене сили до закінчення? Була сила світ на свій лад повер­нути, а тепер ось шпирнути ворога ножем боюсь... Що ж, як на Москві зроблять не по-нашому? Гроші грошима, бояре бо­ярами, а цар — душа праведна...»

«Мізкує собі ледачий Іванець, ходячи по світлиці...» Пугач про Брюховецького:

«Бачимо, бачимо, вразький сину,— дармо, що ти гетьман,— до чого ми в тебе дожилися. Убрав єси нас у шори, як сам хотів! Вивезли ми тебе на своїх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаєш Україною орудувати! Недовго ж поору­дуєш! Я тобі кажу, що недовго! Коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як собака! ...брехнею світ пройдеш, то назад не вернешся. Плюйте, братці, на його гетьманство! Кому любо з нечестивим пройдисвітом у гріхах погибати, зоставайсь тут, а хто не хоче скаляти золотої слави своєї, той гайда з нами за пороги! А на прощання скажемо сьому Іродові, чого ми йому бажаємо: воно ж йому й не минеться»

3. Робота над змістом твору. Опрацювання питань

За яких обставин К. Тур опинився у Києві?

Чому І. Шрам недоброзичливо ставився до К. Тура?

Яке враження справила Леся на козака Тура?

На які вигадки був здатний К. Тур? Про що це свідчить?

Через що виникло протиріччя І. Шрама і Я. Сомка стосовно зв'язку козаків із москалями?

Чого прагнув Я. Сомко для України? («...треба нам з моска­лем за руки держатись. Се ж усе одна Русь, боже мій милий! Ось нехай лиш Господь нам допоможе зложити докупи оби­два береги Дніпрові, тоді ми позаводимо усюди правнії суди, школи, академії, друкарні, піднімемо Вкраїну вгору і возвесе­лим душі тих великих київських Ярославів і Мономахів»)

Якої думки дотримувалася Леся про Я. Сомка?

У чому полягав батьківський шлях Кирила?

3 приводу чого К. Тур отримав до себе прихильність І. Шрама і М. Череваня?

VIII розділ

Про що свідчать зорі для людини? («А зорі? То людські душі. Як засне грішне тіло, добрі душі, покинувши землю, зносяться до господа бога, купаються, обливаються у небесному світі, підслухають, що говорять на небі ангели. Як же часом поко­титься по небу і погасне ясна зоря, козак перехреститься і помолиться за усопшую душу. Інші зорі щастять у його на врожай, інші на скот, а Віз — чумацька щаслива зоря»)

Чому Петро не міг спокійно заснути?

3 приводу чого він жалкував? («На біду, в Петра не було ні сестри, ні матері; мав він за порадників тільки старого, грізного панотця да жартівливе товариство»)

Хто такі характерники? («...що сі бурлаки, сидячи там у коми­шах да в болотах, обнюхуються з нечистим. Викрадали вони з неволі невільників, да й самих туркень, іноді так мудро, що справді мов не своєю силою. Утікає од татар, розстеле на воді бурку да й попливе, сидя, на другий берег...»)

Над чим розмірковував Петро, почувши вночі розмову К. Тура з побратимом про викрадення Лесі?

Як сталося, що Турові вдалося вчинити свій злий намір? Чим він погрожував Лесі, коли вона гукала по допомогу? («Ти ду­маєш, як нас наздоженуть, дак я тебе живу випущу з рук? Чорта з два кому після мене дістанешся!»)

Яких правил під час бою дотримувався Тур? («Лучче мені промі­няти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного!»)

Чому козак перш за все надавав перевагу? («...честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала»)

Що було перешкодою для Петра під час погоні за К. Туром?

Чому козак Кирило не дав загинути Петру в проваллі?

Опишіть битву між козаками. Як письменник характеризує своїх героїв-захисників власної честі?

IX розділ

Чому Я. Сомко намагався зберегти життя важкопораненому Туру?

За що гетьман пошанував козака Кирила, незважаючи на його розбишацьку натуру? («Молода знайшлась би й друга, а Ки­рила Тура другого не буде»)

Чим полковник Шрам був невдоволений Я. Сомком?

Хто подбав про пораненого козака Тура? («Ще зроду братчик братчика у чужих руках не кидав. Оддайте нам його! Є в нас свої ліки — зараз поставимо його на ноги»)

За яких обставин Петро почав швидко видужувати?

Чим пояснити сум Лесі, коли вона згадувала про гетьмана Я. Сомка? («...тяжко сумує, як згадає, що мусить одна-оди- нока тратити молодії літа у гетьманській світлиці, слу­хаючи тілько військовії розправи да погримання кубків за трапезою. Розпізнала голубонька да пізно, що Сомко козак не до любощів»)

Через що відбувалася ворожнеча між Тетерею і Сомком? («Щоб не було двох гетьманів на Вкраїні»)

Про яку зраду поінформував сотник гетьмана Я. Сомка? («Заньковський, миргородський і полтавський поклонились Іванцеві!»)

У чому вбачає Я. Сомко розшматованість України?

Якої поради надав гетьману І. Шрам стосовно небезпечної ситуації, що склалась у зв'язку із зрадництвом полковників? («їдь лиш ти у Переяслав да пиши листи до усіх полковни­ків, щоб убоялись бога да подумали про козацьку славу, що ось Іванець простягає руку, щоб її скаляти, внівець обернути.

А я тим часом поїду з Череванем у Ніжень. Я одкрию боже­вільному Васюті очі, що й сам пропаде, і другим наробить лиха, як не буде за тебе держатись. Нехай лиш він прило­жить свої потуги до твоїх, тоді в усякого руки опустяться, а твої полковники знов до тебе вернуться»)

3 приводу чого косарі намагалися підняти ґвалт на подорожу­ючих? («Косили над дорогою косарі, а один упивсь да й про- стягсь серед шляху; а Василь Невільник, мабуть, задрімав й наїхав; от і зчинилась завірюха. Завзятий під ту чорну раду сільський люд і зробився»)

Через що сільська громада висловлювала незадоволення ча­сами Хмельниччини? («...да й зачне ту Хмельниччину до свого часу прикладувати, зачне перебирати, як хто з козаць­кої старшини розбагатів і з чого то так на Вкраїні стало, що в одного ні грунту, ні хатини немає, треба в підсусідках проживати, а другий на свої лани людей не назветься, за всю осінь не обореться»)

Чому простий люд так хвилювало питання чорної ради?

Яка ситуація склалася на Україні за часів її поневолення ляхами? («Ляхи да недоляшки думали, що як притопчуть козака або посполитого, то й лежатиме, мов хворостина на греблі; мали вони нас за скот неосмислений. А наш брат, сірома, у своїй драній свитині щодень, щоніч з плачем зове на поміч бога. Ляхи да недоляшки тонуть було у перинах, п'ють, гуляють, а наш брат, як той невільник до отця-ма- тері, озивається до бога, перед богом душу свою, як горющу, невгасиму свічку ставить: тим-то й не слабло наше серце, тим-то ми сміливо рушали супроти нечестивої сили, і Гос­подь повсякчас помагав нам!»)

X розділ

Як за допомогою стовпа, що стояв посередині двору Гвинтівки, можна було виявити соціальний і матеріальний стан гостей господаря? («...в стовпу усе кільця, то залізні, то мідні, то срібні. Ото знак, що простий козак або посполитий в'яже коня до залізного, а хто значний козак, то до мідного; як же хто рівня господареві, так той уже до срібного»)

Через що дружина Гвинтівки втратила свідомість, побачивши ридван Череванихи?

Від чого Черевань застерігав Гвинтовку щодо одруження?

У зв'язку з чим виникла суперечка між Гвинтовкою і його гостями?

Як дружина брата Череванихи полячка ставилася до христи­янської віри?

3 приводу чого, на думку Гвинтівки, необхідно з поважати козаків?

Чому Пугач виявив незадоволення, прийшовши у помешкання Гвинтівки?

розділ

За яких обставин П. Шрам знову зустрівся з К. Туром?

Що розповів Тур Петрові про чорну раду, яка мала відбутися біля Ніжина?

Чим зумовлені дружні стосунки молодого Шраменка і козака Тура, зважаючи на їх нещодавню ворожість?

Які аргументи навела мати козака Кирила стосовно нещастя, що вона отримала від славного Запорожця? («Узяло воно в мене, наче сира земля, чоловіка — не знала я щастя замо­лоду; а тепер візьме ще й сина — не дознаю й щастя й при старості літ!»)

У чому Пугач звинуватив Кирила?

Що свідчить про зневажливе ставлення Пугача до батька П. Шраменка? («Син того невісноголового попа, що мішається не в своє діло. Ось ми вам хутко втремо носа: Іван Марти- нович уже під Ніженем; навчить він вас пановати та геть­манувати!» )

3 яким проханням звернулася мати Тура до Петра?

розділ

Як П. Куліш описав учасників ярмарку в урочищі Романов- ського Куту? («назбиралась люду незчисленна сила, і все то була сільська чернь мужики, що позіходились грабовати Ні- жень, як приобіщав їм Брюховецький. Обідрані кругом, у чорних сорочках: мабуть, самі бурлаки да гольтіпаки, що, не маючи жодного притулку, служили тілько по броварнях, по винни­цях да ще по лазнях грубниками. У іншого сокира за поясом, у того коса на плечі, а другий притяг із колякою»)

Чому «чорний» люд так поважав І. Брюховецького?

Чим пояснити те, що чернь називала Івана Мартиновича дру­гим Хмельницьким?

Які враження були у П. Шраменка від того, коли він уперше побачив І. Брюховецького? Чому герой майбутнього гетьмана зневажливо називає гадюкою?

Як Іван Мартинович трактував прислів'я «Хліб та вода — то козацька їда»?

Чи відвертим є прагнення І. Брюховецького щодо вболівання за щасливу долю України? Відповідь умотивуйте.

Яким вбачає майбутній гетьман суспільство на Січі? («У нас у Січі гетьман, чи отаман, чи так собі чоловік — усе рівний товариш, усе християнська душа. То тільки ваша городова старшина завела так, що коли не пан, то й не чоловік. Не про гетьманство наш брат запорожець думає: думає він про те, як би та як допомогти вам у вашій тяжкій долі! Серце моє болить, дивлячись на ваше убозтво»)

Що розповів І. Брюховецький запорожцям про своє минуле? З якою метою, на ваш погляд, він це зробив?

Чому П. Куліш майбутнього гетьмана називає Іванцем? Про що це свідчить?

Якої думки про Іванця був Петро, прочувши як майбутній гетьман на словах уболіває за щасливу долю народу? («Окаян­ний пройдисвіт так усіх омамив, так по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж»)

Через що вчинився гамір у Романівському Куті? («Судити­муть К. Тура») Хто були суддями над козаками?

Про яких мужніх січовиків згадав Пугач, висловлюючись на суді? («...ніхто з козацтва не покаляв тої золотої слави — ні козак Байда, що висів у Цареграді на залізному гаку, ні Са- мійло Кішка, що мучивсь п'ятдесят чотири годи в турець­кій каторзі»)

У чому звинувачувався К. Тур? («Знюхавсь поганий з бабами і наробив сорому товариству на всі роки»)

Як І. Брюховецький поставився на суді до вирішення подаль­шої долі козака Тура?

Яким чином відбувався суд над тим козаком, що скоїв зло­чин, був винним? («Прив'язали бідаху так, щоб можна було повертатись на всі боки, ще й праву руку оставили на волі, щоб можна було бідоласі достати ківш да випити меду або горілки; бо так водилось у тих химерних низовців, що коло стовпа тут же й горілка стоятиме у діжечці і калачів ре­шето — раз для того, щоб завдавши голові хмелю, не так тяжко було горопасі кінчати жизнь, а, вдруге, для того, щоб охотнійш козаки брались за киї. Тут-бо й київ лежав обере­мок. Отеє ж усякий братчик, ідучи мимо, зупиниться коло стовпа, вип'є коряк меду чи горілки, калачем закусить, візьме кий, ударить раз виноватого по спині — дай пішов своєю до­рогою» )