ВСТУП. БЕСІДА. ЛІТЕРАТУРА XX ст. - МИСТЕЦТВО ОНОВЛЕНИХ ТРАДИЦІЙ І СМІЛИВОГО НОВАТОРСТВА

Мета:   охарактеризувати літературу XX ст. як мистецтво оновлених традицій і сміливого новаторства, ви­значити її жанрове, тематичне, стильове розмаїт­тя, дослідити непростий шлях розвитку; розвива­ти культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, пам'ять, увагу, спостережливість; вміння формулю­вати і висловлювати власну думку, надавати відпо­відний коментар; формувати кругозір; виховувати почуття любові до рідного краю, митців вітчизня­ного слова, гордість за тих, хто створював україн­ське літературне мистецтво.

Тип уроку: засвоєння навчального матеріалу.

Обладнання: портрет письменників XX ст., творчість яких ви­вчалася в попередніх класах; виставка їх художніх творів.

ПЕРЕБІГУРОКУ

Організаційний момент.

З'ясування емоційної готовності учнів до уроку

Актуалізація опорних знань

1. Конкурс «Найкмітливіший»

Завдання: упродовж 10 хв визначити зашифроване слово за до­помогою перших літер відповідей:

1. Жанр художньої літератури, у якому описуються історичні події в ча­совій послідовності; характерний для давньої й середньовічної україн­ської літератури. (Літопис) 2. Коротка вставка: сценка веселого, жар­тівливого змісту, які розігруються в перерві між діями серйозних п'єс. (Інтермедія) 3. Автор твору «Климко». (Г. Тютюнник) 4. Художній твір І. Котляревського. («Енеїда») 5. Напрямок у мистецтві. (Ренесанс) 6. Творець художнього твору. (Автор) 7. Подія чи коло життєвих подій, що стали предметом відображення в художньому творі; основа твору; те, про що пише автор. (Тема) 8. Один із видів метаформи: перенесення ознак і властивостей людей чи якихось живих істот на неживий предмет або явище природи, внаслідок чого вони діють, мислять, відчувають, як люди. (Уособлення) 9. Основний спосіб викладу в художньому творі, де зображення подій і вчинків персонажів здійснюються від імені самого автора. (Розповідь) 10. Одна з перших друкованих книг. (Апостол)

 

2. Експрес-опитування

Яким чином література відтворює життя людини? Наведіть приклад.

Як погляди письменника, його світогляд відображаються у влас­них художніх творах?

Що свідчить про вплив історичної епохи на зміст художньої літератури?

ііі. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Усе минеться, одна правда залишиться Українське прислів'я Якщо не знати минулого, неможливо зрозуміти істинний сенс сучасного й мету майбутнього.

М. Горький

1. Вступне слово вчителя

Доля української літератури — доля України. Маючи само­бутню історію, що сягає в глибину століть, маючи багатющий фольклор, оригінальну художню літературу, покоління україн­ців не мали справжнього, неспотвореного уявлення про свою ду­ховну генеалогію; історія, що поставала перед нами — це історія вилучення і викреслення провідних діячів, арештованих видань і розсипаних наборів, історія заборонених численних тем, тво­рів, імен.

«Білі плями», за усунення яких українські дослідники ак­тивно взялися наприкінці 80-х років — явище, що склалося лише за обставин тоталітарного режиму. Це можливо було в нашому су­спільстві, це чинилося з реальними відомими біографами й біблі­ографіями, з постатями, чиї сліди не загубилися в сивій давнині. «Білі плями» — це аж ніяк не загублені, забуті імена, це чорні сліди пожеж, свідомого винищення української культури.

2. Опрацювання теми уроку

2.1.1. Література першого періоду XX ст.

Створюючи різні гуртки, студії, письменники вели пошуки свого місця в літературному процесі. Зростали громадянська зрі­лість, художні здобутки багатьох талановитих митців.

В Україні сформувалася яскрава революційно-романтична те­чія, представниками якої є: П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан.

Жанр: памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, О. Вишні, драматургія і проза М. Куліша, А. Головка, І. Микитенка. З'я­вилося чимало високохудожніх творів письменників, які були безпосередніми учасниками революційних перетворень: I. Jle, І. Сенченка, Ю. Яновського. Продовжували працювати й ті пись­менники, хто емігрував за кордон. Серед них був і В. Винниченко, літературна слава якого знайшла визнання в усьому світі.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні у цей період було виникнення й розпад багатьох літературних організа­цій («Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Авангард», «Нова генерація», «Урбіно», «Ланка» (згодом МАРС), ВУСПП та ін.), перехід пись­менників з однієї творчої групи до іншої. Це засвідчувало справ­жнє відродження української літератури, як і культури взагалі.

У 1925 року виникла Вільна академія пролетарської літера­тури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів.

На літературний процес негативно впливала бездумна, вуль­гарна підміна загальнолюдських цінностей класовими, що спри­чинялося до підміни естетичних понять політикою, до надмір­ної ідеологізації всього мистецтва, а в кінцевому підсумку вело до безпідставних звинувачень багатьох майстрів слова (насампе­ред з боку їхніх колег) у «націоналізації».

2.1.2. Характерні особливості літератури другого періоду.

Головною темою, творча розробка якої офіційно заохочува­лася в літературі й мистецтві, була боротьба класова, збройна, за виконання виробничих планів, за врожай, за піднесення про­дуктивності праці тощо. А головними героями виступали насам­перед переможці й переможені — чи то у війнах, чи то у мир­ному житті.

У творах письменників, як того вимагала система, звучали ре­волюційні мотиви, розповідалося про подвиги народу у Великій Вітчизняній війні, відображалося життя села, а також процеси, що відбувалися в робітничому середовищі.

Було написано чимало талановитих творів, які одержали ши­роке визнання. Поміж них романи О. Гончара «Собор», «Циклон», «Бригантина» та ін. М. Стельмаха — «Дума про тебе», «Чотири броди», новаторська поезія І. Драча, публіцистично спрямовані вірші Б. Олійника, пристрасна поезія Д. Павличка, Є. Гуцала та ін. На жаль, до читача практично не доходили сміливі поезії В. Стуса, літературно-критичні та публіцистичні твори І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка та ін. Офіційна влада вважала твор­чість цих людей шкідливою для народу і забороняла її.

Основні жанри — нариси, статті, репортажі, портретні зама­льовки, фейлетони, памфлети (як сатирично-викривальні у вихо­ванні й агітації). З часом, приходить суто художнє осмислення подій: з'являються великі поетичні та прозові твори цикли, по­еми, повісті, романи.

Література, нарешті, стає різноманітною за змістом і формою, позбувається штучної романтизації, поверхового схематизму.

Спалах інтимної лірики, яка стала популярною, та сприйма­лася з хвилюванням.

Збагачення художньої творчості тематикою, жанрами, сти­лями; ширшає масштаб узагальнень: стає різноманітною жанрова та стильова палітра, на якій з'являються народнопісенні, роман­тичні, символічні барви.

Незважаючи на постійний тиск системи, на всілякого роду за­борони, письменники України дедалі чіткіше й відкритіше вислов­лювали своє розуміння життя країни, бачили нагальну потребу оновлення суспільства. Багато хто з них не тільки констатував задуху в суспільно-політичному житті і закликав до соціальних змін, а й вказував на причини такого становища.

Так, у своїх художніх творах О. Гончар розкрив небезпечні явища, які зароджувалися у суспільстві й незабаром перетворилися на серйозні життєві проблеми, на «мертвущі води застою» (вислів, який він ужив іще 1966 р.). Та до голосу письменника не прислу­халися. Більше того, коли 1968 року було опубліковано роман «Со­бор», відразу ж почалося його організоване шельмування.

Одним із перших змальовував модель застійного суспільства В. Дрозд у романі «Катастрофа» (1969), що був підданий нещад­ній критиці як ідейно хибний. Така ж доля спіткала й твір І. Бі- лика «Меч Арея». Багато років не міг друкуватися І. Чендей після виходу в світ його збірки повістей та оповідань «Березневий сніг» (1968), у якій, насамперед у повісті «Іван», йшлося про суперечності життя, за що її кваліфікували як наклеп на радянську дійсність.

До поетів, яких так і не змогли примусити замовкнути на­лежить В. Голобородько — «надія української літератури», як його назвав О. Гончар.

Через неприйняття догматичного мислення на багато років зму­шена була замовкнути талановита поетеса JI. Костенко, 1980 року вдався до самогубства Г. Тютюнник, 1981 року — В. Близнець.

2.1.3. Характерні ознаки літератури третього періоду.

Літературний процес в Україні набував нових творчих рис, нової якості. Розпочалася переоцінка суспільних ідеалів, істо­ричних явищ, самої літератури. Письменство рішуче відмовля­лося обслуговувати ідеологічні догми, руйнувало стереотипи сус­пільної свідомості.

Публіцистика. Багато письменників звернулися до такого най- мобільнішого жанру, як публіцистика. Перебудовчі процеси породили нову тематику для художнього осмислення, спричи­нилися до повернення в літературу заборонених за часів сталін- щини й брежнєвщини письменницьких імен і творів, ширше відкрили двері для молодого поповнення. Одночасно і майстри слова, і читачі прилучалися до різноманітних творів україн­ської міграції. З трибун різних конференцій і громадських зібрань, зі сторінок газет і журналів, по радіо і телебаченню з непримиренністю до деформацій у суспільстві залунали при­страсні голоси О. Гончара, І. Драча, Д. Павличка, І. Дзюби, П. Мовчан, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка та ін. Викривали опір процесам перебудови, свавілля бюрократії

Яворівський і В. Дрозд, започаткували екологічну тематику

Плачинда, Ю. Щербак. Широко розгорнув публікації з при­забутої спадщини М. Жулинський. Об'єктивно правдиво ана­лізує письменницьку творчість М. Слабошпицький.

Тематика художньої літератури цього періоду.

Мовна ситуація, криваві дати нашої історії, зокрема голодомор 1933 р. і трагедія 1937 p., наркоманія і алкоголізм, виправні

колонії, стан медицини, забруднення навколишнього сере­довища, хижацьке використання родючих земель, побутові проблеми міста і села, Афганістан — ось далеко не повний пе­релік тем, які досить широко піднімають українська публіцис­тика та інші жанри. Міцно увійшла в літературу тема Чорно­биля, їй присвячено поеми С. Йовенко «Вибух», Б. Олійника «Сім», І. Драча «Чорнобильська мадонна», повість Ю. Щер­бака «Чорнобиль», роман В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття».

Жанри. Із забуття прийшли романи В. Винниченка, драми М. Куліша, проза М. Хвильового, поетичне слово М. Зерова, новели Г. Косинки, поезія Є. Плужника та ін. Повернуто чи­тачеві твори В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, подружжя Ігоря та Ірини Калинець, В. Голобородька, В. Рубана та ін., чия діяльність в обстоюванні української культури та мови за брежнєвських часів була розцінена як націоналістична та антигромадська, повернувся на рідну землю письменник і пра­возахисник М. Руденко. Зберегла свою цільність поетеса різ- ностороннього таланту JI. Костенко. Плідно продовжують тра­диції української літератури талановиті митці — І. Римарук, О. Забужко, І. Малкович, І. Маленький, Г. Пагутяк та ін.

їх візитна картка — критична спрямованість проти негатив­них суспільних явищ: людської байдужості, пристосуванства, ду­шевного зчерствіння, психології механічного виконання.

3. Міні-круглий стіл. Обговорення питань

Чим суттєво відрізнялася тематична спрямованість творів упродовж розвитку літератури XX ст.

Чому художня література XX ст. є мистецтвом сміливого но­ваторства?

Яких страждань і поневірянь зазнали письменники цього лі­тературного періоду?

У чому виявився непростий шлях розвитку української літера­тури в XX ст. З чим пов'язано її жанрове і стильове розмаїття?

Назвіть відомі вам твори українських письменників XX ст. відповідно до періодизації літератури.

3 яких джерел вам стало відомо про «розстріляне відродження» та трагічні сторінки української літератури?

Чи відвідували ви літературний музей у вашому місті? Які враження ви отримали в результаті цього?

Мікрофон. «У чому розуміють своє призначення українські письменники XX ст.? Чи були вони щасливими?»

4. Творча робота

Скласти уявний діалог із будь-яким письменником XX ст., у ході якого, можливо, ви хотіли б у нього не тільки запитати, а й побажати, порадити йому тощо.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

Письменник, якого О. Гончар назвав «надією української лі­тератури »:

а) В. Дрозд; б) В. Голобородько; в) Г. Тютюнник; г) І. Чендей.

На думку дослідників і критиків, доля української літера­тури — це доля:

а)  кожного, хто у часи дозвілля захоплюється нею;

б)  тих митців слова, які емігрували за кордон; в) України; г) сильної духом особистості.

«Білі плями» у вітчизняній літературі — це насамперед:

а)  забуті імена письменників;

б)  винищення української культури;

в)  багатостраждальні пошуки нових форм і методів її відтво­рення;

г)   те, чому слід приділяти належну увагу кожному українцю.

На початку XX ст. в літературі сформувалася яскрава рево­люційна течія, до якої не належав:

а) І. Багряний; б) П. Тичина; в) В. Сосюра; г) М. Бажан.

Остап Вишня — майстер слова, який працював у жанрі: драматургії і прози; б) новел й оповідань; в) памфлетів; г) сатири і гумору.

Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів, виникла у:

а) 1910 p.; б) 1917 р.; в) 1922 р.; г) 1925 p.

На літературу 1900 — 1930 pp. негативно впливала:

а)  діяльність організації «Авангард»;

б)  вульгарна підміна загальнолюдських цінностей класовими;

в)  громадянська війна та її наслідки;

г)   еміграція багатьох письменників до Канади.

Головними героями художніх літературних творів середини XX ст. були:

а)  представники із села;

б)  переможці — чи то у війнах, чи то у минулому житті;

в)  митці, які творили прекрасне;

г)   інтелігенція і працівники міських заводів.

9. Багатьох українських письменників влада звинувачувала у:

а)  відхиленні від зображення суспільного життя трудящих;

б)  надмірному перебільшенні ролі мистецтва у вихованні мо­лоді;

в)  націоналізмі',

г)   намаганні приховати факти голодомору.

Творчість яких письменників офіційна влада вважала шкід­ливою для народу і забороняла її:

а) І. Світличного і Є. Сверстюка; б) П. Тичини і В. Сосюри; в) О. Гончара і М. Стельмаха; г) І. Драча і М. Бажана.

Володимир Дрозд один із перших:

а)  ужив вислів «мертвущі води застою»;

б)  написав багато інтимної поезії;

в)  звернувся у своїх творах до гумору і сатири;

г)   викривав свавілля бюрократії.

Жанр літератури к XX ст., який виконував сатирично-викри­вальну функцію у вихованні й агітації:

а) памфлет; б) нарис; в) стаття; г) роман.

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка М 1

Про що, на ваш погляд, свідчить розмаїтість літературних те­чій і угрупувань на початку XX ст.? Свої міркування стисло прокоментуйте.

Дослідіть, яким чином митці художнього слова XX ст. праг­нули відродити національну культуру.

Незважаючи на постійний тиск адміністративно-командної сис­теми влади, письменники України бачили нагальну потребу в:

а)  збереженні національних традицій;

б)  оновленні суспільства;

в)  популяризації вітчизняної культури;

г)   дотриманні ідеології у своїх творах. Картка М 2

Визначте і стисло обґрунтуйте вузлові проблеми розвитку віт­чизняної літератури за умов незалежності.

У чому виникали протиріччя між художнім словом письмен­ників і намаганнями командно-адміністративної системи спо­творити його, зробити «слухняним» механізмом.

Якій темі в українській літературі XX ст. одночасно присвятили свої твори Б. Олійник, Ю. Щербак, І. Драч, В. Яворівський:

а)  голодомору 1933 р. і трагедії 1937 p.;

б)  забрудненню навколишнього середовища;

в)  Чорнобилю; г) наркоманії й алкоголізму.

Картка № З

Висловіть власні припущення щодо актуальності тем, які по­рушувалися в українській літературі XX ст. Відповідь уза­гальніть.

З чим, на вашу думку, пов'язано те, що відомі вам письменницькі імена і твори, свого часу заборонені, тепер повернуті народу.

Літературна організація, яка після свою розпаду іменувалася «МАРСом»:

а) «Гарт»; б) «Плуг»; в) «Урбіно»; г) «Ланка».

Підсумок уроку. Рефлексія

Скласти «Доміно», добираючи влучні слова (міні-фрази) щодо характеристики художньої літератури XX ст.

(Художня література XX ст.— суперечлива — войовнича — бурхлива — актуальна — дійова — мужня — правдива — від­верта...)

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Підготувати матеріал до екскурсії «Шляхами життя і твор­чості І. Багряного», опрацювати зміст I-IV розділів твору І. Баг­ряного «Тигролови».