«НАРОДНІ КАЗКИ»

1.  Жанрові ознаки казки. Класифікація казок.

2.  Проблема походження казки, її ритуально-міфологічна основа. «Мандрівні» казкові сюжети.

3.  Сюжетна будова і поетика чарівних казок.

4.  Жанрові особливості казок про тварин. Поетика кумулятивних казок.

5.  Художня своєрідність побутових казок.

Матеріали до заняття

«Поняттям «казка» традиційно об’єднується широке коло творів, різноманітних за походженням, образною системою, специфікою вимислу та поетикою. Недаремно серед носіїв побутують різні їх назви, зокрема фантастичні казки з їх розлогою епічністю, багатоепізодністю, динамізмом дії часто визначаються як «довгі», а побутові, близькі за своїм характером до оповідей анекдотичного типу, — як «короткі» казки» (Степан Мишанич) [33, с. 6].

«Казка — один із основних жанрів народної творчості, епіч-ний, повістувальний, сюжетний художній твір усного походжен-ня. В основі казки — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні» [48, с. 330].

«Казка — це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію (в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра)» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 405].

«Казки — це епічні оповідання чарівно-фантастичного, але-горичного і соціально-побутового характеру із своєрідною сис-темою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії.

Термін «казка» як рівнозначний поняттям «баснь», «байка» вперше тлумачиться в граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь реченія» (1596), а як ідентичний поняттям «баснь», «байка», «вимисел» — у словнику Памви Беринди «Лексикон славеноросскій і імен тлъкованіє» (1627). Приблизно в цей же час (1649) у грамоті Верхотурського воєводи Рафа Всеволжського вперше задокументований російський термін «казка» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 6].

«Як епічне оповідання казка характеризуєтьсяспецифічними жанровими особливостями. Насамперед у живому фольклорному процесі вона сформувалася як твір усний, має своєрідний стиль і сюжет. Сюжети казок завжди викінчені, ідея торжества добра над злом утверджується оптимістичними за змістом, веселими кінцівками, які найчастіше висловлені традиційними формулами… Ці формули певною мірою є свідченням жанрової ознаки казки — установки на вигадку і розважальність, що в числі інших виконує і дидактичну функцію» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 6].

«…Казка має й чимало відмінного від суміжних з нею жанрів оповідального фольклору. Це, зокрема, притаманна їй своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказі основним є підкреслення «достовірності» чи «імовірності» того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну «вигадку», яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем і слухачем.

Установка на вимисел в казці перебуває в органічному зв’язку з іншою не менш характерною ознакою — розважальністю. «Коли казку, — слушно підкреслює російський фольклорист О. Никифоров, — розповідають не для розваги, а, напр., з метою дидактичною, повчальною, вона перетворюється в чисту легенду, повчання і при цьому набуває часто навіть нових особливостей побудови» (Іван Березовський) [3, с. 10].

«Як вказує В. Гнатюк, «казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія». Тому єдиного погляду щодо походження казок нема. Кожен із фольклористичних напрямів вирішує цю проблему по-своєму: прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх уявлень; міграційнашкола розвинула теорію запозичень, поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії); представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів; дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему давніх язичницьких релігійних ритуалів…» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 403].

«Як вказує Дж. Фрезер, «народні казки є зліпком зі світу в тому вигляді, в якому він поставав у розумі первісних людей, і не виникає сумніву, що всі уявлення, якими б абсурдними вони нам  здавались, у свій час були звичними догматами» (Зоряна Ла-новик, Мар’яна Лановик) [43, с. 404].

«На думку дослідників, казка є найбільш древнім жанром, який застиг у той період, коли перестав відповідати пізнішим фо-рмам мислення. Від того часу перестали виникати нові сюжети, припинилась еволюція жанру. Казка набула естетичної функції та сталої форми, що до цього часу залишилась незмінною. Як під-тверджують спостереження, це було не пізніше 16—17 ст. Усі трансформації жанру та зміни у сприйманні казкової оповідіпов’язані із втручанням дійсності у її сферу» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 405].

«У жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак — особливість хронотопу(часово-просторовихзв’язків). Час у казці поняття умовне: ні вік, ні часові періоди не простежуються… Зміна у віці відбувається не через перебіг років. Це швидше перехід з одного вікового стану в інший… Герой проводить у дорозі 3, 5, 7, 9, 12 років, але ніколи не вказується, що він змінюється, навпаки — він повертається додому таким, яким покинув свою оселю. Час відлічується лише дією героя, і ніколи не переривається, — а тому безперервно пов’язаний з простором.

Простір у казці теж величина умовна. Тут ніколи не подається детальних описів природи, житла, оточення. Це — тло, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться у центрі уваги. У багатьох творах простір ділиться на два виміри — цей світ і той світ — реальність і «тридев’яте царство». Між цими вимірами плинна межа… Простір і час тут нерозривно зв’язані між собою» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 406].

«…В ході свого розвитку казка значно видозмінилась, змінились її функції — якщо первісно вона виконувалася з магічнозаклинальною метою (накликати удачу на полюванні, вберегти від ворогів, забезпечити перемогу в битві тощо), то з часом, втративши ритуальне призначення, казка набуває виключно естетичного, рідше — повчально-дидактичного, розважального характеру. Змінюється і ставлення людини до казкової оповіді — вона вже не сприймається з точки зору її сакральності, віри в магічну силу сказаного слова, замовляння природних явищ та духів. Незвичайні події, герої та явища позбуваються магічного трактування» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 404].

«Казка — усне оповідання фантастично-романтичного чи реалістично-новелістичного характеру з усталеною композиційною будовою.

В жанровому відношенні казки не однотипні. Серед них розрізняють: казки про тварин, фантастично-героїчні і соціальнопобутові казки» (Галина Сухобрус) [75, с. 143].

«Традиційним, прийнятим в сучасній вітчизняній фольклористиці, є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах); чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні) з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній з названих груп. Така класифікація є цілком прийнятною, тому беремо її за основу в цій книзі, долучивши пласт казок з міфологічними мотивами (окрему групу яких виділяє М. Грушевський), умовно називаємо їх культово-анімістичні (міфологічні) казки» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 407].

«…Звісним фінським фольклористом Анті Арне була предложена така класифікація казкового матеріалу…:

1.  Казки звіринні: звірі лісові, лісові і домашні, людина і лісові звірі, звірі домашні самі, птахи, риби, інші звірята.

2.  Казки властиві:

 

A)     Казки чудесні… — надприродні противники, надприродний або зачарований чоловік або жінка, чи інший свояк, надприродні завдання, надприродні помічники, надприродні предмети, надприродна сила або знання, інші надприродні моменти (надприродний порід, безрука дівчина, золоті діти й т. ін.).

B)      Казки легендарного характеру: де виступає Бог, святі, чорти (сюди ж занесені такі мотиви, як надприродні свідки злочину: чудесна дудка, кості, що співають, і т. д.).

C)     Казки-новели (сватання до королівни, дівчина виходить за королевича, вірність і невинність, научування злих жінок, мудрі хлопці і дівчата, казки про долю, зручні злодії і розбійники).

D)      Казки про дурного чорта або велетня.

3.      Анекдоти…
Незалежно від того, як осуджувати раціональність сього поді

лу, я вважаю його основною помилкою те, що він класифікує не прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, і притім занадто притримується германських казкових тем, так що при класифікації світового матеріалу ся схема, здається мені, покажеться нездатною» (Михайло Грушевський) [16, с. 330—331].

«Одним з найважливіших завдань науки про народну творчість є здійснення наукової класифікації фольклору, що має передусім пізнавальне значення…

Інший характер мають класифікації, які здійснюються емпіричним шляхом і знаходять специфічне застосування (зокрема, використовуються при укладанні збірників), виробляються з метою попереднього групування, робочого каталогізування різноманітного фольклорного матеріалу тощо…

Одним з прикладів такої класифікації є відомий «Покажчикказкових типів», складений фінським фольклористом Антті Аарне (1867—1925) і виданий ним у 1910 р. Незважаючи на певні недоліки запропонованої Аарне систематизації народних казок за їх сюжетами та мотивами (нечіткість окремих рубрик, деяка довільність при віднесенні ряду творів до того або іншого сюжету чи мотиву та ін.), цей покажчик все ж міцно увійшов у міжнародну практику фольклористів-казкознавців при укладанні ними збірників народної оповідальної творчості. У 1929 р. російський фольклорист М. П. Андрєєв (1892—1942) доповнив покажчик новими сюжетами та мотивами і видав його окремою книгою [Н. П. Андреев. Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне]. Відтоді цей довідник широко використовується (для зіставлень, порівняльного вивчення творів народної прози) вченими, зокрема видавцями та дослідниками казок різних народів.

Покажчик А. Аарне був пізніше також доповнений американ-ським фольклористом С. Томпсоном, який зафіксував та увів до нього чимало нових мотивів з епічної творчості багатьох народів світу» (Іван Березовський) [3, с. 13—14].

«…За ідейно-смисловою значущістю персонажів казок мож-на розділити на три основні категорії, які складають єдину сис-тему… Це — злотворці,знедолені та добротворці» (Лідія Дуна-євська) [22, с. 19].

«Російський дослідник В.Пропп виділив сім основних типів персонажів: 1) герой; 2) суперник (той, проти кого бореться герой); 3) лжегерой (той, хто присвоює результат героя); 4) чудопомічник (людина, тварина чи предмет); 5) дарувальник (той, хто дарує герєві чарівний предмет; може відноситись до категорії помічника); 6) об’єкт,якого шукає герой (жива істота чи предмет); 7) відправник (той, хто ставить умови, виряджає героя в дорогу; як правило. виконує епізодичну роль). Поряд з головними образами діє значна кількість персонажів для зв’язку дії — скаржники, наклепники, зрадники іт. п.» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 428].

«Головніші казкові мотиви» (за Михайлом Грушевським):

«В систематичнім порядку головніші мотиви нашої фантастичної казки можемо зібрати так:

Космічні сили: сонце, місяць. вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру хапає сонце, вітер або інша сила…

Фантастичні надприродні земні єства: дух землі, або лісовик, «Ох», що живе в могилі або в пеньку і забирає до себе людей, котріх потім приходиться різним способом виручати, чи їм виручатись…

Баба-людоїдка, «Баба-яга…» В сучасній казці вона — лиха баба, особливо небезпечна для дітей, котрих хоче поїдати, але ті різними способами рятуються від неї або її обдурюють…

Мотив змія… зв’язався він з мотивами добування жінки з власті змія, що стереже дівчини-царівни. З другого боку, …образ Змія зв’язався з контрастом і боротьбою хрещеного, слов’янського, оселого світу з степовою ордою…

В інших темах образ змія проходить в інших формах: змій прилітає до дівчини або молодиці як інкуб-перелесник…

«Кощій безсмертний» — образ, паралельний змієві… В казковім образі Кощія дослідників особливо займала його душа, захована в яйці, що лежить в скрині, у дереві…

Кобиляча голова — паралель до кістяка-Кощія…

Одноокий людоїд, або людоїдка, від котрого людина рятується, хитро вибравши йому й останнє око…

Образ «одноокого Лиха» в’яже сю стать з дальшою групою.

Доля, Недоля, Злидні — комплекс образів, доволі хитких і складних, які то наближаються до чисто поетичних персоніфікацій людського життя і незрозумілого збігу обставин, що його ломить, то переходять в більш конкретизовані, фантастичні образи істот з самостійним існуванням… стають об’єктом казки — як людина позбувається недоброї долі або направляє її. Людина вишукує свою «долю», б’є її, чи іншими способами змушує змінити свій характер і поведіння, чи добивається від неї доброї поради або позбувається, хитрим способом утікає, заб’є в пень, заднить в бочку, утопить або закопає в якім-небудь посуді…

Фатальні, чудесно роджені, для великих діл призначені, чудесними прикметами наділені герої. Вони родяться з костей, з попілу, з дерева, пташачих яєць (качачих або чаїних), з юшки золотоперої щуки і т. д. Побічний мотив — товариші, роджені царицею, сучкою, кіткою або іншим звірятем з одного й того самого чудесного зародку…

Герой малоліток («семиліток») вибирається на подвиги — чи то з власної волі, чи то під впливом якоїсь біди, яка насувається на батьківщину, і з нею не можуть дати собі ради старші, випробувані вояки, напр. старші брати або батьки героя.

…Тяжкі завдання герой мусить виконати для того, щоб урятувати собі життя, доступити чогось йому потрібного, особливо — здобути дівчину або вернути втрачену жінку собі або комусь другому.

Чудесний, богатирський кінь являється одною з перших проб сили і щастя нового героя…

Чудесні помічники героя, з різними надприродними здібностями і силами: «Вернигора», «Верни-вода», «Вирвидуб», або «Счави-дуб», «Прудиус», «Мороз», «Голод» і «Посуха», котрі можуть всі заморозити, все висушити, все з’їсти, скороходи і далеко види, люди з незвичайним зором і слухом, які сими здібностями своїми виручають героя з біди або помагають йому сповняти різні тяжкі роботи — особливо при добуванню жінки…

Вдячні звірята помагають героєві чи героїні в біді, в трудній роботі, в подвигах: птахи, гади, ссавці, комахи. котрим герой поміг, виручив з біди або дарував життя…

Бичок (волик, теличка, корова) — добродій і опікун, і його метаморфози…

Метаморфози добровільні — оборотнів, «виучених» в школі підземного духа чи у інших чародіїв…

Метаморфози недобровільні, наслані злими чародіями…

Мати з гніву на дітей обертає їх в гайворонів; але частіше в ролі такої злої чарівниці виступає мачуха, нерідна сестра («бабина донька»), нарешті, жінка-чарівниця…

Оборотні і люди з подвійним існуванням, котрі являються то в людських, то в звіриних постатях… Один з популярніших мотивів: такий оборотень жениться або виходить заміж за людину і веде подвійне існування, поки не перейде на виключно люд-ську істоту…

Як типові чудодійні акти і засоби, котрими осягаються метаморфози і різні чуда, годиться одмітити ще кілька мотивів, окрімзнищення звіриного покрову, тільки що згаданого: жива і мертва вода… Вода (або інше пиття) «сильна і безсила», котра додає або відбирає силу… Чудодійне зілля, котрим оживляє гадина убитого товариша, а герой то підглядає… Палення волосся з якогось чудодійного єства (коня, велетня й ін.). Перелажання з одного уха в друге чудодійного звіря або просто заглядання до уха, де знаходяться всякі багатства. Звірине молоко — «пер-ша отрута»… котрої вживають на чарування. Молодильне мо-локо, в котрім треба скупатися, щоб відмолодитись або перемі-нитись, молодильні яблука іт. ін.

Чудесні показчики… се плин, який починає кипіти, червоніти, стає кров’ю і т. д., показуючи, що діється з неприсутнім. Таку ж роль грає перстінь, що пітніє, ножик, що ржавіє, на знак того, що діється з тим неприсутнім, який його лишив, і йому треба помогти, і т. под…

Чудесна дудка й інші чудесні свідки та обвинувачі вчиненого злочину…

Чудодійні предмети, які по сказаному слову автоматично виконують різні роботи, приносять їжу, гроші — всякі стільчики, столики, застілки, баранчики, бубончики і т. д…

…Зла мачуха і її донька, її злоба проти дітей від попередньої, померлої жінки, особливо дівчини від першого подружжя: «дідова донька», котру кривдять, виганяють з дому або всякими способами силкуються звести з світу «баба» і «бабина донька»…

Недобра жінка або сестра, котра в змові з якимсь надприродним злим єством, напр. змієм, хоче позбутися свого чоловіка або брата, з власної злоби чи з намови летючого змія…

Добра і вірна жінка, котрої місце займає, якимись чарами, її недобра сестра (також часом «бабина дочка»), саму жінку обертає в звіря, відбирає очі, душу і тому подібне, потім оббріхує перед чоловіком, який її каже вбити або нагнати жінку, забирає її дітей і т. ін., поки якимсь способом, більш або менш чудесним, не відкривається правда й вірність доброї жінки і злоба її конкурентки…

Сватання або відшукування викраденої жінки… Засуджені насмерть, викинені і чудесними або природними заходами урятовані і виховані діти…

Діти упосліджені: попелюхи-хлопці і попелюшки-дівчата… Три брати, менший брат — щасливий дурень; широко розповсяднена і популярна тема, яка об’єднує в собі, властиво, два мотиви: а) дурням щастя, б) менший брат, котрим помітують старші браття, виявляє далеко більше і мудрості, і моральної вартості (відваги, пильності, обов’язковості), тому знаходить прихильників і протекторів і здобуває успіх…

Суперництво двох братів: зависного і багатого старшого та доброго молодшого…

Поза кругом родинних відносин лежать такі теми, як: немилосердний і гордий цар та його покарання; зручні злодії, які виконують крадіж в неможливих умовах; мудрий і сильний або нелюдськими силами наділений робітник, котрого бере, злакомившись на малу плату, скупий та зависний хазяїн і від того гине; розбійники — переважно дурні… дурні народи і дурні взагалі…» [16, с. 335—348].

«Найбільшу групу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їх ще називають фантастичними…

Означення «чарівні» щодо цього виду казок може вживатися лише умовно, оскільки елемент чарівності зустрічається і в інших жанрах усної народної творчості (у плані незвичайних персонажів чи подій). Але у казковому епосі до цього виявляється неабиякий інтерес, а чари, чарівні речі, чарівні персонажі набувають найширшого потрактування. Незвичайність є обов’язковим елементом цього жанрового різновиду. Серед чарівних казок виділяється велика група творів, які окреслюються терміном «героїчні казки». Героїчнимивони називаються тому, що у центрі зображення в них знаходиться образ героя-богатиря, лицаря, завдяки доблесті, мудрості та звитязі якого відбуваються всі описувані події. Героїзм обов’язковий для казок цього типу, оскільки вони виникли та розвинулись у передкняжий та княжий періоди слов’янської історії…

Але серед чарівних казок є й такі, що майже позбавлені або й зовсім позбавлені героїки. Це — твори типу «Дванадцять місяців», «Про дідову та бабину дочку», «Казка про гоніння мачухи». У них центральним персонажем постає знедолена героїня, яка, подібно до лицаря з героїчних казок, потрапляє в інший світ (дивний ліс, підземне чи морське царство), і там з нею відбуваються незвичайні події. Багато з цих творів з часом набули нових рис, тому деякі з них можуть сприйматись як перехідні до соціально-побутових.

Вирішальною та обов’язковою ознакою всіх вище згаданих груп чарівних казок є незвичайність описуваного, надприродність, таємничість,чудесність подій, динамічність їх розгортання. Центральним мотивом кожної казки, яку зараховують до цього жанрового різновиду, є зображення подорожі, дороги її головного персонажа» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 426—427].

«Значить, дітоньки любі, не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду. Говорячи ніби про звірів, вона одною бровою підмо-ргує на людей, немов дає їм знати:

— Та чого ви, братчики, смієтеся? Адже се не про бідних Баранів, Вовків та ослів мова, а про вас самих з вашою глупотою, з вашим лінивством, з вашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та забагами. Адже ж я навмисне даю їм ваші рухи, ваші думки, ваші слова, щоб ви якнайкраще зрозуміли — не їх, а себе самих!» (Іван Франко) [78, с. 174].

«Українські народні казки про тварин, як і казки інших народів, зберегли сліди різних епох. В опублікованому досі матеріалі можна виділити такі фактори, що визначають стиль цього жанрового різновиду: 1) алегоризм (або соціальний алегоризм) та сатиричне спрямування; 2) повчально-розважальна функція. В. Анікін виділяє три фактори в стилі російських народних казок про тварин: 1) соціальний алегоризм та сатиричне спрямування; 2) зв’язок казки з давніми міфологічними віруваннями; 3) дитяче начало» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 72].

«Вважається, що казки про тварин це в історичному плані найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов’янських племен, як і в багатьох інших народів, у період зародження та розвитку мисливства з’явилися прозові оповіді про звірів. Спершу вони носили магічний характер і мали на меті замовляти тварин — тотемних предків…

Більшість учених схиляється до думки, що замовляння,міфічні оповіді, пов’язані з повір’ями про тварин, які передували відповідній групі казок, в минулому не мали алегоричного звучання: в образах тварин зображалися самі тварини. Ці оповіді мали вузьке практичне призначення. Існує думка, що, окрім накликання успіху перед полюванням, подібні оповіді про життя тварин створювалися і розповідалися з метою передачі молодому поколінню знань про повадки і поведінку звірів, щоб, зустрівшись з тією чи іншою твариною, людина знала, як їй поводитись» (Мар’яна і Зоряна Лановик) [43, с. 408].

«В.Анікін справедливо зауважував, що в художньому стилі казки виявляються особливості національного мистецтва слова, природно пов’язаного з побутом, психологією народу. Для підтвердження цієї думки учений аналізує національну специфіку російських та українських казок про лисицю та вовка і приходить до висновку: «Інтонація лисиці в українській казці нагадує той спритний тип українки, над яким підсміювався ще М. Гоголь в «Сорочинському ярмарку». Дійсно, якою б близькою не була те-матика казок різних народів, мовна, інтонаційна організація, сю-жетні мотиви, деталі побуту, антропонімія їх — різні» (Лідія Ду-наєвська) [22, с. 72].

«В українських народних казках алегорія часто переростає в соціальну. В одних творах вона наближується до байкової, в ін-ших — лише умовна, є своєрідною формою казкової фантастики. В першому випадку тварини, як і в байках, діють відповідно до свого «характеру», але разом з тим наділені людськими рисами, втілюють різні типи людей… У цій групі казок умовні характери тварин та птахів виконують певну смислову функцію. Їх дії за-лишаються в рамках відомих аналогій до людських дій. Таким чином. ці казки становлять певну групу, яку умовно можна на-звати алегоричною.

В інших казках про тварин алегорія є основною формою їх-ньої фантастики. Характер кожного персонажа в цих оповідях найповніше розкривається в дії. Головне для таких казок не інак-омовність, не соціальний чи побутовий підтекст, а виховання пі-знавального інтересу дітей щодо властивостей тварин та певних життєвих істин… Якщо в алегоричних казках маємо метафору «люди — як звірі», то в цій групі спостерігаємо протилежне — «звірі — як люди». Таке зображення тварин — у життєвих люд-ських стосунках — є однією з умов комічного, що проявляється в гумористичному повчально-розважальному змісті цих казок. Це дає підстави виділити їх окремо, умовно назвавши повчально-розважальними» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 73—74].

Класифікація казок про тварин, за Мар’яною і Зоряною Ла-новик:

•  казки про диких (лісових)звірів: про вовка, лисицю, ведмедя, про стосунки хижаків з людиною, про помсту лісових хижаків людині;

•  казки про свійських тварин: про допомогу домашніх тварин у господарстві, про їх сприяння у битві з хижаками, про втечу домашніх тварин до лісу та їх пригоди;

•  про диких та свійських птахів;

•        про риб і земноводних та комах.
(Мар’яна і Зоряна Лановик) [43, с. 410—415].

«У казках східних слов’ян дуже поширений образ вовка…

Порівняно часто в українських казках про тварин фігурує й ведмідь…

Широко представлені в українському «звіриному епосі» й інші дикі тварини — лисиця, заєць, дикий кабан («дик»), їжак, птахи (орел, сова, горобець, ворона), комахи, земноводні (жаба, черепаха), водяні тварини (щука, в’юн, рак) тощо. Чимало з цих образів теж виникають у часи стародавніх вірувань людей. Проте у казках — як у творах словесного мистецтва — вони мають передусім алегоричний зміст, уособлюють певну рису характеру, вдачі людини (наприклад, лисиця — хитрість, підступність, улесливість, пронозливість, заєць — боягузтво, орел — силу, пихатість, щука — хижацтво, зажерливість, черепаха, рак — повільість, незграбність)» (Іван Березовський) [3, с. 17, 20, 22].

«Фігурують в українських казках також представники фауни інших географічних районів світу (лев, мавпа, слон, верблюд тощо). Це, безперечно, наслідок пізніших культурних запозичень з казкового епосу різних народів» (Іван Березовський) [3, с. 23].

«В українській фольклористиці ототожнення певних казок та байок має давню традицію. Згадаймо, що взагалі термін «казка» фігурував у ранніх українських джерелах як «баснь», «байка», «казка», «вигадка». І. Франко і В. Гнатюк казки про тварин вважали байками. Не випадково у збірнику В. Гнатюка «Українські народні байки (звіриний епос)» (Львів, 1918) опублікований цілий ряд байок, що про них як про казки, на думку І. Березовського, можна говорити лише умовно, бо в них відчувається сильне імпровізаційне начало.

Байками вважала казки про тварин з яскраво вираженим сатиричним звучанням і Г. С. Сухобрус.

Поза сумнівом, що для багатьох творів «тваринного епосу», як і для байок, характерні глибокий філософський смисл, соціальна загостреність, моралізування. …Якщо байка відкрито підкоряє дидактиці, моралізуванню дії й особливо мову своїх персонажів, то казка про тварин відображає взаємовідносини людей у значно складнішій інакомовній формі. Алегорія казки про тварин, на наш погляд, історично передувала алегорії байки, яка істотно відрізняється від казкової. У розвитку байкового алегоризму відбувся той самий процес шліфування, ототожнення певних людських рис та поведінки тварин, що і в багатьох художніх засобах фольклору, наприклад, при переході порівняння в метафору, символіку, комічного — в сатиру, сарказм тощо. Від широкого епічного опису, ілюстрацій людських проблем в умовах, природних для життя тварин, до прямого іносказання в байці — такий, на наш погляд, процес переформування казкової алегорії в байкову. Не випадково у художній літературі байкові персонажі завжди обмежені у своїх діях та своїй комедійності, повністю підпорядковані головній дидактичній меті, викривальній ідеї твору.

Якщо казка… багатоепізодна, то байка найчастіше розгортає один епізод, один випадок, факт. У казці діє група персонажів, які говорять, борються, хвилюються. Конфлікт казки базується на взаємодії їхніх стосунків. Конфлікт у байці — це результат зіткнення двох прямо протилежних за характером образів, до того ж один із них головний, другий — переважно коментує його вчинок…» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 75—76].

«Повчально-розважальна казка розрахована переважно на дитячу аудиторію, тому її етично-естетична система дуже тонко враховує особливості дитячої психології. Зміна інтонації, імітація голосів різних тварин — це ті засоби, за допомогою яких увага слухачів, особливо дітей, постійно перебуває в напруженні. Ритмізовані пісеньки тренують пам’ять дітей» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 83—84].

«Особливу групу повчально-розважальних становлять докучливі, або так звані кумулятивні, казки. Вони повністю будуються на діалогах, введенні в сюжет усе нових і нових персонажів, що додаються за їх потенціальними можливостями — від найменшого до найбільшого. Така послідовність визначається художньою логікою казки, традицією сюжетоскладання. В. Пропп, звертаючи увагу на цей факт, підкреслював, що введення в оповідь різних тварин продиктоване саме жанровою своєрідністю, а не причиново-наслідковим людським мисленням…

Переважно в докучливих казках відсутнє психологічне вмотивування дій персонажів» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 84].

«Великою групою культово-анімістичних творів, що примикають до звіриного епосу, є кумулятивні казки (віл лат. cumulatio — збільшення, cumulare накопичення, нагромаджувати, посилювати). Композиційно-структурними ознаками вони відрізняються від казок інших типів, що дає підставу виділяти їх в окрему групу. Кумулятивні казки будуються на багаторазовому повторі однієї ланки, за допомогою чого відбувається нагромадження: вибудовується ланцюг, послідовний ряд зустрічей чи відсилань, обмінів тощо. Ланцюг,створений внаслідок повторення одних і тих самих дій чи елементів, вкінці обривається або роз-плутується у зворотному порядку» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 420].

«Побутова казка нерідко носить назву «коротка», цим підкреслюється її спорідненість з анекдотом. Часто одні й ті ж мотиви формують і казкові й анекдотичні тексти, декілька пов’язаних тематично епізодів, що цілком можуть мати і самостійне функціонування, тобто оповідатись як анекдот, об’єднуються у казкову оповідь. Що ж до змісту, тематики побутових казок та анекдотів, то тут провести межу майже неможливо. Тому єдиним і основним критерієм залишається поетика, художня структура творів. Порівняно невелика за розміром, побутова казка все ж має риси епічності, їй властивий сюжет, іноді й досить розвинений, але в ній дуже рідко зустрічаються традиційні формули, характе-ні для поетики фантастичної казки. Формули побутової казки вражають своєю буденністю…

У анекдотичних оповідях, які не мають, як правило, розвиненого сюжету, дія розвивається динамічно, часто через короткий діалог, що вражає несподіваністю логіки та гостротою сатиричного звучання» (Степан Мишанич) [33, с. 10].

«Існує кілька поглядів щодо походження соціально-побутової казки. Одні вважають, що цей жанровий різновид виник на основі чарівної казки. оскільки сюжети ряду чарівних казок пізнього походження будуються на конфлікті між мачухою та пасербицею; є твори, що відображають сімейні чвари та непорозуміння, міжособистісні конфлікти. На думку інших, соціальнопобутова казка сформувалась як самостійний жанр, що згодом увібрав фантастичні та чарівні елементи. Але безперечним є тісний зв’язок цих різновидів…» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 458].

«Соціально-побутова казка — пізніший за походженням жанровий різновид цієї епічної групи, що й зумовлює її особливості. Вона виникла в період уже розвинених суспільних відносин, що характеризувалися чітко вираженою ієрархічною розшарованістю народу. Ф. Колесса у своїй класифікації називає цей жанровий різновид новелою, вважаючи, що «новеля — це оповідання, основане на побутовому підкладі, …часом пройняте тенденцією соціальною, рідше національно-політичною або церковно конфесійною (віросповідною)». Новелами ці казки називав і В. Гнатюк, вважаючи їх відмінними від власне казок: «1) всі каз-ки дуже старинні і поставали в часах на кілька тисяч літ перед Христом; 2) всі казки мандрівні; 3) всі казки пересипані фантас-тичним елементом і коли б його вилучено з них, вони перестали би бути казками. До новел не можна сих прикмет прикласти» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 457—458].

«Нерідко у казкових збірниках поряд з терміном «побутові казки» зустрічаємо й визначення «новелістичні». Обидва терміни вживаються як синоніми, та в такий спосіб часто й виокремлюються казки, що займають проміжне місце між побутовою та фантастичною казкою, оскільки фантастика в них уже не відіграє значної ролі, а за особливостями композиції вони наближаються до фантастичних. Новелістичними казками називають також окремі побутові казки з метою підкреслити їх спорідненість з лі-тературним жанром — новелою» (Степан Мишанич) [33, с. 10].

«За характером головного конфлікту казки цієї групи [соціально-побутові] можна поділити на: 1) дидактичні, в яких відображені уявленні пригніченого буржуазним суспільством селянина про його залежність від Долі, Щастя, Злиднів, від якихось надприродних сил; 2) сімейно-антагонічстичні (про старшого та молодшого братів, деякі реалістичні казки про пасербицю та бабину дочку); 3) гумористичні (про дурнів, ледарів, брехунів, п’яниць, про витівки солдат тощо); 4) сатиричні— казки про боротьбу двох антагоністичних соціальних сил — трудящих та правлячої верхівки, духівництва, тих, хто намагається будувати своє благополуччя на стражданнях селянина та робітника» (Лідія Дунаєвська) [22, с. 90].

Поділ соціально-побутових казок на групи, за Мар’яною і Зоряною Лановик:

1. Родинно-побутові казки:

•  твори про двох братів, один з яких багатий, а другий — бідний;

•  твори, в основі яких лежить сімейний конфлікт — між батьком та сином (рідше дочкою та матір’ю) чи між чоловіком та його дружиною;

•  казки. сюжет яких побудований на конфлікті між чоловіком та жінкою, про пошуки чоловіком жінки, дурнішої, ніж його дружина, мотив про невірну жінку.

2. Суспільно-побутові казки:

•  казки про конфлікт між наймитом і господарем;

•  казки про шахраїв;

•  казки про несправедливих суддів;

•  казки про попів-брехунів, злодіїв, грошолюбів, залицяльни-ків, дурнів;

•  казки про чорта;

•  казки про змагання брехунів» [43, с. 460—465].

Завдання

1.  Прочитайте наступні казки: «Рукавичка», «Колобок», «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат», «Пан Коцький», «Солом’яний бичок», «Коза-дереза» «Телесик», «Котигорошко», «Царівнажаба», «Летючий корабель», «Яйцерайце», «Ох!», «Мудра дівчина», «Язиката Хвеська», «Дідова дочка і бабина дочка», «Названий батько», «Правда і Кривда», «Калинова сопілка». Визначте жанровий різновид кожної з них.

2.  Проаналізуйте визначення казки, подані в різних наукових джерелах, а також у шкільних підручниках з української, зіставте їх між собою. Дайте власне визначення казки, яке б ви запропонували учням 5 класу під час вивчення українських народних казок.

«Народне оповідання про незвичайні, часом фантастичні події називається казкою» (Підручник «Українська література. 5 клас» Н. Й. Волошиної, О. М. Бандури) [9, с. 19].

«Народна казка — це усне народне оповідання, що розповідає про вигадані чи фантастичні події, які сприймаються як реальні» (Підручник «Українська література. 5 клас» О. Івасюк, Н. Гуйванюк, В. Бузинської) [30, с. 11].

«Казка — це твір, у якому розказується про вигадані, фантастичні події. Казка, придумана батьма людьми, — народна казка, жанр фольклору» (Підручник «Українська література. 5 клас» Р. Мовчан) [50, с. 50].

«Казка — це фольклорний розповідний твір про вигадані, а часом і фантастичні події» (Підручник «Українська література. 5 клас» Л. Шабельникової) [85, с. 49].

3.      Випишіть у зошит різні класифікації казок. З’ясуйте, які
критерії лежать в основі кожної класифікації. У чому переваги й
недоліки кожної класифікації? У чому складність класифікації
казкового матеріалу? Якою класифікацією традиційно користуються шкільні вчителі?

4.  Проаналізуйте вибір казкових текстів, що пропонуються для вивчення учням 5 класу за програмою з української літератури. Які казки подані в шкільних підручниках? Чи вдалий їх вибір, на вашу думку? Запропонуйте альтернативний варіант вибору українських казок для вивчення школярами, обґрунтуйте його.

5.  Підготуйте повідомлення на одну із тем: «Образ Яги в чарівних казках та його походження», «Образ змія в чарівних казках та його походження», «Образ Кощія в чарівних казках та його походження».

6.  Законспектуйте уривок з праці В. Проппа «Морфология сказки» за джерелом «Русское народное поэтическое творчество: Хрестоматия / Сост. Ю. Круглов». Випишіть основні функції дійових осіб казки, визначені дослідником. Уточніть саме поняття «функція» в розумінні В. Проппа. Складіть власну чарівну казку на основі сюжетної схеми, запропонованої російським фольклористом.

7.  Прочитайте японську народну казку «Момотаро, або Хлопчик-Персик». Яку українську казку вона нагадує вам і чому? (назвіть спільні мотиви, образи). Поясніть, чому подібні казкові сюжети в таких віддалених народів, як японський та український.Які образи створюють національний колорит у наведеній казці? У подібній українській казці?

Момотаро, або Хлопчик-Персик

Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:

—  Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!..

—  Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.

Зітхнули вони і взялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.

Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.

«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик з води, понесла додому.

Прийшов дід увечері з хмизом.

—  Гарний персик, чудовий!

—  То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.

Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — і з персика вистрибнув опецькуватий хлопчик.

—  Ото несподіванка! — вигукнув дід.

—  Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба. Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-

Персик.

Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. По недовгім часі він перетворився у прегарного юнака.

Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:

—      Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь
ласка, найбільших у Японії просяних коржів.

—      Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а

дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.

На околиці села Момотаро зупинив собака й спитав:

—  Момотаро, куди це ти вирядився?

—  Підкоряти Острів Чудовиськ.

—  Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.

—  Гаразд, будь моїм слугою, — сказав Момотаро, вийняв з торби просяного коржа і дав собаці.

Тепер вони йшли вдвох.

У передгір’ї зустрівся їм фазан.

—  Момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.

—  Гаразд, бери коржа і будь моїм слугою! Коли Момотаро з двома слугами опинився глибоко в горах,

трапилася їм по дорозі мавпа.

—  Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!

—  Гаразд, ось тобі корж!

Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ. Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.

Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму і відсунула засув.

—  Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меча, закричав Момотало і вбіг у двір.

—  Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.

—  Що це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши уперед залізні списи.

Та фазан кинувся дзьобати їм очі своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги.

—      Ой, болить!.. Рятуйте!.. — волали переможені чудови
ська.

Їхній вожак упав навколішки перед Момотаро і заблагав:

—      Прошу тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми переста
немо чинити людям зло. А за це віддамо тобі всі скарби.

—      Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Момотаро.
Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притягли його в село.

—      А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи
дід і баба, плескаючи в долоні [89, с. 107—110].

8.  Знайдіть приклади фантастичних образів у чарівних казках.На які групи їх можна поділити? У чому полягають особливості фантастики в чарівних казках?

9.  Складіть таблицю «Казкові формули» за джерелами: Л. Дунаєвська «Українська народна казка» (с. 53—62) або З. і М. Лановик «Українська усна народна творчість» (с. 444—448). Наведіть у ній приклади всіх видів формул. Прочитайте одну ізукраїнських чарівних казок (за власним вибором), випишіть із неї приклади ініціальних, медіальних і фінальних формул.

 

10.  Складіть узагальнюючу таблицю «Жанрові різновиди українських народних казок» з такими графами: походження, природа вимислу, персонажі, сюжет і композиція, стильові особливості. На основі таблиці підготуйте стислу порівняльну характеристику чарівних, анімалістичних і побутових казок.

11.  Прокоментуйте вислів І.Франка: «Говорячи ніби про звірів, вона (казка) одною бровою підморгує на людей». Про яку рису анімалістичних казок говорив учений?

12.  Доведіть на конкретних прикладах, що анімалістичні казки розраховані на сприймання найменших дітей. Навчіться виразно розповідати казку про тварин (за власним вибором). Чи вико-ристовуєте ви елементи драматизації тексту казки?

13.  Порівняйте образи звірів (лисиця, вовк, заєць, ведмідь тощо) у казках про тварин різних народів. Чи існують національні відмінності в зображенні цих образів?

14.  На конкретних прикладах доведіть моралістичний характер побутових казок.

15.   Поміркуйте над значенням казок для формування духовного світу дитини. Продовжіть речення: «Я буду розповідати своїй дитині казки, для того щоб…».

16.   Прочитайте уривки з підручників з української літератури для 5 класу, в яких ідеться про відмінності фольклорної і літературної казки. Зіставте ці уривки: який, на ваш погляд, більш зрозуміло і повно пояснює цю різницю?

Підручник «Українська література. 5 клас» Н. Й. Волошиної, О. М. Бандури:

Про літературну казку

Казки, створені письменниками, називаються літературними, або авторськими. Вони мають здебільшого ті ж ознаки, що й народні. У них фантастичне переплітається з реальним, діють казкові герої, відбуваються неймовірні події, використовуються чудодійні предмети. У деяких є зачин, кінцівка, трикратність подій.

Одні літературні казки написані на основі народних, інші створені самими письменниками. Ці твори також бувають різних видів. Найбільше письменники створюють фантастичних казок та про тварин; побутових — менше. Отже, літературні казки відрізняються від народних тим, що вони написані письменниками. Крім того, народні казки розповідають про події прозовою мовою, а серед літературних — немало написаних віршами. Ви, мабуть, уже читали такі віршовані казки, як «Лис Микита» І. Франка, «Лев і Пролев» С. Руданського та інші. Відомі вам і віршовані казки О. Пушкіна. Чимало прозових і віршованих казок написані й сучасними письменниками: Н. Забілою, О. Іваненко, М. Пригарою, Б. Чалим та іншими.

Особливості виразного читання літературних казок ті ж самі, що й народних.

1.  Які казки називаються літературними? Наведіть приклади.

2.  Чим подібні літературні казки до народних і чим відрізняються?

3.  До якого виду казок слід віднести твір І.Франка «Фарбований лис»? Доведіть свою думку.

4.  Пригадайте особливості виразного читання казок.

Завдання додому. Виразно прочитайте батькам якусь літературну казку. Виявіть у ній казкових героїв, фантастичні події, чудодійні предмети. Визначте, до якого роду казок її слід віднести. Розкажіть про це своїм слухачам і обґрунтуйте висловлені твердження. Це допоможе вам добре засвоїти жанрові особливості казок [9, с. 64].

Підручник «Українська література. 5 клас» О. Івасюк, Н. Гуйванюк, В. Бузинської:

Літературні казки

Літературні казки — це казки, створені письменниками. Їх називають авторськими.

Літературні казки мають такі ж ознаки, як і народні: 1) реальні події переплітаються в них з фантастичними, неймовірними, вигаданими; 2) казковими героями можуть бути люди, тварини, ро-слини, чудодійні предмети. Літературні казки — це переважно казки про тварин і фантастичних персонажів. Менше серед них казок на соціально-побутові теми.

Літературні казки можуть мати як прозову, так і віршовану форму. Цим вони відрізняються від народних казок, які мають тільки прозову форму.

Казки писали такі українські письменники, як Іван Франко, Леся Українка, Степан Руданський, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Платон Воронько, Марія Пригара, Василь Симоненко та ін.

Ознайомимося ближче з літературною казкою Івана Франка «Фарбований лис».

Хто? Що? Коли? Чому? Як?

1. Що називається літературною казкою? 2. Чому літературні казки називають авторськими? 3. Які ознаки літературних і народних казок є спільними? 4. Чим літературні казки відрізняються від народних? 5. Назвіть персонажів літературних казок. 6. Як називаються казки. в яких персонажами є чудодійні предмети? 7. Хто з українських письменників писав казки? 8. Які літературні казки ви знаєте? [30, с. 47].

Підручник «Українська література. 5 клас» Р. Мовчан:

Подумаймо разом

На твою думку, чи можуть вийти з народної казки її герої й зажити іншим, новим життям. Що могло б трапитися з Лисичкою-Сестричкою, Кирилом Кожум’якою чи Мудрою дівчиною, якби вони опинилися поруч із тобою? Чи пробував ти сам коли-небудь складати казки?

Є письменники, які гарно фантазують, захоплюються різними вигаданими історіями і дуже люблять казки — тому й самі пробують їх писати.

Запам’ятай!

Казка, складена однією людиною — письменником, називається літературною казкою.

Пригадай!

Яких ти знаєш відомих у всьому світі письменників-казкарів та їхні казки?

Серед них Іван Франко (1856—1916) — видатний український письменник, відомий у Європі свого часу вчений, громадсько-культурний діяч…

Книжку казок про тварин «Коли ще звірі говорили» Іван Франко написав спочатку для власних дітей — Андрія, Тараса, Петра та Ганни. Всі 19 казок, що ввійшли до першого видання, створені на основі казок різних народів світу: сербських, російських, німецьких, грецьких, індійських та ін. У другому виданні додалася ще одна казка «Як звірі правувалися з людьми» [50, с. 52—53].

Підручник «Українська література. 5 клас» Л. Шабельникової

Літературні казки

Чимало казок, на відміну від народних, мають свого автора, тому їх називають авторськими, або літературними. Серед авторів казок — знані майстри слова: І. Франко, Леся Українка, В. Симоненко, Н. Забіла, В. Нестайко, О. Іваненко, Ю. Ярмиш.

Із зарубіжної літератури відомі казки Г. К. Андерсена, Ш. Перро, братів Грімм, О. Пушкіна та багатьох інших.

Джерелом натхнення для письменників зазвичай була народна творчість, тому літературні казки здебільшого мають ті самі ознаки, що й народні. Однак літературна казка має свої особливості. Якщо народна казка побутує в усній формі, то літературна має писемну форму. Народна казка може мати кілька варіантів. Текст літературної казки постійний, не-змінний. На відміну від народної казки, у літературній казці мова може бути як прозовою, так і віршованою. У початковій школі ви вже читали написані віршами казки Н. Забіли про вовка і козенят, «Безконечні казочки» Марійки Підгірянки, історію про море В. Скомаровського, а також російських по-етів — О. Пушкіна та П. Єршова.

Народна і літературна казка — це школа народної моралі. Мудрість і сила починаються з найпростішого: уміння шанувати старших, допомагати ближньому і захищати слабшого.

1.  Які казки називаються літературними? Наведіть приклади.

2.  Які літературні казки зарубіжних авторів ви читали?

3.  Назвіть спільні та відмінні ознаки літературних і народних казок.

4.      Як потрібно читати казку, щоб її було цікаво слухати?
[85, с. 52].

17. Підготуйте повідомлення «Сюжети народних казок у творах українських письменників» на прикладі одного з творів: П. Мирний «Казка про Правду і Кривду», М. Коцюбинський «Хо»; І. Франко «Фарбований лис».

Тест для перевірки знань

1.      Яка з шкіл фольклористики пояснює подібність казкових сюжетів різних народів законом «тотожності людської
природи»?

A)  міфологічна, Б) міграційна,

B)  історична,Г) антропологічна.

2.      Коли вперше зафіксований термін «казка» на позначення цього жанру в українській мові?

A)  ХІІІ століття, Б) кінець ХVІ — початок ХVІІ століття,

B)  ХVІІІ століття, Г) кінець ХVІІІ — початок ХІХ століття.

3.      Хто з названих учених склав перший міжнародний покажчик казкових сюжетів?

A)    В. Грімм, Б) Е. Тейлор,

B)     В. Пропп, Г) А. Аарне.

4.      На які три групи поділив усі казки О.Афанасьєв у збірнику «Народні російські казки»?

A)      казки про людей, казки про тварин, казки про фантастич
них істот,

Б) казки про тварин, чарівні казки, побутові казки,

B)       казки про тварин, анекдотичні казки, власне казки,
Г) казки, казки-легенди; казки-новели.

5.      Якими є образи тварин у казках про тварин?

A)    алегоричними й типізованими, Б) фантастичними й героїчними,

B)     алегоричними й тотемічними,

Г) антропоморфічними й кумулятивними.

6.      Яка ознака є підставою для виділення кумулятивних казок в окрему групу?

A)    природа фантастики, Б) герої та їх типи,

B)     природа конфлікту,

Г) особлива будова сюжету як ланцюжка.

7.      Хто поділив персонажів чарівної казки на злотворців,
добротворців і знедолених?

A)    В. Пропп,

 Б) І. Франко,

B)     Л. Дунаєвська,

 Г) О. Бріцина.

8.      Яка робота В. Проппа присвячена розгляду функцій дійових осіб у чарівній казці?

A)    «Історичне коріння чарівної казки», Б) «Морфологія казки»,

B)     «Українська народна казка»,

Г) «Низький» герой чарівної казки».

9.      Які три групи казкових формул виділила Л. Дунаєвська
на основі досліджень Н. Рошияну?

A)      чарівні, кумулятивні, побутові,

Б) язичницькі, християнські, формули двовір’я,

B)      ініціальні, медіальні, фінальні,

Г) тотемістичні, анімістичні, магічні.

10.    Яким терміном часто позначають соціально-побутові
казки?

A)  новелістичні, Б) легендарні,

B)  тотемістичні,Г) кумулятивні.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Аникин В.П., КругловЮ. Г. Русское народное поэтическое твор-чество. — Л.: Просвещение, 1983. — 416 с.

2.    Бандура О., Волошина Н. Українська література: Підручник для 8 класу. — К.: Освіта, 2002. — 416 с.

3.    Березовський І. Українські народні казки про тварин // Казки протварин. — К.: Наукова думка, 1979. — С. 9—44.

4.    БілецькийЛ. Т. Основи української літературно-наукової критики / Упоряд. М. М. Ільницький. — К.: Либідь, 1998. — 408 с.

5.    БулашевГ. О. Український народ у своїх легендах, релігійних по-глядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та віру-вання. — К.: Довіра, 1993. — 414 с.

6.    Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — 1440 с.

7.    ВознякМ. С. Історія української літератури. У 2 кн. — Кн. 1. — Львів: Світ, 1992. — 696 с.

8.   Войтович В. Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.

9.    Волошина Н. Й., Бандура О. М. Українська література: Підручник для 5 класу. — К.:Освіта, 1992. — 304 с.

10.     ВоронийМ. Євшан-зілля// Духовні криниці. Українська літерату-ра (перша третина ХХ століття): Хрестоматія для 10 класу… / Упор. Г. Ф. Семенюк, П. П. Хропко. — К.: Освіта, 2000. — С. 323—327.

11.     Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: У 2 кн. — К.: Оберіг, 1991. — Т. 1. — 450 с.

12.     Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. — К.: Либідь, 2001. — 488 с.

13.     ГлазовийП. Вибране: Байки. Гуморески. Усмішки. — К.: Дніпро, 1974. — 142 с.

14.     Глібов Л. І. Цяцькований Осел: Вибрані твори / Упоряд. М. П. Бондар. — К.: Веселка, 1987. — 206 с.

15.     Грицай М. С., Бойко В. Г., ДунаєвськаЛ. Ф.Українська народно-поетична творчість. — К.: Вища школа, 1983. — 358 с.

16.     Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.:Либідь, 1993. — 392 с.

17.   Гуйванюк Н., Бузинська В., Тодорюк С. Українська література: Підручник для 6 кл. загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. — Львів: Світ, 2006. — 228 с.

18.    Дей О. Українська народна балада. — К.: Наукова думка, 1986. — 263 с.

19.    ДмитренкоМ. Українська фольклористика: історія, теорія, прак-тика. — К.: Редакція часопису «Народознавство», 2001. — 576 с.

20.    Довженко О. Кіноповісті. Оповідання. — К.: Наукова думка,

1986.    — 710 с.

21.    ДудінаТ. К., Панченков А. О. Українська література: 6 клас: Під-ручник. — К.: А.С.К., 2006. — 288 с.

22.    ДунаєвськаЛ.Ф.Українська народна казка. — К.: Вища школа,

1987.    — 128 с.

23.    Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. А. С. Макар-чука. — Львів: Світ, 1994. — 520 с.

24.    Закон України «Про загальну середню освіту» // Освіта України. Нормативно-правові документи. — К.: Міленіум, 2001. — С. 103—126.

25.    Закон України «Про освіту» // Освіта України. Нормативно-правові документи. — К.: Міленіум, 2001. — С. 7—38.

26.    Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. — К.: Веселка, 1989. — 606 с.

27.    Зуева Т. В., Кирдан Б. П.Русский фольклор:Учебник длявыс-шихучебных заведений. — М.: Флинта: Наука, 2003. — 400 с.

28.    Іваницький А., Пальоний В. Радянська фольклористика чи радян-ський фольклоризм? Політика та культура // Родовід. — 1996. — № 13. — С. 25—30.

29.    Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К.: Му-зична Україна, 1990. — 336 с.

30.    Івасюк О., Гуйванюк Н., Бузинська В. Українська література: Пі-дручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. — Львів: Світ, 2005. — 216 с.

31.         Історія української літератури ХІХ ст. (70—90-ті роки): У 2 кн.: Пі-дручник/ О.Д. Гнідан та ін. — К.: Вища школа, 2003. — Кн. 2. — 439 с.

32.    Історія української літератури. (Перші десятиріччя ХІХ століт-тя): Підручник / П. П. Хропко, О. Д. Гнідан,П. І. Орлик та ін. — К.:Либідь. 1992. — 512 с.

33.    Калинова сопілка: Антологія української народної творчості / Упор. Н. Шумада. — К.: Веселка, 1989. — 606 с.

34.    Кафарський В. І., Савчук Б. П.Етнологія: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 432 с.

35.    Квітка-Основ’яненкоГ. Ф.Маруся: Вибрані твори. — К.: Весел-ка, 1975. — 216 с.

36.    КостенкоЛ. Вибране. — К.:Дніпро, 1989. — 559 с.

37.    Котляревський І. П. Наталка-Полтавка// Котляревський І. П. Твори. — К.: Молодь, 1965. — С. 227—266.

38.   Коцюбинський М. Твори: В 2 т. — К.: Наукова думка, 1988. — Т. 2: Повісті та оповідання (1907—1912). Статті та нариси. — 496 с.

39.    Кравцов Н.И., Лазутин С. Г. Русское устное народное творчест-во: Учебник дляфил. спец. ун-тов. — М.: Высшая школа, 1983. — 448 с.

40.    КулішП. О.Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1989. — Т.2 . — 586 с.

41.    Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Нау-лко та ін. — К.: Либідь, 1993. — 288 с.

42.    ЛановикМ., Лановик З. Вивчення української усної народної творчості у вищій школі// Вища школа. — 2001. — № 6. — С. 38— 45.

43.    ЛановикМ., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-ручник. — К.: Знання-Прес, 2001. — 591 c.

44.   Легенди та перекази / Упор. та приміт. А. Л. Іоаніді. — К.: Нау-кова думка, 1985. — 400с.

45.    Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова (голова) та ін. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — 636 с.

46.    Лепкий Б. Час рікою пливе // Розсипані перли. Поети «Молодої Музи» / Упор.М. Ільницький. — К.: Дніпро, 1991. — С. 463—464.

47.   Лижичко             Руслана.                  Коломийка                   // .

48.    Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Кова-лів та інші. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752 с.

49.    Мифология. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. — 736 с.

50.    МовчанР. В.Українська література: Підручник для 5-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Ґенеза, 2005. — 240 с.

51.    Народні байки / Упоряд.М. Дмитренко. — К.: Редакція часопису «Народознавство», 1994. — 40 с.

52.    НаєнкоМ.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 320 с.

53.    Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ століт-ті. — К.: Шкільний світ, 2001. — 16 с.

54.    Нечуй-Левицький І. Микола Джеря // Нечуй-Левицький І. Твори в 2 т. — Т. 1.: Повісті та оповідання. П’єса. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 435—536.

55.    Олесь О. Все навколо зеленіє: Вірші, поеми, казки / Упоряд. Р. Радишевський. — К.:Веселка, 1990. — 318 с.

56.    От прибаутки до былины: Русский фольклор/ Сост. В. Ани-кин. — М.: Художественная література, 1991. — 398 с.

57.    Пасічник Є., Слоньовська О. Українська література: Підручник для 6 класу. — К.: Освіта, 2000. — 320 с.

58.    Перлини української народної пісні: Пісенник / Упоряд. М. М. Гордійчук. — К.: Музична Україна, 1989. — 390 с.

59.   Пісні родинного життя: Збірник / Упоряд. Г. В. Довженок. — К.: Дніпро, 1988. — 359 с.

60.    Пономарьов А. П. Українська етнографія: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1994. — 320 с.

61.    Постфольклор // ru.wikipedia.org.

62.    РуданськийС. В. Лев і Пролев. — Львів: Каменяр, 1980. — 126 с.

63.    Русин М. Ю. Фольклор: традиції і сучасність. — К.: Либідь, 1991. — 102 с.

64.    Русское народное поэтическое творчество. Хрестоматия по фо-льклористике: Учебное пособие дляфилологических специальностей педагогических институтов / Сост Ю. Г. Круглов. —М.: Высшая шко-ла, 1986. — 536 с.

65.    Сайт «Весела абетка» //.

66.    Сивачук Н. Український дитячий фольклор: Підручник. — К.: Деміург, 2003. — 288 с.

67.    Симоненко В. А. Народ мій завжди буде: Вірші та казки. — К.: Веселка, 1990. — 159 с.

68.    СковородаГ. С. Світ ловив мене, та не впіймав. — Харків: Фо-ліо, 2006. — 607 с.

69.    Словарь иностранных слов. — М.: Русский язык, 1988. — 624 с.

70.    Слово о полку Ігоревім… /У перекладі Б. Яценка // Сценко Б. Історія першого видання «Слова о полку Ігоревім». — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006. — С. 279—297.

71.    Степанишин Б. Українська література: Підручник для 9 кла-су. — К.: Освіта, 1997. — 336 с.

72.    Теорія фольклору / О.Марчун // 14258.html.

73.    Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі. Антологія / Упоряд. М. Н. Москаленко. — К.:Дніпро, 1995. — 693 с.

74.    Українка Леся. Зібрання творів у 12 томах. — Т. 1. Поезії. — К.: Наукова думка, 1975. — 448 с.

75.    Українська народна поетична творчість / За ред. М. Рильсько-го. — К.: Радянська школа, 1965. — 231 с.

76.    Українська художня культура: Навч. посібник / За ред. І. Ф. Ля-шенка. — К.: Либідь, 1996. — 416 с.

77.    Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Пав-люка. — К.: Знання, 2006. — 568 с.

78.    Український фольклор: Критичні матеріали / С. К. Бисикало, Ф. М. Борщевський. — К.: Вища школа, 1978. — 288 с.

79.    Українські замовляння / Упоряд.М. Н. Москаленко. — К.:Дніп-ро, 1993. — 309 с.

80.    Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упоряд. В. А. Юз-венко. — К.: Молодь, 1989. — 432 с.

81.    Українські поети-романтики: Поетичні твори / Упоряд. М. Л. Гончарука. — К.: Наукова думка, 1987. — 592 с.

82.    Франко І. Я. Поезії. Мойсей: Поема. Украдене щастя: Драма з сільського життя. — К.: Дніпро, 1989. — 567 с.

83.    Цимбалюк В. Українська література. Підручник для 7 класу зага-льноосвітніх навчальних закладів. — К.: Освіта, 2004. — 496 с.

84.    Чичеров В. И. Русское народное творчество. — М.: Издательство Московского университета, 1959. — 522 с.

85.    Шабельникова Л. П. Українська література: Підручник для 5 кл. — К.: Грамота, 2005. — 296 с.

86.    ШевченкоТ. Г. Кобзар. — К.: Дніпро, 1981. — 613 с.

87.    Эолова арфа: Антологія баллады / Сост. А. А. Гугнина. — М.: Высшая школа, 1989. — 671 с.

88.    Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.: По-литиздат, 1989. — 447 с.

89.    Японські народні казки / Упоряд. І. П. Дзюба. — К.: Веселка, 1986. — 151 с.