Аналіз твору Тараса Шевченка «Неофіти»
«Неофіти» — твір алегоричний. Зобразивши переслідування перших християн римським імператором Нероном, Шевченко показав жорстоку розправу російського царату над народними будителями. Що це справді так, свідчить п'ятий розділ поеми, в якому автор, звертаючись до матері заарештованого неофіта (новонаверненого християнина) Алкіда, говорить:
А ти, прескорбная, не знаєш, Де він конає, пропадає! Ідеш шукать його в Сибір Чи теє... в Скіфію...
Поет назвав Сибір, ніби обмовившись, а насправді зробив це цілком свідомо. Алкід — революціонер, його мати — узагальнений образ матерів (або дружин), що йшли за своїми синами (або чоловіками) в сибірське заслання. Якщо таких, як Алкід, Шевченко називав своїми братами, то Нерона (читай: Миколу) «величає» зовсім інакше: «А ти собака! людоїд! Деспот скажений!» У сьомому розділі розвінчано культ кесаря, якого називали наступником Бога. Насправді ж царі — зви¬чайнісінькі люди, а Нерон до того ж ще й дурень. Тому поет докоряє тим, хто просить царя помилувати засуджених:
...Горе з вами! Кого благати ви прийшли? Кому ви сльози принесли? Кому ви принесли з сльозами
Свою надію? Горе з вами;
Раби незрячії! Кого?
Кого благаєте, благії,
Раби незрячії, сліпії!
Чи ж кат помилує кого?
Останнє риторичне запитання містить у собі чітку промовисту відповідь: кат нікого не помилує, він тільки вбиває, вішає. Треба позбутися ілюзій щодо царя, сподіватись на самих себе у покращанні власної долі.
Імечі в рукак їх добрі,
Острі обоюду,
Окують царей неситих
В залізнії пута...
Тобто Шевченко закликає зробити з царями те, що вони чинять з народом. Так уже першим твором після заслання Шевченко розвіював марні надії на доброго царя і кликав народ до збройної боротьби проти монархів. Далі поет пророкує цареві ганебний кінець:
_ ...Лютуй, лютуй,
Мерзенний старче! Розкошуй
В своїх гаремах. Із-за моря
Уже встає святая зоря.
Не громом праведним, святим
Тебе уб'ють. Ножем тупим
Тебе заріжуть, мов собаку,
Уб'ють обухом.
За мільйони замучених у тюрмах і на каторзі, за розстріляних і повішених, за криваві сльози ВДІВ та сиріт — смерть царям!