ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Доповідь про письменника

Іван Семенович Левицький (1838—1918) (літ. псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м.Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семі­нарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відстав­ку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левиць-кий 2 квітня 1918 р.

Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х — 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника — «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюш­ки та матушки», «Хмари». На тлі художніх пошуків кінця ХІХ — поч. ХХ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом.

Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів — селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль селян, показує процеси, що відбувалися в українському селі після скасуван­ня кріпосної залежності. У повісті «Кайдашева сім’я» прозаїк змалював ши­року картину складних процесів, зумовлених селянською реформою. На думку автора, саме соціально-економічні причини змінили традиційний устрій народного життя. Вони позначились не лише на майнових відноси­нах, а й на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі та психологічно­му складі селянина. В окремих творах письменник змалював життя україн­ської інтелігенції (роман «Хмари»). Значний інтерес становлять фольклористичні та літературно-публіцистичні праці І. Нечуя-Левицького.