ЖІНКА У ПОРЕВОЛЮЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

(За оповіданням М. Хвильового «Сентиментальна історія»)

У творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе значення. Відомо, що в Україні завжди панував культ Жінки. Матір, кохана, Бере­гиня роду й споконвічних традицій — таким постає образ жінки зі сто­рінок письменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий?

У пореволюційні часи світ перевернувся з ніг на голову. Що відбува­лося? Руйнація моральних канонів і, як наслідок,— деградація людських душ. І кому, як не жінкам, слід зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хви­льовий впевнений, що жінки морально стійкіші за чоловіків, тому-то він переконаний, що їхня любов, милосердя, врешті, самопожертва вирвуть рідний народ із згубної стихії.

Головна героїня оповідання «Сентиментальна історія» намагається знайти своє місце у буремному новому суспільстві. Б’янка не бажає бути «зайвою», як товаришка Уляна, художник Чаргар. Вона не хоче пливти за течією шаленої ріки під назвою радянське суспільство, бо Б’янка — сильна особистість. Дівчина привчилась самотужки знаходити вихід із скрутного становища. Але в той же час вона ніколи не дозволить собі піти на комп­роміс із власним сумлінням. Героїня відчуває й усвідомлює те, що не мож­на сидіти склавши руки, бо інакше її «вишневоока Україна» перетворить­ся на збіговисько моральних потвор. Але навколо діється щось жахливе, бридке. Б’янка називає ці суспільні процеси «світовим бардачком». Омрі­яне майбутнє для своєї країни дівчина вважає «сентиментальною даллю», адже сміливими та красномовними лозунгами життя не покращити. То що ж робити? Як перетворити «сентиментальну даль» на реальність?

Ламати — не будувати: душа не болить. Але чи може бути щасливим суспільство на руїнах моральних цінностей? Героїня жахається, що її зем­ляків не цікавлять одвічні людські чесноти. Країна котиться у прірву... І лише істинні морально-етичні закони здатні врятувати суспільство від деградації, пролити світло на затуманене майбутнє.

Але найбільше дівчину дивує те, що люди навіть не намагаються за­мислюватися над сенсом свого буття. Зачинившись у своїх нірках, вони живуть під тягарем страху. Б’янка страждає «темною ніччю нашої дійсності», але змінити щось — не в її силах. Її останній вчинок — відчай-душня спроба налагодити гармонію між мрією та реальністю. Але чи мож­ливо це? Віддавши себе, Б’янка загубила найдорожче, найсвятіше й най­чистіше, що було в її душі.

Б’янка — збірний жіночий образ пореволюційної доби. М. Хвильовий переконує нас, що роль жінки у суспільстві виняткова за будь-яких історич­них часів, адже вона — втілення одвічних чеснот, Берегиня людських душ.