ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ДО 1939 р. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИНА. «АВТОПОРТРЕТ», «ВИШНІ». АПОЛІТИЧНІСТЬ, НАСКРІЗНА ЖИТТЄСТВЕРДНІСТЬ, МЕТАФОРИЧНІСТЬ І МІФОЛОГІЗМ ПОЕЗІЙ

Мета: ознайомити учнів з біографічними відомостями Богдана-Ігоря Антонича; розкрити особливості поетичного таланту митця; навчити учнів бачити й відчувати красу навколишнього світу, розвивати мовлення, навички виразного читання; виховувати високу культуру почуттів.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

 Обладнання:фотографії письменника, виставка книг, підручник.

Мої пісні — над рікою часу калиновий міст, Я — закоханий в життя прочанин.

Б.-І. Антонич

ПЕРЕБІГУРОКУ

I.  Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні відкриємо для себе нову зірку на небосхилі нашої поезії. Познайомимося з однією визначною особистістю, про яку Д. Павличко сказав: «З вітром століть приходимо до поета й беремо його у вітер століть. Мине небагато часу, і в мисль про українську поезію ввійде ім'я закоханого в життя прочанина, творчість якого буде засвоєна його Батьківщиною, тією «вічною землею, куди ведуть усі стежки і всі дороги».

II.Вивчення нового матеріалу

1. Повідомлення учнів про літературу

в Західній Україні в 30-ті роки XX ст. (оглядово)

Західноукраїнська література в 30-ті pp. XX ст. збагати­лася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман

Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв- Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Богдан- Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов'язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,— Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Євгена Маланюка та ін. Для тогочасного літера­турного процесу була характерна значна політизація.

Письменники розділилися на три основні групи. Прихиль­ники націоналістичного напряму згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Дмитром Донцовим. До них належали Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, поети — члени так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Лео­нід Мосендз. До групи «пролетарських» письменників, що орі­єнтувалися на Радянський Союз, уходили Василь Бобинський, Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Петро Козланюк, Ярослав Кондра, Кузьма Пелехатий, Степан Тудор та ін. Молоді «про­летарські» письменники об'єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна». До них при­микала також група «новошляхівців», які гуртувалися навколо журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельниць- ким. Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести Петра Карманського, Юру Шкрумеляка, Богдана-Ігоря Антонича, Осипа Турянського, Ірину Вільде, Бог­дана Лепкого, Наталену Королеву, Андрія Чайковського, Катрю Гриневичеву та ін. Ліберальних поглядів дотримувалися також письменники старшого покоління — Василь Стефаник, Уляна Кравченко, Марко Черемшина.

2. Робота зепіграфом. Слово вчителя

• Як ви розумієте епіграф уроку? (Великий талант митця обов'язково зреалізує свої можливості й проб'ється через пере­пони на дорогу передових думок часу)

Постать Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Безперечно, це один з українських поетичних геніїв XX ст. Його метафори ведуть до усвідомлення духовного, вищого й незбагнен­ного начала в людині, а саме осмислене буття він малює як про­буджену таємним провидінням волю до творчості. Хоч знаємо, що своє тривання у світі він метафізично поширює й на час до свого народження, хочеться все ж починати звичайним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові.

Його доля повелася з ним, як нерозумна й легковажна жінка. Вона любила шал молодого натхнення, та коли він почав затихати, доступаючись місцем змужнілому слову, вода лрдвела до лоета свою подругу — смерть — і штовхнула його в її обійми.

Його поезія є незаперечним свідченням того, що великий талант обов'язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб'ється крізь перепони провінційного мислення на дорогу передових думок свого часу, дорогу, яка поєднує національного художника із мистецтвом світовим і в той же час із найглибшими й найродючішими пластами рідної землі й рідної культури.

2. Робота за підручником

Ознайомитися з біографією письменника. Скласти таблицю «Основні віхи життя й творчості Богдана-Ігоря Антонича».

5  жовтня 1909 р.— майбутній поет народився на Лемківщині, у селі Новиці Горлицького повіту, у сім'ї священика Василя Кота; батько змінив прізвище незадовго перед народженням єди­ного сина.

1928-1934 pp.— навчання у Львівському університеті.

1931 р.— перша збірка «Привітання життя».

1934 р.— збірка «Три перстені».

1936 р.— збірка «Книга Лева».

6  липня 1937 р.— поет раптово помирає.

1938 р.— посмертні книги «Зелена Євангелія» і «Ротації».

4. Слово вчителя

Закінчення університету збіглося в Антонича з видатною по­дією в його житті — виходом у світ другої збірки «Три перстені». Ця книжка поставила Антонича в перший ряд західноукраїн­ських письменників. У ній були вже всі малярські відкриття, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії. Простота «Трьох перстенів» співвідноситься з образною ускладне­ністю деяких інших його творів, як промінь сонця з променями прожекторів у тумані.

Б.-І. Антонич під час отримання літературної премії Львів­ського товариства письменників та журналістів 31 січня 1934 р. за свою збірку «Три перстені» шокував шанувальників поезії несподіваними для них міркуваннями: «Я не мандолініст ніякого гуртка. Не вистукую верблів на барабані дерев'яного пафосу. Знаю добре, що криця й бунтарство, котурни й сурми наших поетів — це здебільше векслі без покриття». Не тільки читачі, а й пись­менники були збентежені таким відвертим зізнанням, яке йшло врозріз із традиційним уявленням про роль і місце національного митця в культурі бездержавної нації, власне України.

5.Виразне читання поезії «Автопортрет»

6.Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстені»)

«Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розу­міння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Анто­нича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобут­ньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно перепле­лися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно- чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «...невже ж тобою не п'яніти?».

Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «...я — закоханий в житті поганин».

Язичництво поета не тільки зумовлене суб'єктивними уподо­баннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духо­вний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його есте­тичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антониче- вого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епі­граф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіогра­фія» (з книжки «Привітання життя»).

7.Теорія літератури

Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці в першозразку й залежить від куль­тури епохи, задуму письменника, жанру твору. Відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень часто опо­середковане через трансформовані форми поетичного переосмис­лення, зокрема через символ.

Асоціативність — певна суміжність, можливо навіть пара­лельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв'язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Пев­ний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам'яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, конт­расту.

8. Розповідь учителя про книгу «Зелене Євангеліє»

Мотив незнищенності матерії переходить з «Книги Лева» в «Зелену Євангелію», книжку, суцільно підкорену ідеї пан­теїстичного тлумачення природи. Ніщо тут не було щасливою випадковістю. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Захищаючи їх від «обу­рених» читачів, він писав: «Антонич — така сама частина при­роди, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо. Частина, органічно зв'язана з загальним біологічним ростом». Але ці слова можуть бути першою нотою в багатій поліфонії філософської творчості поета як величавої пісні про вищі істини людини й природи.

Поезія Антонича — це розпізнавання активного й «потой­бічного» буття людини через її перетворення в рослину і, таким чином, включення її життєвих сил у сили насіння, пилка, блі­дого кільчика, не скореного асфальтами й плитами залізобетону зародка майбутнього дерева.

Чому Антонич так часто й так пристрасно «вивчає» взаємини людини й рослини? Справа, здається, у тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідаль­ність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у ство­ренні своєї індивідуальності. У рослин немає звірячої брутальності й хитрості при відстоюванні своїх прав на життя, зате вони мають мовчазну терпеливість і загадкову витривалість у лютих не спри­ятливих для життя місцинах. Та найважливіше — це їхня краса, така відмінна від краси людини як тваринної істоти, і божевільна щедрота та безкорисливість, ніби розрахована на людський пожи­ток, на допомогу людині. Усе це будить захват поетичної уяви. У віршах книги поет робить глибокі філософські висновки — усе мусить падати, гнити, нищитися, ставати лоном для нового. І ці закони однакові для всіх, хто населяє землю.

«Дерево музики» — так можна назвати кожен вірш збірки. Так спів не тільки переходить у повінь, не лише у квітковий пил, але обертається і в запах, і окріп мелодії. Збірка переповнена зоро­вими й слуховими образами, які надають їй оригінальності.

9.Виразне читання поезії «Вишні» 10. Аналіз вірша «Вишні»

Свідомість автора поезії «Вишні» сягає глибин часових шарів, доходить до коренів вірувань і появи міфів. Естетично митець орієнтується на психологічне перевтілення, уособлення, уподіб­нення ліричного героя явищам природи. Тоді світ людини і світ природи зливаються, міф пояснює сьогодення.

Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто вини­кали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприй­няти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визна­чальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.

Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша «Вишні»:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Насправді нічого «незрозумілого» тут не спостерігалося. Поет, хоч як це звучало парадоксально, виявився прихильником літе­ратурної традиції, але забутої, занедбаної, вилученої зі свідомості не лише широкого читацького загалу, а й митців. Мовиться про вживання імені чи прізвища певного автора в написаному ним творі. Поет керувався іншими настановами. Він уважав себе рів­новеликим будь-якій істоті чи рослині, був позбавлений амбітних уявлень про людину як «царя природи». І все ж невипадкове його «перевтілення» в «хруща», адже йдеться про входження у всес­віт шевченківської лірики, у якій Б.-І. Антонич посідає скромне місце, уособлюючись в образі хруща (пригадаймо відомий вірш «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть»). Поет чітко вказує на джерела своєї творчості, тому завжди «цвітуть натхненні вишні, кучеряво й п'янко».

Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм.

Вірш написано 16 квітня 1935 р.

III. Закріплення вивченого

•  Стисло, використовуючи хронологічну таблицю, розкажіть про життєвий і творчий шлях Б.-І. Антонича.

•  Якби поет жив у наш час, яку б, на вашу думку, мав долю?

•  Які причини непорозуміння Антонича з читачами?

•  Поясніть естетичні погляди Б.-І. Антонича.

•  Хто були літературні вчителі поета?

•   Що спільного між Б.-І. Антоничем і П. Тичиною? (Ритміч­ність мелодики вірша на ґрунті національної традиції, запо­чаткована та, власне, й завершена Павлом Тичиною (як ствер­джують літературознавці), продовжилася у творчості Анто­нича, але вже на рівні метафоричних і символічних образів).

•  Охарактеризуйте збірки Антонича «Три перстені», «Зелена Євангелія».

•   Чи можна назвати метафори в поезіях Б.-І. Антонича особ­ливими? Чому? (Яскрава багатошарова метафора потребує від читача значних емоційних та інтелектуальних зусиль, широкої уяви для відповідного їй сприймання).

•  Поясніть єднання поганських і християнських мотивів у ліриці Б.-І. Антонича на прикладі вірша «Автопортрет».

IV. Домашнє завдання

1.Повторити матеріал конспекту, оглядово ознайомитися зі зміс­том книг митця «Привітання життя», «Книга Лева», «Зелена Євангелія».

2.Вивчити напам'ять вірш «Вишні».

3.Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Моє розуміння поезії Антонича» або «Український образ світу в поезії Анто­нича».