У піснях літературного походження використовується дещо відмін­ний арсенал художньо-поетичних засобів. Це виводить народну лірику на якісно новий рівень: у ній не лише фіксуються окремі життєві яви­ща (як це робить народна уява), а й з'являється філософське осмислен­ня дійсності, висловлюється індивідуальне ставлення. Це приводить до переосмислення тематики пісенної лірики. Переносяться акценти з побутових тем і конфліктів у сферу людських почуттів і переживань, підсилюється психологізм поезії. Тому пісня набуває рис елегійності, медитативності. Це у свою чергу спричиняє й інші особливості. Зокре­ма в текст вводиться пейзаж, який як композиційний елемент відсут­ній у народній ліриці (використовується практично лише у випадках паралелізму і ніколи не набуває вигляду розгорнутих картин природи). З властивих для фольклору рис відтворення життєвої конкретики (ре­алій побуту, подій, явищ) увага переноситься на саму людину, її думки і почуття. Елементи сюжетності чи подієвості поступаються місцем від­творенню душевних станів, а отже, пісня тяжіє до описово-споглядаль­ного характеру.

Таким чином, пісням літературного походження властивий автор­ський стиль, причому кожна окрема пісня чи група пісень одного авто­равідрізняється стильовими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду. Але попри ці відмінності пісні літературного походження ма­ють дуже багато рис, спільних із народними піснями (в іншому випадку вони не поширюються серед народу).

Оскільки пісня — літературно-музичний твір, у цьому процесі важ­ливе значення має і мелодія. Деякі пісні побутують із музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.

До найдавніших пісень літературного походження відносять ряд текстів, авторство яких невідомо. Серед них «Ой біда, біда мені, чай- ці-небозі» (інший варіант «Ой горе тій чайці»), «Перепеличенька я не- величенька» та ін., літературне походження яких не викликає сумніву, оскільки вони стилістично відрізняються від інших народних пісень; словесно-зображальні засоби вказують на те, що їхні оригінали були книжними текстами.

Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують у народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського коза- ка-віршувальника є напівлегендарною, огорнута романтикою народ­ної фантазії, проте ряд дослідників фольклору (зокрема М. Петренко,І. Срезневський, М. Максимович та ін.) сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні «Їхав козак за Дунай».

Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній українській народній поетесі Марусі Чурай. До наших днів не збереглося жодних документів чи пам'яток давнини, які б підтвер­джували достовірність народних переказів, пов'язаних з іменем цієї полтавської піснярки. Проте її ім'я настільки відоме і поширене серед людей, що подібні докази видаються зайвими — Маруся Чураївна сама стала частиною народної творчості, як і її твори.

З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода — мандрівний філософ, світогляд якого наскрізь національний. А тому народ сприйняв висловлені ним думки, як свої.

Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словеснос­ті починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який був на­стільки глибоко сприйнятий народом,що став частиною його творчості.

Жодна власне народна пісня не може зрівнятись у популярності із «За­повітом» Т. Шевченка чи піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до балади «Причинна»), що стали немовби національними гімнами.

У період національного відродження 20-х років ХХ століття з'яви­лись пісні літературного походження на тексти поетів «Молодої музи». Тут слід згадати П. Карманського «Сповнилась міра», В. Пачовського «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Забудь мене».

З-поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М. Ткача «Марічка», «Ясени», М. Сингаївського «Чорнобривці», ряд пое­зій Д. Павличка з музикою О. Білаша —«Два кольори», «Явір», «Яво­рина», «Лелеченьки» та ін. Усі вони побутуються як народні, деякі з них увійшли у традицію виконання як застільні пісні на весіллі. Відомі також твори В. Івасюка «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй».

Як бачимо, процес проникнення літературних творів в усну словес­ність безперервний. Однак лише окремі перлини літератури переходять до народної лірики. Принцип відбору зрозумілий: фольклорними стають лише пісні, написані в руслі національної традиції, близькі до народної поетики, символіки та ритмомелодики. Цей процес — практично не- передбачуваний, складний з точки зору національної психології та ролі колективного підсвідомого, багато в чому незрозумілий, відбувається не лише на основі очевидних закономірностей, а і внутрішніх прихова­них законів. І не можна наперед знати, яка пісня стане народною, а тим більше створити таку чи запровадити в усну творчість штучно.

теорія літератури

Гімн — з грецької мови означає «урочиста пісня».

Такі пісні вперше виконувалися в Давній Греції як хвала на честь бо­гів та героїв. У країнах Західної Європи до XIX ст. — духовна строфічна пісня. Традиція поширилася по світу. Їх почали виконувати під час спор­тивних змагань, різноманітних свят, офіційних прийомів.

Життєвий і творчий шлях п. Чубинського

ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ ЧУБИНСЬКИЙ

(1839-1884)

Народився П. П. Чубинський на хуторі (тепер с. Нова Олександрів- ка) біля м. Борисполя на Київщині у дворянській родині. Чубинські були освічені люди. Крім того, що давали освіту своїм дітям, вони вчили се­лянських дітей, які жили на цих хуторах. Діти ходили до Чубинських, де вчилися грамоті. Сім'я була добра і чуйна. Коли хтось із дітей хворів, вони обігрівали його, поїли чаєм із трав. Плату за навчання брали неве­лику, заздалегідь домовившись із батьками. Після навчання в київській гімназії закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навчаючись в університеті, хлопець з головою поринув у петербурзь­ке життя, присвятивши себе відродженню культури рідного народу. Під впливом поезії Т. Шевченка почав писати вірші, друкуватися в журналі «Основа». Видав збірку «Сопілка» (1871).

Павло всерйоз зацікавився життям українського народу, його звичая­ми, побутом. Під час літніх канікул він їздив по Україні, збирав фоль­клор. Узимку на Різдвяні свята (1860—1861) до Павла приїжджав Мико­ла Лисенко. Він записував пісні від селян на зимовому ярмарку, а також від самого Павла.

Молодий юрист переймався проблемами школи, поширенням освіти серед простого народу. Павлу Чубинському разом з товаришами вдалося зібрати чималі кошти (тридцять чотири карбованці сріблом) на відкрит­тя школи в Борисполі, однак дозволу такого вони не одержали, незва­жаючи на те, що знайшли священика і двох дівчат, які погодилися без­коштовно викладати в ній.

П. Чубинський був двічі вигнаний царським урядом з рідної землі. Перше заслання відбував в Архангельську, а причиною було звинувачен­ня Павла Платоновича у підбурюванні селян проти поміщиків. Маючи невгамовну вдачу і допитливий розум, за час заслання молодий юрист об'їздив усю Північ, виконав велику народознавчу роботу. А вдома, зняв­ши чиновницький мундир, співав українські пісні, тужив за Батьківщи­ною. Розрадою і опорою в ці тяжкі часи була сестра Настя, яка приїхала сюди, щоб підтримати брата.

Після повернення письменника з Півночі Географічне товариство доручило Павлові Платоновичу експедицію в Південно-західний край імперії для проведення етнографічно-статистичних досліджень. Ця екс­педиція принесла вченому невмирущу славу, як її результат з'явилися в семи томах «Праці статистично-етнографічної експедиції в Західно- руський край». Це було глобальне дослідження традицій, вірувань, об­рядів народу Правобережної України. Павло Чубинський записав близь­ко чотирьохсот обрядових пісень, родини, хрестини і похорони; більш як у двадцяти місцях описав весілля.

Ось що писав про автора «Праць» його сучасник, учений О. М.Пипін: «За складом розуму, за вдачею, за прийомами досліджень Чубинський був незвичайний етнограф-збирач, своєрідний... Це була людина різ­нобічно обдарована, але разом з тим він мав розум практичний, який швидко засвоював навколишній побут..., він умів влучно спостерегти народний звичай, схоплюючи його суттєві риси, вислухати і записати пісню й казку, одночасно зібрати й статистичні дані... »

Є ще і така цікава деталь. Виявляється, що робота над створенням «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка була поча­таще в сімдесяті роки ХІХ століття. Літератори, філологи, етнографи збирались у когось на квартирі в Києві, виписували на картки слова, розміщували їх в алфавітному порядку, систематизували, спереча­лися... Зберігся навіть жартівливий вірш, складений, мабуть, Стариць- ким: «Направляв сеї дебати і був зборів головою старий Чуб товстопу- затий, вже покритий сивиною...» А старому Чубові в той час не було ще і сорока.

Вдруге висилають П. Чубинського з України у Петербург після го­резвісного Емського указу (1876), який був спрямований на придушен­ня української культури. Це заслання стало для Павла Платоновича справжньою драмою. Лишалися великі борги, які тепер неможливо було сплатити. Дружину Катерину Іванівну з трьома дітьми довелось відпра­вити у Бориспіль до батька. Рушилися життєві плани. Фактично друге заслання зовсім знищило відомого вченого.

Напівпаралізований, тяжко хворий Павло Чубинський повернувся на Батьківщину. Хвороба остаточно прикувала його до ліжка. Помер, не доживши одного дня до свого сорокап'ятиліття у рідному хуторі по­близу Борисполя, де вже за часів незалежної України йому встановле­но пам'ятник.

Як поет П. Чубинський посів скромне місце в історії української літератури. До єдиної прижиттєвої збірки автора «Сопілки» увійшло шістнадцять оригінальних поезій в народнопісенному дусі і перек­лади.

4. Опрацювання твору п. Чубинського «Ще не вмерла Україна»

Заслуховування тексту твору у музичному супроводженні М. Вер- бицького (запис).

Виразне читання учнями гімну.

Історія написання пісні-гімну.

У 1862 році на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» П. Чу­бинський написав слова «Ще не вмерла Україна». Крамольний для Росії, твір був надрукований у львівській «Меті» (1863), як буцімто Шевченків. До 1917 року цей національний гімн на підросійській Україні пересліду­вався; був суворо заборонений і за радянських часів.

Павло Чубинський був членом київської організації «Стара грома­да», куди входила національно свідома патріотична інтелігенція. На її зі­бранні вперше і прозвучала пісня-гімн «Ще не вмерла Україна». 1918 р. вона виконувалася вже як державний гімн Української Народної Респу­бліки, що проіснувала тоді недовго. Карпатська Україна як самостійна держава також 1939 року визнала її своїм гімном. За радянських часів ця пісня була забороненою. Однак українці її пам'ятали і часто виконували таємно, з великою надією на відродження самостійності своєї держави. І такий час настав. Україна стала незалежною державою і знову за свій національний гімн взяла пісню на слова П. Чубинського. Тепер вона зву­чить на мелодію композитора з Галичини Михайла Вербицького. Пер­вісний текст пісні перероблювався автором кілька разів, тому сучасний варіант відрізняється від нього.

Тема:відтворення прагнення українців жити у волі; намагання бо­ротися з будь-яким ворогом, захищаючи рідний край.

Ідея:віра оборонців рідної землі у неминучу перемогу над ворогом, цілеспрямованість українців у доведенні, що вони козацького роду.

Основна думка:тільки той народ може перемогти ворога, подолати будь-які труднощі, який має силу, мужність, витримку, взаємодопо­могу, віру в досягненні своєї мети, готовий заради цього пожертвува­ти своїм життям.

Жанр: громадянська лірика, пісня-гімн.

Художні особливості твору:

звертання: «браття українці», «браття»;

метафори: «усміхнеться доля», «Чорне море всміхнеться», «Дніпро зрадіє», «доленька доспіє»;

порівняння: «згинуть... вороженьки, як роса на сонці»;

повторення: «браття», «воля», «доля, доленька».

Аналізування твору за питаннями:

Чому борці за Україну впевнені у святій перемозі?

Прокоментуйте, як зрозуміти слова з твору: «Загинуть наші воро­женьки, як роса на сонці»?

Що необхідно зробити для того, щоб ворог не зміг поневолити рід­ний край?

Яких страждань зазнала Україна протягом історії? Хто її понево­лював?

Назвіть відомих вам відважних ватажків у боротьбі за волю рідного краю. (Б. Хмельницький, І. Богун, С. Наливайко...)

Які риси характеру притаманні оборонцям рідного краю? (Муж­ність, стійкість, наполегливість, терпимість, волелюбність, цілеспря­мованість)

А чим ми можемо бути корисними для нашої країни?

Давайте згадаємо, хто такі козаки? Що вам відомо про них?

Чому Україна славилась цими мужніми, відчайдушними борцями за її волю?

Чим Україна приваблювала різноманітних ворогів, які протягом всієї історії намагалися її полонити?

Як названі українці у творі? (Браття) Чому?

Чому, читаючи цей твір, ми хвилюємося і в той же час пишаємо­ся ним?

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Розв'язування тестових завдань

Україна не вмерла, тому і живими є:

а) надія і любов; б) слава і воля; в) радість і щастя.

Кого у творі названо браттями?

а) Українців;б) усіх слов'ян; в) росіян.

Художній засіб фрази «усміхнеться воля» називається: а) епітетом; б) метафорою; в) алегорією.

«Згинуть наші вороженьки, як ...»:

а) згорять сірники; б) роса на сонці; в) сніг у сонячну погоду.

Яка річка згадується у пісні-гімні? а) Каяла; б) Ока; в) Дон.

За що необхідно боротися народу?

а) За власне майно; б) волю; в) радість.

Яке море ще може «всміхнутися» борцям за Україну? а) Азовське; б) Біле; в) Чорне.

Що віддадуть оборонці рідної землі за свою свободу? а) Здоров'я і гроші; б) душу і тіло; в) розум і мудрість.

9. Слова гімну покладені на музику:

а) М. Лисенком; б) О. Білашем; в) М. Вербицьким.

Пісні літературного походження, крім усного переймання, поширю­ються через рукописні збірники, що дійшли до нас:

а) з XVIII; б) XVII; в) XX ст.

Текст національного гімну нашої держави, за основу якого взято вірш П. Чубинського «Ще не вмерла Україна», був затверджений Верхо­вноюРадою України:

а) 2000 р.; б) 2001 р.; в) 2003р.

Гімн — з грецької мови означає:

а) «найголовніший твір»; б) «урочиста пісня»; в) «пафосна церемонія».

Примітка.За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Прокоментуйте особливості назви гімну. Особисті думки, спостере­ження обґрунтуйте.

З якою метою, на вашу думку, автор у творі звертається до братів? Від­повідаючи, посилайтеся на текст твору.

Пісня на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» написана: а) у 1939 р.; б) 1862 р.; в) 1884 р.

Картка № 2

Чому, на ваш погляд, за радянських часів твір «Ще не вмерла Україна» був заборонений? Відповідь вмотивуйте.

Порівняйте гімн СРСР і України. Висновки упорядкуйте і обґрун­туйте.

Вперше пісню-гімн було прослухано: